Госудаоственное пенсионное обеспечение

 

 

2. Досвід пенсійного забезпечення іноземних держав

 

 

Чилі. Пенсійне забезпечення у Чилі було запроваджено ще за часів Піночета в 1980-х роках і мала досить велику підтримку як наступних 4 урядів держави, так і закордонних країн. Досвідом цієї системи користується досить багато держав, насамперед латиноамериканські країни.

У Чилі кожен працюючий  громадянин має свій індивідуальний рахунок, на який щомісяця відраховується 10 % заробітної плати. Після виходу громадян на пенсію ці нагромадження виплачують або їм, або правонаступникам у вигляді пенсій. У Чилі не існує централізованого фонду збирання пенсійних внесків, а функціонує кілька фондів. Однак, збільшення їхньої кількості призводить до дублювання функцій та зниження ефективності діяльності. Координують пенсійною системою приватні адміністратори пенсійних фондів.

Крім зазначеного вище, до недоліків чилійської системи  пенсійного забезпечення варто віднести: кількість працюючих, які входять до пенсійної програми, щороку зменшується; за цією системою пенсією забезпечені тільки ті особи, які мають стабільні високі доходи, решта людей, які не працюють або є частково зайнятими, мають змогу отримувати тільки допоміжну пенсію; також експерти вважають, що комісійні стягнення приватних адміністраторів в обсязі 2,3-2,5 % є зависокими; у досить складній ситуації перебувають жінки, які в момент декретної відпустки не сплачують страхові внески, тому пропонують збільшити їхній пенсійний вік з 60 до 65 років [19].

Аргентина. Програму пенсійної реформи Аргентини розробив і ввів у дію уряд Карлоса Менемана. Пенсійна система складається із трьох рівнів.

Перший рівень – це базова пенсія, яку сплачують кожному  громадянину, і яка становить 45 % середньої заробітної плати. Для отримання базової пенсії чоловіки мають досягти 65 років, жінки – 60 років і мати трудовий стаж  – 30 років, або досягти 70 років і мати стаж 10 років. Другий рівень – компенсаційна пенсія і третій рівень – державна або недержавна пенсія на вибір застрахованого. Державна пенсія становить 0,85 % середньомісячної заробітної плати за останні 10 років за кожний рік сплати внесків. Недержавна пенсія залежить від суми внесків застрахованої особи плюс накопичений процентний дохід мінус адміністративні витрати.

Пенсійне страхування  в Аргентині є обов'язковим  незалежно від режиму обслуговування (державний чи приватний), проте кожні  п'ять років працівники мають  право переходити  недержавного  режиму в державний і навпаки. Працівники та роботодавці сплачують, в обов'язковому порядку, 11 % (самозайняті – 27 %) заробітку, через систему Федеральної податкової адміністрації.

Приватні пенсійні фонди  забезпечують нагромадження на персональних рахунках не тільки ті гроші, які перераховано з Національної адміністрації соціального забезпечення, а й добровільні особисті внески та відсоткові нарахування за рахунок рентабельності діяльності фонду. Недержавну пенсію виплачують у вигляді ануїтету або обумовленою кількістю часткових платежів. Держава гарантує мінімальну пенсію.

До недоліків аргентинської  системи пенсійного страхування варто віднести:

по-перше, велику частку (60 %) фінансування з державного бюджету;

по-друге, низький рівень надходжень (в пенсійний фонд надходить  всього приблизно 50 % всіх очікуваних відрахувань);

 по-третє, високі адміністративні  витрати пенсійного фонду [20].

 Чехія. Головний орган державного управління, який займається пенсійним забезпеченням є Чеське управління соціального забезпечення при Міністерстві праці та соціальної політики Чеської республіки. Працедавці та наймані працівники до фонду пенсійного страхування та тимчасової втрати працездатності сплачують відповідно 26 % і 8 % (приватні працівники та самозайняті – 28 %) від доходу. Ці внески йдуть на виплату пенсій нинішнім пенсіонерам.

Сьогодні пенсійна система Чехії  має дві складові: обов'язкова (основне пенсійне забезпечення) та добровільна (додаткове пенсійне забезпечення).

 Чоловіки, яким виповнилось  63 роки, а бездітні жінки віком  59 років, мають право на пенсію  за віком, за наявності трудового стажу не менше 25 років. Проте пенсійний вік поступово збільшується, щороку на чотири місяці для чоловіків і на два – для жінок, також планується збільшити трудовий стаж до 30 років. Коли людина вийшла на пенсію за віком, то вона має право й надалі працювати і тоді підвищують обсяг пенсії. Обмеження обсягу пенсії не існує [21].

Греція. У Фонд державного страхування сплачують внески як роботодавці, так і наймані працівники, відповідно, – 13,33 % і 6,67 %. Також, починаючи з 1993 р., до цього фонду держава сплачує 1 % ВВП. Для запобігання затримки або ухилення від сплати внесків нараховується пеня у розмірі 1,5 %. Загальний пенсійний вік становить:

1) для застрахованих  до 31.12.1992 р. – 60 років для жінок та 65 років для чоловіків;

2) для застрахованих  після 01.01.1993 р. – 65 років для  жінок і чоловіків.

Для отримання пенсії за віком застрахована особа повинна мати 4500 страхових днів, що відповідає 15 рокам. До 2009 р., якщо застрахована особа відпрацювала не 4500 днів, а 3500, то вона отримувала пенсію нижчу за мінімальну, з 01.01.2009 р. така особа пенсії отримувати не буде.

Матері, застраховані до 31.12.1992 р., з неповнолітніми дітьми або дітьми-інвалідами, мають змогу вийти на пенсію в 55 років за наявності 5500 робочих днів, або на зменшену пенсію в 50 років за таких же умов. Матері, які застраховані після 01.01.1993 р., право на таку пенсію мають у віці 55 років у разі наявності страхового стажу 6000 робочих днів, а зменшена пенсія надається на 3 роки раніше на кожну дитину, починаючи з віку 65 років і до віку 50 років (тобто жінка, яка має 5 дітей, має право на пенсію зменшеного розміру в 50 років).

Обсяг пенсії в Греції залежить від страхового періоду, який обирає застрахована особа, – 5 років із останніх 10; від обсягу заробітної плати; від категорії до якої належить застрахована особа; від обсягу доплати за понаднормовий стаж 15 років, який становить 2 % за кожний страховий рік для осіб, застрахованих після 01.01.1993 р. [22].

 

 

 

 

Висновки до розділу 1

 

 

Таким чином, бачимо, що пенсійна система України слабко розвинена, що обумовлено в першу чергу значною  кількістю проблем і складностей  у фінансуванні, а також тим, що система ще досі не є розгалуженою в достатній мірі. На нашу думку, для покращення пенсійного забезпечення в Україні доцільно:

збільшити вік виходу на пенсію. Однак, збільшення пенсійного віку з урахування середньої тривалості життя в Україні у жінок 68 років і у чоловіків 57 років, може навіть погіршити наявну ситуацію (більшість чоловіків не доживе до пенсійного віку). Тому під час прийняття такого рішення варто враховувати демографічну ситуацію в країні;

продовжувати роботу із вдосконалення пенсійного законодавства, особливо в частині впровадження нагромаджувального рівня пенсійного страхування;

зменшити кількість  пільг, створюючи окремі пенсійні програми для працівників шкідливих професій. Потрібно стимулювати працедавців  покращувати умови праці для запобіганням втрати здоров'я та продовження тривалості активного періоду життя працівників, ніж давати змогу виходу на пенсію раніше встановленого віку;

вдосконалити механізм індексації пенсій з метою підтримки  купівельної

спроможності доходів та запобігання бідності пенсіонерів;

скасувати мінімальні гарантовані  пенсії, що стимулюватиме громадян відмовлятись від нелегальних зарплат;

заборонити раптове  збільшення обсягу пенсій у час передвиборчої  кампанії.

2. АНАЛІЗ СТАНУ І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ДЕРЖАВНОГО ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В УКРАЇНІ

 

 

1. Сучасний стан і тенденції розвитку пенсійної системи України

 

 

Стан і тенденції  розвитку пенсійної системи України  тісно пов'язані практично з усіма важливими суспільними процесами, що відбуваються у країні: соціально - політичними, економічними, демографічними. Саме тому питання пенсійного забезпечення громадян належать до найскладніших і потребують невідкладного вирішення.

Середній розмір державної  пенсії в нашій країні у січні 2010 року становив 1032,6 грн. і залишився приблизно на такому самому рівні в лютому — березні. Водночас потреби держави на її виплату є величезними: так, у березні нинішнього року вони сягнули понад 14,2 млрд. грн. [23, с. 2], [21]. Видатки Пенсійного фонду України (далі — ПФУ) за 2009 рік становили 165,7 млрд. грн, тоді як власні надходження Фонду — лише 103,1 млрд. грн. [23, с. 2]. Від'ємне сальдо власних доходів ПФУ покривається трансфертами з державного бюджету (плановими й на погашення дефіциту Фонду, а останніми роками ще й на ліквідацію касових розривів). Минулого року на це було спрямовано 65,3 млрд грн, що майже на 18 млрд. більше, ніж у 2008 році [23, с.2],[25],[26]. Відповідно звужуються можливості державного бюджету у фінансуванні сфер охорони здоров'я, культури, освіти й інших, що погіршує матеріальний стан цих галузей і створює пригнічені соціальні настрої серед громадян.

Разом із тим, збільшити  власні доходи ПФУ шляхом підвищення "пенсійного податку" на заробітну плату неможливо, адже в Україні ставка внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (нарахування на заробітну плату) і гак є чи не найвищою у світі: 33,2 % - для роботодавця і 2 % для працівника. Існують ще п'ять "тимчасових" зборів (на операції з купівлі продажу валюти, ювелірних виробів, нерухомості, відчуження легкових автомобілів, користування послугами стільникового зв'язку), що разом створює непомірний тиск на економіку [3, с.376],[27]. У подальшому ситуація з фінансуванням видатків ПФУ, за рахунок яких власне й виплачується пенсія громадянам, лише загострюватиметься, оскільки вже сьогодні на одного працюючого припадає 0,9 пенсіонера. Очікується, що у 2015 році це співвідношення становитиме І до 1, у 2050-му - 1 до 1,39, тобто кожен працюючий працюватиме як на власну зарплату, так і відраховуватиме обов'язкові пенсійні внески на покриття 100 % пенсії одного пенсіонера і ще майже 40 % пенсії іншого пенсіонера [28].

У процесі своєї еволюції пенсійні системи різних країн світу  вдосконалювалися, й уже з кінця 1980-х років практично в усіх країнах було запроваджено трирівневі системи пенсійного забезпечення, що дає змогу громадянам пенсійного віку отримувати не одну, а щонайменше три різних пенсії [29].

Запровадження в Україні  за досвідом інших держав такої системи  було започатковано у 2004 році ухваленням Верховною Радою законів "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і "Про недержавне пенсійне забезпечення" [3, с.376]. Отже, з 2005 року у країні діє трирівнева система пенсійного забезпечення, що стало початком пенсійної реформи.

Нова пенсійна система  складається з солідарної системи  загальнообов'язкового пенсійного страхування (перший рівень), накопичувальної системи загальнообов'язкового пенсійного страхування (другий рівень) і системи добровільного недержавного пенсійного забезпечення (третій рівень).

Особливістю солідарної пенсійної системи є те, що в ній задіяно практично всіх дорослих громадян, незалежно від їх віку й бажання. Так, сьогодні із 46 млн. українців 13,7 млн. отримують пенсію, ще 15 млн. осіб сплачують обов'язкові пенсійні внески до цієї системи, решта сплачуватимуть, коли знайдуть роботу або досягнуть працездатного віку[30].

Суб'єктами солідарної системи  є застраховані особи (громадяни), страхувальники (роботодавці і працівники), ПФУ, уповноважені банки, а також підприємства, що здійснюють виплату й доставку пенсій. їх діяльність регулюється Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" [3, с.376].

Ресурси солідарної системи (доходи ПФУ) складаються з: 1) власних  доходів ПФУ; 2) ресурсів державного бюджету, які спрямовуються до ПФУ на фінансування ряду пенсійних програм, а починаючи з 2008 року, — ще й на покриття дефіциту Фонду; 3) невеликої суми коштів, які надходять до ПФУ з інших фондів обов'язкового страхування.

Власні надходження (доходи) ПФУ, левову частку яких становлять обов'язкові внески підприємств, установ, організацій і громадян, у 2010 році покривали лише 62,2 % усіх видатків Фонду (табл. 1.1) [25].

 

Таблиця 1.1

Видатки і власні доходи Пенсійного фонду України у 2006—2010 роках

Показник	2006	2007	2008	2009	2010
					план	січень- червень	факт
Власні доходи, млрд. грн.	42,2	54,3	76,0	102,0	111,4	48,0	103,1
Видатки, усього, млрд. грн.	65,5	74,4	101,9	143,5	164,1	71,2	165,7
% власних доходів	64,4	73,0	74,6	71,1	67,9	67,4	62,2

 

Із державного бюджету  ПФУ отримує планові трансферти на пенсійне забезпечення військовослужбовців, виплату пенсій, надбавок і підвищень до пенсій, призначених за пенсійними програмами, що регулюються спеціальними законами (пенсії державним службовцям та іншим пільговим категоріям), а також кошти на покриття дефіциту Фонду.

Починаючи з 2006 року, і  особливо у 2008—2010 роках, відбулося різке зростання видатків ПФУ: якщо у 2004 році вони становили 36,2 млрд. грн., то у 2008-му — у 2,8 раза більше — 101,9 млрд грн. У бюджеті ПФУ на 2010 рік було передбачено 164,1 млрд. грн. видатків, фактично ж витрачено 165,7 млрд, що більше в 1,6 раза, ніж у 2008 році, і в 4,5 раза, ніж у 2005-му (табл.1).

Поступово обсяги видатків ПФУ стали наближатися до рівня доходів державного бюджету: у 2008 році вони становили 72,3 % його доходів, у 2009-му — 78,9 %, у 2010 році замість передбачених 84,5 % вони становили 91,8 %. По-суті, у країні за останні декілька років утворився фонд обсягом у ще один державний бюджет (рис. 1.1) [25].

 

Рис.1.1 Видатки ПФУ порівняно з доходами державного бюджету України (без трансфертів по ПФУ) у 2005 – 2010 роках, %

 

Разом зі збільшенням  видатків ПФУ рік у рік зростали й обсяги трансфертів Фонду з державного бюджету: у 2004 році вони дорівнювали нулю, у 2005-му  -  5,9 млрд. грн. На 2010 рік у бюджеті ПФУ було передбачено 48,9 млрд. грн. трансфертів, фактично ж спрямовано 65,3 млрд. (рис.1.2) [25], у тому числі для покриття дефіциту Фонду й касових розривів — 20,4 млрд. замість запланованих 13,1 млрд. грн. Оцінюючи нинішню ситуацію у сфері пенсійного забезпечення, зауважимо, що кількість пенсіонерів щороку зменшується [30]. Водночас зменшується й загальна кількість працюючого населення, причому значно швидше. Відповідно зростає податкове навантаження на платників зборів до ПФУ. Так, якщо у 2005 році на 47,2 млн осіб припадало 14,1 млн пенсіонерів, у 2006-му на 46,9 млн осіб — 14 млн, то у 2009 році на 46,1 млн осіб — 13,7 млн пенсіонерів. Як бачимо, загальна тенденція є досить невтішною, особливо для тих, хто працює.