Інтелектуальна власність: сутність та проблеми її комерціалізації в Україні

     Звичайно, з часом законодавчі обмеження  потрапили і на Захід. Але оскільки тогочасне патентне право надавало охорону винаходу лише протягом 17 років, ці патенти втратили чинність. Народилась нова індустрія, частково – завдяки  піратству і порушенню права  інтелектуальної власності Томаса Едісона.

     ЗВУКОЗАПИС

     Індустрія звукозапису народилась завдяки  іншому виду піратства, але для того, аби з’ясувати як це сталося, необхідно  дещо згадати про те, як право  регулювало музику. На той час, коли Томас Едісон винайшов фонограф, а  Анрі Форно – піанолу, закон надавав композитору право регулювати випуск копій своїх творів а також ексклюзивне право на публічне виконання свого твору. Іншими словами, якщо я хотів мати примірник пісні, я мав заплатити автору винагороду за отримання партитури, якщо я хотів виконати пісню публічно, я мав би вдруге заплатити автору винагороду. Але що як я захочу записати пісню за допомогою Едісонівського фонографу? В цьому випадку закон був спантеличений. Тобто було зрозуміло, що якщо я хочу копію – я купую ноти, якщо я хочу заспівати пісню – я купую це право, але якщо я запам’ятав пісню, заспівав її вдома і записав свій спів – то кому і за що я мав платити?

     Звичайно, така ситуація подобалась не всім, і  до спорів підключився Конгрес, який врешті-решт прийняв поправки до закону, якими механічна репродукція  музичного твору мала бути оплачена автору твору. Але разом з тим  Конгрес встановив фіксовану  плату за таку репродукцію, запровадивши таким чином обов’язкову ліцензію (statutory license).

     Така  ситуація є виключенням в авторському  праві. Коли, припустимо, Джон Грішем (John Grisham) напише роман, видавець може вільно його надрукувати, якщо звичайно отримає дозвіл від Грішема. Автор в свою чергу має право просити за цей дозвіл будь-яку винагороду. Ціна за видавництво роману Грішема встановлюється самим Грішемом, і закон не передбачає обмеження щодо розміру такої винагороди.

     У випадку ж з авторами пісень, закон  певним чином зменшив їх права, дотуючи  тим самим музичну індустрію  одним із видів піратства –  надаючи авторам пісень менші  права, ніж звичайно надаються авторам  літературних творів. Отже, «Бітлз» отримали над своїми піснями менший контроль, ніж Грішем над своїми романами.

     Від обмеження прав музикантів, від часткового піратства їх творчості, як видавці  та суспільство, так і власне музиканти, як відомо, тільки виграли.

     РАДІО

     Радіо так само народилось із піратства. Коли радіостанція вмикає пісню в своєму ефірі це є публічним виконанням твору композитора. Як вже було зазначено  вище, право надавало композитору  ексклюзивне право на публічне виконання  твору, тобто радіостанція мала платити  власнику за право виконання пісні.

     Але коли на хвилях радіо звучить пісня, виконується не лише твір композитора, але ще й твір безпосереднього  виконавця цього твору. На радіостанції дитячий хор може виконати різдвяну пісню Jingle Bells, але геть інша річ – коли цю пісню виконують Rolling Stones. Виконавець, таким чином, бере безпосередню участь у створенні цінності (твору). Отже закон, будучи послідовним, мав би зобов’язати радіостанції сплачувати винагороду не лише композитору, але й виконавцю.

     Але насправді радіостанція не зобов’язана  була платити винагороду виконавцю. Виконавець мав працювати безкоштовно, навіть якщо він сплачував винагороду композитору за право виконувати його твір. Такий порядок речей, звичайно, був змінений з часом і виконавці  теж отримали ласий шматок від  радіоефіру, але ж своїм розвитком  радіо має завдячувати, зокрема, піратству.

     КАБЕЛЬНЕ  ТЕЛЕБАЧЕННЯ

     Коли  кабельне телебачення вперше побачило світ у 1948 р. у США, більшість кабельних  компаній відмовлялись платити за той  контент, який вони ретранслювали. Навіть коли за кабельне телебачення почала стягуватись плата, кабельні компанії все одно не платили за те, що вони власне продавали.

     Телевізійники та власники авторських прав швиденько  стали на захист своїх майнових інтересів. Їхня позиція полягала в тому, що такі дії є недобросовісною конкуренцією: не заперечувалось, що кабельне мовлення відповідає суспільним інтересам, але  хіба міг суспільний інтерес спонукати  до крадіжки чужої власності? „Все, що нам потрібно, – казали вони – щоб особи, які користуються нашою власністю, платили за це”. Але, знову ж таки, в цих дебатах існувала й інша точка зору: якщо власникам авторських прав вже одного разу сплатили винагороду, то чому їм має бути дозволено розширювати свою монополію? Захисник піратів Едвін Зіммерман (Edwin Zimmerman) зайняв єдино можливу в такій справі оборонну позицію – напад. Завдяки цій позиції в 1960 р. Верховний суд США вирішив, що кабельні компанії не несуть відповідальність за авторським правом перед власниками програм, що охороняються авторським правом. Тоді кабельні системи в основному ретранслювали програми мовних станцій, і Верховний суд вирішив, що кабельні оператори нічим не відрізняються від своїх же абонентів, тобто кабельні компанії були фактично звичайними глядачами. Оскільки «глядацтво» не порушує прав авторів, то не може встановлюватись і відповідальність для операторів кабельного телебачення перед власниками авторських прав, коли вони ретранслюють сигнали своїм абонентам.

     Телевізійники не здавались, і крапку у спорі  чи мають компанії, що надають послуги  кабельного телебачення, платити за контент, який вони фактично піратують, мав поставити Конгрес. Відповідь Конгресу була аналогічною тій, яку він дав у розглянутому питанні звукозапису: так, кабельні компанії мають платити винагороду за використання контенту, який вони ретранслюють, але розмір винагороди вони не мають права визначати самостійно. Розмір винагороди встановлювався законом (знову ж таки, обов’язкова ліцензія).

     Таким чином, кабельні компанії збудували  свої мережі та перетворили цю сферу  на прибутковий бізнес не без допомоги піратства.

     ФОРМИ ПІРАТСТВА

     Розглянуті  історії дозволяють підтвердити  тезу про те, що якщо піратство означає  використання чужої інтелектуальної  власності без дозволу автора, – як це сьогодні, власне, і пропагується, – тоді всі індустрії, що охороняються авторським правом сьогодні, мають  завдячувати своїм існуванням та розвитком піратству. Наше покоління  шанує піратство, що було колись, але  сьогоднішнє піратство називає  злом.

     Але для того, аби засуджувати піратство, варто розібратись в цьому  понятті. Безперечно, що піратство існує  – цьому є безліч прикладів. Піратство  існує у багатьох формах, найбільш розповсюдженою серед яких є комерційне піратство. Коли безліч спеціалістів роками працюють над створенням унікальної комп’ютерної програми, а за лічені хвилини пірат копіює вихідний код  і продає програму у 100 разів дешевше, або розповсюджує безкоштовно. Незважаючи на безліч виправдань, які можна  було б застосувати до цієї форми  піратства, усі висновки, що робиться у цій статті та висновки, що можуть бути зроблені після її прочитання, мають на меті заохочувати таке піратство. Ніхто не має права захищати знищення піратства, що робиться з метою отримання  прибутку, і закон має це припинити.

     Поряд із простим і зрозумілим, піратством є також й інші форми „запозичення”, що в більшій мірі сьогодні мають відношення до мережі Інтернет. Таке „запозичення” так само для пересічного користувача виглядає незаконно. Але перед тим, як назвати це піратством, варто трохи глибше зрозуміти його природу.

     Піратство 1.

     У всьому світі, а особливо в Азії та у східній Європі, існує така практика ведення бізнесу, коли нічого власне не створюється, а лише береться охоронюваний авторським правом контент, копіюється і продається без дозволу правовласника. Це піратство є простим і очевидним. Індустрія звукозапису оцінює свої збитки від «фізичного» піратства  у $4,6 мільярдів щороку.

     У будь-якій судовій справі, навіть безнадійній, у сторони має бути певна правова  позиція. Так, виправданням для такого виду піратства є наступна аргументація. Китайці, що мають змогу придбати CD за 50 центів не будуть купувати компакт-диски  за ціною $15 за штуку. Тому ніхто, насправді, не отримує грошей менше, ніж міг  би. Ця позиція дуже швидко знищується в судовому засіданні, але все-таки має право на існування.

     Пуристи авторського права люблять повторювати, що ви не можете зайти, припустимо до книжкового магазину, взяти книжку, і, не заплативши за неї, вийти. Ці дії кваліфікуються як крадіжка і жодна правова позиція  не зможе переконати суд в іншому. То на якій підставі має бути різниця  у кваліфікації таких самих дій  з он-лайн музикою? А різниця є: коли ви берете книжку з полиці магазину, на полиці кількість книжок зменшується, коли ж ви завантажуєте mp3, то у власника не стає менше компакт-дисків.

     Цей аргумент також не можна вважати  достатньо переконливим. Якщо авторське  право є особливим видом права власності, воно все-таки залишається правом власності. Як і будь-яке право власності, авторське право надає його власнику виключне право вирішувати, яким чином розповсюджувати свою власність, він ОСОБИСТО може її розповсюджувати, як йому заманеться, але є спільноти, яким байдуже на те, як розповсюджує власник свою власність. Ці спільноти йому в цьому не заважають.

     Насамкінець ми можемо виправдати таку форму піратства  тим, що піратство насправді допомагає правовласнику. Коли українці «крадуть» Windows, це робить Україну залежною від Microsoft. Microsoft втрачає цінність тієї програми, що була взята і водночас це вигідно користувачу, що тепер знайомиться із світом Microsoft. За усіх часів, коли економіка країни розвивається, все більше і більше людей мають змогу купити ліцензійну копію програми, ніж її піратську версію. І саме тому таке піратство насправді є вигідним для Microsoft. Припустимо, що Microsoft дасть розпорядження юридичним компаніям, що представляють інтереси Microsoft в Україні, здійснювати тотальний контроль за використанням своїх продуктів та ініціювати звернення до суду для припинення порушення та стягнення непомірних збитків. Очевидною альтернативою для операційної системи Windows стане ОС free GNU/Linux. І з розвитком економіки користувачі Linux не будуть переходити на більш дорогий Windows. Ось чому Windows виграє від піратства.

     Звичайно, багато маркетингових кампаній вчиняють аналогічно: наприклад, студенти користуються в навчальних закладах правовими  базами Liga. Компанія розраховує, що коли студенти почнуть отримувати дохід від юридичної практики, вони користуватимуться саме цією базою, а не, припустимо, Юрист+, яка є дешевшою. Але ж ніхто не надає правового захисту хронічному алкоголіку, коли він купує свою першу пляшку пива, тому що є значна вірогідність того, що він придбає ще три пляшки. З іншого боку, компанія повинна мати змогу припинити незаконне користування своєю власністю.

     Наведені  приклади дозволяють зробити сміливе  припущення про те, що не все в  піратстві так погано, як нам хочуть продемонструвати. Продовжуючи міркування, можна спробувати окремо визначити  „запозичення” об’єктів авторського права з тим, щоб таке запозичення не звучало негативно.

     Було  б не професійно просто сказати, що сучасне peer-to-peer (p2p) спільне використання (peer-to-peer – з’єднання рівноправних вузлів у мережі. За відсутності відповідного українського аналога слову sharing, застосовується поняття (спільне) використання), скандальний початок якому дав відомий сервіс Napster, в жодному випадку не є піратством. Але докладно розглянути цю сучасну можливість користування контентом, перед тим, як остаточно віднести її до поняття піратства, все ж варто.

     Так само, як (1) справжній Голівуд, р2р  використання намагається вислизнути із тенет закону; (2) на зразок індустрії  звукозапису, р2р використання користується новим методом розповсюдження контенту і (3) на відміну від кабельного телебачення, ніхто не продає контент, що розповсюджується за допомогою р2р.

     Р2р  використання не є піратством у класичному розумінні, і необхідно знайти компроміс  і захистити авторів разом  з тим, щоб залишити в дії нову технологію.

     Піратство 2.

     Ключовою  підставою для віднесення певної дії до піратства законодавець визначає як втрату автором частини свого  прибутку. Отже для того, аби зрозуміти  наскільки жорстко закон має  регулювати р2р використання, необхідно  встановити, наскільки великих збитків  завдають автору р2р використання.

     Peer-to-peer став відомий завдяки Napster. Але винахідники Napster не винайшли жодної технічної новинки. Як і всі інші хіти Інтернет, Шон Федінг (Shawn Fanning) просто поєднав вже відомі технології. Результат був вражаючим: за 9 місяців свого існування Napster зібрав 10 мільйонів користувачів, через 18 місяців користувачів було вже близько 80 мільйонів. Суд швиденько заборонив Napster, але на сьогодні в Інтернет існує безліч аналогів.

     Користувачі сервісу обмінюються безліччю файлів. Спробуємо розділити їх на 4 види:

     А) користувачі завантажують контент  замість того, щоб придбати його;

     Б) користувачі завантажують контент  для того, аби ознайомитись із ним  перед тим, як придбати;

     В) користувачі користуються сервісом для того, щоб знайти контент, що вже не продається, або продається за непомірно високою ціною (припустимо немає сенсу платити $10 за збірник  із піснею Happy Birthday якщо можна завантажити цю пісню за допомогою р2р);