Інтелектуальна власність: сутність та проблеми її комерціалізації в Україні

     Розрізняються два види співавторства :

1. твір являє собою  одне нерозривне ціле (наприклад, «Золоте теля», «Дванадцять стільців» Ільфа і Петрова);
2. твір складається з 16 частин, кожна з який виконана визначеним співавтором і може мати самостійне значення (наприклад, підручник, написаний колективом авторів, кожний із яких написав окремі глави).

     Суб'єктами авторського права є правонаступники  автора – спадкоємці, контрагенти  по авторських договорах, до них переходять деякі авторські права.

     Авторські права підрозділяються на особисті і майнові.

     Особисті  немайнові права – це  право авторства, право на авторське ім'я, право на захист твору від усяких перекручувань і зазіхань, право опублікування твору (обнародування).

     Особисті  немайнові права – право авторства, право на ім'я і право на захист твору і репутації автора безстроково. Ці права не переходять у спадщину. Але спадкоємці можуть здійснювати  захист цих прав, і ці правомочності  спадкоємців строками не  обмежуються.

     Особисті (немайнові) права автора закріплені в ст. 13 Закону «Про авторське право і суміжні права", і полягають у тому щоб:

1. вимагати визнання свого авторства, нагадування його імені в зв'язку з використанням твору, якщо це можливо;
2. забороняти згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитися анонімним;
3. вибирати псевдонім (вигадане ім'я) у зв'язку з використанням твору;
4.   протидіяти будь-якому перекрученню або іншій зміні  твору або будь-якому іншому зазіханню на твір, що може зашкодити честі та репутації автора; право на  обнародування твору.

     Майнові права - це виключні права на використання твору, тобто право відтворювати його, поширювати, привселюдно показувати, привселюдно виконувати, повідомляти для загального відання в ефір або по кабельній мережі, перекладати тощо, а також одержувати авторську винагороду. Розмір винагороди встановлюється договорами, а в законі визначаються лише мінімальні ставки.

     Майнові права автора перераховані в ст. 14 зазначеного Закону, де передбачається, що автору або іншій особі, що має  авторське право, належать виключні права на використання твору в  будь-якій  формі і будь-яким способом, зокрема, йому належить виключне право дозволяти або забороняти:

1. відтворення творів;
2. привселюдне виконання і привселюдне розголошення творів;
3. привселюдний показ;
4. будь-яке повторне привселюдне розголошення в ефірі або по кабельній мережі вже переданих в ефір творів, якщо воно здійснюється іншою організацією;
5. переклади творів;
6. переробки, адаптації, аранжування й інші подібні зміни творів.

     Автори  творів образотворчого мистецтва крім названих мають додаткові права (якщо твір став власністю іншої особи). Це:

1. право доступу – можливість відтворювати свій твір
2. право проходження, що означає, що  при перепродажі творів образотворчого мистецтва його автор має право на винагороду від продавця у вигляді визначеного відсотка від перепродажної ціни.

     Цей перелік не є вичерпним, зокрема, виключні права авторів на використання творів архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва містять у собі і право участі в практичній реалізації проектів цих творів.

     Майнові права авторів переходять у спадщину.

     Охорона прав авторів діє в строки, установлені  ст. 24 Закону «Про авторське право і суміжні права». По загальному правилу, охорона, надана дійсним Законом, діє протягом усього життя автора і 50 років після його смерті.

     Строк охорони творів, створених у співавторстві, діє протягом усього життя і 50 років  після смерті останнього автора.

     Для творів, обнародуваних анонімно або  під псевдонімом, строк охорони  минає через 50 років після того, як твір був обнародуваний. Якщо взятий автором псевдонім не викликає сумніву у відношенні особистості автора або якщо автор твору, обнародуваного анонімно або під псевдонімом, розкриє свою особистість протягом 50 років, то застосовуються загальні правила о термінах охорони. Термін охорони творів посмертно реабілітованих  авторів діє протягом 50 років після їхньої реабілітації . Авторське право на твір, опублікований протягом 30 років після смерті автора, діє протягом 50 років від дати його правомірного опублікування. Дія строку охорони починається з 1 січня року, що йде за роком, у якому мали місце вищевказані юридичні факти. Право авторства, право на ім'я і право протидіяти перекручуванню, спотворюванню або іншому змінюванню  твору або якому-небудь іншому зазіханню на твір, що може завдати шкоди честі і репутації автора, охороняються безстроково.

     Після закінчення терміна дії авторського  права твір стає суспільним  надбанням. Такі твори можуть вільно використовуватися  будь-якою особою  (не треба запитувати дозволу, наприклад, на його відтворення, постановку і т.д.) і без виплати  авторської винагороди. Проте при  цьому повинні дотримуватися  виняткові безстрокові права  авторів - право авторства, право  на авторське ім'я, право на захист  твору і репутації автора (право  на недоторканність твору). 

 

      3. Винагорода за користування інтелектуальною власністю 

     Підходи до винагороди (ціни) за користування інтелектуальною  власністю змінювалися в ході розвитку ліцензійної торгівлі. Якщо в 50-х і на початку 60-х років  нинішнього століття ліцензування розглядалось як другорядна підприємницька діяльність, а винагорода вважалась “додатковим заробітком”, відповідно і ціна часто визначалася за суб’єктивними критеріями продавця. В міру все більшого входження інтелектуальної власності у ринок почала проявлятися невідповідність такого підходу до такої форми власності, як товару. З'явилась потреба узагальнити існуючі й розробити нові методи винагороди. У 60-ті - на початку 70-х років з’явилася велика кількість публікацій на цю тему. І в наш час продовжуються дискусії щодо теоретичних основ вартості, ціни творчої продукції, економічної суті ліцензування тощо.

     Винагорода (ціна) за використання того чи іншого об’єкта інтелектуальної власності, - найбільш складний момент відносин між продавцем і покупцем. Існуюча міжнародна практика визначення вартості винаходу, промислового зразка, ноу-хау тощо дає такі форми винагороди:

     1. Пряма грошова винагорода. Це може бути:

     а) виплата твердої суми - коли нарахована сума повинна бути виплачена зразу повністю або за певний проміжок часу;

     б) роялті - коли відбуваються повторні виплати нарахованої суми в залежності від отриманих результатів (обсягу продукції, послуг, розміру прибутку);

     в) гонорар, тобто винагорода за послуги, які надають спеціалісти зі сфери  інтелектуальної власності;

     г) авторський гонорар, який отримує автор  твору літератури, мистецтва та іншого об'єкта авторського права.

     2. Опосередкована грошова винагорода і не грошова винагорода. Це можуть бути:

     а) доходи від операцій,  пов’язаних з ліцензіями;

     б) дивіденди, якщо ліцензіар бере фінансову  участь у підприємстві ліцензіата;

     в) прийняття заходів щодо зміни  вартості чи розподілу затрат, наприклад, затрат на підтримку чи захист прав на винахід або  товарний знак;

     г) отримання інформації про ринок, що допоможе вигідніше пре дати інтелектуальну власність;

     ґ) передача ліцензіару акцій, інших цінних паперів, а також відправлення на адресу ліцензіара товарів, у т.ч. товарів  за ліцензією та іншого.

     Практика  зарубіжних фірм свідчить, що вони не розголошують прийоми і методи розрахунку винагород. Окремі спеціалісти навіть не рекомендують використовувати формули для  встановлення розрахункової ціни об'єкта інтелектуальної власності.

     Розглянемо  детальніше механізм виплати прямих грошових винагород.

     Виплата твердої суми винагороди  використовується, як правило, в тих випадках, коли фірма-покупець мало відома на ринку, і  є сумніви, чи вдасться їй налагодити успішний випуск і комерційну реалізацію винаходу, розробки і т. ін. Такий  платіж може бути використаний, якщо вкрай  важко проконтролювати обсяг  випущеної за ліцензією продукції. У цьому випадку ліцензіар  може просто не отримати необхідних для  розрахунків даних.

     Тверді  платежі можуть бути присутні в більшості  ліцензійних контрактів, але їх розміри, як показує практика, складають в середньому 10-20 % загальної ціни ліцензії. Вони є своєрідним авансом, який виплачується ліцензіару після передачі ліцензіату, наприклад, технічної документації тощо.

     Роялті - ця своєрідна участь ліцензіара в прибутку ліцензіата є основною формою винагороди. Питання про розмір процента відрахувань (ставка роялті) і про те, чого повинні збиратися ці відрахування (база роялті), - найбільш складне в світовій ліцензійній торгівлі.

     База  роялті може мати декілька варіантів  вибору: економічний ефект, прибуток, обсяг реалізації у грошовому  виразі чи натуральних показниках, вартість переробленої сировини і т. ін. Частіше в ліцензійній торгівлі використовується обсяг реалізації продукції у грошовому виразі. Причому для того, щоб гарантувати  ліцензіару надійність і стабільність платежів, використовується не фактична продажна ціна, а середня ціна, яка діє в цей момент на товарному ринку. Для сировинних товарів - це біржове котирування, для інших - довідкові індекси цін, які періодично публікуються зарубіжними кон’юнктурними виданнями і бюлетенями спеціалізованих фірм.

     Ставка (процент) роялті залежить від ряду факторів:

     - обсягу патентної охорони, якості складання формули винаходу (найбільш високі ставки роялті використовувались саме в тих випадках, коли винахід захищений цілим блоком патентів у різних країнах);

     - виду ліцензійного контракту (найдорожча ліцензія - повна, найдешевша - проста ліцензія);

     - строку дії ліцензії (чим більший строк, тим менший процент відрахувань),

     - можливість контролювати випуск продукції за ліцензію (у тих випадках, коли контроль ускладнений, ставка підвищується. Наприклад, якщо для ліцензій на машини та обладнання середня ставка роялті складає 5-7 % обсягу продажу, то для хімічного виробництва вона зростає до 10-12 %);

     - інших факторів.

     Підкреслимо, що в межах антимонопольного законодавства  суди розвинутих країн виробили своєрідну систему правового захисту “чесної праці” в бізнесі. Якщо суд встановить, що ставка роялті явно занижена в порівнянні з аналогічними ліцензійними контрактами у відповідній сфері економіки, контракт може бути розірваним за вимогою ображеної сторони.

     Методи  визначення роялті умовно поділяють  на дві групи: аналітичні й емпіричні.

     Аналітичний метод, як правило, базується на прямому  розрахунку додаткового прибутку чи економії ліцензіата. Обчислення проводять  на основі оцінок параметрів майбутнього  виробництва конкретного покупця  ліцензії. Слід зазначити, що результати таких обчислень залежать не тільки від економічних характеристик  технологій чи виробів, які ліцензуються, а й від критеріїв, за якими  оцінюються підсумки господарської  діяльності ліцензіата. Ці критерії передбачають спочатку вибір належного показника  прибутковості (в практиці західних фірм можуть використовуватися декілька показників прибутковості), а потім вибір базової величини такого показника, з яким порівнюються результати освоєння ліцензії.

     Західні фірми особливо широко застосовують такі показники, як зведений (або дисконтний) прибуток і внутрішня норма прибутку (або фактичний дохід).

     Дисконтний  прибуток являє собою суму прибутку, яка очікується від певного капіталовкладення, і перераховану на момент початку  відповідного дії проекту з допомогою  коефіцієнтів, які враховують зміну  “цінності” грошей, які є, залежно від часу їх отримання.