Трудові ресурси України

Зміст

Вступ............................................................................................................................3                                                                                              

Розділ 1. Суть, значення і роль трудових ресурсів в Україні

    1.1 Трудові  ресурси – чинники розміщення  продуктивних сил……………….6                                                                                                      

    1.2 Населення – природна основа формування трудових ресурсів,                    розселення населення……………………………………………………………......8

    1.3 Демографічні передумови розміщення продуктивних сил…………….....12

Розділ 2. Стан використання трудових ресурсів

     2.1 Соціальна структура населення і трудовий потенціал України……….....17

     2.2 Зайнятість населення……….…………………………………………….....25

     2.3 Міграції в Україні…………………………………………………………...28

     2.4 Трудоресурсна ситуація в Україні………………………………………....33

Розділ 3. Недоліки, проблеми і шляхи покращення використання трудових ресурсів

     3.1 Безробіття, його суть і види………………………………………………..36

     3.2 Проблеми використання та шляхи покращення трудових ресурсів…….39

Висновок…………………………………………………………………………...43

Використані джерела……………………………………………………………..45

Додатки……………………………………………………………………………..46 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       ВСТУП

    Взаємозв’язок між населенням і розвитком господарства – процес історичний. Він змінюється і ускладнюється протягом усього історичного розвитку людства. На початку  розвитку суспільства населення  забезпечувало свою життєдіяльність за рахунок дарів природи шляхом збиральництва, рибальства та мисливства. На наступних етапах розвитку тип господарства змінився і замість присвоєння даних природою засобів існування треба було розвивати відтворювальне господарство. Спочатку це було землеробство і тваринництво. Розвиток цих галузей зумовлював необхідність виробництва певних засобів праці, що привело до становлення нового прошарку людей – ремісників.

          Виробництво засобів  праці і спеціалізація регіонів на виробництві різних продуктів відповідно до наявних природних умов і ресурсів спричинили розвиток торгівлі як наступного сектору господарювання.

          Зазначені вище сектори  господарювання характеризують початковий етап розвитку суспільства. У наступні періоди історичного розвитку людство значно ускладнило суспільні відносини. Воно пройшло стадії від доіндустріального суспільства до індустріального. Нині настала черга інформаційної стадії розвитку суспільства, коли наука, розробки нових технологій стають основними сферами діяльності людей і разом з наданням різних послуг забезпечують засоби їх існування.

          Таким чином, людина є активною продуктивною силою, що власною  трудовою діяльністю забезпечує виробництво  матеріальних засобів свого існування  та надання необхідних їй послуг. Водночас вона є споживачем продуктів праці, які забезпечують її життєдіяльність. Як бачимо, населення і економіка єдині: людські потреби викликають появу нових виробництв та послуг, а останні впливають на людей. Оскільки людина є основним творцем суспільного багатства, то чисельність населення, кваліфікація його працездатної частини є чинником, який обумовлює економічний розвиток.

          Зайнята в суспільному  виробництві частина населення  є найбільш активною і головною продуктивною силою суспільства. Саме вона створює матеріальні цінності. У плануванні розвитку і розміщення продуктивних сил, окремих галузей народного господарства практичне значення мають чисельність наявних трудових ресурсів та джерела їх поповнення. Але для ефективного функціонування народного господарства з постійним зростанням продуктивності праці не достатньо кількісного виміру трудових ресурсів. Не менш важливим є їх якісна характеристика: рівень освіти, професійно-кваліфікаційна підготовка, фізичний стан та інші.

    Поняття «трудові ресурси» вперше запропонував академік С.Г. Струмилін. Вони складаються переважно з працездатного населення у працездатному віці. Нині нижня межа працездатного віку встановлена 16 років, а верхня – 55 років для жінок та 60 років для чоловіків. До трудових ресурсів належать також пенсіонери, зайняті в суспільному виробництві,а також підлітки віком 14 – 15 років, які з тих чи інших причин працюють у сфері матеріального виробництва або невиробничій. З трудових ресурсів потрібно вилучити інвалідів праці чи дитинства працездатного віку, які не зайняті в господарстві, а також незайнятих пенсіонерів працездатного віку.

    Кількість трудових ресурсів не завжди пропорційна чисельності населення, а залежить насамперед від його вікової структури. Чим більша у ній частка осіб віком до 16 або понад 60 років, тим менша чисельність трудових ресурсів. Вона може зростати за рахунок додаткового залучення у виробництво людей пенсійного та підліткового віку. Кількість трудових ресурсів можна регулювати й за рахунок зміщення меж працездатного віку. Важливим резервом збільшення трудових ресурсів є поліпшення умов праці, техніки безпеки, охорони здоров’я, що сприяють зниженню смертності та інвалідності осіб у працездатному віці, зменшенню чисельності Збройних сил або скороченню строку служби в армії, ліквідації пільг для передчасного виходу на пенсію тощо. Істотно впливає на кількість трудових ресурсів статевий склад населення. Збільшення чисельності чоловіків сприяє зростанню трудового потенціалу держави, оскільки вік виходу їх на пенсію на 5 років більший, ніж жінок.

    За  умов зниження природного приросту трудових ресурсів велике значення має поліпшення їх якісного складу. Прогресивною вважається структура трудових ресурсів, у якій більше осіб віком до 40 років. Для науково-технічного прогресу це найважливіший чинник трудозабезпечення майже всіх галузей економіки. Аналіз тенденцій природного приросту населення, зрушень у його статево-віковій структурі є основою для прогнозування на перспективу чисельності й структури трудових ресурсів. Мета застосування різних методів прогнозування – отримання найбільш репрезентативних даних про майбутні кількісні та якісні параметри трудового потенціалу.

    Зміни чисельності трудових ресурсів залежать від природного руху населення – народжуваності та смертності. За інших однакових умов швидкому зростанню населення відповідає швидке зростання трудових ресурсів і навпаки. Однак зміни в народжуваності на трудові ресурси вплинуть лише через 16 років. Співвідношення чисельності поколінь, що вступають у працездатний вік, також змінюється.

    Сучасне виробництво зумовлює об’єктивну необхідність постійного підвищення якості робочої сили. Це забезпечується через освіту, загальну культуру, глибоку професійну підготовку і спеціальні знання, творче ставлення до праці та свідому дисципліну.

    Зростає частка робітників з вищою та середньою спеціальною освітою( 90 % зайнятих).Кожний четвертий має диплом вузу чи технікуму. Рівень освіти жінок досягнув рівня освіти чоловіків. В умовах переходу до ринкової економіки потрібен механізм економічно ефективної раціональної зайнятості. Чисельність зайнятих у суспільному господарстві становить приблизно 23млн осіб. 
 

   Розділ І. Суть, значення і роль трудових ресурсів в Україні

1.1 Трудові ресурси – чинник розміщення продуктивних сил

    Трудові ресурси як чинник розміщення продуктивних сил фахівці оцінюють з різних точок зору. Дехто вважає, що розміщення виробництва має здійснюватись у повній відповідності до існуючого розміщення трудових ресурсів. Інші фахівці розглядають проблему робочої сили в процесі розміщення виробництва як другорядну порівняно з іншими економічними чинниками. У нинішніх умовах чинник трудових ресурсів для розміщення виробництва в Україні набув першорядного значення. Це зумовлено насамперед досить нерівномірним розміщенням трудових ресурсів і поглибленням диспропорції між трудовими ресурсами і можливостями  їхнього використання, зменшенням чисельності населення, зростанням безробіття та значимості кваліфікованої, інтелектуальної праці в умовах поглиблення кризи виробництва.

    При оцінюванні трудових ресурсів доцільно також ураховувати посилення переміщення та міграції населення. Трудові ресурси відносно мало впливають на розміщення підприємств у видобувних і сировинних галузях важкої індустрії

    Хоча і тут за умов безробіття та реконструкції підприємств виникає потреба в розміщенні інших, переважно працемістких виробництв. Наявні трудові ресурси, їхній статево-віковий склад, кваліфікація є першорядними чинниками у таких важливих галузях, як приладобудування, радіоелектроніка, літакобудування, космічна техніка, біотехнологія тощо.

    Віднедавна у розміщенні продуктивних сил почали використовуватися такі чинники, як сукупність взаємовідносин між природою і населенням, природою і господарством, природою і людиною, що характеризують середовище життєдіяльності людини. Суспільство в процесі своєї господарської діяльності змінює природне середовище, впливає прямо або побічно на всі його компоненти. Цей вплив особливо посилився в епоху сучасної науково – технічної революції, коли масштаб діяльності людини порівнюють з впливом глобальних природних процесів.

    Зміна природних компонентів має зворотний вплив на саму людину і її діяльність. Зміна природи сприймається нами як погіршення якості природного середовища, а також кількості та якості природних ресурсів. Водночас негаразди в екології мають характер «ланцюжкових реакцій» . Вони спричиняють погіршення здоров’я населення та умов праці, функціонування техніки, погіршення якості та кількості продукції галузей природокористування тощо. Гармонізація відносин між природою і суспільством вимагає прийняття і реалізації цілої системи заходів. Серед них важливе значення належить раціональній територіальній організації продуктивних сил. Це також створення і застосування принципово нових (замкнених, екологічно чистих та ресурсозберігаючих) технологій. Повинний ефективно діяти державний екологічний контроль за розвитком та розміщенням виробництва. Екологічний міжвідомчій експертизі мають підлягати всі великомасштабні господарські проекти. Саме з екологічною експертизою пов’язується вирішення проблем надійності та комплексності прийнятих рішень щодо розміщення продуктивних сил.

    У ролі особливого специфічного чинника розміщення продуктивних сил виступає нині людський чинник. Це єдиний « одушевлений » компонент у сукупності всіх чинників розміщення продуктивних сил. Найважливішою ознакою суспільного життя має стати націленість дії всіх чинників, які визначають розміщення продуктивних сил, на забезпечення інтересів людини. Це поняття містить концентровану, комплексну характеристику сучасної людини – головної продуктивної сили (працівника), споживача, рушійної сили не тільки в економіці, а й у соціальній, політичній, духовній сферах суспільства.

    Людина та її інтереси мають бути головним чинником розміщення виробництва. Адже людський чинник поновлюваний і, що є найголовнішим, удосконалюваний  ресурс. А такі категорії , як компетентність, відповідальність, кваліфікація, утворюють так звані безкапітальні чинники економічного розвитку і розміщення продуктивних сил.[12, с. 30] 

2. Населення – природна основа формування трудових ресурсів, розселення населення    

    Основа кожної держави – це населення, люди, які є її громадянами. Розвиток держави не можливий  без наявності певної кількості населення, наявності його трудоресурсного та інтелектуального потенціалу, виробничої та духовної культури.

    Населення є активною продуктивною силою, яка своєю діяльністю продукує виробництво матеріальних та духовних благ і послуг, як засобів свого існування, і одночасно виступає основним споживачем продуктів своєї праці, які забезпечують його життєдіяльність. Таким чином, населення відіграє у виробництві подвійну роль: і споживача, і виробника матеріальних благ та послуг, тим самим формуючи споживчий ринок та ринок праці. Населення є природною основою трудових ресурсів – провідною складовою продуктивних сил та головного фактора виробництва. Чисельність населення впливає на формування контингенту трудових ресурсів. Від цього залежать обсяги фінансових ресурсів для соціального забезпечення, споживчий попит на товари народного споживання, склад та потужність соціальної інфраструктури.[13, с. 80]

    Все ширше у науковій літературі та у практиці поширюється термін «економічно активне населення». Ним позначають працездатне населення, яке впродовж певного періоду забезпечує пропозицію робочої сили для виробництва товарів та послуг. До складу економічно активного населення відносяться люди, які зайняті господарською діяльністю, що приносить прибуток, та безробітні люди. Із цього виходить, що економічно неактивне населення включає людей, які зайняті в домашньому господарстві, учнів та студентів, осіб, що не шукають роботи і не бажають працевлаштуватись. Економічно активне населення становить в Україні 22.8 млн. осіб (2005 р.), а економічно неактивне населення – 13.5 млн. осіб. Значну частку серед осіб останньої групи становлять студенти та люди пенсійного віку (за методикою обчислення економічно активного і неактивного населення враховуються люди у віці 15-70 років).(додаток 1)