Сущность приватизации и ее особенности в Украине

Варіанти перегляду приватизації: скасування договору купівлі-продажу у зв'яз­ку з невиконанням інвестиційних зобов'язань; скасування рішень державних органів влади про приватизацію; анулювання результатів конкурсів; вимога доплати за придбаний об'єкт без зміни права власності.

Механізми реприватизації потребують гли­бокої розробки і аналізу. Найчастіше пропонують скористатися механізмом доплати за приватизо­ване з порушенням чинного законодавства підприємство.

І ще одна особливість: зобов'язати власників доплатити можна лише загрозою вилучення, а уряд не здатний здійснити його, уникаючи судів (якщо, звісно, не хоче остаточно підірвати довіру інвесторів). Досвід останніх місяців наочно про­демонстрував, наскільки важко добитися потріб­ного вердикту: позивачам нема за що зачепитися, оскільки необхідних процедур за колишнього режиму все-таки дотримувалися.

Мінуси підходу випливають із його ж плюсів. По-перше, не буде належного «виховного» і пов­чального ефекту, якого влада, вочевидь, усе ж прагне. По-друге, добровільні процедури у цій справі не дадуть результату. По-третє, послуги авторитетних міжнародних оціночних фірм дуже дорогі: не виключено, що вони «з'їдять» весь бюджетний виграш від доплат [6, c. 119].

Висновки

Процеси реформування власності на Україну здійснюються більш швидкими темпами в порівнянні з іншими складовими економічних ринкових перетворень (створення стабільного ринкового податкового законодавства, що забезпечує умови для ефективного функціонування вітчизняних товаровиробників, розвиток інститутів фондового ринку; деполітизація економічних рішень тощо). Тому без вирішення цих важливих проблем засобами однієї тільки приватизації неможливо досягти суттєвих структурних змін в економіці держави та підвищення ефективності її функціонування.

За даними Фонду державного майна України в нашій країні приватизовано 85% основних фондів підприємств. Це один з найбільш високих показників серед країн СНД. Наприклад, у промисловості тільки 10% підприємств залишилося в державній власності. Сьогодні недержавний сектор переважає в усіх сферах економічної діяльності. Частка приватного сектору становить 98-99% у хімічній і легкій промисловості. У той же час, підсумки приватизації як і сам процес оцінюються неоднозначно. З одного боку, виконані головні завдання масової приватизації, які ставило перед собою політичне керівництво країни - простимульовано прискорений розвиток недержавного сектора економіки; сформований клас приватних власників. З іншого боку, відзначаються і недоліки та негативні наслідки процесу приватизації.

Самої приватизації на Україну необхідно повернути її економічну сутність. Наповнення бюджету коштами від продажу акцій не може бути основним завданням приватизації. Головною її метою має стати підвищення економічної ефективності приватизованих підприємств внаслідок приходу інвестора. Гроші до бюджету повинні надходити не від продажу акцій, а від сплати податків плідно працюючими підприємствами.
Процес приватизації в Україні принципово відрізняється від аналогічного процесу в країнах з розвиненою ринковою економікою. Це, перш за все пов'язане з дуже стислими термінами переходу власності з державної у приватну, а також з тією обставиною, що переважна частина населення в Україні практично не мала на початку 1990-х рр.. коштів для придбання нерухомого майна. Значення цієї обставини особливо посилилося після лібералізації цін, в результаті якої велика частина населення втратила свої трудові заощадження.

Економіка України була досить централізована і монополізована, що робило просту передачу промислових гігантів із державних рук у приватні неефективною і навіть небезпечною. Це створило умова для формування в Україні наприкінці 1990-х рр.. олігархічного капіталізму, який продовжує існувати й сьогодні.

Замість реалізації моделі "експортно-орієнтованої модернізації" національного господарства політична еліта Україна пішла шляхом форсованої приватизації, розглядаючи її як єдино можливого шляху реформування економіки. Це призвело до виникнення економічної кризи, який затягнувся в нашій країні на 10 років. При цьому ігнорувався принцип нерівномірності розвитку капіталізму, який означає, що країнам, які увійшли до капіталістичні відносини і глобальний ринок, не можливо стати рівноправними і успішними гравцями серед ринкових розвинених економік.

Новітній етап приватизації характеризується концентрацій підвищених ризиків для соціальної сфери і добробуту народу. Гонитва за конкурентоспроможністю, поглиблення приватизаційних процесів в секторі соціально значущих послуг для населення (комуналка, освіта, медицина, пошта тощо) призводить до посилення майнової диференціації в суспільстві, відриву політикуму як такого від потреб основної маси населення.

Підводячи підсумки хочеться сказати, що результатом переходу на нові форми господарювання в Україні повинне стати створення багатоукладної економіки, відмова від державного монополізму на власність і створення умов для їхнього рівноправного існування різних форм власності. Необхідно розвивати приватну і колективну форми власності, образно кажучи, з нуля і шляхом роздержавлення і приватизації, які повинні вилитися в ламання і трансформацію існуючої системи виробничих відносин, і відразу формувати якісно нову суспільну (державну і муніципальну) власність, але при цьому не можна не враховувати інтереси трудових колективів, для яких оренда на даному етапі означає найбільш прийнятний варіант переходу до ринкової системи господарювання.

Процеси приватизації самі по собі не є факторами підвищення ефективності виробництва та посилення збалансованості структури виробництва, тому що в умовах переходу від монополізації виробництва приватизовані підприємства мають можливість покращувати своє фінансове становище за рахунок зростання цін та переходу на виробництво зі скороченим асортиментом продукції. У зв'язку з цим з боку держави мають бути сформовані пріоритети і стимули розвитку приватизованих підприємств.

Проведення швидкої приватизації обумовлює неможливість в короткостроковий період розпродати державне майно з прибутком. Цей висновок випливає із загального ринкового закону, за яким перевищення пропозиції над попитом призводить до падіння цін на об'єкти, що приватизуються.

Сама серйозна група інтересів - працівники підприємства, що приватизується. Вони стурбовані своїм майбутнім. Їм необхідно дати можливість стати співвласниками фірми.

У різних країнах механізми управління процесами приватизації, як і взагалі економікою, мають певні особливості. Так, механізм проведенням приватизації у Франції базується на сполученні централізованого регулювання та ринкових важелів. У Південній Кореї і на Тайвані, де існує значний державний сектор економіки, держава бере безпосередню участь у розвитку народного господарства, здійснюючи планування економіки. В інших випадках, наприклад, у Гонконгу та Сінгапурі державне регулювання забезпечується не прямо, а через регулювання у виробничій інфраструктурі та соціальній сфері.

Отже, не може бути універсальної моделі приватизації, яка згодилася б для різних економічних систем і, тим більше, не може існувати однакових моделей приватизації для різних країн, тому що в кожній з них є свої особливості економічного розвитку, макроекономічної політики держави, національних традицій і багатьох інших факторів. Хоча до цього необхідно додати, що незаперечність розробки власної приватизаційної моделі для кожної економічної системи не виключає подібності у застосуванні методів і способів її проведення. Але і вони суттєво відрізнятимуться в залежності від того, то відбувається вибіркова приватизація в країнах з розвиненими ринковими відносинами, скажімо, в Англії, Франції, Японії, технократична приватизація в країнах Південно-Східної Азії, унікальна приватизація в східних землях Німеччини, чи приватизація в умовах нерозвиненого ринку в країнах колишнього Радянського Союзу.

Відносини власності були, є і залишаться основним економічним питанням в Україні, яке треба вирішити на шляху до ринкової економіки. Вся політична боротьба із Україні йде за право власності на засоби виробництва і кінцевий продукт, за ініціативу в суспільно-політичному та економічному житті. І основним об'єктом боротьби ставало право на власність.

Підсумовуючи різні точки зору щодо факторів і моделей економічного зростання, доходимо висновку, що в Україні потрібна власна системна соціальне орієнтована приватизаційна модель як складова частина системної. реформи економіки.

Немає підстави підтримання позицій тих вчених-економістів, які стверджують, що розвиток ринкових відносин вирішить проблеми ліквідації технологічного відставання господарства країни та прискорить темпи економічного зростання. На прикладів постсоціалістичних країн, які стали на шлях економічного реформування, і, в першу чергу, в нашій країні, спостерігається протилежне явище - у процесі проведення реформи занепадає науковий потенціал, поглиблюється структурна криза, відбувається величезна втрата висококваліфікованих спеціалістів, які використовуються вже за кордоном. Йде по суті безсистемна, безпланова, непослідовна приватизація загальнодержавної і комунальної власності.

Основним принципом, який має загальний характер, є необхідність визнання того, що роздержавлення не може бути кінцевою метою відновлення суспільства й економіки, воно є лише одним із засобів досягнення множини різноманітних цілей.

Список використаної літератури

1.         Альїмов А., ЕмченкоВ. Приватизація - стратегия завершающего этапа. / А Альїмов, В. Емченко .- Економіст. - 2003. -№ 8.- 234 с.

2.         Бєляєв О. О., Бебело А. С. Політична економія: Навч. Посібник/ О. О. Бєляєв, А. С. Бебело — К.: КНЕУ, 2001. — 328 с.

3.         Ларцев В.. Сутність та основні форми процесу роздержавлення в Україні / В. Ларцев. - 2001.- 245 с.

4.         Вінник О. М. Інвестиційне право. Навчальний посібник. / О. М. Вінник.— К.: Атіка, 2000. — 252 с.

5.         Головаха Є. І., Дубровський В. І., Кошик О. М., Білоцерківець О. Г. Українська приватизація: плюси і мінуси./ Є. І. Головах., В. І. Дубровський , О. М Кошик., О. Г Білоцерківець— К.: Альтерпрес, 2001. — 208 с.

6.         Зазимко А. Політична економія: Структурно-логічний навчальний посібник/ А. Зазимко. - Мін-во освіти і науки України, КНЕУ. - 2-е вид., без змін. - К.: КНЕУ, 2006. - 358 с.

7.         Засанський. В.В. Роздержавлення та приватизація і її роль у трансформації економічної системи. / В.В Засанський.-Автореф. докт. дис. К. - 2007. – с.111.

8.         Иохин В. Я. Экономическая теория: введение в рынок и микроэкономический аналіз. / В. Я Иохин . – М.: ИНФРА-М, 2007. — 512с.

9.         Кириленко В.В. Економіка: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів./ В.В. Кириленко – Тернопіль: Економічна думка, 2002. – 193с.

10.    Кривенко К.Т. Політична економія: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисципліни / К. Т. Кривенка. — К.: КНЕУ, 2003. — 354 с.

11.    Кривенко К.Т., Савчук В.С., Бєляєв О.О. та ін. Політична економія: Навч. посібник / К. Т. Кривенка, В.С Савчук., О.О.  Бєляєв та ін..— К.: КНЕУ, 2001. — 508 с.

12.    Ларцев В.С., Ключиков Г.М. Українська приватизація у спогадах та роздумах/ В.С. Ларцев, Г.М. Ключиков. – К.: Поліграф-Інформ, 2001. – 479 с.

13.    Ларцев В.С., Ключиков Г.Н. Краткий очерк истории приватизации в Украине./ В.С Ларцев., Г.Н Ключиков. – К., 2010. – 352 с.

14.    Ларцев В.С., Ключиков Г.Н. Краткий очерк истории приватизации в Украине/. В.С Ларцев., Г.Н Ключиков. – К.: Полиграф-Информ.–2009.– 352 с.

15.    Логвиненко В. "Организационно-экономические формы приватизации" "Экономика Украины"/. В. Логвиненко.- 2010. - №10.-120 с.

16.    Хохлов М. Глобалізація економіки в ракурсі еволюції відносин власності. "Економіка України"./ М.Хохлов. - 2004.- 210с.

17.    Чечетов М. Методологічні засади приватизації в Україні. Економіка України./ М.Чечетов. - 2004.- 140с.

18.    Чечетов М. Приватизація у країнах світу зі сталими ринковими відносинами. "Економіка України". / М.Чечетов. - 2005.- 234 с.

19.    Мочерний С.В. Основи економічної теорії./ С.В Мочерний – К.: Видавничий центр “Академія”, 2008.- 320с.

20.    Покритан А., Гринчук В. Деякі питання аналізу та реформування власності. Економіка України./ Покритан А., Гринчук В.- 2003. - № 11, - С. 40-46.

21.    Мочерний С.В. Політична економія : Навч. посібники для екон. спец./С. В. Мочерний. - Львів: Світ. –2006- Ч. 1/ Л. Г. Андрєєв, З. Г. Ватаманюк, Т. В. Гайдай. - 2006. - 678 с.

22.    Кривенко Костянтин, Савчук Володимир, Бєляєв Олександр та ін. Політична економія: Навчальний посібник/ Костянтин Кривенко, Володимир Савчук, Олександр Бєляєв та ін.; За ред. Костянтина Кривенка,; М-во освіти і науки України, КНЕУ. - К.: КНЕУ, 2005. - 508 с.

23.    Степура О. Є., Єремєєв О. С., Пономарьова Т.Ю.,  Степура М. О.  Політична економія: Навчальний посібник/ О. Є. Степура, О. С. Єремєєв, Т. Ю. Пономарьова, М. О. Степура; За заг. ред. О. С. Степури; Ін-т підприємництва та сучасних технологій. - К.: Кондор, 2006. - 405 с.

24.    Біленко Т. І., Бодров В. Г., Волинцев В. В. та ін. Політична економія: Навчальний посібник/ Т. І. Біленко, В. Г. Бодров, В. В. Волинцев та ін., За ред. Володимира Рибалкіна, Володимира Бодрова. - К.: Академвидав, 2004. - 671 с.

25.    Райзберг Б.А., Лозовский Л.Ш., Стародубцева Е.Б. Современный экономический словарь./ Б.А Райзберг., Л.Ш Лозовский., Е.Б Стародубцева.— М.: ИНФРА-М, 2007. — 495 с.

26.    Архангельський Ю., Алексєєв А., Радзієвський О. Про вибір форм власності в контексті економічної ефективності приватизації в Україні "Економіка України"./.Ю.Архангельський, А.Алексєєв, О. Радзієвський. - 2009.- 211с.

27.    Яценко Н. «Сірий вівторок» української приватизації "Дзеркало тижня". / Н. Яценко -2005.-№15.- 131с.

28.    Закон   України Про Державну програму приватизації вiд 18.05.2000  № 1723-III.- [електронний ресурс].- Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua

29.    Статистика приватизації України. - [електронний ресурс].- Режим доступу: www.ukrstat.gov.ua 

30.    "Про приватизацію майна державних підприємств". - [електронний ресурс].- Режим доступу: http://zakon.nau.ua

31.    "Про приватизацію невеликих державних підприємств" (малу приватизацію). - [електронний ресурс].- Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua