Емісійні  кредити видаються під майбутні витрати, під ще не зроблену продукцію та прямо впливають на сукупну грошову масу. Їхній обсяг визначається емісійною межею кредиту.

     Деякі автори заперечують розходження  кредитних і грошових відношень. Однак кредитні потоки становлять тільки частину грошового обігу, до того ж кредит виступає не тільки в грошовій, але й у товарній формі. У даному випадку змішується поняття грошей, як економічної категорії з грошовою формою кредитних відносинах, ототожнюються грошові кошти і кредитні ресурси.

     Зміст економічно обґрунтованих меж кредитування на мікрорівні розкривається поняттями кредитоспроможності позичальника і ліквідності банку.

     Роль кредиту виражає результат функціонування кредитних відносин. Регулююча роль кредиту виявляється на усьому відтворювальному процесі шляхом перерозподілу вільних ресурсів. Кредит – необхідне джерело формування основних і обігових коштів. Кредит тісно взаємодіє зі збалансованістю економіки (реалізується за допомогою зворотності кредиту), він впливає на формування структури виробництва: співвідношення між фондами відшкодування, нагромадження і споживання, вирівнювання норми прибутку.

     Активній  участі кредиту в регулюванні  галузевих пропорцій перешкоджає недостатність розвитку ринкових засад. Зокрема, тільки починає формуватися ринок позичкових капіталів, не створена кредитна система, не довершено процес демонополізації і децентралізації економіки банківської системи, діяльність банків щодо кредитування ще не відповідає ринковим принципам.

     Кредит  виступає одним із факторів розвитку ринкових відносин. Він є основою концентрації і централізації капіталу. Через процес акціонування державних підприємств та банків кредит сприяє децентралізації економіки.

     Кредит  прямо впливає на товарно-грошову збалансованість, сприяє розширенню місткості ринку з позиції попиту. Особлива роль у впливі на економічні процеси належить банківському кредитові. Важливу роль кредит покликаний відіграти в забезпеченні НТП.

     Одним з аспектів впливу кредиту на економічні процеси є його роль в економії витрат обертання. Велике значення кредиту в соціальній сфері.

     Зростає його роль і в зовнішньоекономічному обороті.

     5.3. Форми кредиту

 

     Форма кредиту визначається низкою ознак: 

     1) характером кредитних відносин;    

     2) складом учасників (суб'єктів) кредитної угоди;  

     3) змістом об'єкта угоди;  

     4) рівнем і джерелом сплати відсотка;  

     5) речовинним проявом кредитної угоди й ін.  

     Розрізняють грошову і товарну форми кредиту. Їх застосовують як усередині країни, так і між країнами, тому кредит буває національний (внутрішньодержавний) і міжнародний. У внутрішньоекономічному обороті застосовується в основному грошовий кредит, який поданий, насамперед, у формі банківського кредиту.       

     Банківський кредит 

     Банківський кредит – це рух позичкового капіталу, наданого банками в борг за плату на умовах забезпеченості, зворотності, терміновості. Він виражає економічні відносини між кредиторами (банками) і суб'єктами кредитування (позичальниками), у якості яких можуть бути як юридичні, так і фізичні особи. Банківський кредит пов'язаний з акумулюванням тимчасово вільних коштів, а також з емісією грошових знаків в обертання через систему кредитування. Банківський кредит надається, головним чином, комерційними банками для вирішення наступних завдань:

     1) збільшення основного й обігового  капіталу суб'єктів господарювання;

     2) нагромадження сезонних (тимчасових) запасів ТМЦ, НЗП, ГП і товарів;

     3) при обліку (переобліку) векселів;

     4) задоволення споживчих нестатків  громадян;

     5) викупу державного майна;

     6) для інших цілей при розбіжності  надходжень і платежів у процесі  кругообігу власного капіталу.

     Банківський кредит може бути прямим і непрямим. Прямий — (банк—позичальник) кредитні відносини є переважними. Непряме банківське кредитування, тобто надання позички позичальникові через посередника.

     Принципи  кредитування: терміновість і зворотність, цільовий характер, матеріальна забезпеченість, платність.

     Термін  кредиту період використання позички: короткостроковий (до року); середньостроковий (від року до 3—х років) і довгостроковий.

     За  термінами погашення позички  бувають термінові, відстрочені  та прострочені. Термінові позички, термін погашення яких наступив або настає найближчим часом. Відстрочені (пролонговані) позички, термін погашення яких віднесений банком на більш пізній період на прохання клієнта. Прострочені позички, не повернені у встановлений термін.

     За  ступенем ризику банківські позички  можуть класифікуватися:

     1) стандартні позички;

     2) позички з підвищеним ризиком  (субстандартні);

     3) пролонговані позички;

     4) прострочені позички;

     5) безнадійні до погашення позички. 

     Державний кредит 

     Державний кредит відображує кредитні відносини  з приводу акумуляції державою коштів на засадах зворотності для фінансування державних витрат. Кредиторами виступають фізичні і юридичні особи; позичальником держава в особі його органів (Міністерства фінансів, місцевих органів тощо). Така форма кредиту дозволяє позичальникові мобілізувати додаткові грошові ресурси для покриття бюджетного дефіциту без здійснення для цих цілей паперово-грошової емісії.

     Державний кредит це захід стабілізації грошового обігу. В умовах розвитку інфляційного процесу державні позики в населення тимчасово зменшують його платоспроможний попит (з обертання вилучається надлишкова грошова маса). Для кредиторів державний кредит є формою заощадження, інвестування коштів у цінні папери; додатковим гарантованим доходом.

       Види державного кредиту визначаються  складом позичальників і кредиторів; конкретними причинами появи  потреби держави у мобілізації коштів; місцем одержання кредиту; формою його оформлення; методами залучення грошових ресурсів і способами їхнього повернення; термінами погашення державою своїх зобов'язань: ступенем ризику кредитора і позичальника.

     В залежності від позичальника державний кредит буває централізований і децентралізований.

     За  місцем одержання кредити підрозділяються  на внутрішні і зовнішні позики.

     В залежності від форми і порядку  оформлення кредитних відносин розрізняють: державні, облігаційні і безоблігаційні позики.

     Облігація цінний папір, що засвідчує внесення її власником коштів і підтверджуюче зобов'язання юридичної особи, що її випустила, відшкодувати йому номінальну вартість у передбачений термін і сплату фіксованого відсотка. Випускаються облігації внутрішніх державних і місцевих позик. Вони можуть бути іменними, на пред'явника, відсотковими та безвідсотковими (цільовими), виграшними, з вільним або обмеженим колом обертання, ощадними, казначейськими.

     Казначейські  зобов'язання (векселі) держави вид цінних паперів, що засвідчують внесення їхніми власниками коштів у бюджет і надають право на одержання фіксованого доходу протягом терміну володіння ними.

     Кредитний ризик пов'язаний з ймовірністю  того, що фінансові можливості емітента (держави) зменшаться так, що він виявиться не в змозі виконати свої фінансові зобов'язання.

     Ринковий  ризик походить з того, що в зв'язку з непередбаченими змінами на ринку цінних паперів або в  економіці продаж цінних паперів  стане можливим лише зі знижкою або  в примусовому порядку. Відсотковий ризик це ризик зміни відсоткових ставок та пов'язаний з цим ризик зниження їхньої ринкової ціни. 

     Комерційний кредит 

     Комерційний кредит характеризує кредитну угоду  між двома підприємствами — продавцем (кредитором) і покупцем (позичальником). Підприємство — постачальник надає відстрочку платежу за свій товар (послуги), підприємство — покупець передає кредиторові вексель як боргове свідчення і зобов'язання платежу.

     При комерційному кредиті учасники кредитних  відносин регулюють свої господарські відносини і створюють платіжні засоби у вигляді векселів — оформлених письмових зобов'язань боржника кредиторові сплатити зазначену суму у визначений термін. Векселі можуть бути використані повторно для платежів, минаючи банк, шляхом передачі їх з рук в руки замість грошей.

     Комерційний кредит це товарна форма кредиту, що виражає відносини з приводу перерозподілу матеріальних фондів між підприємствами. При комерційному кредиті в кредитну угоду включаються тільки ресурси постачальника, що реалізує свою продукцію або надає послуги.

     Позичальникові  з ряду причин вигідніше звернутися до товарної форми кредиту, ніж одержати грошовий кредит для негайної оплати матеріальних цінностей. При комерційному кредиті і кредитор, і позичальник є виробниками продукту або посередниками в його реалізації.

     В операціях, пов'язаних з комерційним  кредитом, виникають ризики. Головний ризик несе постачальник товару; це ризик при зміні ціни товару, при недотриманні одержувачем термінів оплати та при банкрутстві покупця. Існує і ризик у банку при дисконті векселя, тому що у випадку банкрутства боржника банк не одержує суму зобов'язання; у покупця ризик пов'язаний з можливим подорожчанням кредиту.

     При нестачі грошових кредитних ресурсів у банках попит на комерційний кредит може зростати.

     Регулювання практики комерційного кредиту здійснюється в процесі акцепту, обліку і переобліку векселів, а також прийняття їх у заставу при видачі банківської позички.

     Перевагами  комерційного кредиту є:

     1) оперативність у наданні коштів  у товарній формі;

     2) технічна простота оформлення;

     3) активізація механізму мобілізації  вільних товарних ресурсів і  їхній перерозподіл;

     4) розширення можливості маневрування  обіговими коштами підприємствами ;

     5) фінансова підтримка підприємств  один одному;

     6) розвиток позичкового ринку.

     Недоліки  комерційного кредиту: обмеженість  його напрямку в часі; розмірах; іноді вимушений з боку постачальника характер відстрочки платежу у зв'язку з фінансовим становищем покупців, наявність ризику для постачальника, сильний вплив банківської сфери при обліку векселів. 

     Споживчий кредит 

     Споживчий кредит відображує відносини між  кредитором і позичальником з приводу кредитування кінцевого споживання. Споживчий кредит засіб задоволення споживчих потреб населення.

     Суб'єктами кредитних відносин є фізичні  особи, в ролі кредиторів виступають банки, небанківські кредитні установи (ломбарди, кредитні спілки, кооперативні пункти прокату), підприємства й організації. Між банком і населенням може існувати посередник – торгівельна організація.

     Споживчий кредит регулюється з боку держави внаслідок його зв'язку з потребами населення, з його рівнем життя (відсоткові ставки, терміни, доступність кредиту).

     Класифікацію  споживчих кредитів можна здійснювати за наступними ознаками:

1. за цільовим характером – інвестиційні (позички на житлове будівництво), для купівлі товарів або оплати послуг; на розвиток особистих господарств; цільові кредити окремим соціальним групам; нецільові споживчі нестатки; чекові й ін.
2. за суб'єктами кредитних відносин банківські і небанківські позички;
3. за способом організації надання запозичених коштів – організовані і неорганізовані, прямі і непрямі;
4. за формами видачі – товарні і грошові кредити;
5. за ступенем покриття кредитом вартості споживаних товарів, послуг на позички на повну вартість або часткову їхню оплату;
6. за способом погашення кредиту – такі, що погашаються поступово або разовим платежем;
7. за термінами видачі – короткострокові, середньострокові і довгострокові.