Трудові ресурси України

     При розробці стратегії регіонального розвитку та розміщення продуктивних сил урахування національної структури населення в усій різноманітності її територіальної диференціації, національних особливостей та інтересів кожної нації та народності, особливо в районах їх компактного проживання, набуває першочергового значення. Це дуже важливо в контексті концепції стійкого розвитку країни.

     Поняття «діаспора» означає територіально-зосереджене  розселення значної частини нації за межами своєї Батьківщини. Добре відомо, що територія проживання українців виходить за межі України, де сформовані так звані діаспори близького і далекого зарубіжжя. Загальна кількість українців за межами країни становить 9 млн. осіб. А саме в близькому зарубіжжі: Росія – 4,4 млн. осіб, Казахстан – 0,9 млн. осіб, Молдова – 0,6 млн. осіб, Білорусь – 0,3 млн. осіб. У цілому понад млн. українців проживають у близькому зарубіжжі.

     Цілі села і райони заселені  українцями у прилеглих до України областях Росії: Білгородській, Воронезькій, Ростовській. Багато українців проживають на Кубані, у Поволжі, Сибіру, на Далекому Сході. Майже 4 млн. українців – у далекому зарубіжжі (найбільше у США близько – 1,4 млн. осіб, Канаді – 1 млн. осіб, Польщі – 300 тис. осіб ), утворюючи українську діаспору.[13, с. 86]  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ  ІІ. Стан використання трудових ресурсів

2.1 Соціальна структура  населення і трудовий  потенціал України

    Соціальна структура населення – це система  різноманітних видів спільнот (класових, майнових, професійних) і стійких  та впорядкованих зв’язків між ними.

    В аналізі соціального складу населення розрізняють основні та неосновні класи, групи та верстви всередині класів, а також прошарки між ними. Одні дослідники визначають соціальну групу, клас на підставі доходу, майнового стану професії або роду занять, освіти тощо. Інші включають до певного класу, групи тих людей, які самі себе до них зараховували незалежно від соціально-економічних показників, що визначають їхнє соціальне становище.

    Неодмінним  елементом соціальної структури  будь-якого суспільства є проміжні, середні верстви населення. Соціальні групи, які претендують на включення до середнього класу, в Україні можуть становити значну частку населення. Це висококваліфіковані робітники, інженерно-технічні працівники, службовці, інтелігенція тощо.

    Найвагомішу частку в соціальному складі населення України становлять робітники, інженерно-технічна, науково-технічна інтелігенція і селянство. В умовах переходу до ринкової економіки особливе місце посіли бюрократія, представники торгового капіталу, підприємці,кооператори, зайняті в малих та спільних підприємствах, акціонерних та інших структурах. Велика соціальна група – це інтелігенція та кваліфіковані службовці з фіксованими доходами – лікарі, вчителі, працівники закладів культури, переважна більшість наукових працівників. Окремо слід виділити господарських керівників, політичну еліту і духовенство, представників тіньового бізнесу, декласовані елементи.

    Перебудова  соціальної структури населення  відбувається за рахунок зміни співвідношення між чисельністю осіб, зайнятих фізичною та розумовою працею, а також змін у професійній структурі населення. Під заняттям слід розуміти конкретну роботу на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах або в наймах у приватних осіб, а не професію або спеціальність, одержану в навчальному закладі. При цьому щодо службовців враховують, як правило, посаду, яку вони обіймають, а щодо робітників – виконувану роботу.

    Заняття поділяють на дві групи: такі, що потребують переважно затрат фізичної праці, і заняття, в яких переважає  розумова праця. Територіальні відмінності у соціальному складі населення зводяться в основному до співвідношення чисельності робітників, службовців і селян в окремих регіонах. Вони залежать від господарської спеціалізації окремих територій. Провідна роль у формуванні територіальної організації трудових ресурсів належить розвитку територіально-галузевої структури господарського комплексу.

    Зростання виробничого потенціалу країни кількісно  та якісно формує потребу в робочій  силі. Відповідно розвиваються типи розселення: скорочується чисельність сільського населення, складаються міські агломерації, зростають малі та середні міста, змінюється і природне середовище проживання населення. Все це впливає на характер відтворення трудових ресурсів.

    Існування форм територіальної організації трудових ресурсів забезпечується функціонуванням трудоресурсного потенціалу з притаманними йому кількісними та якісними характеристиками.[12, с. 79]

    Під трудовим потенціалом розуміють  систему, що має просторову і часову орієнтацію, елементами якої виступають трудові ресурси з урахуванням усієї сукупності їхніх кількісних та якісних характеристик, зайнятості й робочих місць.

    Кількісно трудовий потенціал визначається демографічними чинниками (природним приростом, станом здоров’я,міграційною рухомістю  та ін.), потребами суспільного виробництва  в робочій силі й відповідно можливостями задоволення потреби працездатного населення в робочих місцях.

    Якість  трудового потенціалу – поняття  відносне. Воно характеризується показниками якості працездатного населення, трудових ресурсів, сукупного робітника або робочої сили. Ці якісні характеристики можуть бути розкриті за допомогою сукупності ознак: демографічних, медико - біологічних, професійно-кваліфікаційних, соціальних, психофізичних, моральних та ін.

    Нерівномірне  розміщення трудових ресурсів у країні, зниження абсолютних розмірів їх природного приросту в більшості адміністративних районів, низький рівень ефективності використання робочої сили в галузях матеріального виробництва зумовлюють потребу в наукових дослідженнях і практичних заходах щодо раціонального використання ресурсів живої праці не тільки в галузях, але і в окремих районах України. У пропорційному розвитку економіки важливу роль відіграє економія не тільки затрат живої праці, а й матеріалів, сировини, енергії, а також раціональне використання виробничих фондів, раціоналізація транспортних вантажопотоків на основі науково обґрунтованого розміщення продуктивних сил. Економія затрат живої праці передбачає впровадження трудозберігаючих технологій, що дасть змогу зменшити виконання робіт вручну.

    Нині на ручних роботах у промисловості, будівництві та в сільському господарстві зайнята значна кількість робітників. За підвищення рівня механізації та автоматизації виробничих процесів вони, безперечно, будуть вивільнені з цих галузей господарства.

    У сільському господарстві однією з найважливіших  є проблема підвищення ефективності використання трудових ресурсів. У багатьох адміністративних районах сільськогосподарські підприємства сезонно потребують додаткової робочої сили, незважаючи на те, що в цій галузі матеріального виробництва зосереджено 2,4 млн. осіб, або майже 25,2% середньорічної чисельності зайнятих у господарстві (додаток 6). Причини такого явища неоднозначні. Насамперед різко погіршилася статево - вікова структура сільського населення. Низький рівень механізації й електрифікації виробничих процесів зумовлює значну трудомісткість продукції. Недосконалі також форми організації виробництва й оплати праці. Все це зумовлює порівняно високий рівень зайнятості населення в сільському господарстві. Зазначені причини зумовлюють відтік із сіл (особливо віддалених) трудових ресурсів, насамперед молодих та кваліфікованих працівників, за кордон.

    В умовах переходу до ринкової економіки  урізноманітнюються форми зайнятості населення. Зростає кількість зайнятих у кооперативах, малих підприємствах. Багато хто займається індивідуальною трудовою діяльністю. У зв’язку з цим дедалі більше загострюються проблеми забезпечення робочою силою суспільного сектора виробництва, особливо будівництва та сільського господарства.

    Скорочується  чисельність працівників у матеріальному  виробництві і водночас збільшується у кооперативному, індивідуальному та приватному секторах. Виникли нові сфери зайнятості – кооперативи для виробництва товарів, надання послуг та індивідуальні селянські, фермерські господарства,

  помітно зросла кількість особистих підсобних господарств, малих і спільних підприємств, спілок орендарів. Значна кількість населення, зайнята в тіньовій економіці.[9, с. 148]

          Трудоресурсний потенціал  характеризується чисельністю трудових ресурсів, їхньою статево - віковою  структурою, рівнем освіти і професійно-кваліфікованої праці, фондом робочого часу, станом здоров’я, рівнем дисципліни та іншими соціально-економічними чинниками.

          На рівень працездатності потенціалу значний вплив статево  – вікова структура населення (додаток 7). Так, витрати чоловічої праці на роботах, що потребують значної фізичної сили, будуть більш ефективними порівняно з такими ж за кількістю та часом витратами жіночої праці. Тим більше,що є ряд виробництв (годинникове, електролампове, приладобудівне ), де жіноча праця є більш якіснішою і продуктивнішою, ніж чоловіча.

          Трудові ресурси  – частина населення країни, що має відповідний фізичний розвиток, знання і практичний досвід роботи, які потенційно можуть бути використані  в суспільному господарстві.

          До трудових ресурсів включають як зайнятих, так і потенційних працівників. В Україні до трудових ресурсів належить населення у працездатному віці. У складі робітників за межами працездатного віку понад 4/5 припадає на пенсіонерів. Сутність їхньої участі в суспільному виробництві пов’язаний з потребами суспільного господарства в робочій силі, досвіді конкретної особи, системою матеріального стимулювання, рівнем життя населення.

          Зміни чисельності  трудових ресурсів залежить від природного руху населення – народжуваності та смертності. За інших однакових умов швидкому зростанню населення відповідає швидке зростання трудових ресурсів і навпаки. Однак зміни в народжуваності на трудові ресурси вплинуть лише через 16 років. Співвідношення чисельності поколінь, що вступають у працездатний вік, також змінюється. Частка населення працездатного віку в загальній чисельності жителів України в 1998 р. дорівнювала 54,1, у 2006 р. – 55,6 %.

          Сучасне виробництво  зумовлює об’єктивну необхідність постійного підвищення якості робочої сили. Це забезпечується через освіту, загальну культуру, глибоку професійну підготовку і спеціальні заняття, творче ставлення до праці та свідому дисципліну.

    Зростає частка робітників з вищою та середньою  спеціальною освітою      ( 90 % зайнятих). Кожний четвертий має диплом вузу чи технікуму. Рівень освіти жінок досягнув рівня освіти чоловіків. В умовах переходу до ринкової економіки потрібен механізм економічно ефективної раціональної зайнятості. Чисельність зайнятих у суспільному господарстві України становить приблизно 25 млн. осіб.

          Величина і структура  працересурсного потенціалу, особливості  його розміщення значною мірою впливають  на галузеву і територіальну структуру  господарства, процес природокористування. В тих регіонах, де трудових ресурсів не вистачає, розміщують трудодефіцитні виробництва, а там, де їх надлишок – трудомісткі. До трудових ресурсів тяжіють виробництва легкої промисловості, точного машинобудування, вирощування технічних та овочевих культур та ін. Певні вимоги до статевого складу ресурсів висувають галузі важкої промисловості (чоловіча праця), легкої і харчової промисловості, сфери послуг (переважно жіноча праця). Високі вимоги до кваліфікації працівників постають у приладобудуванні, електро і радіотехнічній промисловості, літако і ракетобудуванні та ін.

    Особливо  значна роль трудових ресурсів у розвитку господарства густозаселених регіонів, які недостатньо забезпечені  трудовими ресурсами: тут вони визначають провідний розвиток трудомістких галузей  в структурі господарства, значною  мірою обумовлюють потужність і структуру потоку продукції, яка вивозиться за межі даної території, розвиток виробництв внутрішньорегіонального значення та ін.[11, с. 98]

    За  забезпеченістю працересурсним потенціалом  всі регіони України в сучасний кризовий період відносяться до праценадлишкових, але за умови соціально-економічного піднесення багато з них належали до працедефіцитних. Про це свідчать показники, що характеризують сучасний працересурсний потенціал (частка працездатного населення, рівні зайнятості, освіченості, безробіття), а також природний і механічний рух населення.

    Найбільшу чисельність трудових ресурсів мають  відповідно ті області, які мають  найбільшу кількість населення  і високу частку працездатних людей. В Україні трудові ресурси  становлять майже 30 млн. осіб, в їх структурі переважають працездатні люди – 91.2%, незначну частку становлять зайняті особи старшого віку (8.7%) та підлітки (0.1%).