Важливим  показником, який характеризує власний  капітал банку є мультиплікатор капіталу. Він відображає фінансовий важіль або політику в галузі фінансування: вибір джерел формування банківських ресурсів (боргові зобов’язання чи акціонерний капітал). Мультиплікатор (М) капіталу обчислюється як відношення суми загальних активів (А) до власного капіталу банку (ВКБ):

     .                                              (1.14)

    Отже, мультиплікатор капіталу є прямим показником фінансового важеля банку. Він показує, яку кількість гривні активів повинна забезпечувати кожна гривня власного капіталу (тобто коштів власників банку) і відповідно яка частка банківських ресурсів може бути сформована у формі боргових зобов’язань. Оскільки власний капітал повинен покривати збитки за активами банку, то чим вищий рівень мультиплікатора, тим вищий ступінь ризику банкрутства банку. Водночас чим вищий мультиплікатор, тим вищий потенціал банку для більш високих виплат своїм власникам (акціонерам).

    У процесі аналізу власного капіталу доцільно також використовувати коефіцієнти, що визначають співвідношення регулятивного власного капіталу з різними категоріями банківських операцій і послуг з метою зниження різних видів ризиків. Ці коефіцієнти використовують органи банківського нагляду. До них належать, зокрема, коефіцієнти, подані у табл. 1.1.

    Таблиця 1.1

    Коефіцієнти, що використовуються для аналізу власного капіталу банку

 
 
 
 
 

Продовження таблиці 1.1 

 

    Першим  етапом аналізу ліквідності є  виявлення того, наскільки банк дотримується нормативів ліквідності, встановлених Національним банком України (НБУ). Встановлення нормативних вимог щодо ліквідності, обов’язкових для кожної банківської установи, є звичайною практикою центральних банків ряду країн. Це дає змогу здійснювати контроль за ліквідністю банків та підтримувати необхідний рівень ліквідності банківської системи в цілому. Здебільшого з цією метою застосовується метод коефіцієнтів, який дає можливість не тільки оцінити рівень ліквідності окремого банку, але й здійснювати порівняльний аналіз ліквідності різних за розмірами банків.

    Метод коефіцієнтів дає змогу виявити  кількісний зв’язок між різними рахунками, групами та розділами балансу. У такий спосіб визначають питому вагу окремих балансових рахунків чи груп рахунків у загальному обсязі активів (пасивів) або окремих груп та розділів балансу. Одержані значення порівнюються з нормативними значеннями або аналізуються в динаміці.

    Зазвичай  у практиці для регулювання та аналізу ліквідності банку центральні банки застосовують кілька коефіцієнтів ліквідності. Очевидним є те, що одним коефіцієнтом простіше керувати як комерційному банку, так і центральному. Проте система багатьох коефіцієнтів дає змогу центральному банку гнучкіше проводити свою політику резервних вимог, наприклад, змінювати рівень вимог для однієї категорії депозитів і залишати його без зміни для іншої. Це посилює ефективність управління ліквідністю банківської системи з боку центрального банку. Також система багатьох коефіцієнтів є більш прийнятною, тому що дає змогу враховувати різні рівні коливання, які притаманні різним категоріям депозитів, і навпаки, передбачає диференціацію ступеня ризику ліквідності для активів.

    Подібна практика діє і в Україні. НБУ  своєю постановою від 28 серпня 2001 р. № 368 затвердив Інструкцію про порядок регулювання діяльності банків України, якою для банків установлено такі нормативи ліквідності:

• норматив миттєвої ліквідності;
• норматив поточної ліквідності;
• норматив короткострокової ліквідності.

    1. Норматив миттєвої ліквідності (Н4) встановлюється для контролю за здатністю банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов’язань за рахунок високоліквідних активів. Він визначається як відношення суми коштів у касі (К_а) та на кореспондентських рахунках (К_р) до зобов’язань банку, що обліковуються за поточними рахунками (П_з):

     .                                              (1.15)

    До  зобов’язань, що обліковуються за поточними  рахунками, належать кошти до запитання  інших банків, розміщені в банку (у тому числі кошти НБУ), кошти бюджетів, кошти до запитання юридичних та фізичних осіб, кошти на клірингових та транзитних рахунках.

    Нормативне  значення нормативу Н4 має бути не менше 20 %.

    2. Норматив поточної ліквідності (Н5) встановлюється для визначення збалансованості строків і сум ліквідних активів та зобов’язань банку. Він визначається як відношення активів первинної та вторинної ліквідності (А) до зобов’язань банку з кінцевим строком погашення до 31-го дня включно (З):

     .                                                  (1.16)

    До  активів первинної та вторинної  ліквідності при розрахунку нормативу  Н5 належать готівка в касі, банківські метали, кошти на кореспондентських рахунках і строкові депозити в НБУ та інших банках, боргові цінні папери, що рефінансуються та емітовані НБУ, інші боргові цінні папери в портфелі банку на продаж та інвестиції, надані кредити.

    До  зобов’язань належать кошти до запитання  і строкові депозити інших банків та клієнтів, кошти бюджетів України, кредити, одержані від НБУ та інших банків, цінні папери власного боргу, емітовані банком, субординований борг банку, зобов’язання і вимоги за всіма видами гарантій, порук, авалів, зобов’язання з кредитування, що надані клієнтам і банкам.

    Нормативне  значення нормативу Н5 з 1 січня 2003 р. має бути не менше ніж 40 %.

    3. Норматив короткострокової ліквідності (Н6) встановлюється для контролю за здатністю банку виконувати прийняті ним короткострокові зобов’язання за рахунок ліквідних активів і визначається як співвідношення ліквідних активів (А_л) до короткострокових зобов’язань (З_к) зі строком погашення до одного року:

     .                                                  (1.17)

    До  ліквідних активів при розрахунку цього нормативу відносять готівкові кошти, банківські метали, кошти на кореспондентських рахунках і короткострокові депозити в НБУ та інших банках, короткострокові кредити, що надані іншим банкам.

    До  зобов’язань належать кошти до запитання  та короткострокові депозити інших банків і клієнтів, кошти бюджету України, короткострокові кредити, одержані від НБУ та інших банків, короткострокові цінні папери власного боргу, емітовані банком, зобов’язання за всіма видами гарантій, порук, авалів, зобов’язання з кредитування, що надані клієнтам і банкам.

    Нормативне  значення нормативу Н6 має бути не менше 60 %.

    У процесі аналізу значення обчислених коефіцієнтів порівнюються з нормативами, середньогалузевими показниками або з рівнем, який визначений банками на базі практичного досвіду. Результати порівняльного аналізу дають змогу виявити загальні тенденції зміни ліквідності банку й імовірність виникнення проблемних ситуацій, а також вжити відповідних заходів щодо поповнення ліквідних активів або реструктуризації балансу.

    У процесі аналізу ліквідності банк може додатково використовувати й інші коефіцієнти (табл. 1.2).

    Таблиця 1.2

    Коефіцієнти банківської ліквідності

 

    Використання  перелічених та інших показників допомагає всебічно аналізувати потреби й стан ліквідності, а також точніше оцінювати ризик незбалансованої ліквідності банку. Розробивши внутрішньобанківську систему деталізованих показників ліквідності, менеджмент матиме змогу контролювати оперативні дані та планувати діяльність з урахуванням специфіки операцій конкретного банку.

 

2. Аналіз банківської системи у сфері фінансової стійкості. Аналіз фінансової стійкості ПАТ «КБ ПриватБанк» .

 
    

1. Загальний аналіз стану банківської системи  пов'язаний з фінансовою стійкістю

 

    Основною  групою інституційних суб’єктів  фінансової системи України є  банки. Аналітичний баланс і фінансовий звіт про прибутки та збитки банківської  системи  будуть основою інформаційної  бази для побудови системи індикаторів  фінансової стійкості банківського сектору. При складанні аналітичної форми агрегованого фінансового звіту про прибутки і збитки та балансу банківського сектору доцільно спиратися на запропонований МВФ підхід, пристосовуючи його до специфіки вітчизняного обліку та звітності, а також специфічних для України потреб аналізу, що враховуватиме особливості розвитку банківського сектору.

    Насамперед потрібно розібратися в ситуації, що склалася в Україні на кінець 2009 початку 2010 року. Відповідно до даних НБУ, станом на жовтень місяць 2009 року в Україні зареєстровано 198 банків, з них мають ліцензію на виконання банківських операцій лише 185. За 10 місяців 2009 року НБУ призупинив ліцензію у 7 банках, виключив з Державного реєстру комерційних банків 5 банків у зв’язку з ліквідацією ( табл. 2.1).

Таблиця 2.1

Дані про кількість  банків України (шт.)