Монопольний ринок та особливості його функціонування

У сучасних умовах досить важливою є інфраструктурна складова природної монополії  наявність мереж (трубопроводів, систем водопостачання, ліній електропередач, залізничних шляхів), за допомогою яких суб'єкти природних монополій розподіляють продукцію, що вимагає здійснення управління з єди­ного центру в реальному масштабі часу [14, 49]. В даному випадку йдеться про відне­сення природно монопольних галузей до сфери виробничої інфраструктури, яка виконує інтеграційну функцію в економіці. Корисний ефект із перемі­щення набуває тут форма виробничої послуги: переміщення електроенергії дротами, газу та води трубами у комунальному господарстві, переміщення звукових хвиль у телефонному зв'язку, вантажів і пасажирів залізничними до­рогами (коліями) тощо. Тому не дивно, що в останні роки в науковій еконо­мічній літературі закріпилося поняття інфраструктурної галузі як синоніма природної монополії (в межах теорії галузевих ринків поняття «ринок» і «галузь», якщо спеціально не обумовлено інше, вживаються як взаємозамінні поняття. Відсутність детального статистичного класифікатора послуг виробничого характеру ускладнює науковий аналіз інфраструктурних ринків, природних монополій і суміжних ринків у їхньому складі.

В інфраструктурних галузях такі ознаки, як рідкісність, ефект масштабу, специфіка технологій і ринкового попиту створюють статус природного моно­поліста. В інфраструктурній сфері традиційно особливо високими є бар'єри входження і первісного нагромадження капіталу. Суб'єкти господарювання, які діють на таких ринках, забезпечують загальногосподарські інфраструктурні потреби на основі функціонування специфічних ринків. У національній економіці інфраструктурним галузям належить провідна роль, оскільки вони забезпечують реалізацію економічного потенціалу країни. Слід зазначити, що в інфраструктурних галузях досить складно організувати конкуренцію, тому що надзвичайно високим є рівень безповоротних витрат. Останнім часом у розвинених країнах спостерігається тенденція до об'єднання національних інфраструктурних мереж, яка сприяє появі нового виду монопольної структури  транснаціональної інфраструктурної природної монополії.

Слід зазначити, що лібералізація інфраструктурних галузей є достатньо проблемним питанням. Так, крім проблем залучення приватного капіталу та ефективного ціноутворення в галузях інфраструктури слід виділити ще й такі проблеми, як інвестиції в інфраструктуру та формування інституційного сере­довища; ефективне управління та прозорість у прийнятті рішень; патерналістська основа системи соціального захисту, яка перетворює ринки інфраструк­тури на канали, через які здійснюються соціальні трансферти. Напри­клад, державна залізниця, яка, по суті, здійснює основні низькодохідні пере­везення, виконує роль суспільного перевізника. Як державна корпорація, «Укрзалізниця» зобов'язана працювати в збиткових сегментах ринку транспортних послуг.

Природні монополії продовжують залишатися найбільш монополізованим сектором економіки, в якому спостерігається значна кількість антиконкурентних зловживань. Переважна більшість порушень законодавства про за­хист економічної конкуренції має ціновий характер, стосується встановлення монопольно високих цін для всіх або окремих категорій споживачів, або диск­римінаційних цін, що обмежує права окремих споживачів [16, 19]. Класифікацію видів цінової дискримінації представлено в Додатку А.

Як свідчать дані табл. 2.1, кількість виявлених і припинених порушень у вигляді зловживань монопольним становищем з боку суб'єктів природних монополій, починаючи з 1997 р., постійно зростає. Так, у 2000 р. таких порушень було 114, у 2000 р. — 250, а у 2006 р. — вже 817 порушень (Табл. 2.1.)

Таблиця 2.1.

Порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді зловживань монопольним становищем, припинених органами Антимонопольного комітету України у 1997-2006 рр.

2.2. Встановлення цін на продукцію природних монополій в Україні

Згідно Закону України «Про  Антимонопольний комітет України», основним завданням АМКУ є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики монопольних ринків [1].

На сьогодні, за даними Антимонопольного комітету України, понад 2300 вітчизняних ринків - природні монополії . З них більша частина  місцеві ринки комунальних послуг. Предметом регулювання на цих ринках є ціни, тарифи та доступ споживачів до товарів, що виробляються, а також деякі умови підприємницької діяльності. У вітчизняному законодавстві не називаються конкретні суб'єкти госпо­дарювання  юридичні особи, діяльність яких підлягає державному регулюванню та контролю. Їхній перелік визначається Антимонопольним комітетом України на основі аналізу відповідних товарних ринків, розгляду заяв про надання дозволу на узгоджені дії, концентра­цію, а також на основі розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції .

З огляду на постійне зростання цін і тарифів у електроенергетиці, нафтовій та газовій промисловості, на залізничному транспорті та у сфері зв'язку, нагальними є питання щодо обґрунтованості витрат суб'єктів природних монополій, а також відповідності якості продукції та послуг рівню цін на них [20, 28]. Характерною особливістю цієї сфери є те, що ринкові механізми не забезпечують оптимізації розміру цін. Саме тому, вирішення цього завдання покладено на систему державного тарифного регулювання.

Законом України "Про природні монополії" передбачено ство­рення національних комісій регулювання природних монополій як незалежних регулюючих органів [12, 17]. Цим же Законом закладено принципи їхньої роботи, які мають забезпечити стабільне регулювання у сфері тарифної політики. Нині в Україні, на жаль, відповідні державні регу­лятори діють лише в енергетиці (електроенергетика та нафтогазовий комплекс) та зв'язку: Національна комісія регулювання електроенергетики (НКРЕ) та Національна комісія з питань регулювання зв’язку (НКРЗ). У результаті управління більшістю галузей природних монополій здійснюється відповідними міністерствами: у підпорядкуванні Міністерства палива та енергетики знаходяться НАК «Енергетична компанія України», НАК «Нафтогаз України», ДП «НАЕК» «Енергоатом»; Міністерства транспорту і зв'язку  ДАЗТ «Укразалізниця»; Фонду Держмайна України  ВАТ «Укртелеком». Поєднання в одному державному органі функцій регулювання й управління є неефективним.

Зростання цін і тарифів у рамках природно монопольної системи низводить також до загального зростання цін в економіці. За даними кон'юнктурних опитувань Державного комітету статистики України, серед чинників, що стримують виробництво, значна кількість респондентів із промислових підприємств відзначає високі тарифи на продукцію природних монополій [10, 38].

Однією з причин інфляції в економіці є завищення цін моно­полістами, що звужує можливості економічного зростання та спричи­няє перетік фінансових ресурсів до монополізованих та експортно-орієнтованих галузей. За 2000-2006 рр. ціни виробників зросли майже вдвічі, тарифи на електроенергію  у 2.6, за теплопостачання  у 2.5, на послуги залізничного транспорту  у 3.4, на послуги трубопровідного транспорту  у 3.2 раза.

Статистичні дані свідчать про низьку рентабельність та навіть збитковість діяльності вітчизняних суб'єктів природних монополій. У 2003-2004 pp. вся діяльність у виробництві електроенергії, газу та води в Україні була збитковою (рівень збитковості відповідно - 2.1 і 2.2 %) і лише у 2005 р. рентабельність становила 0.1 %, що значно нижче ніж у цілому в промисловості України . У 2006 році 50.2 % підприємств цієї галузі отримали збиток [17, 34].

Прибуток від звичайної діяльності до оподаткування, при плані 9681.7 млн грн., фактично отримано на суму 6471.8 млн. грн. (недоотримано на 3209.8 млн. грн.) здебільшого такими підприємствами: НАК "Енергетична компанія України" (-389.3 млн. грн.), ПАК "Нафтогаз України" (-1475.6 млн. грн.), ДП "НАЕК "Енергоатом" (-98.5 млн. грн.), ВАТ "Укртелеком" (-655 млн. грн.), ДАЗТ "Укрзалізниця" (-881.3 млн. грн.) [7, 11].

Високі ціни на продукцію суб'єктів природних монополій, при низькій рентабельності діяльності цих підприємств, перш за все, є результатом недосконалої нормативної бази, якою визначаються меха­нізми ціноутворення у сферах природних монополій.

Негаразди у регулюванні тарифів природних монополій нега­тивно впливають на процес виконання Державного бюджету. Дуже важко виконати бюджет, якщо протягом року тарифи на енергоресурс змінюються кілька разів.

РОЗДІЛ 3

ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ МОНОПОЛІЙ В УКРАЇНІ

3.1.               Соціально-економічні наслідки монополій

Дослідження закономірностей ринкової поведінки монополій дає підстави стверджувати, що монополії як господарські організації відіграють вагому роль у соціально-економічному розвитку будь-якої країни. Проаналізуємо певні позитивні аспекти монопольної діяльності.

1)       Необхідно визнати, що монополіст може мати переваги у виробничо-збутових витратах завдяки вигодам від масштабів виробництва та інновацій. Дійсно, експансіоністська поведінка, характерна для монопольних компаній, несе в собі потенціал економічного зростання. Крім того, монополія може знижувати затрати у випадках, коли значний рівень концентрації сприяє повному досягненню ефекту від масштабу або є необхідним для цього.

2)       Як правило, компанія-монополіст (особливо якщо вона являє собою вертикально інтегровану структуру) може також досягати істотних переваг у трансакційних витратах. Величезна монополія здатна знижувати витрати адміністративного характеру, витрати на різні угоди та на укладання договорів між окремими виробничими підрозділами, об'єднуючи у свою структуру суміжні стадії виготовлення продукції, збут, обслуговування споживачів, тощо.

3)       За певних умов обсяг випуску продукції монопольної фірми може перевищувати обсяг виробництва при конкуренції, а монопольна ціна не обов'язково буде максимально можливою.

4)       Величезні монополістичні об'єднання вносять вагомий вклад у ВВП країни, забезпечують конкурентоспроможність національної економіки. Наприклад, в Україні основою для формування ВВП є підприємства-монополісти нафтогазової галузі, електроенергетики, металургійного комплексу. Водно­час найбільші металургійні компанії нашої держави займають перші позиції у рей­тингу "ТОП-100" за обсягами як валового доходу, так і експорту [19, 32].

5)       Як феномен виробництва та одна з сил у механізмі ринкової самооргані­зації монополія несе у собі потенціал регулювання й планомірності, сприяє прогнозованості ринку.

6)       Сьогодні вже не викликає сумнівів і заперечень також той факт, що фірма-монополіст може бути інноваційно активнішою, ніж фірма, яка функціонує у кон­курентній галузі.

7)       Монополістичні фірми володіють значним інвестиційним потенціалом. Інвестиційні можливості монопольних фірм та їх схильність до інвестування є набагато вищими, ніж у інших учасників ринку.

8)       Не можна не згадати і ту обставину, що на монопольних підприємствах рівень заробітної плати є істотно вищим, ніж на підприємствах, які функціонують в умовах сильної конкуренції.

9)       Монополісти іноді беруть участь у заходах соціального характеру, займаються активною доброчинною та спонсорською діяльністю, встановлюють і підтримують тісні зв'язки з громадськістю.

10)  У більшості випадків монополії  це величезні виробники товарів і послуг, які функціонують на ринках багатьох країн світу, у кожній з яких товар монополістів користується підвищеним попитом.

              Усе сказане дозволяє відкинути стереотипне уявлення про монополію як "еко­номічне зло". Однак незаперечним є і той факт, що благотворний вплив монополій на народногосподарський відтворювальний процес має певні межі. Отже, логічно буде проаналізувати проблеми, які виникають при пануванні монополії в тій чи іншій галузі економіки.

              По-перше, в умовах монополії ринкова рівновага зберігається, але при вищій ціні та нижчій пропозиції, ніж в умовах досконалої конкуренції. Прикладом алокативної неефективності в Україні є існуюча тут практика встановлення тарифів у такій мо­нополізованій галузі, як електрозв'язок. Зокрема, як правило, тарифи на міжнарод­ний та міжміський електрозв'язок встановлювалися вищими від рівня їх собівартості, а на місцевий зв'язок — нижчими від нього. Такий порядок встановлення цін об­межує споживання перших видів електрозв'язку, одночасно стимулюючи споживання третього його виду, вище від того рівня, при якому він є економічно виправданим.