Можливість, необхідність і зміст антикризового управління

Будь – яке управління у визначеній мірі повинно бути антикризовим і тим більше ставати антикризовим у міру вступу в смугу кризового розвитку організації. Ігнорування цього становища має значні негативні наслідки, облік його сприяє безболісному, "оксамитному" проходженню кризових ситуацій. 
         Кризи різні й управління ними може бути різним. Це різноманіття, крім іншого, виявляється в системі і процесах управління (алгоритмах розробки управлінських рішень) і особливо в механізмі управління. 
Система антикризового управління повинна мати особливі властивості. Головними з них є:

• гнучкість і адаптивність, що найчастіше властиві матричним системам управління; 
  схильність до посилення неформального управління, мотивація ентузіазму, терпіння, впевненості;
• "диверсифікованість" управління, пошук найбільш прийнятних типологічних ознак ефективного управління в складних ситуаціях;
• зниження централізму для забезпечення своєчасного ситуаційного реагування на виникаючі проблеми:
• посилення інтеграційних процесів, що дозволяють концентрувати зусилля і більш ефективно використовувати потенціал компетенції.

Антикризове управління має особливості в процесах і  технологіях. Головними з них  є:

• мобільність і динамічність у використанні ресурсів, проведенні змін, реалізації інноваційних програм;
• здійснення програмно-цільових підходів у технологіях розробки і реалізації управлінських рішень;
• підвищена чутливість до фактору часу в процесах управління, здійснення своєчасних дій з динаміки ситуацій;
• посилення уваги до попередніх і наступних оцінок управлінських рішень і вибору альтернатив поведінки і діяльності;
• використання антикризового критерію якості рішень при їхній розробці і реалізації.

Механізм управління, що характеризує засоби впливу, також  має свої особливості. Не завжди звичайні засоби впливу дають необхідний ефекту передкризовій чи кризовій ситуації.

• У механізмі антикризового управління пріоритети повинні віддаватися: 
  мотивуванню, орієнтованому на антикризові заходи;
• економії ресурсів;
• запобіганню помилок;
• обережності; 
  установкам на оптимізм і впевненість, соціально-психологічну стабільність діяльності; 
  інтеграції з цінностей професіоналізму;
• ініціативності у вирішенні проблем і пошуку найкращих варіантів розвитку; 
  корпоративності, взаємоприйнятності, пошуку і підтримці інновацій; 
  глибокому аналізу ситуацій;
• професіоналізму й ін.

Функції антикризового  управління — це види діяльності, що відтворюють предмет управління і визначають його результат. Вони відповідають на просте запитання: що треба робити, щоб управляти успішно напередодні, в процесі і наслідках кризи. У цьому відношенні можна виділити шість функцій: передкризове управління, управління в умовах кризи, управління процесами виходу з кризи, стабілізація хитких ситуацій (забезпечення керованості), мінімізація втрат і упущених можливостей, своєчасне прийняття рішень. Кожний з цих видів діяльності (функцій управління) має свої особливості, але у своїй сукупності вони характеризують антикризове управління.

У розвитку будь-якого  управління дві його протилежності  — інтеграція і диференціація  — знаходяться в діалектичному  зв'язку Посилення інтеграції завжди веде до ослаблення диференціації і  навпаки. Зв'язок інтеграції і диференціації характеризує формування нових організаційних форм управління чи організацій нового типу. У цій взаємодії є точки кризи організації. Як правило, це точки, що відбивають небезпеку "розпаду", руйнування організаційних основ. Вихід із кризи — зміна співвідношення інтеграції і диференціації управління на новій організаційній основі. 
Немає управління без обмежень, що можуть бути внутрішніми і зовнішніми. І ці дві групи обмежень знаходяться у визначеному, але мінливому співвідношенні. У залежності від того, як будується це співвідношення, змінюється й імовірність кризових явищ. Але обмеження можна регулювати, і в цьому також суть антикризового управління. Внутрішні обмеження знімаються чи за допомогою добору персоналу, його ротації, навчання, чи за допомогою удосконалювання системи мотивації. Інформаційне забезпечення управління також сприяє зняттю внутрішніх обмежень ефективного управління. Зовнішні обмеження регулюються розвитком маркетингу, системи паблік рілейшнз.

Однією з важливих характеристик антикризового управління є поєднання формального і  неформального управління. У різноманітних  видах такого поєднання існує  зона раціональної організації антикризового  управління Вона може звужуватися чи розширюватися, її звуження відбиває підвищення небезпеки кризи чи небезпеки  найбільш гострого її прояву. 
Для антикризового управління особливе значення має перспективність, можливість вибрати і побудувати раціональну стратегію розвитку. 
          Існують різні стратегії антикризового управління. Найбільш важливими є наступні прийоми:

• попередження кризи, підготовки до її появи (превентивні заходи); 
  вичікування зрілості кризи на базі надійного прогнозування для успішного вирішення проблем її подолання;
• протидії кризовим явищам, уповільнення їх процесів (активна оборона);
• стабілізації ситуацій за допомогою використання резервів, додаткових ресурсів на основі заздалегідь розроблених заходів антикризового управління; 
  розрахованого ризику на стратегічний період;
• послідовного виходу з кризи;
• передбачення і створення умов усунення наслідків кризи.

Завжди існують  зовнішні і внутрішні обмеження. їхнє передбачення, своєчасне виявлення  та облік — першорядне завдання антикризового управління.

Обмеження — це некеровані процеси, складні проблеми, що розв'язуються або природним шляхом, або опосередкованими діями. 

2. Можливість та необхідність антикризового управління

2.1 Основні  етапи антикризового управління

Технологія антикризового  управління — це комплекс послідовно здійснюваних заходів попередження, профілактики, подолання кризи, зниження рівня її негативних наслідків. Вона допускає як велику дослідницько – аналітичну роботу, так і соціально-організаційну діяльність. Не можна технологію антикризового управління зводити тільки до пошуку варіантів поведінки. Це технологія активної управлінської діяльності в повному комплексі всіх її функцій, ролей і повноважень.

Технологічна схема  антикризового управління складається  з восьми етапів. Вони характеризують зворотно-поступальну послідовність  різних операцій і їх груп при розробці і здійсненні управлінського рішення  і, таким чином, — оптимальний  варіант виходу організації (підприємства) із кризової ситуації (передбачуваної чи такої, що вибухнула).

На першому етапі антикризового управління створюється спеціалізована робоча група (команда). Вона може складатися як із власних кадрів організації, так і з фахівців, запрошених з боку лише на час можливої чи реальної кризової ситуації. Фахівці повинні володіти такими знаннями, як теорія криз, прогнозування, конфліктологія, розробка управлінських рішень, дослідження систем управління, макроекономіка, мікроекономіка і т.д.

На другому етапі передбачається перевірка доцільності і своєчасності проведення заходів щодо антикризового управління. При недоцільності відбувається повернення до вихідної ситуації — пошуку нових цілей, планування за ними спеціальних заходів. Якщо є обґрунтування доцільності і своєчасності "включення" антикризового управління, відбувається перехід до наступного кроку.

На третьому етапі проводиться розробка управлінських рішень антикризового характеру, що здійснюється в свою чергу в кілька етапів. Основними з них є збір вихідної інформації про ситуацію в організації, структурно-морфологічний аналіз ситуації, визначення шляхів виходу організації з кризової ситуації, визначення необхідних ресурсів, перевірка можливості досягнення поставлених цілей. (Загальна послідовність підготовки управлінських рішень з виходу фірми з кризової ситуації більш докладно буде розглянута далі).

На четвертому етапі створюється система реалізації управлінських рішень з виходу організації з кризової ситуації. При цьому групою фахівців, що підготувала ці рішення, визначаються їх конкретні виконавці. Виконавець повинен мати у своєму розпорядженні необхідні і достатні ресурси для виконання антикризового управлінського рішення, а також за своєю кваліфікацією повинен відповідати рівню і складності поставлених перед ним завдань. У протилежному випадку виконання заходів антикризового управління піде за іншою схемою, відмінною від запланованої, або стане неможливим.

На п'ятому етапі антикризового управління здійснюється організація виконання управлінських рішень. Це конкретні організаційно-практичні заходи, реалізація яких у чітко визначеній послідовності дозволить досягти цілей, поставлених в антикризовому управлінні.

На шостому етапі необхідні оцінка й аналіз якості виконання управлінських рішень за показниками діяльності організації. 
У випадку, коли виконання рішення не привело до яких-небудь змін (позитивних чи негативних), розглядають причини, з яких не виконані рішення чи отримані результати, відмінні від запланованих показників. Після визначення причин незадовільного виконання управлінського рішення підготовляють нове рішення з урахуванням отриманих результатів від уже проведених заходів антикризового управління.

На сьомому етапі перевіряється доцільність проведення подальших робіт з виходу організації з кризової ситуації, що складається у визначенні того, на якій стадії виконання знаходиться антикризова програма. 
Якщо фахівцями дається висновок про виконання антикризової програми, а ситуація кризового стану організації на ринку не змінилася, необхідно провести розробку заходів щодо зміни статусу організації, зокрема можливе визнання її банкрутом і проведення заходів, пов'язаних з реалізацією процедур визнання банкрутства.

На заключному, восьмому етапі, для даної технологічної схеми антикризового управління розробляються заходи щодо прогнозування майбутніх кризових ситуацій. Прогнозування є невід'ємною частиною технології антикризового управління. Воно дозволяє якщо не уникнути кризової ситуації, то підготуватися до неї і мінімізувати її наслідки.

2.2 Принципи здійснення антикризового управління

Під принципами управління прийнято розуміти об'єктивні правила  управлінської поведінки, що випливають з потреб об'єкта управління і повертаються до нього у вигляді наукового  знання, за Допомогою якого реалізуються завдання управління, забезпечується підвищення ефективності його потенціалу, більш досконала організація  відносин об'єкта управління з середовищем.

Антикризове управління підприємством повинно здійснюватися  з урахуванням системних та специфічних  принципів (рис. 2.3).

До найбільш значущих системних принципів, які визначають загальні вимоги до проведення антикризового  управління, належать:

1) принцип об'єктивності, використання якого передбачає  врахування суті та механізмів  виникнення та поглиблення кризових  явищ, орієнтацію управлінського  впливу не тільки на зовнішні  прояви кризи, але й на глибинні  першопричини виникнення кризових  явищ з метою їх локалізації  (блокування) або усунення;

2) принцип комплексності,  який визначає необхідність системного  мислення, розробку антикризових  рішень з усіх напрямів діяльності  підприємства, видів ресурсів, що  використовуються, функціональних  підсистем підприємства;

3) принцип відповідності,  суть якого полягає у вивченні  та типізації умов функціонування  конкретного підприємства – об'єкта антикризового управління, виявленні специфічних умов та тенденцій його розвитку, врахуванні стадії життєвого циклу і наявних конкурентних переваг підприємства, часових обмежень, притаманних антикризово-му процесу, особливо на етапі поглиблення кризи, якомога ширшому охопленні усіх „за" і „проти" конкретного управлінського рішення з врахуванням реалій, які мають місце;

4) принцип контролю, який передбачає здійснення постійного  контролю за перебігом реалізації  управлінських заходів з метою  її постійної адаптації до  умов внутрішнього і зовнішнього  середовища підприємства, що змінюються  в часі;

5) принцип оптимальності,  який передбачає оптимізацію  методичного інструментарію дослідження  проблем підприємства та діагностики  загрози його банкрутства, оптимальне  співвідношення оперативних, тактичних  і профілактичних антикризових  заходів з врахуванням стадії  кризи, ймовірного терміну виникнення  ситуації банкрутства, причин  і факторів, що обумовили появу  кризових явищ;

6) принцип основної  ланки, використання якого орієнтує  на пошук та першочергове розв'язання основної проблеми (каталізатора кризи), посилення уваги до тієї сфери (напряму) діяльності, яка обумовлює виникнення та поширення кризи або в якій подальше поглиблення кризи має найбільш негативний вплив на функціонування та життєздатність підприємства в цілому;

7) принцип законності, який передбачає знання та  використання в інтересах підприємства-об'єкта  антикризового управління правових  засад, що регламентують здійснення  підприємницької діяльності, впровадження  та розгляду справи про банкрутство,  обумовлюють можливості фінансового  оздоровлення та санації підприємств;