НАЦІОНАЛЬНИЙ
УНІВЕРСИТЕТ ХАРЧОВИХ
ТЕХНОЛОГІЙ
Планування
розвитку підприємства - одна з найважливіших
функцій управління підприємством.
Планування є власне процесом визначення
цілей, що їх передбачає досягти підприємство
за певний період, а також процесом
визначення способів їх досягнення.
Процес
планування є спробою уявити собі
картину майбутнього з урахуванням
ринкових процесів. Це процес, який передбачає
знання теперішнього стану справ
і тенденцій розвитку, які допомагають
спрогнозувати майбутнє, а також
володіння методикою, яка дозволяє
змоделювати перехід з теперішнього
стану в майбутній прогнозований
стан.
Процес
планування розвитку підприємства є
дуже складним процесом і вимагає
враховувати дуже багато факторів як
внутрішнього так і зовнішнього
середовища. Даною проблематикою
займаються досить багато вітчизняних
і зарубіжних вчених і «практиків»,
а саме: В.І. Ляско, В.І. Зайцев, Т.Н. Бабич,
Г.І. Кіндраціка, В.Є. Москалюк, М.А. Бєлов,
Н.М. Євдокимова, Л.С. Топчій, В.П. Горемикин,
Р.Л. Дафт, Б.Г. Литвак, М.Х. Мексон, Л.І. Шваб,
В.Д. Немцов, П.Є. Ленд, Є.С. Гроув, Р.Д. Сулье
та багато інших. Ці автори та багато інших
авторів дослідили майже усі аспекти планування
розвитку підприємства та теоретичні
і практичні підходи. Проте розглянувши
багато джерел я побачив, що майже весь
теоретичний матеріал дуже схожий і відрізняється
лише формулюванням.
Отже,
У зарубіжній літературі є ряд визначень
планування, які відрізняються між собою,
але по суті вони дуже схожі. Можна привести
кілька прикладів таких визначень: планування
- "творче мислення майбутнього" (Adam
Planug); планування (у широкому понятті) -
"формування управлінських рішень на
базі системної підготовки, прийняття
рішень по визначенню майбутніх подій"
(Hahn, Ru); "під плануванням розуміють таке
рішення, яке (поряд із відповідним прийняттю
рішень інформаційним процесом) виробляється
за часом раніше настання даних кон'юнктурних
подій" (Koch, Unternehmensplanung); планування "можливо
по суті визначити як процес мислення,
при якому розумові передбачення і констатація
виробляють етапи майбутньої діяльності"
(Kosiol, Planung,); "планування - це системно-методичний
процес пізнання і вирішення проблем майбутнього"
(Wild, Untehmungsplanung,)
Дослідивши
праці Л.І. Шваб та Г.М. Тарасюк то можна
спираючись на них визначити найважливіші
етапи планування:
- Визначення
цілей планування. Вони стають вирішальними
факторами при виборі форми і методів
планування розвитку на підприємстві.
- Аналіз проблеми.
На цьому етапі визначається вихідна ситуація
на момент складання плану і формується
кінцева ситуація.
- Пошук альтернатив.
На цьому етапі серед можливих шляхів
вирішення проблемної ситуації вибирається
найкращий, та розробляються необхідні
дії.
- Прогнозування.
На цьому етапі формується уява про розвиток
ситуації, яка планується на дослідженні
ситуації в внутрішньому та зовнішньому
середовищі з урахуванням усіх можливих
факторів які тим чи іншим чином впливають
на ситуацію.
- Оцінка. На
цьому етапі проводяться оптимальні розрахунки
для вибору найкращої альтернативи.
- Прийняття
планового рішення. Вибирається і оформляється
єдине планове рішення
На
думку Б.Г. Литвака та інших науковців,
побудова системи планування повинна
відповідати цілій низці принципів, основними
з яких є: цілеспрямованість, єдність і
повнота, інтегрованість за змістом у
часі, гнучкість, точність. Р.Акофф пізніше
обґрунтував ще один принцип планування
- принцип участі.
- Принцип єдності
полягає в тому, що планування повинно
носити системний характер, тобто означає
існування сукупності елементів планування
їх взаємозв'язок, наявність єдиного напряму
їх розвитку, орієнтованого на загальні
цілі. Елементами планування на підприємстві
є окремі підрозділи, що входять до нього
та окремі складові процесу планування.
Плани і процеси планування, які є в їх
основі, повинні бути інтегрованими з
орієнтацією на цілі, тобто вони мають
бути змістовно пов'язаними.
- Змістова
орієнтація досягається відповідністю
системи планування і орієнтаційної структури
підприємства. Взаємозв'язок між підрозділами
здійснюється на основі координації на
горизонтальному рівні, тобто на рівні
функціональних підрозділів (виробничого
відділу, відділу маркетингу тощо). Єдиний
напрямок планової діяльності, загальні
цілі всіх елементів підприємства стають
можливими у рамках вертикальної єдності
всіх підрозділів (наприклад, підприємство
- цех - бригада) та їх інтеграції.
- Координація
планової діяльності окремих функціональних
підрозділів виражається в тому, що планування
жодної частини підприємства не можна
здійснювати ефективно, якщо воно не буде
пов'язане з плановою діяльністю його
окремих одиниць. Крім того, зміни в планах
одного із підрозділів повинні бути відображенні
і в планах інших підрозділів.
- Інтеграція
планової діяльності виражається в тому,
що:
- Кожна з підсистем
планування діє, виходячи із загальної
стратегії підприємства, окремий план
- це частина плану більш високого підрозділу
й підприємства в цілому.
- Всі плани
- це не просто сукупність, набір документів,
а їх взаємопов'язана та узгоджена система.
- Узгодження
планів може здійснюватися послідовно
або паралельно (синхронно). Необхідність
узгодженості планів усіх рівнів управління
у всіх структурних підрозділах підприємства
обумовлює послідовний характер узгодження.
На великих підприємствах зі складною
організаційною структурою процес планування
здійснюється комбіновано "зверху-донизу"
і "знизу-вгору" відповідно до так
званого принципу "зустрічного потоку".
Процедура планування у такому випадку
передбачає багаторазовий процес узгоджень
на кількох рівнях управління.
- Принцип участі тісно
пов'язаний із принципом єдності і полягає
в тому, що кожний працівник підприємства
стає учасником планової діяльності, незалежно
від посади і від виконуваних функцій.
Тобто, в процесі планування повинні брати
участь усі ті, кого воно безпосередньо
стосується. При цьому, кожний із учасників
планування одержує більш глибоке розуміння
цілей підприємства, він отримує більш
повну і об'єктивну інформацію про підприємство,
про різні сторони його діяльності. Особиста
участь працівників підприємства, в тому
числі і рядових, призводить до того, що
плани підприємства стають їх особистими
планами.
- Застосування
принципу участі сприяє тому, що працівники,
займаючись плануванням, розвивають себе
як особистість, у кожного із них з'являються
нові мотиви до ефективної праці, а підприємство
набуває додаткові ресурси для вирішення
своїх майбутніх завдань. Планування,
засноване на принципі участі, ще називають
парсипативним, оскільки воно поєднує
дві функції: оперативне керування і планування.
- Принцип безперервності передбачає
здійснення процесу планування на підприємстві
в рамках встановленого циклу і так, щоб
розроблені плани безперервно змінювали
один одного. Процес планування повинен
бути безперервним, виходячи з важливих
передумов:
- невизначеності
зовнішнього середовища та наявності
непередбачених змін, що роблять необхідним
постійне коригування планів підприємства
відносно змін зовнішніх умов і відповідне
їх виправлення та уточнення;
- змінюються
не лише фактичні передумови, але й уявлення
підприємства про свої внутрішні цінності
та можливості. Якщо підприємство не буде
враховувати такі зміни, запланований
та отриманий результат може виявитися
нікому не потрібним.
- Принцип гнучкості взаємопов'язаний
із принципом безперервності і полягає
в тому, що план і процес планування може
змінювати свою направленість у зв'язку
з виникненням непередбачуваних ситуацій.
Для здійснення принципу гнучкості плани
повинні складатися так, щоб в них можна
було вносити зміни, пов'язуючи їх із зміною
внутрішніх та зовнішніх умов діяльності.
Досягненню гнучкості планування сприяє
розробка альтернативних планів.
Спираючись на праці Є.С. Гроува,
можна побачити, що дуже важливо
при формуванні системи планування варто
досягати економічної ефективності і
не допускати "надлишку планування",
що сковує ініціативу персоналу, знижує
мотивацію працівників, а надмірні витрати
не компенсуються результатами Будь-який
план повинен бути складений з високим
рівнем точності, тобто плани повинні
бути конкретизовані і деталізовані, враховувати
зовнішні і внутрішні умови діяльності
підприємства.
До основних проблем побудови ефективної
системи планування розвитком на підприємстві
належать:
- відсутність
чіткого бачення майбутнього підприємства,
що призводить до не чіткого плану розвитку
підприємства та його діяльності.
- орієнтація
на короткострокові результати діяльності,
нерозвиненість стратегічного управління,
відсутність систематичного контролю
за відповідністю результатів поточної
діяльності підприємства його стратегічним
цілям;
- фрагментарність
та відсутність комплексності поточних
планів, зниження рівня координації у
системі;
- практично
повна відсутність роботи на ринку, не
розробленість методично-аналітичної
бази для аналізу ринку;
- нерозвиненість
корпоративного управління, розбіжності
інтересів власників, управлінського
персоналу та колективу.
Роблячи висновок можна твердо сказати,
що єдиного плану розвитку для декількох
підприємств не може існувати. Кожне підприємство
має створювати свій підхід до планування
розвитку спираючись на особливості своєї
роботи, зміни і стан внутрішнього і зовнішнього
середовища. І саме цьому в умовах ринкового
середовища і не визначеності планування
розвитку і діяльності підприємства має
посідати особливу роль в процесі керування
підприємством.
Науковий
керівник: доц. Відоменко
О.І.
Тарасюк Г.М., Шваб Л.І. Планування
діяльності підприємства. Навчальний
посібник. Видавництво : К.: Каравела Рік
видання : 2009 Сторінок:352 Мова:українська
Эндрю С. Гроув «Высокоэффективный
менеджмент»
Б.Г. Литвака «Управлінські
рішення»
Р.Л. Акофф стаття «Планування
майбутнього корпорації»