У зв’язку з ненадійним фінансовим станом більшості підприємств в  Україні акцептний кредит не набув  широкого застосування.

     Може  існувати інша схема надання кредиту. Наприклад, у Росії поширено практику, відповідно до якої підприємство укладає угоду з банком. Згідно з угодою підприємство отримує прості векселі, виписані банком на нього. Ця схема відрізняється від класичної. Банк фактично є боржником, а не трасатом, як у класичному варіанті, і за відмови клієнта перерахувати необхідну суму має право не регресної вимоги, а вимоги згідно з укладеною угодою. Ця схема є простішою й ефективнішою для суб’єктів господарювання.

     Авальний  кредит — це позика, коли банк бере на себе відповідальність за зобов’язаннями підприємства у формі поручительства або гарантії. Підприємство—одержувач платежу, як і за акцептного кредиту, отримує від банку-гаранта (аваліста) умовне платіжне зобов’язання. Якщо власник векселя вносить протест у зв’язку з несплатою векселя, банк-аваліст погашає всю суму векселя за платника.

     За  авальний кредит банк одержує комісійні, розмір яких залежить від виду вимог, що випливають з гарантії, а також  терміну дії гарантії. Крім того, за наданий кредит стягується відсоток за діючими ставками.

     Принципова  різниця між авальним та акцептним  кредитами полягає у характері  відповідальності банку. За надання  авального кредиту, без огляду на його суть як вексельного поручительства, банк несе тільки субсидіарну (додаткову) відповідальність, тобто вимога може бути звернена на нього тільки за невиконання її підприємством. За акцептного кредиту банк несе солідарну відповідальність і вимогу, на вибір кредитора, може бути звернено як на підприємство, так і на банк.

     Для підприємств, які інтенсивно використовують векселі, більш еластичною формою вексельного кредиту є позики, що видаються під заставу векселів. Банки можуть відкривати підприємствам спеціальні позикові рахунки і відображати на них суму наданої позики, забезпечену прийнятими векселями. Позики оформляються без зазначення строку або до настання строку погашення векселів, що приймаються в заставу.

     Векселі приймаються (депонуються) як забезпечення не за їхньою повною вартістю, а за 60 — 90% їхнього номіналу залежно від  кредитоспроможності підприємства, що заставляє векселі, і надійності самих векселів.

     Погашення позики під векселі робить саме той, хто користується кредитом, після  чого банк повертає йому векселі на суму погашеного боргу. Якщо від самого підприємства гроші не надходять, то на погашення позики обертаються суми, які надходять в оплату векселів.

     До  послуг кредитного характеру, що надаються  банками підприємствам, належить факторинг — система фінансування, за умовами якої підприємство—постачальник товарів переуступає короткострокові вимоги за торговельними операціями комерційному банку. Факторингові операції включають: кредитування у формі попередньої оплати боргових вимог; ведення бухгалтерського обліку клієнта, зокрема обліку реалізації продукції; інкасацію заборгованості клієнту; страхування його від кредитного ризику.

     В основу факторингової операції покладено  принцип придбання банком рахунків-фактур підприємства-постачальника за відвантажену продукцію, тобто передачу банку  постачальником права вимагати платежі  з покупця продукції.

     Згідно  з конвенцією про факторингові операції 1988 року операція вважається факторинговою тоді, коли вона задовольняє принаймні дві з чотирьох умов.

     1. Наявність кредитування у формі оплати позикових зобов’язань.

     2. Облік дебіторської заборгованості підприємства-постачальника.

     3. Інкасування дебіторської заборгованості підприємства-постачальника.

     4. Страхування підприємства-постачальника від кредитного ризику.

     Підприємству  відкривається факторинговий рахунок, де здійснюється облік усіх операцій з факторингу. Факторингом більше користуються малі та середні підприємства, оскільки їм частіше бракує оборотних коштів.

     Класифікацію  факторингових операцій подано в  табл. 7.1.

     Таблиця 1.1

     КЛАСИФІКАЦІЯ  ФАКТОРИНГОВИХ ОПЕРАЦІЙ

     Внутрішній  факторинг передбачає, що постачальник, його контрагент та банк перебувають у тій самій країні.

     Зовнішній факторинг передбачає, що одна зі сторін факторингової угоди перебуває за кордоном.

     Конвенційний (відкритий) факторинг — це тип факторингу, коли підприємство-постачальник повідомляє підприємство-покупця (дебітора) про те, що права на одержання оплати переуступлено банку або факторинговій компанії.

     Конфіденційний (закритий) факторинг передбачає, що ніхто з контрагентів постачальника не знає про переуступку ним прав на одержання оплати банку чи факторинговій компанії.

     Факторинг з правом регресу дозволяє банку (факторинговій компанії) повернути підприємству-постачальнику розрахункові документи, від оплати яких відмовився покупець, і вимагати повернення підприємством-постачальником коштів.

     Факторинг без права регресу означає, що банк (факторингова компанія) бере на себе весь ризик щодо платежу.

     Повне факторингове обслуговування включає, крім суто факторингових послуг, і  надання ряду інших: аудиторських, обліку дебіторської заборгованості, повного  управління борговими зобов’язаннями тощо. Частковий факторинг — це оплата банком (факторинговою компанією) лише рахунків-фактур постачальника.

     Факторинг з попередньою  оплатою передбачає негайну оплату розрахункових документів постачальника, як тільки їх буде надано банку (факторинговій компанії).

     Факторинг без попередньої оплати — це такий вид факторингу, коли банк (факторингова компанія) зобов’язується оплатити передані йому постачальником розрахункові документи лише в день оплати документів боржником.

     Факторингові  послуги банк не надає:

     Практично суть факторингу зводиться до такого. Банк купує в підприємства-постачальника право на стягнення дебіторської заборгованості покупця продукції (робіт, послуг) і перераховує постачальнику 70–90% суми коштів за відвантажену продукцію в момент подання всіх необхідних документів. Після отримання платежу від покупця банк перераховує продавцю залишок коштів (30–10%) за мінусом відсотків за факторинговий кредит та комісійної винагороди.

     Перед укладенням факторингової  угоди банк вивчає підприємство-постачальника з погляду відповідності таким вимогам.

     1. Продукція має бути високої  якості і користуватись попитом  на ринку.

     2. Постачальник повинен мати стійкі  темпи зростання виробництва  і дотримувати чітко встановлених  умов продажу продукції.

     3. Підприємство має бути фінансово стійким та мати добру репутацію.

     Для здійснення факторингових  операцій постачальник подає в банк такі документи:

     Укладаючи факторингову угоду, підприємство повідомляє банку (факторинговій фірмі) такі дані:

     Плата за факторингове обслуговування залежить від виду факторингу, фінансового  стану підприємства-позичальника, масштабів  і структури його виробничої діяльності та надійності покупців. Визначаючи плату  за факторинг, ураховують відсоток за кредит і середній термін обороту коштів банку в розрахунках із покупцем.

     Факторингові  послуги банку (факторингової  компанії) мають для  підприємств такі переваги:

     Недоліком факторингу для підприємства є вища вартість цієї послуги порівняно  зі звичайним кредитом.

     В Україні факторингове обслуговування підприємств не набуло поширення  у зв’язку з низьким рівнем платіжної дисципліни в народному  господарстві. 

     Умови та порядок отримання банківського кредиту

     Підприємства  отримують кредити на умовах терміновості, повернення, цільового характеру, забезпечення, платності.

     Принцип терміновості означає, що кредит має бути погашений у визначений термін. Дотримання цього принципу відкриває кожному окремому підприємству можливості для отримання нових банківських кредитів, а також дає змогу уникнути сплати банку підвищених відсотків за несвоєчасне погашення суми позики. Якщо підприємство порушує строки погашення, то банк застосовує до нього штрафні санкції і може відмовити в повторній видачі кредиту.

     Принцип повернення якнайтісніше пов’язаний із принципом терміновості. Кредит має бути погашений у термін, визначений кредитною угодою. Розрізняють: строкові, пролонговані і прострочені кредити.

     Строкові  кредити підприємства повертають своєчасно у визначений термін.

     Пролонговані  кредити з’являються в підприємства за тимчасового браку коштів з причин, що не залежать від результатів його діяльності, і за згоди банку відстрочити термін погашення.

     Прострочені кредити виникають тоді, коли в підприємства немає коштів для їх погашення. Наявність таких кредитів свідчить про скрутний фінансовий стан підприємства. Джерелом сплати відсотків за простроченими кредитами є прибуток підприємства після сплати податків.

     Кредит  надається підприємству на строго визначені  цілі. Залежно від цілей розрізняють: