5. Кредитна  система

6.1. Сутність кредитної системи

 

     Розрізняють два поняття кредитної системи:

     1) сукупність кредитних відносин, форм і методів кредитування (функціональна  форма);

     2) сукупність кредитно—фінансових установ, що акумулюють вільні грошові кошти і надають їх у позичку (інституціональна форма).

     У першому аспекті кредитна система  представлена банківським, споживчим, комерційним, державним, лізинговим, іпотечним, міжнародним кредитами. Усім цим видам кредиту властиві специфічні форми відносин і методи кредитування. Реалізують ці відносини спеціалізовані установи, що утворюють кредитну систему в другому (інституціональному) розумінні. Ведучою ланкою інституціональної структури кредитної системи є банки.

     Кредитна  система – більш широке поняття, ніж банківська система, що включає лише сукупність банків, що діють у країні.

     Банк – комерційна установа, що залучає кошти юридичних і фізичних осіб і від свого імені розміщує їх на умовах зворотності, платності, терміновості, а також здійснює розрахункові, комісійно-посередницькі й інші операції.

     До 1987 року банківська система включала три банки монополісти: Держбанк СРСР, Стройбанк СРСР і Внешторгбанк СРСР. Існувала система ощадних кас.

     Децентралізація економіки в ринкових умовах господарювання зажадала зміни ролі банківської системи в механізмі управління економікою. Передбачалася зміна організаційної структури банківської системи, підвищення ролі банків, посилення їхнього впливу на розвиток народного господарства, перетворення кредиту на діючий економічний важіль.

     Модель  реорганізації включала:

     1) створення дворівневої банківської  системи;

     2) переклад спеціалізованих банків  на повний госпрозрахунок і  самофінансування;

     3) удосконалювання форм і методів  кредитних відносин з підприємствами різних галузей.

     Центральне місце в кредитній системі держави повинен був зайняти Національний банк. Вирішувались два завдання:

     1) створення нового механізму грошово-кредитного регулювання, що дозволяє економічним методам впливати на макроекономічні пропорції суспільного відтворення;

     2) створення умов для вільного  переливу фінансових ресурсів  у ті сфери і галузі, де їхнє  використання надасть найбільшого  ефекту. В ході банківської реформи  реорганізується не тільки структура  банків, але і відбуваються глибокі  зміни в характері кредитних відносин. У результаті в Україні сформувалася дворівнева банківська система: 1-й рівень НБУ; 2-й рівень комерційні банки й інші фінансово—кредитні установи, що здійснюють окремі банківські операції.

     Спеціальні  банки (іпотечні, земельні, інвестиційні) здійснюють операції щодо випуску і розміщення корпоративних цінних паперів. Банк реконструкції і розвитку створений для фінансування урядових цільових програм.

     У кредитній системі в інституціональному плані можна виділити також союзи, асоціації, консорціуми й інші об'єднання банків, утворені ними для координації своєї діяльності, захисту інтересів своїх членів і здійснення спільних програм.

     У другий рівень входять також спеціальні фінансово—кредитні інститути: кредитні спілки і кооперативи, фінансові й трастові компанії, страхові компанії, частково пенсійні фонди, інвестиційні фонди, ломбарди та інші установи.

     6.2. Взаємини комерційних банків із НБУ

 

     Функції загального регулювання діяльності кожного комерційного банку в  рамках єдиної грошово-кредитної системи країни покладені на НБУ. Це регулювання покликане сприяти забезпеченню:

      стійкості роботи і зміцнення фінансового стану комерційного банку;

      орієнтації  і стимулювання діяльності банку у сфері кредитування на виконання пріоритетних завдань розвитку економіки і підвищення добробуту суспільства;

      наукової  організації грошового обігу  в народному господарстві.

     При цьому використовуються економічні методи управління і тільки при їхньому  вичерпанні — адміністративні.

     Організація взаємин НБУ з комерційними банками і методи регулювання діяльності комерційних банків передбачені банківським законодавством.

     Використовуються  наступні інструменти:

     1) проведення операцій з цінними  паперами і з іноземною валютою; 

     2) зміна норм обов'язкових резервів, розташовуваних комерційними банками в НБУ (диференціація до запитання 20%, більше 1 року 15%);

     3) зміна відсоткових ставок за кредитами.

     НБУ утворюють резервний фонд кредитної  системи, кошти якого формуються за рахунок резервування в ньому  визначеної частки залучених комерційними банками коштів сторонніх підприємств і організацій, що використовуються як кредитні ресурси (штраф 0,5% від статутного капіталу при порушенні термінів внесення). Фонд обов'язкових резервів створений для того, щоб при необхідності забезпечити можливість комерційним банкам вчасно виконати перед клієнтами свої зобов'язання з повернення раніше залучених коштів за рахунок того, що частина цих коштів депонується і не використовується банками як кредитні ресурси.

     Економічні  відносини між НБУ і комерційними банками та регулювання діяльності комерційних банків можуть виникати і здійснюватися в результаті надання і розпорядження цими банками централізованих кредитних ресурсів для наступного надання позичок господарським організаціям. НБУ може надавати комерційним банкам позички на умовах кредитного договору. При цьому НБУ впливає економічними методами на кредитну і відсоткову політику, що проводиться комерційними банками стосовно своїх позичальників.

     До  адміністративних методів відноситься  встановлення граничних розмірів відсоткових ставок за наданими кредитами (гранична відсоткова ставка 25% річних). При порушенні комерційними банками банківського законодавства, правил банківських операцій НБУ може застосовувати заходи адміністративного характеру аж до ліквідації банків. Держава здійснює також кредитну діяльність шляхом випуску позик для фінансування капіталовкладень у націоналізовані і змішані підприємства, у підприємства, що належать місцевим органам влади, надає державні кредити з коштів бюджету або державних кредитних фондів.

     Державне  кредитування одержало широкий розвиток у Франції, де воно використовується як для фінансування державних підприємств, так і для фінансування підприємств  у приватному секторі. Діяльність усіх державних кредитних установ Франції координується державним органом Національною радою з кредиту.

     У США держава є найбільшим кредитором з електрифікації житлового будівництва в сільських районах. Особливою формою державного кредиту є державні гарантії. Найчастіше держава гарантує позики місцевих органів управління, націоналізованих підприємств і корпорацій, кредитних банків, призначених для муніципального житлового будівництва.

     Важливий об'єкт державних гарантій за кредитами експортні кредити й операції, широко розповсюджені в США. Держава, гарантуючи експортні кредити, бере на себе ризик економічного характеру (затримка платежу, неплатоспроможність боржника).

     Коли  держава є кредитором або гарантом, державний кредит деякою мірою сприяє збільшенню національного доходу, якщо держава використовує кошти як капітал.

     Державний кредит відрізняється від банківського кредиту рядом особливостей.

     1. Потреба підприємств і організацій  у банківському кредиті виникає  у зв'язку з нерівномірністю руху вартості в процесі виробництва й обміну. Потреба ж у державному кредиті виникає через фінансові труднощі країни та необхідності вирівнювання диспропорцій між циркулюючою в обертанні грошовою масою і товарними ресурсами для її покриття.

     2. Банківський кредит пов'язаний  з тією частиною грошового  обігу, у якій гроші виконують функцію засобу платежу. За участю кредиту здійснюється велика частина товарних платежів. При державному ж кредиті гроші використовуються не тільки у функції платіжного засобу, а й у функції засобу обертання (за готівку населення вільно купує і продає державні цінні папери).

     3. Банківський кредит має строго цільове призначення для забезпечення процесу відтворення і реалізації товарної продукції. Державний кредит опосередковує платежі як товарного, так і нетоварного призначення, він використовується для фінансування капітальних вкладень і витрат, пов'язаних з вирішенням соціальних проблем.

     4. При банківському кредитуванні  терміни повернення коштів регламентуються. Якщо вони порушуються, банк застосовує до позичальника економічні санкції. При державному кредиті взаємини між кредитором і позичальником складаються на добровільній основі. Власник цінного папера має право реалізувати його за готівку будь-якій особі, передати у спадщину і здати безоплатно в дарунок державі.

     5. Банківський кредит є у визначеній мірі джерелом зростання готівки в обертанні. На противагу цьому державний кредит сприяє зменшенню готівки в обертанні, зниженню додаткового випуску грошей і досягненню економії витрат для управління грошовим господарством.

     6.3. Форми державного кредиту

 

     Існують дві форми внутрішніх державних позик: випуск державних позик для вільного продажу населенню і кредитним установам та обертання частини внесків населення в ощадних банках і касах у державні позики.

     Державні  позики – це кредитні відносини між державою і фізичними або юридичними особами, у результаті яких держава одержує обумовлену суму коштів на певний строк за встановлену плату. Розмір державної позики включається в суму державного боргу країни. Тимчасові вільні грошові кошти, надані за визначений відсоток, створюють основу для розвитку державного кредиту.

     При розміщенні позик держава купує  позичковий капітал як товар. Власники позичкового капіталу одержують  від держави плату у вигляді  відсотка, а для боржника ціни позичкового капіталу. Капітал кредитора держави зростає без участі його в процесі виробництва, тому що відсоток за облігаціями виплачується з державних доходів.

     Грошові кошти держава залучає головним чином шляхом розпродажу облігацій. Облігаціями називаються цінні папери, які є державними борговими зобов'язаннями, що надають право їхнім власникам після закінчення визначеного терміну одержати назад суму боргу і відсотки. Держава що взяла в борг визначену суму грошей, зобов'язується або повернути її у визначений термін з відсотками, або виплачувати відсотки протягом усього терміну використання коштів, а після закінчення цього терміну повернути і суму боргу.

     У капіталістичних країнах нараховується  велика кількість видів облігацій: у США – більше 100, у Великобританії – більше 40.

     Іншим методом мобілізації коштів через  систему державного кредиту є ощадні банки і каси, оскільки залишок внесків населення в законодавчому порядку надходить у розпорядження держави і становить, власне кажучи, безстрокову державну позику.

     Ощадні каси – це кредитні установи, основна функція яких залучення тимчасово вільних грошових коштів населення, що мобілізуються в інтересах держави.

     Ощадні  каси бувають державні, приватні і  муніципальні. Внески населення залучаються на поточні й інвестиційні рахунки.

     Класифікація  позик:

     1. За правом емісії позики поділяються на позики, що випускаються центральним урядом і такі, що випускаються місцевими органами управління. Позики центрального уряду складають 60 – 80% у загальній сумі боргу.

     2. За місцем розміщення державні позики поділяються на внутрішні і зовнішні. Внутрішня позика випускається на внутрішній ринок розміщається усередині країни в національній валюті. Зовнішня позика – на іноземному грошовому ринку в національній або іноземній валюті.