Методи встановлення цін на продукцію підприємства що реалізується на внутрішньому та міжнародному ринках

Розглянувши дані таблиці  та дивлячись на діаграму, можемо побачити, що у порівнянні із 2009-м роком у 2011-му році левову частку собівартості готової продукції займає зарплата та відрахування, сума яких збільшилась за 3 роки із 711894,13 грн. до 1012838,65 грн. Це було викликано залученням до штату Підприємства нових, більш кваліфікованих працівників та підвищенням заробітної платні робітникам у зв’язку із змінами в країні.

Далі розглянемо Табл. 2.12. Динаміка цін та націнки на готову продукцію Підприємства. Якщо враховувати  товари, які були наявні в асортименті продукції у 2009-му році та залишились в ньому у 2011-му році, то можемо відмітити, що суттєво змінились лише ціни головної групи товарів – найдорожчих. Це: дошка дубова 1-го ґатунку суха (із 3749,78 грн./м3 до 5953,88 грн./м3), дошка дубова 3-го ґатунку (із 2472,01 грн./м3 до 3351,83 грн./м3) та заготівка паркетна (із 1739,36 грн./м2 до 1063,50 грн./м2). Як ми можемо бачити у табл. 2.10. - собівартість перших двох товарів сильно зросла, що змусило підвищити ціну, а останнього товару – знизилась, що дозволило знизити й ціну.

З приводу націнки  на готову продукцію, що формує ціну товару, бачимо, що вона залишалась відносно стабільною та однаковою для всіх років та товарів, а в кінцевому результаті все ж таки незначно зросла – із 20,67% до 23,63%, відхилення склало 2,96% у порівнянні з 2009-м роком.

Отже, можемо зробити загальний висновок, що з 2009-го по 2011-й рік за рахунок впровадження нових технологій, залучення більш кваліфікованих працівників, укладання нових контрактів із імпортерами та ведення грамотної цінової політики вдалось знизити витрати на собівартість продукції майже вдвічі, тобто із 8724042,63 грн. у 2008-му році до 4624250,38 грн. у 2011 році, на 4099792,25 грн. за три роки.

Шляхом експериментів  із залученням нової продукції та через світову фінансову кризу, зниження попиту на деякі, в даному випадку провідні, види товарів протягом трьох років суттєво змінилась структура випуску готової продукції Підприємства – більш дорогі види товарної продукції зросли в цінах, але знизились в обсязі виробництва, більш дешеві сильно зросли у обсязі випуску, зберігши лояльну до покупців ціну.

Ціна на продукцію  залишалась більш-менш стабільною та в результаті все ж зросла на кілька відсотків у загальному обсязі продукції.

В цілому ж можемо відмітити  помітний спад усіх аспектів функціонування Підприємства із 2009-го по 2010-й рік і так само помітне зростання ефективності його господарювання до 2011-го року, що дозволяє зробити прогноз щодо незмінності тенденції росту ефективності й надалі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3 Розробка практичних рекомендацій щодо підвищення ефективності ціноутворення на під-ві ТОВ "Фірма Варіація" та впровадження світового досвіду регулювання в цій сфері

 

 

3.1. Визначення шляхів  підвищення ефективності обраної  цінової політики

 

 

Під резервами підвищення економічної ефективності виробництва  розуміють невикористані можливості збільшення випуску продукції в розрахунку на одиницю сукупних витрат завдяки більш раціональному використанню усіх видів ресурсів підприємства.

Основні фактори підвищення ефективності виробництва - це підвищення його технічного рівня, вдосконалення  управління, організації виробництва і праці, зміна обсягу і структури виробництва, поліпшення якості природних ресурсів та інші.

Серед основних шляхів підвищення ефективності діяльності підприємства можна виділити три напрямки підвищення вище згаданих показників – організаційний, технологічний та ресурсний.

В межах організаційного  напрямку здійснюється пошук можливостей  підвищення ефективності тих процесів, що відбуваються на підприємстві. При  цьому насамперед увага звертається  на ефективність управління.

Важливою складовою  ефективності підприємства, а отже, і значним резервом її підвищення, є організація виробничого процесу. У конкретних умовах підприємства слід проаналізувати всі аспекти, що визначають ефективність організації робіт – від рівня робочого місця окремого робітника чи спеціаліста до рівня підприємства в цілому. Для виробничих підприємств, ураховуючи, звичайно, специфіку їх діяльності, особливу увагу треба звертати на можливості застосування більш ефективних типів виробництва (масового, великосерійного).

В межах технологічного напрямку основним є вирішення проблеми технологічного відставання особливо актуальне для українських підприємств. Причому проблема ця є комплексною і має, принаймні, два компоненти: матеріальний та нематеріальний. Перший з них - це удосконалення технічної бази, а другий - організаційно-правові проблеми. На думку багатьох економістів, подолання технічного і технологічного відставання потребує не просто переходу на сучасні технології, а впровадження комплексу відносин, що називається корпоративною культурою. Така культура має запозичуватись, звичайно, у найпередовіших компаній з тривалим досвідом роботи в ринковому середовищі.

Ресурсний напрямок відображає першочергову необхідність аналізу  ефективності використання наявної  матеріальної бази виробництва та живої праці. При цьому слід враховувати рівень завантаження обладнання в часі, структуру собівартості продукції, що виготовляється, з точки зору співвідношення в ній часток амортизації, матеріальних витрат, витрат на оплату праці. Зазначені показники слід розглянути в динаміці, а також по можливості порівняти з показниками найближчих конкурентів. Для оборотних фондів найважливішим показником є швидкість їх обороту, отже, слід проаналізувати чинники її збільшення, зокрема такі:

- зменшення обсягів  незавершеного виробництва;

- удосконалення системи  матеріально-технічного забезпечення  з метою оптимізації виробничих  запасів;

- прискорення реалізації  готової продукції (активізація  маркетингової діяльності);

- зменшення обсягів  дебіторської заборгованості.

Крім того, слід звернути увагу і на інші напрямки раціоналізації використання матеріальних ресурсів: проаналізувати основні причини  втрат та нераціонального використання ресурсів; забезпечити обґрунтоване нормування витрат матеріалів; організувати використання вторинних ресурсів; створити систему заохочення за економію сировини, енергії та матеріалів й відпрацювати її дійовість; акцентувати увагу на використанні сучасних високотехнологічних матеріалів.

Щодо аналізу ефективності використання трудового потенціалу підприємства, то тут слід зосередити увагу на таких аспектах: внутрішньозмінні втрати робочого часу; втрати робочого часу внаслідок плинності кадрів; рівень використання засобів механізації, автоматизації праці та комп'ютерної техніки; аналіз системи стимулювання працюючих; визначення професійно-кваліфікаційної структури працюючих.

Класифікація та загальна характеристика чинників зростання  ефективності виробництва.

Рівень економічної  та соціальної ефективності виробництва  залежить від багатьох чинників. Тому для практичного розв'язання завдань управління ефективністю важливого значення набуває класифікація чинників її зростання за певними ознаками.

Класифікацію чинників зростання ефективності (продуктивності) виробничо-економічних та інших  систем діяльності доцільно здійснювати за трьома ознаками:

1) видами витрат і  ресурсів (джерелами підвищення);

2) напрямами розвитку  та вдосконалення виробництва; 

3) місцем реалізації  в системі управління виробництвом.

 Групування чинників  за першою ознакою уможливлює достатньо чітке визначення джерел підвищення ефективності: зростання продуктивності праці і зниження зарплатомісткості продукції (економія затрат живої праці), зниження фондомісткості та матеріаломісткості виробництва (економія затрат уречевленої праці), а також раціональне використання природних ресурсів (економія затрат суспільної праці). Активне використання цих джерел підвищення ефективності виробництва передбачає здійснення комплексу заходів, які за змістом характеризують основні напрями розвитку та вдосконалення виробничо-комерційної діяльності суб'єктів господарювання (друга класифікаційна ознака).

Визначальними напрямами  є:

1) прискорення науково-технічного  та організаційного прогресу (підвищення  техніко-технологічного рівня виробництва;  удосконалення структури виробництва, організаційних систем управління, форм і методів організації діяльності, її планування та мотивації);

2) підвищення якості  й конкурентоспроможності продукції  (послуг);

3) усебічний розвиток  та вдосконалення зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарювання.

Практично найбільш важливою треба вважати класифікацію чинників ефективності за місцем реалізації в  системі управління діяльністю (третя  ознака групування чинників). Особливо важливим є виокремлення внутрішніх (внутрішньогосподарських) і зовнішніх (народногосподарських) чинників, а також поділ низки внутрішніх чинників на так звані тверді і м'які.

Класифікація внутрішніх чинників на «тверді» і «м'які» є  досить умовною, але широко використовуваною в зарубіжній практиці господарювання. Специфічну назву цих груп чинників запозичено з комп'ютерної термінології, відповідно до якої сам комп'ютер називається «твердим товаром», а програмне забезпечення — «м'яким товаром». За аналогією «твердими» чинниками називають ті, які мають фізичні параметри і піддаються вимірюванню, а «м'якими» — ті, що їх не можна фізично відчути, але вони мають істотне значення для економічного управління діяльністю трудових колективів.

Напрямки дії та використання окремих чинників.

Можливі напрямки реалізації внутрішніх і зовнішніх чинників підвищення ефективності діяльності підприємств та організацій неоднакові за мірою впливу, ступенем використання та контролю. Тому для практики господарювання, для керівників і відповідних спеціалістів (менеджерів) суб'єктів підприємницької чи інших видів діяльності важливим є детальне знання масштабів дії, форм контролю та використання найбільш істотних внутрішніх і зовнішніх чинників ефективності на різних рівнях управління діяльністю трудових колективів. Той чи той суб'єкт господарювання може й мусить постійно контролювати процес використання внутрішніх чинників через розробку та послідовну реалізацію власної програми підвищення ефективності діяльності, а також ураховувати вплив на неї зовнішніх чинників.

У зв'язку з цим виникає необхідність конкретизації напрямків дії та використання головних внутрішніх і зовнішніх чинників підвищення ефективності діяльності суб'єктів господарювання.

1. Технологія. Технологічні  нововведення, особливо сучасні  форми автоматизації та інформаційних технологій, справляють найістотніший вплив на рівень і динаміку ефективності виробництва продукції (надання послуг). За принципом ланцюгової реакції вони спричиняють суттєві (нерідко докорінні) зміни в технічному рівні та продуктивності технологічного устаткування, методах і формах організації трудових процесів, підготовці та кваліфікації кадрів тощо.

2. Устаткуванню належить  провідне місце в програмі  підвищення ефективності передовсім  виробничої, а також іншої діяльності  суб'єктів господарювання. Продуктивність діючого устаткування залежить не тільки від його технічного рівня, а й від належної організації ремонтно-технічного обслуговування, оптимальних , строків експлуатації, змінності роботи, завантаження в часі тощо.

3. Матеріали та енергія позитивно впливають на рівень ефективності діяльності, якщо розв'язуються проблеми ресурсозбереження, зниження матеріаломісткості та енергоємності продукції (послуг), раціоналізується управління запасами матеріальних ресурсів і джерелами постачання.

4. Вироби. Самі продукти праці, їхня якість і зовнішній вигляд (дизайн) також є важливими чинниками ефективності діяльності суб'єктів господарювання. Рівень останньої має корелювати з корисною вартістю, тобто ціною, яку покупець готовий заплатити за виріб відповідної якості. Проте для досягнення високої ефективності господарювання самої тільки корисності товару недостатньо. Пропоновані підприємством (організацією) для реалізації продукти праці мають з'явитися на ринку в потрібному місці, у потрібний час і за добре обміркованою ціною. У зв'язку з цим суб'єкт діяльності має стежити за тим, щоб не виникало будь-яких організаційних та економічних перешкод між виробництвом продукції (наданням послуг) та окремими стадіями маркетингових досліджень.

5. Працівники. Основним джерелом і визначальним чинником зростання ефективності діяльності є працівники — керівники, менеджери, спеціалісти, робітники. Ділові якості працівників, підвищення продуктивності їхньої праці багато в чому зумовлюються дійовим мотиваційним механізмом на підприємстві (в організації), підтриманням сприятливого соціального мікроклімату в трудовому колективі.

6. Організація і системи.  Єдність трудового колективу,  раціональне делегування відповідальності, належні норми керування характеризують  добру організацію діяльності підприємства (установи), що забезпечує необхідну спеціалізацію та координацію управлінських процесів, а отже, вищий рівень ефективності (продуктивності) будь-якої складної виробничо-господарської системи. При цьому остання для підтримування високої ефективності господарювання має бути динамічною та гнучкою, періодично реформуватися відповідно до нових завдань, що постають за зміни ситуації на ринку.

7. Методи роботи. За  переважання трудомістких процесів  досконаліші методи роботи стають  достатньо перспективними для забезпечення зростання ефективності діяльності підприємства (організації). Постійне вдосконалення методів праці передбачає систематичний аналіз стану робочих місць та їхню атестацію, підвищення кваліфікації кадрів, узагальнення та використання нагромадженого на інших підприємствах (фірмах) позитивного досвіду.