Аналіз стану та ефективності використання майна підприємства

 

      За  звітний період частка позичених  коштів зменшилась на 3,48% і становила 13,28 % у структурі майна за абсолютного їх зростання на 227 тис. грн. (1047 - 820).

      Кількість власних оборотних коштів збільшилась на 18 тис. грн., або на 100,94% [(1932 : 1914) 100]. Змінилась і їхня величина в структурі власних коштів підприємства — їх частка зменшилась на 21,59%.

      За  рахунок власних оборотних коштів на початок звітного періоду покривалось 10,52% матеріальних оборотних коштів [(400:3802) 100].

      На  кінець звітного періоду частка цього  джерела в матеріальних оборотних коштах зменшилась на 6,70% [(450 : 6719) 100].

      Приріст активів підприємства відбувався за рахунок збільшення короткострокових позик на 118 тис. грн. та кредиторської заборгованості на 29 тис. грн., а збільшення коштів підприємства перекривалося збільшенням зобов'язань за кредиторською заборгованістю. Це свідчить про те, що прискорене зростання коштів поліпшить платоспроможність підприємства.

      Уся інформація, наведена в таблиці, береться з балансу за винятком рядка «наявність власних оборотних коштів» — це розрахункова величина (табл. 2.6).

      Наявність власних оборотних коштів можна  визначити двома способами. Перший спосіб показано в табл. 2.6.

      Таблиця 2.6

Показник	На початок  звітного періоду	На кінець звітного періоду
1. Власний капітал (підсумок розділу 1 пасиву балансу)	3802	6719
2. Забезпечення майбутніх витрат і платежів (підсумок розділу 2 пасиву балансу)	22	6
3. Довгострокові зобов'язання (підсумок розділу 3 пасиву балансу)	220	300
4. Необоротні активи (підсумок розділу 1 активу балансу)	2130	5093
5. Наявність власних оборотних коштів (ряд. 1 + ряд. 2 + ряд. 3 - ряд. 4)	1914	1932

 

      За  другим способом 2-й розділ активу балансу «Оборотні активи» порівнюється з 4-м розділом пасиву балансу «Поточні зобов'язання».

      Розрахувавши  наявність власних оборотних  коштів, слід проаналізувати власний і позичений капітал у розрізі окремих статей, установити причини збільшення чи зменшення короткострокових позик, кредиторської заборгованості.

      Після загальної оцінки стану майна  на підприємстві необхідно також розрахувати показники ефективного використання цього майна.

      Основними показниками є:

      1. Рентабельність активів (майна):

      [прибуток  у розпорядженні  підприємства (ф.2) * 100] / [середня величина активів].

      2. Рентабельність поточних активів:

      [прибуток  у розпорядженні  підприємства (ф.2) * 100] / [середня величина поточних активів].

      3. Рентабельність інвестицій:

      [прибуток до сплати податку * 100] / [валюта балансу за мінусом короткострокових зобов'язань].

      4. Рентабельність власного капіталу:

      [прибуток  у розпорядженні  підприємства * 100] / [джерела власних засобів].

      Цей показник визначає величину прибутку, що його одержують з кожної гривні, вкладеної в підприємство.

      5. Рентабельність реалізованої продукції:

      [прибуток  у розпорядженні  підприємства * 100] / [сума виручки від реалізації продукції].

      Отже, проаналізувавши склад, структуру  майна підприємства і джерел його утворення, можна зробити висновок, що для вивчення цього питання можна застосувати модель економічного аналізу, що передбачає такі операції:

• визначення питомих складових і джерел набуття майна в його загальній вартості на початок і кінець звітного періоду;
• порівняння даних на кінець звітного періоду з даними на його початок і визначення причини зміни;
• вивчення причин зміни складу структури майна і джерел його набуття, і передовсім тих, що негативно позначаються на фінансовому стані підприємства;
• доведення до відома керівництва підприємства інформації, яка сприятиме прийняттю управлінських рішень, спрямованих на усунення причин, що негативно впливають на фінансовий стан підприємства.

      Аналізу структури майна достатньо для  того, щоб оцінити стан активів  і наявність коштів на підприємстві для повернення боргів, але його замало для відповіді на запитання, наскільки вигідно інвестору вкласти капітал у це підприємство. Тому наступним напрямком аналізу фінансового стану підприємства і для внутрішніх, і для зовнішніх користувачів інформації є детальне вивчення ліквідності та платоспроможності підприємства.

2.4. Аналіз пасивів  підприємства

      Будь-яке  підприємство покриває потребу своїх  активів за рахунок власних і залучених джерел (капіталу), які визначаються як його пасиви.

      Головні завдання аналізу пасивів підприємства:

• аналіз обсягу і динаміки капіталу підприємства;
• аналіз структури капіталу та її зміни в оцінках до зміни фінансового стану;
• аналіз складу та структурних змін власного і залученого (довготермінового та короткотермінового) капіталів; пошук резервів збільшення капіталу, підвищення рівня його віддачі та зміцнення фінансової стійкості підприємств. Використовуючи дані пасиву бухгалтерського балансу, можна дати загальну характеристику джерел покриття активів підприємства (табл. 2.7).

      Таблиця 2.7

      Аналіз джерел фінансування активів підприємства ТОВ «Омега»

Показники На початок  року На кінець року Зміна за рік   тис. грн. % тис. гри. % тис. грн. % 1. Власний капітал 15918,7 97,36 22130,9 98,74 + 6212,2 + 1,38 2. Забезпечення наступних витрат і платежів - - - - - - 3. Довгострокові зобов'язання - - - - - - 4. Поточні зобов'язаній 430,9 2,64 282,7 1,26 -148,2 -1,38 5. Доходи майбутніх періодів - - - - - - Всього 16349,6 100,0 22413,6 100, 0 +6064 -

 

      Основну частину у структурі джерел фінансування досліджуваного підприємства займає власний капітал (98,74% на кінець року). Власний капітал — це власні джерела фінансування підприємства без зазначеного терміну повернення, які внесені засновниками підприємства, накопичені впродовж періоду його існування за рахунок реінвестованого прибутку та отримані в дарунок.

      Власний капітал поділяється на: статутний, пайовий, додатковий, резервний, неоплачений, вилучений капітал і нерозподілений прибуток (непокритий збиток). Його класифікують за джерелами утворення (внутрішні і зовнішні), за формами існування (інвестований, дарчий, нерозподілений) та за рівнем відповідальності (реєстрований та нереєстрований).

      Залучений капітал визначають у формі довгострокових і короткострокових зобов'язань. Зобов'язання — це заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок минулих подій і погашення якої, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють економічні вигоди. Залучений капітал класифікують за такими ознаками (див. рис. 2.2).

      

      Рис. 2.2. Класифікація залученого капіталу 

      Аналізуючи  пасиви підприємства, роблять такі основні аналітичні висновки про зміну фінансового стану.

      1. Про зміну співвідношення власного та залученого капіталу, що визначає економічну незалежність підприємства, стан його автономності. Залучення капіталу є необхідною й об'єктивною передумовою діяльності будь-якого господарюючого суб'єкта. Якщо частка власного капіталу більша ніж, залученого, то фінансовий ризик кредиторів та інвесторів менший. Багато причин зумовлюють більшу ефективність використання залученого капіталу, ніж власного. До них належать:

      а) детальна оцінка доцільності залучення капіталу за різними формами та механізму формування коштів дія погашення зобов'язань;

      б) стимулююча роль процентних ставок на залучений капітал;

      в) контроль за погашениям боргу з боку банку та кредиторів;

      г) використання застави при отриманні кредиту може стати чинником проведення розрахунків за кредит майном підприємства і призвести до банкрутства;

      д) прискорення оборотності залученого капіталу сприяє приросту фінансових результатів діяльності та зміцненню автономії підприємства.

      Треба враховувати, що ефективність співвідношення власних і залучених коштів значною  мірою визначається економічною рентабельністю підприємства і процентними ставками на позичковий капітал, їх співвідношення виражає так званий «ефект важеля». Цей ефект досягається у тому випадку, коли існує позитивне сальдо між економічною рентабельністю і «ціною» позичкових коштів (середньою ставкою процента). Наприклад, у підприємства «А» активи становили 1000 тис. гри. і пасиви — 1000 тис. гри., які повністю формуються власними коштами. У підприємства «В» активи становили також 1000 тис. три., а пасиви у розмірі 1000 тис. грн. складаються з власних коштів у розмірі 500 тис. грн. і позичкових — 500 тис. грн., при середній процентній ставці на позичковий капітал 15%. Балансовий прибуток для обох підприємств однаковий - 200 тис. грн. Отже, у підприємства «А» чистин прибуток (систему податків для спрощення розрахунку не враховуємо) становить 200 тис. грн., а віддача власних коштів — 20% (200/1000 * 100).

      У підприємства «Б» чистий прибуток становитиме  125 тис. грн. (200 - 500 * 15 / 100), а віддача власних коштів — 25% (125/500 * 100).

      Отже, виявлено різну рентабельність власних  коштів (20% і 25%) за однакової економічної рентабельності. Ця відмінність є результатом зміни структури джерел покриття активів підприємства і називається ефектом важеля.

      Якщо  підприємство використовує лише власні кошти для покриття активів, то воно обмежує їхню рентабельність приблизно половинним рівнем економічної рентабельності:

      

,

      де  Р_BK — рентабельність власних коштів підприємств, %;

      Р_АК — рентабельність усіх авансових коштів підприємства для покриття активів, %.

      Якщо  підприємство використовує залучені кошти, то воно збільшує або зменшує рентабельність власних коштів залежно від співвідношення власних і залучених коштів у  пасиві і від процентної ставки. Тоді й виникає ефект важеля:

      

.

      Отже, ефект важеля визначається двома  складовими:

      а) різницею економічної рентабельності та середньої процентної ставки на позичковий капітал (СЗ);

      б) співвідношенням залучених (ПК) і власних (ВК) коштів. Об'єднавши дві складові, отримаємо:

      

.

      Така  оцінка дає змогу визначити межі залучення позичкових коштів і ефективність структури джерел покриття авансового капіталу.