Теоретичні аспекти функціонування та складові фінансової системи держави

 Необхідно  звернути увагу на зменшення  податкових пільг, що надаються  підприємствам. Для цього слід  перевести підприємства пріоритетних  галузей на фінансування на  конкурсних засадах із одночасним  скороченням, а в перспективі  й скасуванням пільг із тих  податків, що зараховуються до  місцевих бюджетів.

 При  плануванні видаткової частини  місцевого бюджету доцільно враховувати  структуру видатків території,  яка зумовлена кількістю населення,  кліматичними умовами, аграрним  чи промисловим напрямом виробництва,  пріоритетними напрямами розвитку  економіки на цій території. 

 Необхідним  також є вивчення світового  досвіду функціонування місцевих  фінансів та використовувати  набуті знання на практиці, пристосовуючи  їх до українських реалій.

3.2. Ринок  муніципальних облігацій  як джерело фінансування потреб  органів місцевого самоврядування. Збалансування місцевих бюджетів.

На сучасному  етапі розвиток місцевого самоврядування визначений одним із найважливіших  напрямків державної політики. Однією з важливих умов соціально-економічного розвитку адміністративно-територіальних одиниць є їхнє надійне та стабільне  фінансове забезпечення. Як показав  досвід багатьох країн світу, муніципальні облігації є потужним та перспективним фінансовим інструментом, завдяки якому органи місцевого самоврядування можуть ефективно вирішувати власні поточні й довготермінові проблеми, пов’язані з фінансуванням бюджетних видатків.

Слід  відмітити, що в Україні ринок  муніципальних цінних паперів тільки починає розвиватися та вимагає  особливої уваги, становлячи особливу актуальність для усієї нашої  держави у цілому.

Ринок муніципальних  цінних паперів – це сукупність емітентів, інвесторів, саморегульованих організацій, професійних учасників ринку та відносин між ними з приводу емісії, обігу та обліку муніципальних цінних паперів [4, с. 28]. Емітентами на ринку є Верховна Рада АР Крим та міські ради. Реєстрацію випуску облігацій місцевих позик здійснює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПРФР).

Ринок муніципальних  цінних паперів у розвинутих зарубіжних країнах набув широкого розвитку. Так, в деяких країнах — Данії, Фінляндії, Німеччині, Італії, Нідерландах, Португалії, Швеції, Швейцарії —  доступ органів місцевого самоврядування до ринку позичкового капіталу, шляхом випуску місцевих облігацій, вільний  і не обмежується державою. В інших  країнах цей доступ можливий за умови  дозволу держави (в Австрії, Бельгії, Великобританії, Греції, Ірландії, Норвегії, Іспанії). У законодавстві практично  всіх зарубіжних країн міститься  вимога про спрямування запозичених  фінансових ресурсів виключно на інвестиції. За рахунок емісії муніципальних  цінних паперів в європейських країнах  формується, як правило, 10–15% доходів  місцевих бюджетів [6, с. 26].

У Росії  найбільшого розвитку програми муніципальних  боргових запозичень на фондовому ринку  набрали в Москві і Санкт-Петербурзі. Основою такої програми в Москві є Концепція управління муніципальним  боргом та використання позикових коштів у міському бюджеті.

Основними проблемами, що перешкоджають становленню  та розвитку ринку муніципальних  паперів в Україні, є:

1. Зменшення  попиту на муніципальні цінні  папери у зв’язку із погіршенням  ліквідності  фінансових посередників  та зменшенням рівня довіри  населення до фінансових установ.

2. Зростання  ризику неповернення своєчасно  та у повній мірі сплати  платежів за борговими зобов’язаннями. В умовах фінансової нестабільності  та незадовільної динаміки наповнення  дохідної частини місцевих бюджетів  зростає ризик невиконання зобов’язань,  взятих органами місцевого самоврядування  щодо розрахунків за муніципальними  облігаціями, що, у свою чергу,  призводить до поширення боргової  кризи.

3. Низький  рівень муніципального фінансового  менеджменту. Розвиток ринку муніципальних  цінних паперів значною мірою  залежить від професіоналізму  емітентів. Вчасне реагування  на нові виклики, виконання  посадовими особами та депутатами  місцевих рад своїх обов’язків  відповідно до сучасних вимог  потребує новітніх знань, вмінь  та навичок [3, с. 31].

4. Домінування  короткострокових місцевих облігацій  на ринку муніципальних цінних  паперів гальмує розвиток ринку  муніципальних цінних паперів.  Органами місцевої влади випускаються  облігації на строк від 1 до 3 років (майже 70 відсотків від  загальної кількості), які використовуються  нераціонально.

5. Відсутність  прозорості та обмежений доступ  до інформації щодо діяльності  емітентів муніципальних запозичень. Відсутність інформації щодо  фінансового стану та результатів  діяльності емітентів цінних  паперів, а також поточного  соціально-економічного становища  міста, району, регіону та України  загалом є однією з причин  зростання недовіри інвесторів  до муніципальних інституцій.

Збалансування місцевих бюджетів.

Доходна та видаткова частини місцевих бюджетів визначаються в ос­новному затверджуваними  парламентом нормами. Це означає, що державні органи створюють систему  місцевих бюджетів, основною умовою існування якої має бути гармонія між доходною та видатковою сторонами місцевих бюджетів, тобто рівновага. Передача обов'язків і відповідальності місцевим органам влади має супроводжуватися забезпеченням цих органів відповідними фінансовими ресурсами. З правової точки зору про відповідність між зв'язками та фінансовими ресурсами можна говорити тоді, коли обов'язки супроводжуються правами та компетенціями на ви­користання джерел доходів. Ці компетенції можуть визначатися по-різному - від прав на використання ресурсів до нормативних компетенції, тобто прав щодо встановлення податків. Місцеві органи влади повинні мати юридичне закріплені джерела доходів, достатні для покриття обов'язкових видатків. Це, звичайно, не означає, що місцеві органи влади можуть мати можливість виконувати тільки обов’язкові функції. Може бути ситуація, за якої місцеві органи влади мають на своїх рахунках необхідні фінансові кошти, але не мають відповідних прав щодо їх використання. Існує небезпека, що чіткий розподіл обов'язків і ресурсів зменшить самостійність місцевих органів влади. Однак така небезпека не означає зв'язку між збалансованим бюджетом та недостатньою самостійністю. Збалансована система доходів і видатків має забезпечувати відповідний рівень самостійності місцевих органів влади як у видатковій, так і в доходній частині.

Закладання  в українському законодавстві принципів  збалансованості місцевих бюджетів було спричинено загальною складною фінансовою си­туацією та інфляцією. Приводом цього було також побоювання, що при набутті значної відносної  самостійності місцеві органи перевищать власні доходи і це стане зайвим тягарем для надто дефіцитного  бюджету держави. Частково з такими думками можна погодитись. Однак  за відсутності протягом років достатніх  власних місцевих доходів прийняте положення фактично обмежувало самостійність  регіонів, змушуючи їх скорочувати  видатки. Цю ситуацію не можна вважати  за правильну. В багатьох випадках намір самостійності місцевих органів влади може залишитися лише декларативним, підкреслюючи також теоретично визнану регіональну са­мостійність територіального планування.

В міру розвитку вітчизняної системи місцевої влади  необхідно давати оцінку взаємовідносинам між органами місцевого самоврядування, регіо­нами та урядом. Така оцінка має  стосуватися впливу зазначених взаємо­відносин  на можливості участі у співпраці  за умов глобалізації світової економіки. У ситуації обмеженості публічних  бюджетів уряд може відмо­витися від  деяких програм з метою збалансування  бюджету держави. Постає ряд питань. Чи повинні міоцені органи влади  у відповідь на такі обмеження  також призупинити діяльність у  цих сферах? Якщо ні, то яким способом має фінансуватися місцева сфера  послуг" Чи нові обов'язки мають передаватися від уряду місцевим органам влади  разом із додатковою фінансовою підтримкою у вигляді дотації або нових  джерел доходів? До якого рівня уряд має втручатися у розбіжності, які  виникають з неправильного закріплення  компетенції у галузі видатків і  з різного податкового потенціалу?

Під час  пошуку відповідей на ці питання необхідно  пам'ятати про певні засади, якими  треба керуватися. Основне питання, яке виникає в дискусіях про  місцеві податки та доходи місцевих бюджетів, - чи повинні особи, які  користуються публічними послугами  та майном в міру своїх можливостей  за них платити? Коли люди можуть користуватися  майном чи послугами за цінами, нижчими  від їх вартості, ними користуються у більших обсягах, ніж тоді, коли ціни вищі. Якщо особи, які послуговуються публічним секторам, не зобов’язані  за них платити, то на такі програми необхідно виділяти надто багато коштів за рахунок інших. Це спричиняє  марнотратство обмежених засобів  та створює ситуацію, коли особи, які  користуються послугами, субсидуються тими, хто ними послуговує. Така ситуація видається несправедливою. З вимоги, щоб ті, хто користується послугами, платили за них, випливає кілька правил. Зокрема залежно від рівня відповідальності органів місцевої влади за надання послуг вони повинні мати доступ до диференційованих джерел доходів, щоб мати більші можливості пов'язувати пропоновані послуги із податками, що стягуються в даному регіоні.

Щодо  проектів, доходи з яких надійдуть  тільки в майбутньому, відпо­відним способом фінансування є боргові  зобов'язання. В іншому випадку теперішні  платники податків субсидують майбутніх  користувачів послугами, через що зменшуються  і ефективність, і справедливість, оскільки доходи мають випереджати  видатки з метою збору відповідно великих фондів для початку інвестиції. Тим більше строк сплати боргу  має відповідати, наскільки це можливо, строкам надходження доходів  з даної інвестиції. Борг є тимчасовим і неостаточним джерелом фінансування і, нарешті, пін має бути сплачений. Цей принцип мінімізує субсидування майбутніх користувачів теперішніми  платниками податків, виконуючи тим  самим одночасно вимоги ефективності та справедливості.

За умови, що місцеві органи влади повинні  мати у своєму розпоряд­женні гарантовані  законом ресурси для виконання  своїх обов'язків (такі або схожі  обов'язки існують в регіонах з  диференційованим рівнем економічного розвитку), треба прийняти тезу про  необхідність вирівнювання фінансово-економічних  можливостей регіонів країни. Якщо видатки в межах регіону, що надає  послуги, та обсяг доходів неможливо  врівноважити, координуючу роль можуть виконувати відповідні дотації. З метою  забезпечення ефективності та справедливості це мають бути конкретні та доповнюючи дотації з урахуванням поділу коштів між рівнями влади відповідно до їх часток у доходах. Однак забезпечення ресурсами для ліквідації диспропорції В економічному розвитку та рівні  життя не повинно зменшувати прагнення  місцевих органів влади до економії видатків і заходів до пошуку нових  і збільшення продуктивності існуючих джерел доходів.

ВИСНОВКИ

Перебудова  економіки України, її переорієнтація на ринкові закони ставлять нові вимоги до вирішення питання розбудови  фінансової системи і забезпечення фінансової стабілізації в країні. Досвід високорозвинених країн підтверджує  важливість місцевих бюджетів в загальноекономічному розвитку держави.

Дослідження ролі місцевих бюджетів в фінансовій системі країни базується не лише на практичному аналізі, а й вимагає  ґрунтовного теоретичного вивчення окремих понять, зокрема таких  як фінансова система, бюджет, місцевий бюджет. Адже ці поняття є базовими і повне їх теоретичне обґрунтування  сприятиме розбудові  ефективної фінансової політики, націленої на економічне зростання та фінансову  стабілізацію. В напрямку досягнення даних цілей і було проведене  наше дослідження.

В першому  розділі, на основі вивчення теоретико-понятійного  матеріалу, ми визначили, що більшість  ВВП зосереджується в фінансовій системі і ефективний його розподіл впливає на макроекономічну стабілізацію в країні. Для країн з перехідною економікою характерне те, що деякі  ланки фінансової системи перебувають  в стадії формування, і до їх складу входять місцеві фінанси. Для  успішного їх розвитку і функціонування необхідно надати їм достатні фінансові  ресурси і повноваження. В зв’язку  з цим, ми звернули увагу на методику розподілу фінансових ресурсів між  різними рівнями влади, яка виражається  в типах формування бюджетів. Ми дослідили чотири різних типи формування бюджетів, їх переваги і недоліки, на основі чого побудували таблицю. Зважаючи на принципи бюджетної системи України, ми припускаємо доцільність застосування програмно – цільового методу формування бюджету.

Другий  розділ носить більш практичний характер. В ньому ми розглянули проблеми і  перспективи функціонування місцевих бюджетів, їх роль в фінансовій системі держави. В процесі дослідження були виявлені наступні проблеми, що сповільнюють ефективний розвиток місцевого самоврядування:

• недостатня забезпеченість місцевих бюджетів фінансовими ресурсами;
• недостатній розвиток фінансової децентралізації;
• недосконалість механізму розподілу міжбюджетних трансфертів;
• збільшення питомої ваги міжбюджетних трансфертів в доходах місцевих бюджетів.

Щодо  питання забезпеченості фінансовими  ресурсами місцевих бюджетів, то, спираючись на дані проведеного аналізу, ми можемо сказати, що доходи в значній мірі формуються за рахунок загальнодержавних  податків. Це є свідченням того, що в  Україні все ще в значній мірі зберігається вплив центру на регіони. Хоча прийняття Бюджетного Кодексу  сприяло більш прозорому регулювання  дохідних джерел місцевих бюджетів, проте  вони залишаються без достатніх  власних фінансових ресурсів. Це негативно  позначається на розвитку самих регіонів.

Доцільність зміцнення фінансової незалежності місцевого самоврядування підтверджує  політика фінансової децентралізації, яка пов’язана з можливістю впливати на формування місцевих бюджетів. В  Україні децентралізація розпочалася  у другій половині 90-х років, але  не просунулась далі районного рівня, про що свідчать показники частки субнаціональних рівнів управління у загальних доходах і видатках. Органи місцевого самоврядування сіл, селищ, міст районного значення залишаються  фінансово слабкими, оскільки займають досить малу частку. Це є наслідком  слабкої забезпеченості органів  місцевого самоврядування достатніми фінансовими ресурсами, а також  недосконалого механізму збалансування  міжбюджетних  відносин і залежність від центру.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бюджетний кодекс України від 21 червня 2009 року. -  К.: Атіка, 2009. – 80с.
2. “Європейська хартія місцевого самоврядування”, прийнята в  Страсбурзі 15 жовтня 1985 року ( Хартію ратифіковано Законом N 452/97-ВР від 15.07.97 );
3. Закон України “Про місцеве самоврядування ” // Урядовий кур¢єр. – 2005. – 14 червня.
4. Закон України “ По бюджетну систему” в редакції 1995 року.
5. Закон України “Про цінні папери та фондову біржу”.
6. Закон України “ Про Державний бюджет на 2011 рік”.
7. Конституція України. – К.: Право, 2004. – 42с.
8. Декрет Кабінету Міністрів “ Про місцеві податки і збори” від 20 травня 1993 року.
9. Постановою КМУ від 29 грудня 2008 року „ Про порядок розрахунків обсягів міжбюджетних трансфертів” із змінами та доповненнями.
10. Базилевич В. Д., Баластрик Л. О. Державні фінанси. Навчальний посібник (за заг. ред. Базидевича В. Д. ) – Київ: Атака, 2004. – 368с.
11. Бюджетний процес і міжбюджетні відносини на рівні місцевих бюджетів району. Навчальний посібник. /С. І. Мельник, В. Серкс, З. М. Луценко та інші. – К.: Міленіум, 2011. – 266с.
12. Василик О.Д. Теорія фінансів: Підручник. – К.:НІОС. – 2008. – 416с.
13. Василик О. Д. Державні фінанси України: Навчальний посібник. – К.: Вища школа, 2005. – 383с.
14. Василик О. Д., Павлюк К. В. Державні фінанси України: Підручник – К.: НІОС, 2010. – 608с.
15. Державні фінанси в транзитивній економіці: Навчальний посібник / Карлін М. І., Горбач Л. М., Новосад Л. Я. та ін. За заг. ред. д. е. н., проф. Карліна М. І. – К.: Кондор, 2011. – 220с.