Вступ 

    Невід'ємною  складовою розвитку ринкових відносин в Україні є адекватна банківська система, від чіткої і злагодженої роботи якої залежить хід державного будівництва, стан розрахунків, безперервність товарного і грошового обігу, гнучкість і еластичність грошової системи, міцність національної валюти, розвиток реального сектора економіки і, на цій основі, зростання добробуту народу. Однак реалії сьогодення вказують на те, що загальне соціально-економічне і політичне становище призвело до нестійкості фінансового ринку, що породило процес банкрутства банків. Банківська діяльність завжди супроводжується ризиками, а гонитва за надприбутками значно посилює це явище і, разом з іншими чинниками, ускладнює процес забезпечення фінансової стабільності банків, про що свідчить сучасний, майже кризовий стан вітчизняної банківської системи.

    Зміни, що відбуваються в економіці України, кардинально впливають на напрями  і темпи розвитку банківської  системи, яка набуває ознак динамічності та конкурентоспроможності. У сучасних умовах оцінка фінансової стійкості  банків – задача, яку намагаються вирішувати державні органи, банки та комерційні організації. Їх метою є пошук критерію, який дозволить порівнювати банки за ступенем фінансової стійкості.

    Таким чином, особливої актуальності набувають  дослідження методичних підходів до оцінки фінансової стійкості банків з позицій логічно-послідовного сформованого інформаційного простору. Конструктивна роль таких досліджень полягає в їх спрямованості на розробку цілісного методичного та інформаційного забезпечення оцінки фінансової стійкості банку в умовах нестабільності і ризику, пошуку можливих шляхів визначення динамічної фінансової стійкості банків.

    Метою статті є теоретичне обґрунтування основних характеристик фінансової стабільності банків, визначення банківських ризиків у разі недотримання їх параметрів та формулювання практичних рекомендацій щодо зниження рівня ризиковості банківської діяльності в сучасних умовах.

    Реалізація  поставленої мети обумовила необхідність вирішення в роботі наступних  завдань:

• визначити сутність фінансової стійкості банку з позиції можливості її оцінки;
• узагальнити існуючі підходи до елементів системи оцінки фінансової стійкості банку;
• дослідити зв’язок інформаційного та методичного забезпечення з ефективністю оцінки фінансової стійкості банку;
• проаналізувати та виявити недоліки в існуючих методиках оцінки фінансової стійкості банку з позиції кількості та якості показників, їх достатності для врахування всіх факторів фінансової стійкості;
• оцінити доцільність та можливість оцінки фінансової стійкості як динамічної характеристики банку;
• дослідити можливість використання параметричної моделі визначення фінансової стійкості банку;

    Об’єктом  дослідження є оцінка фінансової стійкості банків.

    Предметом дослідження є інформаційне та методичне  забезпечення оцінки фінансової стійкості банків в сучасних умовах розвитку банківської системи України.

    У роботі використані загальнонаукові  методи емпіричного та теоретичного дослідження, зокрема: аналізу і  синтезу – для деталізації  предмета дослідження та вивчення його функціональних і структурних складових; узагальнення – для обґрунтування необхідності застосування нових наукових понять і підходів до визначення сутності фінансової стійкості банку; системного аналізу – для вивчення фінансової стійкості банку як сукупності складових, що утворюють систему; методи статистичного аналізу – для вивчення, порівняння та оцінки фінансової стійкості банків України; методи порівняння, групування та графічний метод – для побудови таблиць, аналітичних, ілюстративних графіків й діаграм. Обробка даних здійснювалася з використанням сучасних комп’ютерних технологій.

    Проблема  забезпечення фінансової стабільності банків перебуває під постійною  увагою таких відомих зарубіжних вчених, як: Р. Бернд, Е. Дж. Долан, Р.Л. Міллер, П.С. Роуз, Дж.Ф. Сінкі (мол.) та російських, зокрема таких, як С. Андрюшин, Л. Бєлих, Е. Василишен, С. Ковальов, В. Кромонов, О.Лаврушин, О.Ширінська, М. Ямпольський та інші. В їх роботах висвітлено теоретичні основи фінансової стійкості банків, визначені показники, критерії оцінки та способи забезпечення, а також обґрунтовано особливості управління фінансовою стійкістю банків з метою зміцнення їх позицій на ринку в умовах конкуренції.

    Інформаційну  базу дослідження склали законодавчі  та нормативні акти Верховної Ради України і Національного банку України, офіційні матеріали Державного комітету статистики України, монографії та науково-аналітичні статті вітчизняних та зарубіжних авторів, матеріали міжнародних та всеукраїнських наукових та науково-практичних конференцій. Для безпосереднього аналізу функціонування банків використано офіційні дані Національного банку України, Асоціації українських банків, Державного комітету статистики. 

 

    

1.   Теоретичні основи аналізу фінансової стійкості комерційного банку

 
 
    

1.   Сутність та методологічні аспекти визначення фінансової стійкості комерційного банку.

 

    Стійкість фінансової системи – це такий стан динамічної фінансової системи, за якого вплив будь-яких шоків на фінансову систему (чи на окремі її елементи) не заважає їй забезпечувати ефективний перерозподіл фінансових ресурсів в економіці, функціонування платіжної системи, а також абсорбцію (амортизацію) шоків. Таким чином, оцінка стійкості фінансової системи - це аналіз можливості фінансової системи забезпечувати врівноважений економічний розвиток в умовах дії тих чи інших внутрішніх і зовнішніх шоків.

    Забезпечення  фінансової стійкості банків — необхідна  умова ефективного функціонування економіки України. Але банк, як комерційне підприємство, заінтересований у  найбільш прибутковому вкладенні наявних грошових ресурсів. Прагнення до максимізації прибутків зумовлює вкладення коштів в операції, що мають підвищений ступінь ризику. Отже, комерційний банк, здійснюючи певні операції, може зазнати ризику втрат та банкрутства. Класичне поняття про банківську систему виходить з існування трьох головних критеріїв, які слід враховувати комерційним банкам, розглядаючи проблему ризику. Це — ліквідність, рентабельність та безпечність.

    Зважаючи  на це, проблеми ефективного управління банківською діяльністю необхідно досліджувати з позицій можливості досягнення комерційними банками динамічного стану фінансової стійкості та підтримання оптимальної позиції на шкалі «прибуток—ризик». Такий підхід не є традиційним для вітчизняної школи фінансового управління комерційним банком, у розвинутих країнах він також недостатньо відпрацьований.

    В економічній літературі немає єдиного  підходу до визначення поняття фінансової стійкості комерційного банку. Нерідко його ототожнюють з такими економічними поняттями, як надійність, платоспроможність, ліквідність. Так, деякі автори стверджують, що фінансова стійкість банку визначається рівнем його ліквідності та платоспроможності [28]. Слід зауважити, що ліквідність комерційного банку характеризує механізм перетворення фінансових чи матеріальних активів у грошові кошти з метою своєчасного виконання зобов’язань, а платоспроможність визначається здатністю банку своєчасно і повністю виконати свої платіжні зобов’язання. Це дуже важливі складові, але врахування тільки їх під час визначення фінансової стійкості банку є, на нашу думку, недостатнім.

    Інші  фахівці стверджують, що стійкість  банку залежить від збалансованості  його активів і пасивів, якості кредитно-інвестиційного портфеля і кількості клієнтів [28]. Цей підхід викликає певні зауваження: по-перше, в ньому не враховуються такі важливі складові фінансової стійкості, як прибутковість, платоспроможність та ліквідність банку; по-друге, твердження, що фінансова стійкість банку залежить від кількості клієнтів, є недостатнім для пояснення цієї взаємозалежності (не враховується їх фінансовий стан).

    Таким чином, ринкова категорія «фінансова стійкість комерційного банку» відображає фінансовий стан банківської установи в існуючому середовищі. Звідси можливо виділити основні параметри фінансової стійкості комерційного банку. До них належать: соціально-політична ситуація в країні, її загальноекономічний стан, стан фінансового ринку, внутрішня стійкість банківської установи (рис. 1.1). 
 
 

    Рис. 1.1. Основні параметри  фінансової стійкості комерційного банку

 

    Соціально-політична  ситуація в країні визначається рівнем соціальної стабільності в суспільстві, впливом опозиції, фінансово-економічною і соціальною політикою, політичною орієнтацією існуючого уряду. Загальноекономічний стан виражається такими параметрами, як стан платіжного балансу країни, інвестиційний клімат, стан реального сектору економіки, масштаби тіньової економіки, рівень оновлення виробничих потужностей.

    Стан  фінансового ринку визначається попитом і пропозицією грошової маси, темпами інфляції та інфляційними очікуваннями, вартістю і графіком обслуговування державного боргу, рівнем дохідності ринку цінних паперів, валютообмінним курсом національної валюти, грошовою емісією, спрямованістю грошово-кредитної політики Національного банку України.

    Внутрішня стійкість банківської установи включає в себе такі параметри: рівень банківського менеджменту, якість банківської  стратегії, достатність капіталу, рівень професійної кваліфікації персоналу.

    Виділені  параметри фінансової стійкості комерційного банку дають змогу провести систематизацію і класифікацію факторів, що її формують (Рис. 1.2).

    Рис. 1.2 класифікація факторів, що формують фінансову стійкість комерційного банку 

    За  специфікою своєї діяльності банки є відкритими економічними системами і тому вони постійно перебувають під впливом зовнішніх факторів. З іншого боку, ступінь впливу зовнішніх факторів залежить від стабільності і стійкості самої системи банку, яка, у свою чергу, зумовлена внутрішніми чинниками. Саме внаслідок наявності внутрішніх проблем банки стають уразливими до зовнішніх впливів і неспроможні протистояти таким явищам, як світова фінансова криза та нестабільність макроекономічної ситуації в Україні.

    Основними негативними факторами, що спричинюють складне фінансове становище проблемних банків є: недостатній розмір капіталу, неякісна структура активів, низька платоспроможність та прибутковість, проблеми ліквідності, надто ризикова діяльність та не виважена кредитна політика, що свідчить про незадовільне ведення банківської справи керівництвом цих банків та нездатністю пристосовуватися до нестабільної економічної ситуації в країні. Вітчизняна банківська система наздоганяє кризу економіки, замість того, щоб запобігати її нищівним ударам. Тому, щоб якомога повніше і детальніше дослідити механізм забезпечення фінансової стабільності банків, необхідно розглянути саме ці, вищезазначені причини їх складного фінансового стану, які і є визначальними характеристиками фінансової стабільності банків.

    Капітал банку відіграє основну роль в  забезпеченні його фінансової стабільності (перша лінія захисту) та є найважливішим  резервом для покриття можливих претензій  кредиторів у разі його банкрутства. Недостатній рівень капіталізації  є на сьогодні однією з основних причин переведення банків до категорії проблемних.

    Капітал виконує захисну, оперативну і регулюючу  функції [1]. Захисна - це, по суті, забезпечення ліквідності банку. Оперативна –  створює умови для безперебійної  його роботи. Регулююча передбачає дотримання вимог щодо обсягу капіталу за структурою, що зумовлює регулювання пропорцій між різними статтями балансу.

    Зважаючи  на важливу роль зазначеного індикатора фінансової стабільності банків, особливо важливим є своєчасне визначення його нетто-величини, від'ємне значення якої свідчить не лише про відсутність власних коштів для здійснення активних операцій з метою отримання прибутку, а й про нераціональне використання депозитів. Розрахунок загальної суми регулятивного капіталу регламентується Національним банком України (НБУ) [2]. Вона складається з основного капіталу (капітал 1-го рівня), за мінусом сум недосформованих резервів за активними операціями, і додаткового капіталу, включаючи субординований борг (капітал 2-го рівня), за мінусом відвернення коштів за операціями, пов'язаними з вкладеннями в цінні папери; в капітал інших банків; в субординований капітал інших банків. На нашу думку, такий порядок розрахунку регулятивного капіталу є дещо ліберальним. Забезпечити високий рівень капіталізації можна лише за умови застосування більш жорсткого підходу, суть якого полягає в тому, щоб відраховувати від капіталу неефективні його вкладення, а саме: іммобілізовані ресурси в основні засоби; вкладення в низько ліквідні цінні папери, статутні капітали суб'єктів господарювання; дебіторську заборгованість (пролонговану, прострочену та сумнівну до повернення); вимоги за ризиковими операціями та інші позабалансові активи. Перевищення відрахувань над нормативним капіталом банку свідчить про недостатній рівень його капіталізації.

    В цілому, для оцінки надійності банку  з точки зору достатності, адекватності капіталу обсягам його діяльності, використовуються як абсолютні, так і відносні показники. До абсолютних показників належать норматив мінімального розміру регулятивного капіталу, який, згідно з вимогами чинного законодавства, контролюється лише на час створення та реєстрації банків (для діючих банків він диференційований в залежності від виду та територіальної ознаки діяльності), до відносних - нормативи адекватності регулятивного і основного капіталу.