Забезпечення фінансової стійкості банку в сучасних умовах

 

3. Комплексний підхід до вдосконалення аналізу банківської діяльності для забезпечення фінансової стійкості.

 
 

      На підставі проведених досліджень та оцінки реальних можливостей банків щодо забезпечення фінансової стійкості обґрунтовано доцільність розвитку фінансової політики банків, у напрямах вироблення науково обґрунтованих концепцій розвитку банківської діяльності; визначення основних напрямів використання фінансових ресурсів на перспективу і поточний період; здійснення практичних дій, спрямованих на досягнення поставлених довгострокових цілей банків та забезпечення фінансової стійкості.

      Серед заходів, спрямованих на підвищення фінансової стійкості банків, можна виділені такі, як:

• розробка стратегічної програми розвитку банків, яка б забезпечувала перехід до нових принципів надання банківських операцій і послуг;
• удосконалення системи депозитного страхування, що дозволить, з одного боку, запобігти кризі банківської системи внаслідок втрати банками ліквідності та одночасного вилучення грошей із депозитних рахунків, а з іншого захистити вкладників у випадку банкрутства банків;
• стимулювання банків щодо оптимізації організаційної структури, постійне удосконалення функцій менеджменту;
• підвищення оперативності і якості аналізу і оцінки фінансової стійкості банківських установ, що дозволить керуючим органам ефективно інспектувати банківську діяльність;
• обґрунтування правового захисту усіх видів діяльності банків;
• розширення практики оцінки ризиків на консолідованій основі і на цій же основі розвитку нагляду, складу інструментів і ризиків, за якими банки повинні формувати резерви за можливими витратами;
• підтримка технологічної незалежності і конкурентоспроможності, формування високого технічного й технологічного потенціалу.

      Серед перспективних напрямків розвитку банків бажано запровадити механізм розробки політики фінансових послуг банків, який визначає і підтримує оптимальну структуру банківських продуктів з урахуванням поточних і довготривалих цілей банків. Політика фінансових послуг включає проведення систематичних досліджень, причому їх об’єктом є не сам продукт як такий, у відриві від конкретних споживачів, а споживач з його вимогами стосовно конкретного продукту. Такі дослідження дозволяють отримати вихідну інформацію для вирішення питань, пов’язаних з формуванням і удосконаленням асортименту банківських продуктів, технології продажу та їх збуту. При цьому будь - яке рішення в галузі політики фінансових послуг повинно прийматися не тільки в рамках розв’язання поточних проблем, але й з урахуванням того, як це рішення вплине на довгострокові цілі банків та їх фінансову стійкість.

                З метою підвищення фінансової стійкості банків можна розробити класифікацію банківських продуктів, які одночасно пропонуються на ринку, але різняться ступенем новизни і можуть гарантувати банкам відносно стабільні загальні умови забезпечення обсягів реалізації, покриття витрат на рівні прибутку та досягнення фінансової стійкості. Згідно з цією класифікацією одночасно на ринку повинні знаходитися такі товарні групи: основна, підтримуюча, стратегічна, тактична, перспективна та послуги, що залишають ринок.

    Виділивши питання, пов'язані з основними причинами кризи малих і середніх банків, недостатнім рівнем капіталізації та менеджменту, недовірою населення до “кишенькових” установ, низькою ефективністю банківської діяльності й наявністю у роботі проблем регіонального і галузевого характеру, можна запропонувати механізм забезпечення реорганізації неплатоспроможних банків шляхом злиття, приєднання, виділення, перетворення та реструктуризації (рис. 3.1). Для реалізації цього передусім потрібне створення правової бази з точки зору їх сутності, класифікаційних форм, видів і рівнів. З цих позицій необхідно:

• провести оцінку перспектив діяльності банків на ринку корпоративного контролю;
• розробити організаційно-методологічну базу, інформаційно-аналітичний інструментарій і рекомендації з підвищення ефективності реорганізації та реструктуризації в банківському секторі ;
• провести аналіз нормативно-правового забезпечення участі вітчизняних неплатоспроможних банків у реорганізації та реструктуризації у порівнянні з країнами розвиненого фінансового ринку;
• обгрунтувати вибір принципу максимізації вартості капіталу як критерію ефективності діяльності банків у конкурентному середовищі;
• оцінити переваги реорганізації та реструктуризації з позиції максимізації вартості діяльності банківських установ;
• виявити й оцінити головні чинники, що визначають напрями, форми, методи й інтенсивність процесів реорганізації та реструктуризації банків;
• визначити умови, які впливають на ефективність реорганізації та реструктуризації, що проводять банківські установи. 

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

   Рис. 3.1 Запропонована схема проведення реорганізації 

   На  даний момент Україна стикнулася з рядом проблем, пов’язаних із розгортанням світової фінансово-економічної кризи. Світова економічна криза в умовах відкритості економіки України вплинула на функціонування фондового, грошово-кредитного та валютного ринків. Також виникли проблеми в реальному секторі економіки. Україна стикається з поєднанням напруженої ситуації з ліквідністю на міжбанківському ринку, різким зниженням вартості активів, дефіцитом кредитних ресурсів і уповільненням економічного зростання.

   Актуальною  проблемою залишається забезпечення якісного розвитку банківської системи  за рахунок підвищення ефективності діяльності банків, здійснення прогресивних структурних зрушень, зниження ризиків їх діяльності.

   Зважаючи  на необхідність підвищення рівня надійності, фінансової стійкості банків на внутрішньому й міжнародних ринках, необхідно  вжити такі заходи:

   – розширити можливості підтримання ліквідності банків на основі програм фінансового оздоровлення,

   – збільшити нормативи резервування за кредитними операціями по кредитах, інформацію щодо яких не внесено до кредитних історій,

   – оптимізувати структуру капіталу, активів  та зобов’язань, виходячи із завдань забезпечення фінансової стійкості банків та їх позитивного впливу на розвиток реального сектору економіки;

   – посилити вимоги щодо прозорості корпоративного управління банками, зокрема визначення реальних власників банків, та їх відповідальність за підтримання фінансової стабільності банків;

   – забезпечити пропорційне зростання  регулятивного капіталу та його складових  обсягів активно-пасивних операцій;

   – підвищити ефективність управління активами і пасивами з метою недопущення  необґрунтованого збільшення відрахувань від регулятивного капіталу, зокрема пов’язаних із нарахованими, але не сплаченими доходами;

   – розробити стратегічні цілі в  залежності від ситуації в країні та за кордоном;

   – активніше застосовувати процедуру  реорганізації банків шляхом приєднання або злиття, а також реструктуризація банків шляхом закриття збиткових філій.

    Серед головних напрямів розвитку банків, підвищення їх конкурентоспроможності й фінансової стійкості слід виділити:

• проведення реорганізації через злиття середніх і малих банків;
• здійснення реструктуризації великих банків для зростання рівня капіталізації й поліпшення якості їх активів;
• збільшення прибутковості банківських операцій за рахунок кредитування та обслуговування реального сектора економіки;
• поліпшення технологічності й комп'ютеризації банківських операцій;
• підвищення рівня банківського менеджменту.

   Серед багатьох факторів, які визначають ефективність банківської діяльності (економічних, правових, організаційних, кадрових тощо) важливе місце посідає  також психологічний чинник довіри населення. Він має дві складові: довіра населення до національних грошей — гривні та довіра до банків.

   Підвищення  довіри до банків — це актуальне  завдання загальнодержавної ваги. Зволікання з її вирішенням може найближчим часом відчутно загальмувати розвиток економіки країни. Тому необхідно невідкладно вживати заходів. Насамперед повинні діяти самі банки. В умовах швидкого загострення конкурентної боротьби вистоять ті з них, які завоюють найвищу довіру населення.

   Для зростання довіри до банків необхідне створення суспільно позитивного іміджу навколо банків. Нині, на жаль, ніхто про такий імідж не дбає, навіть самі банкіри.

   Загальноекономічний ефект від зростання довіри населення  до банків можна реалізувати за такими напрямами:

   – шляхом збільшення ресурсної бази банків завдяки інтенсивнішому припливу вкладів, нарощуванню кредитних та інвестиційних  відрахувань в економіку, внаслідок  чого поліпшується забезпечення фінансовими  ресурсами суб'єктів господарювання, і, в свою чергу, підвищує фінансовий стан останніх;

   – шляхом здешевлення банківських  ресурсів, а отже, і кредитів, оскільки, довіряючи банкам, населення нарощуватиме вклади навіть у разі зниження процентних виплат за ними;

   – шляхом посилення стимулюючої ролі оплати праці у підвищенні її продуктивності як одного з основних чинників економічного зростання.

   І останнє. Для зміцнення довіри до банків з боку найкомпетентнішої  частини населення важливе значення має послаблення політичних ризиків  у їх діяльності. Річ у тім, що політичні ризики є найочевиднішими для клієнтів банків і чи не першими застерігають їх від вкладення грошей у банки.

   Для банків України важливим завданням  постає забезпечення свого стабільного  розвитку для досягнення найвищих фінансових результатів, також підвищення конкурентоспроможності на внутрішньому та зовнішньому фінансових ринках, посилення взаємодії банків із реальним сектором економіки України.

 

     Висновок 

    Підсумовуючи  дослідження факторів впливу на банківський  сектор в умовах економічної кризи, варто звернути увагу на те, що:

    По-перше, стабільний фінансовий стан банку означає  зростання основних позитивних параметрів (капіталу, активів, ліквідності, платоспроможності, прибутковості тощо) та зниження негативних параметрів (ризиковості, неякісних та неробочих активів, неврівноваженості між активами і пасивами за строками погашення та між активними і пасивними процентними ставками), що визначають рівень фінансової стійкості банку в межах загально визначеного доцільно можливого коридору. Процес його забезпечення є безперервним, динамічним і зумовлює необхідність постійного регулювання діяльності банку, яке повинне бути адаптоване до реалій сучасного стану вітчизняної економіки та до умов, що постійно змінюються. При цьому слід зазначити, що надійність банківської системи залежить не від розмірів банків та їх кількості, а від їх стабільності.

    По-друге, залежність фінансової стабільності банку  від внутрішніх та зовнішніх факторів зумовлює необхідність постійного системного регулювання банківської діяльності, оскільки лише за умови своєчасної об'єктивної оцінки ступеня їх впливу можна уникнути прийняття неправильних, неадекватних реальній ситуації управлінських рішень і запобігти погіршенню фінансового стану банків. Виконати це завдання можливо лише за умови раціонального поєднання державного впливу з механізмами саморегулювання в самому банку, які базуються не на інтуїції, а на науково обґрунтованих підходах, що досягається шляхом постійного моніторингу загальноекономічної ситуації, інвестиційного клімату, інфляційних процесів, процентної та валютної політики держави.

    По-третє, подальше функціонування банківського сектора, перехід від екстенсивної до інтенсивної фази його розвитку неможливе без активізації зв'язків  банківського і виробничого секторів економіки. Це взаємопов'язані процеси. Банки не можуть бути фінансово стійкими, якщо їхні клієнти перебувають у стані фінансової скрути.

    І, насамкінець, варто зауважити, що на сьогодні існує нагальна потреба  врегулювання юридичних аспектів регулювання  діяльності банків щодо вдосконалення банківського нагляду, оскільки система економічних нормативів не достатньою мірою охоплює ризикові напрями банківської діяльності; страхування вкладів громадян, яке, порівняно з іншими державами, є мізерно малим і не гарантує довіри клієнтів до банківської системи; процедур фінансового оздоровлення, реструктуризації і банкрутства банків. Нині половина банків, які знаходяться в режимі фінансового оздоровлення, не дотримуються встановлених термінів (12 і, як виняток, 18 місяців), і є такі банки, що роками перебувають в режимі фінансового оздоровлення. Корисним у цьому зв'язку є зарубіжний досвід. Зокрема в країнах Скандинавії, такий захід впливу, як режим фінансового оздоровлення, не застосовується до банків взагалі. У разі, якщо банк не дотримується пруденційних норм (обов'язкових економічних нормативів), систематично порушує нормативи обов'язкового резервування на кореспондентському рахунку, вимоги чинного законодавства, здійснює збиткову діяльність і є неплатоспроможним, то до нього застосовується примусова реорганізація або ліквідація.