Сущность приватизации и ее особенности в Украине

З року в рік ситуація у державному секторі еко­номіки погіршується.

При вартості основних фондів державних хол­дингів 76,9 млрд. грн. показник виплат у бюджет залишається на критично низькому рівні - всього 167,9 тис. грн. за результатами 2010 року. Значна частина державних підприємств працює за схе­мою мінімізації податків (табл. 3.1).

Таблиця 3.1

Схе­ма мінімізації податків

Як показали перевірки Контрольно-ревізій­ного управління в березні-липні 2010 р., при наяв­ності приросту виробничих показників у держав­них холдингів спостерігається зниження фінансо­вих результатів. Загальний підсумок діяльності най­крупніших держпідприємств за 2009 р. - збитки.

Існує багато схем перекачування державних ресурсів у приватний сектор. Найпоширеніша - передача держмайна і прибуткових сфер діяль­ності приватним структурам. Одним з найгучніших прикладів стала передача „Укрзалізницею" при­ватним підприємствам „Лемтранс" та „Укртранс-лізинг" 13,6 тис. вагонів. Суми втрат досить вра­жаючі: тільки втрати „Укрзалізниці" КРУ оцінило в 3 млрд.грн., не рахуючи втрати ще 500 млн.грн. - вартість вагонів [9, c. 98].

Не менш поширеною була практика штучного доведення підприємств, що входять у склад держ-холдингів, до банкрутства. Наприклад, кількох спиртзаводів концерну „Укрспирт" у Харківській і Житомирській областях. Як показали результати розслідування, причиною банкрутства стали фік­тивні товарні кредити під 912 % річних.

Основні способи витрачання державних кош­тів (за результатами перевірок у 2010 р.), що ве­дуть до хронічної збитковості:

- завищення вартості закупки обладнання за рахунок залучення посередників;

- залучення наддорогих кредитних ресурсів;

- заниження вартості активів (на державних підприємствах не переоцінюють основні фонди);

- неекономне та неефективне використання грошей для особистих потреб підприємств;

- необґрунтована благодійна допомога. Вже третій рік частина доходу держбюджету поповнюється за рахунок перерахування в неї час­тини прибутку ( дивідендів) підприємств, які пов­ністю або частково належать державі. Фактично станом на 28.07.2010 р. до бюджету перераховано дивідендів, нарахованих на акції (частки, паї) господарських товариств, які є в державній влас­ності, загальною сумою 1231,116 млн. грн. Вико­нання річного планового завдання становить 230,9%. У 2010 році в якості платників до цих під­приємств приєдналися і їхні дочірні підприємства. Відповідно до ст.63 Закону про Державний бюджет України на 2010 р., дочірні підприємства зобо­в'язані на тих же умовах, що і материнські підпри­ємства, сплачувати частину прибутку в держбюд­жет. Проте внесення до складу платників дочірніх підприємств і підприємств, що мають державну частку в статутному фонді (капіталі), перетворило процедуру сплати держдивідендів у подвійну їх сплату. Адже сплачуючи дивіденди в бюджет і на­раховану на них суму авансового внеску з податку на прибуток, материнське підприємство фактично здійснює їх оплату за себе і за своє дочірнє під­приємство.[25, c.67]

Аналіз приватизаційного процесу в Україні дає можливість зробити прогноз: орієнтація на продаж високоліквідних та інвестиційно привабливих підприємств з метою одержання гарантованих дохо­дів до бюджету буде супроводжуватись накопи­ченням у державному секторі неліквідних та інвес­тиційно непривабливих підприємств.

Варіантів виходу із ситуації, що склалася, не­багато: залишити під контролем держави тільки найкрупніші стратегічні підприємства (НАК „Наф-тогаз України", „Укрзалізниця", „Енергетична ком­панія України" та інші), а решту холдингів або лікві­дувати, або кардинально реформувати.

Періодично проводилось реформування дер­жавних холдингів. У 2008-2009рр. мова йшла про те, що держхолдинги не виправдали себе і тільки створюють проблеми для держави, тому їх треба або приватизувати, або ліквідувати. Над тим, щоб реорганізувати або приватизувати „Надра Ук­раїни" або „Хліб України", навіть не задумувались. При цьому в українському законодавчому полі не­має документа, який би чітко регламентував пра­вовий режим передачі акцій ВАТ, що належать дер­жаві, в установчі фонди холдингових компаній [21, c.46].

3.2. Напрямок підвищення ефективності приватизації в Україні

Основна мета приватизації - це підвищення ефективності роботи підприємства. Якщо підприємство в результаті приватизації починає працювати краще, ніж раніше, значить, мети досягнуто. Якщо працює гірше - значить, ця приватизація помилкова, робили її неправильно. Все інше - це не основні цілі приватизації, в тому числі і фіскальна мета, пов'язана з наповненням бюджету. Навіть якщо ця мета є однією з необхідних, то на сьогоднішній день я не бачу такого підходу, коли досягнення реальної фіскальної мети не завдавало б шкоди самій ідеї приватизації та її результатів. У приватизації на будь-якому підприємстві не можна переслідувати мету продати якомога дорожче. Об'єкти мають зовсім різне значення для держави. Наприклад, «Криворіжсталь».[18, c.76]

Приватизація має залишитися доміную­чим напрямком трансформації власності. Но­ва Програма приватизації на 2012-2015 рр. має включати такі напрями:

1 )Визначення пріоритету в приватизації.

Враховуючи низьку рентабельність вироб­ництва, збитковість значної частини підприємств, домінантою приватизації доцільно визначити по­шук ефективного власника, формування націо­нального інвестиційного потенціалу. Доступ квазі-інвесторів до приватизації потрібно максимально обмежити .

2)Зміна механізму приватизації.

При Фонді держмайна слід створити державну фондову біржу для приватизації підприємств, адже не чиновники повинні вирішувати, хто най­кращий власник, а ринок. її функції - професійно займатися приватизацією, страхувати угоди та здійснювати оцінку реальної ринкової вартості об'єктів, причому робити це абсолютно прозоро, із залученням ЗМІ. На жаль, на сьогодні фондовий ринок розвинений недостатньо через ваучерну та аукціонну моделі приватизації, що були застосо­вані українським керівництвом на початку неза­лежності України.

3)Визначення чітких принципів вистав­лення підприємств на продаж[20, c.44].

Об'єкти, що підлягають приватизації, слід поділити на такі групи:

1.Малі збиткові підприємства. їх можна роздержавлювати через біржу без особливих засте­режень або через відкриті аукціони. Наприклад, сьогодні на ПФТС представлені акції близько 300 підприємств, цінні папери яких користуються не­поганим попитом як серед внутрішніх інвесторів, так і серед резидентів.

2.Великі збиткові підприємства нестратегічного значення (тобто ті, що працюють у нестратегічних галузях) підлягають приватизації, якщо це підприємство не є останнім «індикатором» ди­наміки попиту, пропозиції. В цьому випадку до­цільно використовувати аукціон як метод привати­зації, що забезпечить оптимальну виручку від втраченого державою майна.

3. Прибуткові підприємства слід приватизувати після ґрунтовного доходно-витратного їх аналізу за закріпленими в законі нормами, що мають обо­в'язково включати соціальні, екологічні, техноло­гічно-інноваційні параметри. Метод приватизації слід визначати для кожного окремого підпри­ємства також за нормами закону.

4. Для стратегічних галузей економіки потрібно визначати мінімальну частку державної власності у статутному фонді [26, c.65].

Стратегічними інвесторами є:

- корпорації, що мають потужні фінансові та технологічні ресурси і репутацію

інноваційного власника;

- венчурні фонди, інвестиційні фонди з до­свідом реалізації інвестиційних

проектів.

Стратегічними галузями називаємо:

- галузі, що забезпечують інноваційний роз­виток країни, її вихід на 4-5 рівень технологічного укладу (космічна техніка, біотехнології, мікро- та оптиковолокнисті технології, штучний інтелект, роботобудування);

- підприємства військово-промислового ком­плексу, що володіють високими технологіями;

- виробництва, що займають унікальну рин­кову нішу;

- галузі, що слугують для реалізації найважли­віших державницьких інтересів (наука, освіта, культура) [19, c.71].

3.3. Реприватизація підприємств в Україні

  Як метод приватизації у західній науковій літературі розглядається  реприватизація, тобто відновлення у правах власності осіб, незаконно позбавлених майна в результаті конфіскаційної націоналізації. Основними формами реприватизації є:

1)реституція (повернення власності колишнім власникам у натуральному вигляді);

2)компенсація (повернення вартості конфіскованого майна грошима або   спеціальними ваучерами).

   Світовий досвід   показав, що найбільш сприятливо реприватизація здійснюється в тих випадках, коли вона передує основним акціям по приватизації. Запізнення з проведенням реприватизації, особливо у формі реституції, може призвести до конфліктів між інвесторами, які вже вклали свої капітали, і особами, що пред’являють права власності як колишні власники майна. [19, c. 48]

Приватизація не виправдала сподівань, у численних випадках не стала результатом появи ефективного власника, а подекуди створила сер­йозний дисбаланс приватних і суспільних інте­ресів, зумовлений невиконанням інвесторами взя­тих на себе зобов'язань, концентрацією майна в руках олігархічних структур. Тому держава, не по­рушуючи курсу на приватизацію як базовий принцип економічної політики, має виправити, наскільки це можливо, істотні недоліки привати­заційного процесу та усунути їх негативні наслідки. Головне - яким має бути зміст таких коригуючих дій держави. При цьому слід виходити з можли­востей двох принципово різних процесів:

- ринкового перерозподілу власності як ме­ханізму нормального ринкового перерозподілу ак­тивів від менш ефективних до більш ефективних власників у процесі ринкової конкуренції;

- перерозподілу власності як організованих державою політико-економічних та правових захо­дів.[22, c 61]

Перший із названих процесів відбувається там, де є ринкова конкуренція, що зумовлює се­лекцію суб'єктів господарювання. Він є тим інтенсивнішим, чим більшим є захист від тенденцій монополізації і недобросовісної конкуренції. Дер­жава у такому перерозподілі відіграє опосередко­вану роль — як гарант забезпечення конкурент­ного середовища.

Другий процес передбачає пряме втручання держави у формування власності. При цьому кон­кретними методами теоретично можуть бути: націо­налізація, деприватизація   та реприватизація.

Реприватизація (від лат. ге — повтор + ргК/аіиз — приватний) — передача у приватну власність державного майна, що раніше належало приват­ному капіталу і було свого часу націоналізоване. (Зауважимо, що термін «реприватизація» з фор­мальної точки зору означає прямо протилежне тому, що під ним розуміють в Україні: це не повер­нення в державну власність раніше приватизова­них підприємств, а, навпаки, — приватизація ра­ніше націоналізованих, яка періодично відбува­лася, наприклад, у Франції чи Британії). Вислов­лювання політиків і фахівців з цього питання свідчать про неоднозначне, а іноді і взаємовиключне трактування зазначених процесів і понять, як і їх наслідків. У нашій країні практично всі великі об'єкти за останні десять років було приватизо­вано несправедливо, проте узаконено. Перегляд цих продажів стане ударом, передусім, по еконо­міці країни [27, c. 23].