Сущность приватизации и ее особенности в Украине

Приватизація у формі продажу акцій працівникам підприємства означає розвиток робочої акціонерної власності. Продаж акцій робочим є ефективним засобом підвищення їхньої зацікавленості в результатах своєї роботи, зростання продуктивності праці і прибутковості підприємств.

Одна з найбільш поширених форм приватизації - публічний продаж акцій населенню, за якої державне підприємство перетворюється в акціонерне товариство відкритого типу. Продаж акцій населенню здійснюється за фіксованою або конкурсній ціною. При продажу акцій за фіксованою ціною можливі завищення та заниження вартості майна. При конкурсній ціні досягається більш точна оцінка майна державних підприємств.

Публічна продаж акцій орієнтується на заощадження населення. Її головна перевага полягає у відкритості та доступності для всіх бажаючих.

Приватизація не завжди супроводжується продажем державного майна. Нерідко державна власність «розбавляється» приватним капіталом, утворюючи змішані підприємства. Практикувався також оренда, коли фізичні або юридичні особи набували частина державного майна в користування на певний період і за певну плату. Орендар отримує можливість самостійно організувати виробничий процес, наймати персонал, здійснювати контроль за виробництвом і нести фінансову відповідальність за господарську діяльність підприємства. Як правило, оренда використовувалася для малорентабельних підприємств з метою підвищення ефективності їх роботи. У цих же випадках могла використовуватися така форма, як укладення контракту на управління підприємством. Підписання контракту являє керуючим повний контроль над функціонуванням підприємства та всі необхідні повноваження для ефективного управління підприємством [4, с.111].

Угода про оренду і контракти на управління найчастіше є тимчасовими заходами для поліпшення економічних показників діяльності державних підприємств або перехідним ступенем до повної приватизації.

При проведенні приватизації потрібна велика підготовча робота по розукрупнення монополістичних об'єднань, створення ряду компаній, ефективного механізму ціноутворення, за допомогою якого можна було б більш достовірно оцінити вартість підприємства  [13, с.54].

Щоб державна власність не дісталася кримінальних кіл, з точки зору економічної теорії важливо створити багато конкурентів.

Основними принципами приватизації в Україні є:

- законність;

- державне регулювання та контроль;

- надання громадянам України пріоритетного права на придбання державного майна;

- надання пільг для придбання державного майна членам трудових колективів приватизованих підприємств;

- забезпечення соціальної захищеності та рівності прав участі громадян України в процесі приватизації;

- платність відчужуваності державного майна;

- пріоритетне право трудових колективів на придбання майна своїх підприємств;
          - створення сприятливих умов для залучення інвестицій;

- безоплатна передача частини державного майна кожному громадянину України за приватизаційні папери; дотримання антимонопольного законодавства;

- повне, своєчасне і достовірне інформування громадян про порядок приватизації та відомості про об'єкти приватизації;

- врахування особливостей приватизації об'єктів агропромислового комплексу, гірничодобувної промисловості, незавершеного будівництва, невеликих державних підприємств, підприємств із змішаною формою власності та об'єктів науково-технічної сфери;

- застосування переважно конкурентних засобів у випадку приватизації невеликих державних підприємств, законсервованих об'єктів і об'єктів незавершеного будівництва, підприємств торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування населення, готельного господарства, туристичного комплексу, а також продажу акцій відкритих акціонерних товариств, створених на базі середніх і великих підприємств [17, с. 80].

Центральне місце в державній приватизаційній програмі приділяється способам приватизації. Програма передбачає 8 способів приватизації державного майна.

1) Викуп об'єктів малої приватизації товариствами покупців, створеними працівниками цих об'єктів. Такий спосіб приватизації не передбачає конкуренції покупців.

2) Викуп державного майна підприємства за альтернативним планом приватизації. Це - спосіб приватизації, за яким власником об'єкта (або його частини) стає товариство покупців, створене його працівниками згідно з розробленим власним планом, альтернативним запропонованому комісією з приватизації.

3) Викуп державного майна, зданого в оренду. За даним способом приватизації власником об'єкта стає його орендар.

4) Продаж на аукціоні - спосіб приватизації, коли власником об'єкта стає покупець, який запропонував у ході аукціону максимальну ціну.

5) Продаж за некомерційним конкурсом. У даному випадку власником об'єкта стає покупець, який запропонував найкращі умови подальшої експлуатації об'єкта або за рівних умов - найвищу ціну.

6) Продаж за комерційним конкурсом. Тут власником об'єкта стає покупець, який запропонував найвищу ціну.

7) Продаж з відстрочкою платежу. Власником стає покупець, який на конкурсній основі отримав право оплати за придбаний об'єкт з відстрочкою платежу на три роки за умови попереднього внесення 30% його вартості.

8) Продаж акцій відкритих акціонерних товариств (на аукціоні, за конкурсом, на фондовій біржі). Власниками державних підприємств тут стають покупці, які на конкурсній основі запропонували найвищу ціну за найбільшу кількість акцій [14, с.89].

До об'єктів приватизації належать:

- майно підприємств, цехів, виробництв, ділянок, інших підрозділів, які є єдиними (цілісними) майновими комплексами, якщо в разі їх виділення у самостійні підприємства не порушується технологічна єдність виробництва по основній спеціалізації підприємства, із структури якого вони виділяються;

- об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти;

- акції (частки, паї), що належать державі, в майні господарських товариств та інших об'єднань.

Суб'єктами процесу приватизації є:

- державні органи приватизації;

- покупці (їх представники);

- посередники.

Покупцями державного майна можуть бути:

- громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства;

- юридичні особи, зареєстровані на території Україні;

- юридичні особи інших держав.

Не мають права бути покупцями органи державної влади та управління, працівники Фонду державного майна України та його регіональних відділень, а також юридичні особи, у майні яких частка державної власності перевищує 25%, та інші суб'єкти, перелік яких визначається державою.

До посередникам приватизації належать:

- фінансові посередники - здійснюють продаж придбаних акцій на ринку цінних паперів;

- довірчі товариства - від імені, за дорученням і за рахунок власників приватизаційних паперів здійснюють представницьку діяльність з приватизаційними паперами;

- холдинги та інвестиційні фонди - акумулюють приватизаційні кошти громадян та вклади інших покупців в обмін на акції власного випуску.

Види приватизаційних паперів:

- приватизаційні майнові сертифікати;

- компенсаційні сертифікати;

- житлові чеки;

- земельні бони.

Кожен громадянин України може брати участь у приватизації державних підприємств, використовуючи для цього перераховані вище приватизаційні папери [1, с.45].

Працівники підприємств, що приватизуються, мають пільги:

1) Право на першочергове придбання акцій за їх номінальною вартістю на загальну суму виданого працівнику приватизаційного сертифіката.

2) Право на першочергове придбання за рахунок власних коштів акцій за їх номінальною вартістю на половину суми виданого працівнику приватизаційного майнового сертифіката.

3) Товариства покупців, створені працівниками підприємств, що приватизуються, мають пріоритетні права на придбання підприємства за конкурсом і в розстрочку платежу.

Місцеві органи влади відповідно до своєї компетенції можуть надавати додаткові пільги працівникам окремих підприємств до безоплатної передачі їм частини або всього майна, що приватизується [23, c. 105].

1.2.             Міжнародний досвід особливостей проведення приватизації

Як свідчить досвід країн з розвиненою ринковою економікою, основою участі держави в економіці є економічні, зокрема фіскальні, заходи. При цьому держави прагнуть зменшити свою безпосередню участь у виробничому процесі (наприклад, Німеччина). У зв'язку з цим одним з основних способів управління федеральної власністю стає приватизація підприємств. Розглянемо досвід різних країн у проведенні приватизації.

Приватизація у Великобританії почалася в 1979 році і продовжується до цих пір. Більшу частину загальної суми в 97 мільярдів доларів, що надійшла від приватизації в період з 1979 по 1995 рр.., Уряд Великобританії отримало від приватизації 48 найбільших компаній, таких як Брітіш Телеком, Брітіш Газ, Брітіш Ейруейз і Брітіш Петролеум. Серед інших основних досягнень британської програми приватизації можна назвати:

1) значно збільшену ефективність і прибутковість колишніх державних підприємств;

2) значне зростання числа акціонерів (від 4% дорослого населення в 1979 р. до понад 25% в середині 90-х років);

3) значне скорочення державних субсидій ГП.

Основними рисами британської приватизації є її поступовість, акцент на отриманні прибутку, ретельна підготовка законних і нормативних рамок для кожного окремого випадку продажу [14, c. 203].

Французька програма приватизації, розпочата в 1986 році урядом Ширака, була припинена в 1988 році і відновлено у 1993 році урядами Балладура і Жюппе частково через заклопотаність з приводу бюджету. Франції належить скоротити свій бюджетний дефіцит з 5,3% до 3% від ВВП до 1998 р. з тим, щоб відповідати критеріям Маастрихта щодо членства в Європейському валютному союзі.

У ході приватизації до сьогоднішнього дня було отримано приблизно 43 млрд. доларів, у найближчі два-три роки потрібно продати 25 державних груп, при цьому очікується отримати дохід у 11 млрд. доларів. Приватизаційна кампанія сприяла збільшенню числа акціонерів у Франції в 1994 році з 4,5 млн. до 5,7 млн., тобто на 27%.

Відмінною рисою французької програми є збереження урядом значного контролю за приватизованими компаніями. У Франції вперше були випробувані методи, які пізніше були використані в інших країнах, зокрема, у франкомовних країнах Африки. Вони включають методи:

1) автоматичний розподіл акцій між співробітниками приватизованих компаній;

2) приватне розміщення великих блоків акцій у "стабільного ядра" (noyau dur) інституційних інвесторів, які не будуть використовувати ці акції в спекулятивних цілях, сприяючи таким чином їх майбутнє твердому положенню на фондовому ринку [12, с.309].

Приватизація в Італії була розпочата в 1992 р. урядом Амато з метою продажу кількох державних банків, страхових компаній, виробничих підприємств і великих компаній комунальних послуг. Сюди увійшли три найбільші державні організації: IRI (Індустріальне реконструкційне агентство), ENI (енергетична група) і ENEL (електрична компанія). Хоча й попередні уряди продавали деякі підприємства, в Італії ще не було приватизації в таких широких масштабах.

Основною метою приватизації є погашення державного боргу і скорочення бюджетного дефіциту з 7,4% від ВВП в даний час до 3%, щоб задовольнити вимоги Європейського валютного союзу.

Програма приватизації в Канаді розширила ринки капіталу і явно сприяла зростанню ефективності колишніх державних підприємств.

В Іспанії програма приватизації існує з 1982 року і проводиться то з більшою, то з меншою інтенсивністю. Переважною формою приватизації є пропозиція акцій у широкий продаж через Іспанську фондову біржу і на міжнародних ринках капіталу[15, с.149].

З підприємств, які очікують приватизації, можна назвати такі, як нафтовий гігант Репсойл, банківська група аргентарії, телекомунікаційна група Телефоніка де Еспанії, компанія Табакалера, на 52 відсотка що знаходиться в державній власності, компанія з постачання електроенергією Емпреса Насьональ де Електрісідад, авіалінія Іберія та інші.

Стратегія уряду полягає в тому, щоб приватизувати великі державні активи через випуск акцій, а більш дрібні підприємства, що потребують реструктуризації та спеціальної технології, методом прямих приватних продажів.

У ході приватизації в Новій Зеландії вже приватизовано більше 30 державних підприємств. Починаючи з 1988 року загальна сума доходів від приватизації склала 9 млрд. доларів. Основним методом передачі права власності були прямі точкові продажу, тоді як пропозиція акцій у широкий продаж використовувалося досить рідко. Широке володіння акціями не було основною метою програми приватизації, що є частиною програми корінної перебудови новозеландської економіки за останні 15 років [20. с.23].

Завдяки заходам, вжитим урядом Нової Зеландії, надходження від приватизації склали майже 14% від річного ВВП. Влада країни звертають особливу увагу на регулювання діяльності монополій в постприватизаційний період.