Інтелектуальна власність: сутність та проблеми її комерціалізації в Україні

     Г) і нарешті, користувачі використовують сервіс для того, аби знайти контент, який або вже не охороняється, або  ніколи не охоронявся авторським правом.

     Отже, мета А, з якою використовується сервіс р2р, умовно є "шкідливою" для розробника. Питання в тому, наскільки "шкідливою" є мета А, і наскільки корисною є мета Б, В і Г.

     У 2002 р. RIAA (Recording Industry Association of America) звітувала, що обсяг продажу компакт дисків зменшився на 8,9% з 882 мільйонів до 803 мільйонів, дохід від продажів знизився на 6,7%. Результати звіту відображують тенденцію останніх років. RIAA звинуватила Інтернет–піратство у зниженні доходів. Припустимо, що дані RIAA є правильними, і єдиною підставою для зниження обсягів продажу компакт-дисків є Інтернет піратство. Але маємо явну невідповідність: тоді як RIAA звітує про 803 мільйони проданих дисків, та сама RIAA звітує, що за той самий період 2,1 мільярди дисків було завантажено із Інтернет безкоштовно. Отже, кількість безкоштовно завантажених дисків майже в 2,6 разів більше ніж проданих, а прибуток зменшився лише на 6,7%.

     Отже, є дуже велика різниця між тим, що диск крадеться із музичного магазину і тим, що диск безкоштовно завантажується із Інтернет. Якщо замість завантаження з Інтернет кожен буде викрадати  компакт диск, то втрати компаній звукозапису складуть 100%, а не 6,7%.

     Ми  розглянули дійсну шкоду, що завдається Інтернет–піратством. Перейдемо до користі. Єдиним абсолютно корисним є використання з метою В: стає можливим отримати доступ до контенту, що формально все ще охороняється авторським правом, але вже не розповсюджується. Частина такого контенту не є невеликою – за деякими підрахунками ця частина становить 75%. Ще задовго до появи Інтернет–ринок відреагував на цю проблему появою магазинів книжок та пластинок секонд-хенд. Проблема із використанням для мети В є дуже схожою на проблему старих книжок та платівок. Звичайно, автору було б вигідно отримувати щось із такого використання, таке очевидне бажання автора не означає, що необхідно заборонити продаж старих книжок.

     Використання  з метою Б є незаконним, але  абсолютно вигідним для авторів, тому знову зупинятись на ньому не будемо. Єдиним абсолютно законним є використання для мети Г: правовласник сам бажає розповсюджувати твір в такий спосіб, або строк на охорону авторським правом закінчився. Прикладом такого використання може слугувати викладена в Інтернеті  книга Стівена Кінга «Рослина».

     Таким чином, історія індустрій, що охоплюються  авторським правом дає зрозуміти, що у піратстві є не лише негативні  сторони. Також очевидним є той  факт, що піратство виникає найчастіше не із злого умислу, а лише у зв’язку  із появою новітніх технологій розповсюдження. Беззаперечно, що права автора мають  враховуватись за існування будь-яких засобів розповсюдження контенту, але  важливо, щоб зберігався розумний баланс між правами автора та інтересами суспільства. Такий баланс може подарувати лише час.

      5. Проблеми комерціалізації  інтелектуальної  власності в Україні 

     Використання  інтелектуальної власності в  господарській діяльності здійснюється на умовах її комерціалізації. У цьому  процесі є обов’язково як мінімум  чотири учасники: автор розробок (винаходу, сорту рослин, корисної моделі тощо), стратегічний партнер, менеджер та інвестор.

     Комерціалізація інтелектуальної власності в  умовах ринкових відносин вимагає розглядати інтелектуальну власність і як товар, і як капітал. Комерціалізацією об’єктів інтелектуальної власності є  перетворення результатів інтелектуальної  діяльності на ринковий товар з метою  одержання прибутку або іншої  ринкової вигоди. Способами комерціалізації  є використання об’єктів інтелектуальної  власності у виробництві; внесення прав на об’єкти інтелектуальної  власності до статутного капіталу підприємства та передача прав на об’єкти інтелектуальної  власності (в т.ч. на умовах ліцензії).

     Як  товар інтелектуальна власність  є нематеріальним активом, що використовується у господарській діяльності і може бути швидко і без значних затрат відтворений і розповсюджений. Особливість інтелектуальної власності, порівнюючи з матеріальними активами, полякає в її мультиплікаційному характері (властивості її об’єктів швидко розповсюджуватися). Як товар інтелектуальна власність існує в потенційно необмеженій кількості, але має потенційно обмежений попит. Інтелектуальна діяльність є кумулятивним процесом: її товари розповсюджуються вільно в просторі й часі та стають базою для створення нових інтелектуальних товарів. Іншою важливою характеристикою інтелектуальної власності як товару, порівнюючи з матеріальними активами, є те, що відтворення інтелектуальних товарів не вимагає значних фінансових і часових витрат, а виявлення порушень прав інтелектуальної власності є вкрай складним. Відносини інтелектуальної власності характеризуються надзвичайно високим ступенем динамічності й різнобічності. Самий зміст поняття «інтелектуальна власність», його структура постійно розширюються та якісно оновлюються. Відносини, що виникають у зв’язку з цим, тісно пов’язані з найновішими технологіями не лише в розумінні об’єкта цих відносин, а також у застосуванні нетрадиційних підходів до їх регулювання.

     Як  капітал інтелектуальна власність  є ресурсом, який об’єднує знання, досвід, інформацію, які можна використати  для одержання прибутку або інших  ринкових вигод. Інтелектуальним капіталом є знання, які можна перетворити на прибуток та оцінити. Виділяють три складові інтелектуального капіталу: людський капітал (сукупність знань, навичок, творчих здібностей тощо); структурний капітал (програмні засоби ЕОМ, програмне забезпечення, бази даних, організаційна структура, патенти, товарні знаки, різноманітні організаційні механізми); споживчий капітал (майбутні споживачі інтелектуального товару і його здатність задовольнити очікування споживачів).

     Отже, інтелектуальний капітал є нематеріальним ресурсом, який забезпечує матеріальне  виробництво, зменшуючи вміст матеріальних ресурсів у процесі виробництва. Невичерпний характер інтелектуального капіталу полягає в неможливості його споживання внаслідок використання. Мультиплікаційний характер інтелектуального капіталу проявляється у можливості використання інтелектуального капіталу необмеженим колом користувачів. Інтелектуальний капітал – це створений або придбаний інтелектуальний товар, що використовується з метою одержання прибутку.

     Механізм  комерціалізації – це відтворення  руху інтелектуального капіталу з метою  отримання продукту. Для менеджера  інтелектуальний капітал має  два основних компоненти: людський капітал та інтелектуальні ресурси. Людський капітал чи інтелектуальна сила створюють інновації, і те, що можна описати й ідентифікувати, стає інтелектуальними ресурсами. Деякі  інтелектуальні ресурси, звичайно ті, що мають більший комерційний  потенціал, отримують правову охорону  і стають інтелектуальною власністю.

     Господарська  діяльність стає засобом реалізації економічних інтересів. Для того, щоб приватні інтереси (власника, інвестора) реалізовувалися у своїй сукупності (в інноваційному проекті), потрібно, щоб комерціалізація інтелектуальної  власності давала власнику, інвестору  надлишок доходу над їх витратами, тобто можливість збагачення. У цьому випадку інтелектуальний капітал у формі інтелектуальної власності набуває споживчих якостей. Отримання надлишку над витратами є основним рушієм підприємництва (бізнесу).

     З означених позицій слід зазначити, що інтелектуальний капітал набуває  авансованої вартості у процесі  господарської діяльності, тобто  коли він створюється і використовується даним підприємством чи реалізується іншим підприємством (суб’єктом  господарювання).

     Для того, щоб зрозуміти, звідки береться надлишок над авансованим капіталом, слід проаналізувати процеси, що здійснюються безпосередньо у процесі створення  інтелектуального продукту, тобто це результат свідомих дій підприємця (власника, інвестора).

     В умовах господарської діяльності підприємство для створення інтелектуального продукту насамперед авансує кошти (інвестиції) для придбання (використання) необхідних факторів виробництва, тобто  елементів постійного та змінного капіталу. Капітал (або інвестиції) тут виступає як виробничий капітал, функцією якого  є створення інтелектуального продукту і додаткової вартості. Для одержання  вартості і додаткової вартості у  грошовій формі треба продати  продукт капіталу. При цьому капітал набуває форми товарного капіталу, головною функцією якого є реалізація інтелектуального продукту і одержання додаткової вартості у грошовій формі. Отже, інтелектуальний продукт проходить три стадії капіталу – грошову, виробничу і товарну. Такий послідовний рух називається кругообігом інтелектуального капіталу.

     З означених позицій інтелектуальний  капітал у чистому вигляді  – це створений або придбаний  інтелектуальний продукт, що має  вартісну оцінку, об’єктивований та ідентифікований (відокремлений від підприємства), утримується підприємством (суб’єктом  господарювання) з метою ймовірного одержання прибутку (додаткової вартості). Вартість інтелектуального продукту (товару), створеного за умов застосування найманої праці, визначається як сума постійого, змінного капіталу та додаткової вартості. Вартісна оцінка інтелектуальної власності – це інтелектуальний капітал, об’єктивований та ідентифікований з позиції створеного або придбаного інтелектуального продукту, що набув права інтелектуальної власності.

     При використанні створеного інтелектуального продукту безпосередньо на самому підприємстві додаткова вартість складається  з двох складових: 1) з частини  додаткової вартості, що входить до складу інтелектуального капіталу, отриманого в чистому вигляді; 2) з решти  додаткової вартості, отриманої при  реалізації продукції з використанням  інтелектуального капіталу в чистому  вигляді, тобто на умовах використання вже оновлених або удосконалених  засобів і предметів праці, найманої робочої сили.

     Комерціалізація інтелектуальної власності виникає  при використанні результатів інтелектуальної  діяльності на умовах укладання договорів, наприклад, між співавторами патенту; між власниками патенту й авторами у зв’язку з виплатою винагороди за використання об’єкта промислової  власності; між власниками патенту  під час комерційної реалізації інтелектуального продукту та ін. Договори про передачу права власності, як зазначено чинним законодавством України, слід здійснювати у письмовій формі і зареєструвати у чинному порядку.

     Згідно  з чинним законодавством України  про охорону прав інтелектуальної  власності комерційну реалізацію прав на результати інтелектуальної діяльності в повному обсязі або частково власник охоронного документа здійснює шляхом передачі прав власності або  видачі дозволу на його використання шляхом укладення ліцензійного договору.

     За  ліцензійним договором власник, наприклад, патенту (ліцензіар) надає  своєму контрагенту (ліцензіату) право  на використання патенту в зазаначених межах своїх прав. Залежно від осляку переданих прав розрізняють договір виключної і невиключної ліцензії.

     При наданні виключних прав застосовується тріада правочинностей – володіння, користування і розпорядження. Враховуючи нематеріальний характер результатів інтелектуальної власності, ряд спеціалістів розглядають власність на об’єкти творчої діяльності не як класичну тріаду правочинностей власника, а в інших виключних правочинностях: «забороняти» і «дозволяти», в такому разі буде присутня правочинність лише з використання (розпорядження). Це особливо важливо враховувати, коли право на інтелектуальну власність є внеском до статутного фонду в обмін на корпоративні права.

     До  правочинностей власників виключних прав щодо промислової власності з позиції юриста можна віднести:

     правочинності володіння:

• визначення власника патенту;
• хто з власників вирішує питання про підтримку чинності патенту (питання вирішують спільно або за більшістю голосів – якщо співвласників декілька);
• порядок сплати мити (одним із співвласників або кожним почергово);

правочинності користування:

• право використання винаходу за патентом у власному виробництві;
• право використання на інших підприємствах;
• право рекламно-комерційної розробки винаходу;
• право використання винаходу за патентом при створенні підприємств будь-якої організаційно-правової форми, а також спільних підприємств;
• правочинності виплати винагороди авторам і особам, які сприяють створенню, правовій охороні і використанню об’єктів промислової власності;

правочинності розпорядження: