Сущность приватизации и ее особенности в Украине

Об’єкти приватизації класифікуються за групами відповідно до Державної програми приватизації на 2000-2002рр., затвердженої Законом України “Про Державну програму приватизації ” від 18.05.2000 № 1723-ІІІ:

Група А – цілісні майнові комплекси державних, орендних підприємств та структурні підрозділи підприємств, виділені у самостійні підприємства (далі – цілісні майнові комплекси підприємств), у тому числі у процесі реструктуризації державних підприємств із середньообліковою чисельністю працюючих до 100 осіб включно або понад 100 осіб, але вартість основних фондів яких недостатня для формування статутних фондів ВАТ, а також готелі, об’єкти санаторно-курортних закладів та будинки відпочинку, які перебувають на самостійних балансах; окреме індивідуально визначене майно (у тому числі таке, яке не увійшло до статутних фондів ВАТ, будівлі, споруди та нежилі приміщення, майно підприємств, ліквідованих за рішенням арбітражного суду, та майно підприємств, що ліквідуються за рішенням органу, уповноваженого управляти державним майном); майно підприємств, які не були продані як цілісні майнові комплекси.

Група В – цілісні майнові комплекси підприємств з середньообліковою чисельністю понад 100 осіб та вартість основних фондів яких достатня для формування статутних фондів ВАТ; акції ВАТ, випуск яких зареєстрований або продаж акцій яких розпочався до набрання чинності Державною програмою приватизації на 2000-2002 роки (крім підприємств групи Г); акції ВАТ, створених на базі підприємств агропромислового комплексу, в разі, якщо вартість основних фондів достатня для формування статутного фонду ВАТ.

Група Г – цілісні майнові комплекси підприємств або пакети акцій ВАТ, що на момент прийняття рішення про приватизацію займають монопольне (домінуюче) становище на загальнодержавному ринку відповідних товарів і послуг або мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави.

Група Д – об’єкти незавершеного будівництва, законсервовані об’єкти.

Група Е – акції (частки, паї), що належать державі у статутних фондах господарських товариств (у т.ч. підприємств з іноземними інвестиціями), розташованих на території України або за кордоном.

Група Ж – незалежно від вартості об’єкти охорони здоров’я, освіти, культури, мистецтва та преси, фізичної культури і спорту, телебачення та радіомовлення, видавничої справи, а також об’єкти санаторно-курортних закладів, профілакторії, будинки і табори відпочинку (за винятком об’єктів санаторно-курортних закладів і будинків відпочинку, які перебувають на самостійних балансах), у тому числі об’єкти соціально-побутового призначення, що перебувають на балансі підприємств, у разі їх невключення до складу майна, що передається у комунальну власність або приватизується, крім об’єктів, які не підлягають приватизації відповідно до статті 5 Закону України “Про приватизацію державного майна ” [29].

На 1.05. 2011 р. в Україні структура власності набула співвідношення 1: 5, тобто державна влас­ність складає 22%, а приватна - 78%. Темпи при­ватизації уповільнюються, що є закономірним для країни, де у державній власності лишилися пере­важно стратегічні об'єкти. Надходження від привати­зації різко зросли через впровадження прозорих, відкритих процедур продажу об'єктів на конкурсних засадах.[29]

Недоліки та негативні наслідки процесу приватизації:

- У результаті широкомасштабної сертифікатної (ваучерної) приватизації мільйони громадян України, всупереч сподіванням, не стали реаль­ними власниками. Більшість із понад 19 млн. ак­ціонерів були власниками лише номінально, ос­кільки, беручи участь у сертифікатному аукціоні та отримуючи витяг із протоколу про його резуль­тати, вони надалі навіть не оформляли право влас­ності на акції.

- Не досягнуто однієї з головних цілей прива­тизації — створення масового власника. Майже 7,8 млн. громадян України відмовилися від участі в сертифікатній приватизації. Більшість із тих, хто отримали акції і формально є власниками, часто не мають доступу ні до установчих документів, ні до достовірної інформації про те, хто є справжнім власником підприємства.

- Не сформовано значущий прошарок малого і середнього підприємництва, який у розвинених країнах є підґрунтям формування великої власності і найбільшою мірою сприяє ста­новленню середнього класу, культури приватної власності, громадянського суспільства. Так, на початок 2003 р. в Україні було зареєстровано лише 253,8 тис. малих підприємств, тобто 53 на 10 тис. населення, або на порядок нижче, ніж у країнах з розвинутою економікою (500-700 підприємств на 10 тис. населення). Частка продукції малих підпри­ємств у загальних обсягах виробництва продукції (робіт, послуг) в Україні становить лише 7,3%, тоді як у розвинених країнах - 50-60%.

- Приватизація не стала потужним дже­релом надходжень до державного бюджету, а отже — фінансовою підтримкою соціально-еконо­мічного розвитку країни.

- Значна частка власності та капіталів, на­бута тіньовим (нелегальним або напівлегальним) способом, не може використовуватися повною мірою без ризику для їх власників. Причому ри­зики виходять як від недовірливого ставлення до них з боку потенційних партнерів, так і від штуч­ного створення державою «гачків» (як їх назвала Ю.Мостова), через які можна впливати на власни­ків, на фінансові потоки їх підприємств. Тобто під­тримання напівлегальних відносин «бізнес—бізнес», «держава—бізнес» іде на користь корумпо­ваним чиновникам і значно стримує ділову актив­ність.

- Не створено повноцінний фондовий ринок, що унеможливлює перерозподіл власності ринковими методами та є чинником підриву ста­більності фінансової системи України. За даними Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, станом на 1 січня 2004 р. загальний обсяг випусків цінних паперів, зареєстрованих комісією, становив лише 109,2 млрд. грн. (20,5 млрд. дол.), з них акції —98,1 млрд. грн. (18,4 млрд. дол.).

Серед оцінок політиків і дослідників, що дотри­муються найчастіше протилежних ідеологічних поглядів, переважають негативні, а саме:

- відсутність помітного позитивного впливу на економічну ефективність і негативний вплив на обсяги виробництва та інвестицій;

- «розпорошення» власності внаслідок сертифікатної приватизації; формування неефективної, так званої інсайдерської, власності (власності ко­лишніх менеджерів та працівників підприємств) і фіктивної акціонерної власності як основи для тіньової, корумпованої, нецивілізованої, псевдо-ринкової економіки.[6, c.8]

Наведені недоліки приватизації свідчать про необхідність вдосконалення правових засад цього процесу та захисту права державної власності. В першу чергу, це стосується проблем приватизації об'єктів, що мають стратегічне значення для еко­номіки та безпеки держави, права покупця ініціювати приватизацію об'єкта та визначати її спосіб тощо [3, c. 132].

Внаслідок приватизації держава фактично втратила можливість контролю над більшістю ба­зових галузей промисловості та інших сфер діяль­ності, не створивши повноцінних ринкових меха­нізмів. Право власності на підприємства нафто­переробної промисловості, зв'язку, виробництва сировини для алюмінієвої промисловості та енергорозподільчих підприємств, які мають важ­ливе значення для економіки і безпеки держави, належить представникам іноземних держав (Росії), що загрожує національній безпеці України [10, c. 134-135].

Приватизація науково-дослідних і проектно-конструкторських установ і організацій спричи­нила знищення більшої їх частини як суб'єктів науково-технічного прогресу, фактора інноваційного розвитку країни.

У процесі приватизації підприємств, які є містоутворюючими для певної території і забез­печують життєдіяльність територіальної громади, не враховуються інтереси цієї громади.

На багатьох приватизованих підприємствах погіршилися показники економічної ефективності, знизився науково-технічний рівень їх продукції, за­лишаються низькими інвестиції в модернізацію та розвиток виробництва. У післяприватизаційний період підприємства зменшують платежі до бюд­жетів різних рівнів та відрахування до державних фондів.[24, c. 32]

Узагальнюючи наведене, можна стверджувати, що в результаті процесу приватизації в Україні не відбулося головного — відокремлення бізнесу від влади. Бізнес, власність залишаються переважно залежними від держави, діючої влади, окремих по­садових осіб. Симптомами цього є високий рівень корупції, переплетіння інтересів представників владних і бізнесових структур. Наслідки — гальму­вання становлення цивілізованих ринкових відно­син, відчутного піднесення добробуту населення, формування середнього класу та громадянського суспільства в Україні. Тому перехід української еко­номіки на розвиток за європейською ринковою моделлю, вирішення проблем легалізації влас­ності та капіталів значною мірою лежать у політич­ній площині та потребують докорінної зміни політико-економічних відносин, що склалися в Україні.

Президент В. Янукович зажадав затвердити нову державну програму приватизації, в якій передбачити активізацію цього процесу. Про це він заявив під час засідання керуючої ради Комітету з економічних реформ 21 березня 2011р .

За словами президента, на базі «Нафтогазу» необхідно створити прозору та ефективну вертикально інтегровану компанію. «Якщо для цього необхідно поступитися частиною компанії - продати на міжнародних біржах певну частку акцій - на це треба йти. Але не можна тільки вести розмову без прийняття кроків для оздоровлення компанії. Необхідно залучити ефективного інвестора »- заявив він.[14, c. 111]

Деякі фахівці вважають часткову приватизацію «Нафтогазу» нереальною через важке фінансове становище компанії. Так, експерт Інституту енергетичних досліджень Д. Марунич заявив: «Схоже, що ті, хто готував заяву Президента про можливість продажу« Нафтогазу »іноземним інвесторам, підставили Віктора Януковича. Ні про який продаж «Нафтогазу Україну» іноземним інвесторам не може бути й мови до наведення елементарного порядку в управлінні компанією, її реструктуризації та приведення бізнес-процесів у відповідність з міжнародними стандартами. На наданні державних гарантій, які стали основним стимулом для іноземних кредиторів «Нафтогазу» в переговорному процесі в ході реструктуризації заборгованості в 2009 році, на цей раз зіграти не вийде. Державний менеджмент за 12 років існування «Нафтогазу» так і не навчився ефективно управляти компанією », - вважає експерт.

Безумовно, величезні борги «Нафтогазу» не сприяють успішному проведенню приватизаційного процесу, як і висока ступінь зношеності ГТС. 21 лютого 2011.г. Генеральний директор ТОВ «Газпром збут Україна» Анатолій Подмишальський заявив, що окремі об'єкти ГТС Україні зношені на 90%, а в цілому зношене близько 80%.[13, c.381]

Звичайно, наведення порядку, реструктуризація, приведення бізнес-процесів до міжнародних стандартів дозволили б істотно збільшити попит на компанію і, відповідно, підвищити її оцінку і, відповідно, ціну продажу її акцій.

Можливо, в ситуації, що склалася здійснити часткову приватизацію і не вдасться. Але якщо б постало питання про продаж контрольного пакету акцій, то, безумовно, покупці на такий унікальний об'єкт знайшлися б. І перший з них - РАТ «Газпром».[18, c.43]

Розділ 3.  Оцінка ефективності приватизації в Україні

3.1. Проблеми приватизації в Україні

Протягом багатьох років в Україні наростає розчарування результатами приватизації.

Ті, хто вважає приватизацію невдалою, серед головних причин того, що сталося називають:

- Вибір помилкової приватизаційної моделі, яка ігнорує світовий досвід (особливій критиці піддається сертифікатна складова процесу).

- Приватизація почалася тоді, коли для неї не були створені необхідні умови і передумови: інфраструктурні (відсутність фондового ринку, достатньої правової бази охорони прав власності, механізмів її прозорого та ефективного перерозподілу і т.д.). Макроекономічні (проведення не в повному обсязі лібералізації та стабілізації економіки).

Критики акцентують увагу на "руйнуванні виробництва" і соціальні наслідки приватизації: грабіжницька "прихватизація" загальнонародної власності в обмін на нічого не варті "папірці", фіктивність власності мільйонів дрібних акціонерів, які так і не дочекалися обіцяних дивідендів і т.п.

Багато чого з вище перерахованого здається абсолютно очевидним і незаперечним. Тим цікавіше виклад позиції тих дослідників, які не тільки не вважають українську приватизацію повною невдачею, провалом, але і розглядають її як порівняно успішний і досить динамічно реалізований блок ринкових реформ на рівні мікроекономіки, як реальну основу серйозних позитивних змін і в економіці, і в громадському свідомості. [17, c. 65]

Недоліки приватизації:

- Специфічною рисою приватизації великих та середніх підприємств було значне (в 2,5 рази) переважання некомерційних конкурсів над комерційними. У ході некомерційних конкурсів переможцем визнавалося особа, що запропонувала максимальну величину інвестицій в приватизоване підприємство. Часто покупець, щоб домогтися перемоги на конкурсі, декларував завищені інвестиційні зобов'язання, не виконуючи їх у подальшому.[22, c. 453]

- Основним негативним соціальним результатом етапу масової сертифікатної приватизації слід визнати розчарування громадян України в її справедливості та ефективності. Це було викликано рядом факторів.

По-перше, за приватизаційні майнові сертифікати, за оцінками міжнародних експертів, продано менше 4% майна державних підприємств, що підлягають приватизації, що в 15 разів менше, ніж було визначено планом. По-друге, на сертифікатні аукціони виставлялися акції переважно малопривабливих підприємств. По-третє, порядок визначення ціни акції був такий, що у випадку великої кількості заявок на акції будь-якого підприємства її ціна за підсумками аукціону іноді перевищувала не тільки межі економічної обгрунтованості, але й здорового глузду. А громадянин не мав можливості відмовитися від її покупки за цією ціною. Крім того, за підсумками сертифікатного аукціону громадяни не отримували на руки ні акцій, ні їх сертифікатів, а тільки виписку з протоколу про його результати, де вказувалося кількість акцій, придбаних на приватизаційний сертифікат. Далі необхідно було зв'язуватися з акціонерним товариством, акціонером якого громадянин став, і вимагати видачі цінних паперів [2, c. 132].