Управління фінансами підприємств

- функції фінансового  менеджменту як підсистеми, що  управляється;

- функції фінансового  менеджменту як підсистеми управління  підприємством.

В найбільш загальному плані  основними функціями фінансового  менеджменту є:

- дослідження зовнішнього  економічного середовища;

- розробка фінансової  стратегії підприємства;

- аналіз і планування  фінансової діяльності;

- прийняття рішень  з питань оперативної фінансової діяльності;

- прийняття інвестиційних  рішень;

- взаємодія з іншими  контрагентами з питань фінансової  діяльності (державними органами, фінансово-кредитними  установами, суб'єктами фінансового  ринку, іншими підприємствами, фізичними особами).

В процесі реалізації цих функцій вивчаються питання  державного регулювання фінансової діяльності, аналізується стан економіки, фінансового ринку, прогнозуються  важливі показники, що пов'язані  з діяльністю підприємства, здійснюється оцінка і вибір конкретних партнерів, розробляється система фінансових планів і бюджетів, формується система альтернативних управлінських рішень, організується система моніторингу фінансової діяльності підприємства в цілому.

Враховуючи об'єкти та функції фінансового менеджменту па підприємстві, виділяють його наступні напрямки:

- формування активів (розрахунок  реальної потреби за видами  активів і визначення їх суми, виходячи з обсягів діяльності  підприємства);

- формування фінансової структури  капіталу (визначення загальної потреби в капіталі, вивчення й аналіз альтернативних джерел формування фінансових ресурсів підприємства);

- управління оборотними активами (аналіз і прогнозування тривалості  оборотних циклів робочого капіталу);

- управління необоротними активами (забезпечення ефективного використання основних засобів);

- управління інвестиціями (формування  напрямків інвестиційної діяльності  підприємства, оцінка реальних проектів);

- управління формуванням власних  фінансових ресурсів (визначення  потреби у власних фінансових ресурсах для реалізації фінансової стратегії підприємства, підвищення розміру чистого прибутку);

- управління залученими  фінансовими ресурсами (визначення  вартості залучених коштів, оптимізація  співвідношення короткострокової  та довгострокової заборгованості);

- управління фінансовими  ризиками (визначення складу основних  фінансових ризиків, їх оцінка, формування заходів по їх мінімізації та страхуванню).

Фінансовий менеджмент набуває практичного втілення завдяки  фінансовій політиці підприємства.

В останні роки проблемі визначення фінансової політики надається  важливе значення, приділяється велика увага з боку держави та підприємств, присвячується значна кількість публікацій. Проте єдиної думки щодо теоретичного аспекту цього питання сьогодні не існує.

Слід відмітити, що в  сучасних умовах поняття фінансової політики пов'язується не тільки зі сферою держави, а й з окремими галузями економіки, з підприємницькими структурами, з населенням, в залежності від рівня задач, які вирішує фінансова політика.

В найбільш загальному вигляді  під фінансовою політикою розуміють  спосіб організації і використання фінансових відносин. При цьому, фінансову політику розглядають на наступних рівнях:

- світовому; 

- макроєкономічному; 

- мікроєкономічному. 

Кожному рівню фінансової політики відповідає своя мета. Так, на макроекономічному рівні мета фінансової політики полягає в оптимальному розподілі і перерозподілі валового внутрішнього продукту між галузями народного господарства, територіями, соціальними групами населення. На мікроекономічному рівні - в оптимальному розподілі і перерозподілі грошових коштів і фінансових ресурсів, реалізації фінансового менеджменту.

Фінансова політика підприємства, як реалізація фінансового менеджменту, включає багато складових, таких  як:

- облікова політика;

- кредитна політика;

- політика управління  грошовими засобами;

- політика управління витратами;

- дивідендна політика  тощо.

Вибір варіанту облікової  політики підприємство здійснює у відповідності  до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність  в Україні" від 16.07.99 р. та національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

В рамках кредитної політики вирішується питання про забезпечення оборотними засобами, а саме визначається розмір власного оборотного капіталу та потреба в залученому; необхідність залучення довгострокових кредитів; вивчається структура капіталу і фінансова стійкість підприємства.

Політика управління грошовими потоками пов'язана з  оптимізацією залишків коштів на рахунках підприємства, мінімізацією розривів між надходженням коштів і їх використанням, застосуванням різноманітних схем розрахунків. Поняття "грошові потоки" вперше з'явилось в економічній науці після другої світової війни в США. Двоїста природа грошового потоку проявляється в тому, що він використовується для оцінки як доходності, так і ліквідності підприємства.

Політика управління витратами реалізується за допомогою системи планів та бюджетування, передбачає розробку кошторисів (бюджетів) за основними елементами витрат і здійснення ефективного контролю за їх виконанням.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Управління  фінансами підприємств у реаліях української економіки

В умовах ринкової економіки  вітчизняні підприємства здійснюють свою фінансово-господарську діяльність, знаходячись  під постійним впливом несприятливих  внутрішніх та зовнішніх чинників, які можуть призвести до фінансової кризи та банкрутства.

В управлінні фінансами  підприємств на території України  існує багато проблем. Однією з них  є проблема фінансового механізму  в управлінні фінансами підприємств.

Головною проблемою  ефективного управління, є оптимальне розміщення капіталу підприємства. Від того, які асигнування вкладені в основні на обігові кошти, скільки їх перебуває у сфері виробництва і в сфері обігу, в грошовій та матеріальній формі, значною мірою залежать результати виробничо-фінансової діяльності й, відповідно, вся фінансова стійкість підприємства.

Якщо створені виробничі  потужності підприємства використовуються не повною мірою через відсутність  сировини, це негативно впливає на фінансові результати. Але негативним явищем є й створення надлишкових  виробничих запасів та невиправданої дебіторської заборгованості, які не можуть бути своєчасно залучені до виробничого процесу, що призводить до замороження капіталу, уповільнення його обігу і, відповідно, погіршення фінансового стану підприємства.

В цілому діяльність аналізованого  товариства є стабільною та ефективною. Виявленими проблемами є зростання витрати, зокрема собівартості. Тож якщо підприємство планує збільшити прибутки, йому потрібно зменшитися витрати. Цього можна досягти наприклад підвищенням технічного рівня виробництва.

Важливою задачею фінансового  менеджменту в процесі управління грошовими активами є забезпечення ефективного використання тимчасово  вільних грошових коштів. При цьому  потрібно забезпечити збалансоване управління ліквідністю, доходністю та ризиком, враховуючи, що чим вище частка високоліквідних активів в балансі, тим вища доходність суб’єкта господарювання і менший ризик втрати платоспроможності.

Умовою ефективного  фінансового плану має бути його реалістичність. Фінансовий план, його дохідна та витратна частини повинні якомога ближче відповідати реальним даним та виконувати одну із головних своїх функцій – бути ефективним інструментом в управлінні фінансами підприємства. Що ж відбувається на практиці:фінансовий план, як правило на багатьох підприємствах розробляється на рік. При цьому обов’язково виконується головна умова – підпорядкованість стратегічному плану розвитку підприємства. Проходить три місяці (за цей період, враховуючи вітчизняні реалії, зріс рівень інфляції, зросли ціни на сировину, матеріали і таке інше), ми вже не можемо стверджувати, що підприємство має реалістичний фінансовий план. Горизонт фінансового планування змінився рівно на три місяці. Через півроку горизонт передбачення скоротився вже до шести місяців. В наявності нереальні показники фінансового плану, в яких головне – це розбіжність прийнятого плану на початок фінансового року і фактичних даних на реальний період часу. В даній ситуації виходом є розроблення, за допомогою відомих загальнонаукових методів, гнучкого фінансового плану. Головною умовою якого є адаптація до змін ринкового середовища в умовах кризи.

Також підприємству було б корисно запровадити проведення оперативного аналізу виконання  затвердженого фінансового плану  і перепланування його при зміні  ринкових умов. Для цього достатньо розробити комп’ютерну програму в MSExcel і в оперативному режимі проводити перевірку аналітичних показників фінансового стану підприємства ─ план-факт-відхилення. Програма повинна містити такі основні блоки:

- управління платоспроможністю  підприємства;

- управління грошовими  потоками підприємства;

- управління ліквідністю  підприємства;

- управління діловою  активністю.

Для ефективного управління платоспроможністю необхідно визначити, які види діяльності і які елементи активу чи пасиву сприяють зростанню чи зменшенню грошових коштів і в якій мірі. При цьому обов’язково потрібно враховувати особливості та тривалість операційного та фінансового циклів підприємства в розрізі окремих видів діяльності, а потім вже визначити, в якому напрямку треба змінити актив чи пасив, щоб сума його грошових потоків збільшилась.

Чим менша тривалість фінансового циклу, тим менше  фінансових ресурсів потрібно для фінансування виробничих потреб підприємства. Зменшити фінансовий цикл можна шляхом прискорення  обороту виробничих запасів та дебіторської заборгованості і некритичного уповільнення обертання кредиторської заборгованості підприємства постачальникам.

Ефективність управління грошовими потоками товариства визначається синхронізацією надходжень і виплат з метою підтримки постійної платоспроможності і певною мірою залежить від організації оперативного фінансового планування, яке включає розробку платіжного календаря. При цьому фінансовий менеджер повинен акцентувати увагу на вирішенні наступних управлінських задач:

- визначення мінімально необхідного обсягу грошових коштів, достатнього для обслуговування поточної господарської діяльності;

- постійний моніторинг  вхідних і вихідних грошових  потоків;

- нівелювання коливань  в обсягах надходжень і виплат  грошових коштів з метою запобігання платіжної кризи в окремі проміжки часу;

- оптимізація системи  розрахунків з постачальниками  і покупцями, тобто обґрунтування  політики надання комерційних  кредитів і отримання відстрочки  платежів.

Управління ліквідністю  оборотних активів підприємства повинно обов’язково поєднуватися з управлінням поточними пасивами. При цьому визначається чистий оборотний капітал як різниця між поточним активами і поточними зобов’язаннями. Чим більший чистий оборотний капітал, тим більша частина оборотних активів підприємства фінансується на короткостроковій основі, а отже зростає ліквідність активів і зменшується ризик втрати платоспроможності.

Для підвищення рентабельності і прибутковості підприємства необхідно  скоротити матеріальні та інші витрати  на виробництво шляхом введення бюджетної або кошторисної системи управління витратами на виробництво, що передбачає чітке нормування й облік витрат за місцем їх виникнення, обґрунтування відхилень від кошторисів, оскільки такі відхилення практично неминучі, узгодження нормування витрат та дотримання бюджетів і кошторисів із системою матеріального стимулювання.

Для підвищення ділової  активності підприємства кризи необхідно  проводити комплекс заходів, пов’язаних з поліпшенням збуту продукції (робіт, послуг), підвищенням конкурентоспроможності підприємства щодо асортименту, цін та якості пропонованої продукції.

Для цього необхідно  проводити наступні заходи:

- заходи щодо підвищення гнучкості та маневреності асортименту продукції у рамках виробничих або торговельно-технологічних можливостей підприємства;

- розробити особливу цінову тактику, що спрямована на розширення обсягів збуту за рахунок прийнятної ціни;

На відміну від інших  заходів спрямованих на підвищення кредитоспроможності підприємства, заходи цього блоку носять стратегічний характер і вимагають значних витрат. Щодо кожного заходу обов’язково необхідно визначити очікуваний результат, які кошти необхідні для його досягнення і який реальний термін досягнення намічених результатів.

Для підвищення фінансової стійкості підприємства в умовах невизначеності необхідно ефективно управляти його капіталом. Капітал підприємства може бути використаний у внутрішньому обороті й за його межами, ризик існує при розміщені значної частини капіталу у виробничі запаси або дебіторську заборгованість.

Запропоновані рекомендації, щодо вдосконалення процесів управління платоспроможністю, ліквідністю, діловою  активністю та фінансовою стійкістю  підприємства дозволяють збільшити  ефективність процесу управління підприємством  за допомогою фінансового механізму.

Однією з проблем  управління фінансами підприємств  останніх років, як у світі загалом  так і в Україні зокрема, стала  світова економічна криза. Таким чином, важливим для розвитку вітчизняних підприємств у сучасних умовах є знання про кризу, її характер, можливі прояви у життєдіяльності окремого підприємства, процеси антикризового управління. Що більше відомо про його технології, тим ефективніше відбуватиметься саме управління, тим стійкіше будуть працювати вітчизняні підприємства. Отже, для підприємств, незалежно від їхньої форми власності, формування системи антикризового управління має першочергове значення, адже вона визначає життєздатність, стійкість та рівновагу підприємства, формує фінансову стабільність, спрямовану на досягнення економічних результатів. Застосування сучасними підприємствами методичної бази з питань діагностики кризового стану та загрози банкрутства, як складової політики антикризового управління господарюючих суб'єктів, дозволить розробити пропозиції з антикризових заходів, використання яких дозволить відновити платоспроможність підприємства і вивести його із кризового стану, а також домогтися фінансової стабільності й забезпечити довгострокову фінансову рівновагу.