Методи встановлення цін на продукцію підприємства що реалізується на внутрішньому та міжнародному ринках

8. Стиль управління, що  поєднує професійну компетентність, діловитість і високу етику  взаємовідносин між людьми, практично  впливає на всі напрямки діяльності  підприємства (організації). Від нього залежить, у якій мірі враховуватимуться зовнішні чинники І зростання ефективності діяльності на підприємстві (в організації),

Відтак належний стиль  управління як складовий елемент  сучасного менеджменту є дійовим  чинником підвищення ефективності діяльності будь-якого підприємства, кожної підприємницької структури.

9. Державна економічна  й соціальна політика істотно  впливає на ефективність суспільного  виробництва. Основними її елементами  є: а) практична діяльність  владних структур; б) різноманітні види законодавства (законотворча діяльність); в) фінансові інструменти (заходи, стимули); г) економічні правила та нормативи (регулювання доходів і оплати праці, контроль за рівнем цін, ліцензування окремих видів діяльності); д) ринкова, виробнича й соціальна інфраструктури; е) макроекономічні структурні зміни; є) програми приватизації державних підприємств (організацій); ж) комерціалізація організаційних структур невиробничої сфери.

10. Інституціональні механізми.  Для безперервного підвищення  ефективності діяльності всіх суб'єктів господарювання держава має створити відповідні організаційні передумови, що забезпечуватимуть постійне функціонування на національному, регіональному чи галузевому рівнях спеціальних інституціональних механізмів — організацій (дослідних і навчальних центрів, інститутів, асоціацій), їхню діяльність треба зосередити на: 1) розв'язанні ключових проблем підвищення ефективності різних виробничо-господарських систем та економіки країни в цілому; 2) практичній реалізації стратегії і тактики розвитку національної економіки на всіх рівнях управління. Нині у світі функціонує понад 150 міжнародних, національних і регіональних центрів (інститутів, асоціацій) з продуктивності та управління.

11. Інфраструктура. Важливою  передумовою зростання ефективності діяльності підприємств (організацій) є достатній рівень розвитку мережі різноманітних інституцій ринкової та виробничо-господарської інфраструктури. Нині всі підприємницькі структури користуються послугами інноваційних фондів і комерційних банків, бірж (товарно-сировинних, фондових, праці) та інших інститутів ринкової інфраструктури. Безпосередній вплив на результативність діяльності підприємств (організацій) справляє належний розвиток виробничої інфраструктури (комунікацій, спеціалізованих інформаційних систем, транспорту, торгівлі тощо). Вирішальне значення для ефективного розвитку всіх структурних елементів економіки має наявність широкої мережі установ соціальної інфраструктури.

12. Структурні зміни  в суспільстві також впливають  на показники ефективності на різних рівнях господарювання. Найважливішими є структурні зміни економічного та соціального характеру. Головні з них відбуваються в таких сферах: а) технології, наукові дослідження та розробки, супроводжувані революційними проривами в багатьох галузях знань (пропорція імпортних та вітчизняних технологій); б) склад та технічний рівень основних фондів (основного капіталу); в) масштаби виробництва та діяльності (переважно за деконцентрації з допомогою створення малих і середніх підприємств та організацій); г) моделі зайнятості населення в різних виробничих і невиробничих галузях; д) склад персоналу за ознаками статі, освіченості, кваліфікації тощо.

Лише вміле використання всієї системи перелічених чинників може забезпечити достатні темпи  зростання ефективності виробництва (діяльності).

При цьому обов'язковість  урахування зовнішніх чинників не є  такою жорсткою, як чинників внутрішніх.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.2. Розробка пропозицій щодо вдосконалення обраного методу встановлення цін на товари

 

Розглянувши теоретичні відомості щодо покращення ефективності функціонування підприємств, можемо перейти  до конкретних пропозицій щодо даного підприємства, враховуючи проведений у попередніх розділах аналіз.

Серед основних шляхів підвищення ефективності діяльності підприємства можна виділити три напрямки – організаційний, технологічний та ресурсний.

Важливою складовою  ефективності підприємства, а отже, і значним резервом її підвищення, є організація виробничого процесу. Проаналізувавши всі дані, бачимо, що для Підприємства характерний середньосерійний тип виробництва, що є досить ефективним для даного Підприємства з поправкою на деякі зміни. На мою думку, варто було б дещо збільшити асортимент та номенклатуру виробництва, додати нові та повернути старі, випробовувані раніше, типи продукції, що не знайшли належного рівня реалізації за даної цінової та маркетингової політики.

В межах технологічного напрямку основним є вирішення проблеми технологічного відставання особливо актуальне для українських підприємств. Причому проблема ця є комплексною і має, принаймні, два компоненти: матеріальний та нематеріальний. Перший з них - це удосконалення технічної бази, а другий - організаційно-правові проблеми. По матеріальному компоненту технологічного напрямку варто провести дослідження щодо доцільності оновлення та закупівлі нових видів обладнання. Конкретно виходячи із Табл. 2.8. та Табл. 2.9. бачимо, що в 2009-му році реалізовувались на незначні суми відходи (тирса). У 2010-му році кількість реалізованих відходів збільшилась в п’ять разів, але через зниження попиту пропорціонально впала і ціна, що залишило дохід на тій самій цифрі. Варто було б спробувати закупити нове обладнання для виробництва паливних брикетів із тирси та кускових відходів та збільшити витрати на рекламу, підвищити акцент на внутрішній ринок країни, що дозволило б отримувати додатковий прибуток з продукції, реалізація якої у 2011-му році впала до нуля, а сама продукція або ж викидалась, або ж залишалась мертвим вантажем на складі.

Також встановлення більш нового обладнання, яке змогло б виконувати більше функцій, дозволило б зменшити площу, яке займає це обладнання, а отже – і орендну плату, штат, необхідний для обслуговування обладнання, з чого виходить, що знизились би і витрати на оплату праці.

Можна було б запозичити на умовах більш тісного співробітництва чи зниження ціни на певні види продукції новітні технології у зарубіжних підприємств-імпортерів продукції, що виготовляє дане Підприємство. Наприклад, влітку 2012-го року Підприємство збирається домовитись із підприємством-імпортером дошки з Нідерландів про закупівлю голландським підприємством специфічного обладнання та надання його в користування Підприємству для виготовлення товару з української сировини, що матиме досить високий попит в Нідерландах.

Ресурсний напрямок відображає першочергову необхідність аналізу  ефективності використання наявної  матеріальної бази виробництва та живої  праці. При цьому слід враховувати  рівень завантаження обладнання в часі, структуру собівартості продукції, що виготовляється, з точки зору співвідношення в ній часток амортизації, матеріальних витрат, витрат на оплату праці. Обладнання Підприємство завантажене в часі періодично, залежно від пори року та від величини попиту на конкретні види продукції. Та декотре обладнання, таке як, наприклад, пилорама чи сушильний цех, завантажені майже безперервно, що вимагає періодичного оновлення та належного за ними догляду, а як наслідок – проведення грамотної організаційної політики з робітниками даних цехів та обладнання.

В структурі собівартості продукції Підприємства, як в конкретних звітах по рокам, так і в динаміці, спостерігається стійка тенденція до зниження собівартості з 2009-го по 2011-й рік. Загальна сума собівартості продукції в 2009-му році становила 8 724 042 грн., в 2010-му році – 6 334 769 грн., а в 2011-му році – 4 624 250 грн., тобто відхилення склало 4 099 792 грн., що означає, що собівартість продукції знизилась більш ніж в два рази. При цьому об’єми виготовленої продукції за три роки збільшились із 9908 одиниць у 2009-му році до 12352 одиниць у 2011-му році. При тому, що підвищились ціни на продукцію та загальна пропорційна націнка на всі товари, Підприємство все ж змогло суттєво знизити середню собівартість одиниці продукції. З 2009-го по 2011-й рік середнє значення собівартості змінилось із 850,2 грн. за одиницю продукції до 369,49 грн., що на 480,72 грн. за одиницю продукції менше, що показує надзвичайно ефективну політику Підприємства у всіх сферах його діяльності.

Для оборотних фондів найважливішим показником є швидкість їх обороту, отже, слід проаналізувати чинники її збільшення, зокрема такі:

- зменшення обсягів  незавершеного виробництва;

- удосконалення системи  матеріально-технічного забезпечення  з метою оптимізації виробничих  запасів;

- прискорення реалізації готової продукції (активізація маркетингової діяльності).

Виходячи із Табл. 2.11. Динаміка і структура собівартості готової продукції Підприємства за 2009-2011 рр., можемо сказати, що витрати на незавершене виробництво знизились із 42 779,99 грн. до нуля, а обсяг самих матеріалів та продукції в незавершеному виробництві зменшився більш ніж у 10 разів (із 252 460,41 грн. у 2008-му році до 23 612,5 грн. у 2011-му).

Тенденція матеріального  забезпечення виробництва Підприємства досить помітно змінилась за останні три роки. Через світову фінансову кризу, підвищення цін та погіршення державної політики у сфері оподаткування Підприємство суттєво знизило об’єми сировини, що закупалась, замінивши її сировиною власного виготовлення із ресурсів, що можна було закупати за нижчими цінами, ніж готову сировину. Обсяг пиломатеріалів 1-го та 3-го ґатунку у грошовому виразі, що закупались Підприємством на суму відповідно 2 920 808 грн. та 1 808 856 грн., у 2009-му році, зменшився відповідно до 803 983 грн. та 656 974 грн., а обсяг пиломатеріалів власного виробництва у грошовому виразі зріс за три роки з нуля до 649 438 грн. Тобто, у загальній картині можемо бачити, що витрати на пиломатеріали знизились на 2 619 267 грн. На фоні загального зниження собівартості, ефективного підвищення цін, можемо судити, що технічне забезпечення Підприємства було також на висоті. За рахунок оновлення існуючого штату устаткування у 2010-му році збільшились затрати на обслуговування обладнання та витрати на заробітні плати новому, більш кваліфікованому персоналу, але вдалось зменшити витрати на амортизацію, оренду, послуги переробки, електроенергію та запчастини на обладнання.

Крім того, слід звернути увагу і на інші напрямки раціоналізації використання матеріальних ресурсів.

Як бачимо із Табл. 2.11. Структура та динаміка товарообігу Підприємства за 2009-2011 рр., Підприємство втратило незначну кількість коштів за рахунок вторинних ресурсів (відходів). Як вже зазначалось вище, має місце пропозиція щодо закупівлі нового, специфічного обладнання, за допомогою якого із таких відходів, як тирса, можна буде виготовляти паливні брикети, які в умовах подорожчання цін на газ, могли б користуватись значним попитом на різноманітних виробництвах країни. Також бачимо практичну відсутність такої статті відходів, як кускові відходи, що показує на ефективність, кваліфікованість роботи персоналу та обладнання, досконалу систему заохочення за економію сировини.

Також слід встановити контроль за внутрішньозмінними втратами робочого часу, втратами робочого часу внаслідок плинності кадрів, яку зазначено вище. варто зосередити увагу не на оновленні (заміні) кадрів, а на підвищенні знань та кваліфікованості вже працюючих. Варто створити досконалу систему стимулювання працюючих. Одним із методів підвищення ефективності праці було б підвищити рівень автоматизації обладнання., а як наслідок – і якість продукції, яку виготовляє Підприємство.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.3. Застосування світового  досвіду в сфері державного  регулювання ціноутворення підприємств  України

 

 

 

Державне регулювання цін є діяльністю держави спрямованої на встановлення і збереження такого рівня цін, який би забезпечував рентабельну діяльність суб’єктів господарювання, паритет цін різних галузей народного господарства.

Державне регулювання  цін реалізується двома формами:

1.Пряма (адміністративна)  – в умовах ринкової економіки  держава запроваджує фіксовані  елементи ціни і виробник враховує  чинні державні законодавчі та  нормативні акти. Найчастіше здійснюють  в період інфляції та дефіциту  товару. Держава втручається в ціноутворення регулюючи ціни на найважливіші товари для населення, вживаючи антимонопольних заходів намагаючись зменшити соціальне напруження в суспільстві.

Її методи:

-Встановлення фіксованих

-Встановлення регульованих максимальних і мінімальних цін

-Встановлення дотацій виробникам окремих видів товарів

-Нормування окремих співвідношень у межах цінової структури (матеріальних витратах, заробітної плати, рентабельності тощо).

2. Непряма форма передбачає  зміну кон‘юктури встановлення  оптимального співвідношення між попитом і пропозицією, шляхом застосування державних замовлень, регулювання витрат підприємств через встановлення норм і нормативів.

Не мають безпосередніх  дій, але сприяють уповільненню підвищення цін у моментах економіки.

Її методи:

-насичення ринку споживчими товарами, держава корегуючи товар сприяє насиченню ринку, що зумовлює зниження цін

-надання податкових пільг для виробників товарів у виготовленні яких держава зацікавлена, в окремих випадках тимчасово підприємство звільняється від сплати податку.

-Врівноважена система керування підприємств

-Суворе дотримання антимонопольного законодавства

-Державна інвестиційна політика, що сприяла б нормальному інвестиційному клімату

-Виважена експортно-імпортна та митна політика.

Державне замовлення на виготовлення товарів окремого виробника за певні строки.

Згідно постанови КМУ "Про встановлення повноважень  органів виконавчої влади" щодо регулювання  цін від 25 грудня 96 року №1548.

Державне регулювання  цін являє собою діяльність держави, спрямовану на встановлення і збереження такого рівня цін, який забезпечував би рентабельну діяльність суб'єктів господарювання, паритет цін різних галузей народного господарства, реальність заробітної плати, стійкість валюти та інші економічні параметри в державі. Державне регулювання цін — це не разовий акт встановлення рівня цін, їх динаміки і співвідношення, а комплекс заходів щодо активізації всіх ціноутворюючих факторів.