Можливість, необхідність і зміст антикризового управління

У групі економічних  криз окремо можна виділити фінансові  кризи. Вони характеризують протиріччя в стані фінансової системи чи фінансових можливостях фірми. Це кризи  грошового вираження економічних  процесів. 
Соціальні кризи виникають при загостренні протиріч або зіткненні інтересів різних соціальних груп чи утворень: працівників і роботодавців, профспілок і підприємців, працівників різних професій, персоналу і менеджерів та ін. Часто соціальні кризи є ніби продовженням і доповненням криз економічних, хоча можуть виникати і самі по собі, наприклад, з приводу стилю управління, невдоволення умовами праці, відношення до екологічних проблем, з патріотичних почуттів.

Особливе становище  в групі соціальних криз займає політична  криза. Це — криза в політичному  устрої суспільства, криза влади, криза  реалізації інтересів різних соціальних груп, класів, в управлінні суспільством. Політичні кризи, як правило, торкаються всіх сторін розвитку суспільства і  переходять у кризи економічні.

Організаційні кризи  виявляються як кризи поділу й  інтеграції діяльності, розподілу функцій, регламентації діяльності окремих  підрозділів, як відділення адміністративних одиниць, регіонів, філій чи дочірніх фірм. 
В організаційному устрої будь – якої соціально-економічної системи можуть загострюватися організаційні відносини. Це виявляється в ділових конфліктах, у виникненні плутанини, безвідповідальності, складності контролю й ін., що буває при надмірному чи швидкому рості соціально-економічної системи, зміні умов її функціонування і розвитку, помилках при частковій реконструкції організації чи організаційній перестраховці, що породжує бюрократичні тенденції. Організаційна криза виявляється часто як параліч організаційної діяльності. Однією з його форм є її непомірна бюрократизація.

Психологічні кризи  також часті в сучасних умовах соціально-економічного розвитку. Це кризи  психологічного стану людини. Вони виявляються у вигляді стресу, що набуває масового характеру, у  виникненні почуття невпевненості, паніки, страху за майбутнє, незадоволеності  роботою, правовою захищеністю і  соціальним станом. Це кризи в соціально-психологічному кліматі суспільства, колективу  чи окремої групи. 
Технологічна криза виникає як криза нових технологічних ідей в умовах явно вираженої потреби в нових технологіях. Це може бути криза технологічної несумісності виробів чи криза відторгнення нових технологічних рішень. У більш узагальненому плані такі кризи можуть виглядати кризами науково-технічного прогресу — загострення протиріч між його тенденціями, можливостями, наслідками. Наприклад, у даний час переживає явну кризу ідея мирного використання атомної енергії, будівництва атомних електростанцій і кораблів.

За безпосередніми причинами виникнення кризи розділяються на:

• природні;
• суспільні;
• екологічні.

Перші викликані  природними умовами життя і діяльності людини. До причин таких криз належать землетруси, урагани, пожежі, кліматичні зміни, повені. Усе це не може не відбиватися  на економіці, психології людини, соціальних і політичних процесах. При визначених масштабах такі явища природи  народжують кризи.

Причиною кризи  можуть бути і суспільні відносини  у всіх видах їх прояву.

У сучасних умовах велике значення має розуміння і  розпізнавання криз взаємин людини з природою — екологічних. Це кризи, що виникають при зміні природних умов, викликаних діяльністю людини, — виснаження ресурсів, забруднення навколишнього середовища, виникнення небезпечних технологій, нехтування вимогами законів природної рівноваги.

Кризи також можуть бути передбачуваними (закономірними) і несподіваними (випадковими). Передбачувані кризи настають як етап розвитку, вони можуть прогнозуватися і викликаються об'єктивними причинами нагромадження факторів, пов'язаними з виникненням кризи можуть бути потреби реструктуризації виробництва, зміна структури інтересів під впливом науково-технічного прогресу.

Несподівані кризи  часто бувають результатом чи грубих помилок в управлінні, чи яких-небудь природних явищ, чи економічної  залежності, що сприяє розширенню і  поширенню локальних криз.

Різновидом передбачуваних криз є циклічна криза (звичайно, у  тому випадку, якщо відома і вивчена  природа кризи і її характер). Вона може виникати періодично і мас  відомі фази свого настання і протікання. 
Існують також кризи явні і латентні (приховані). Перші протікають помітно і легко виявляються. Другі є прихованими, протікають відносно непомітно і тому найбільш небезпечні.

Кризи бувають глибокими  і легкими. Глибокі, гострі кризи  часто ведуть до руйнування різних структур соціально-економічної системи. Вони протікають складно і нерівномірно, часто акумулюють безліч протиріч, зав'язують їх у заплутаний клубок. Легкі, м'які кризи протікають більш  послідовно і безболісно. їх можна  передбачати, ними легше управляти. 
Уся сукупність можливих криз поділяється також на групи криз затяжних і короткочасних. Фактор часу в кризових ситуаціях відіграє важливу роль. Затяжні кризи, як правило, проходять болісно і складно. Вони часто с наслідком невміння управляти кризовими ситуаціями, нерозумінням суті і характеру кризи, її причин і можливих наслідків.

Криза — об'єктивне  явище в соціально-економічній  системі. Це положення погоджується з розумінням того, що в основі функціонування і розвитку соціально-економічної системи лежить керівна діяльність людини. Бажання ефективно управляти економічною системою може виражатися в прагненні розширювати сферу управління, тобто знижувати частку некерованих процесів. Певною мірою це вдається. Можна допустити, що в майбутньому людина взагалі виключить кризи з розвитку соціально-економічних систем, а нинішні кризи характеризують лише рівень розвитку людини, недолік знань, недосконалість управління.

Таке припущення виглядає логічним. Але вся практика розвитку суспільства й економіки  в усі періоди історії свідчить про те, що, незважаючи на "людську  природу" криз, їх поки що уникати  не вдається, тому дуже важливим і актуальним, на наш погляд, є своєчасне виявлення  симптомів і розпізнавання криз, що починаються.

4. Мета і завдання антикризового управління

Структурні зрушення в  економіці, нестабільність зовнішнього  середовища, розрив налагоджених виробничих зв'язків, зміна форм власності і  реструктуризація підприємств вимагають  перегляду вироблених стереотипів  управлінського мислення і переходу до нових форм і методів системи  управління. Це пов'язане також із тривалим процесом диференціації й інтеграції структур, методів й інших елементів систем управління виробництвом, що спостерігаються в даний час у світовому співтоваристві.

Головною проблемою управління всередині організації, підприємства стає адекватність стимулів і форм взаємодії параметрів об'єкта і суб'єкта управління умовам і методам розв'язання завдань виробництва, його ефективності.

Варто враховувати, що характеристики зовнішнього і внутрішнього середовища підприємства в умовах сучасного  виробництва і соціального розвитку працівників усіх категорій надзвичайно  рухливі. При цьому виробничі системи мають ряд особливостей, знаючи і володіючи якими можна ефективно ними управляти.

До них відносять: нестаціонарність (мінливість) окремих параметрів системи  і стохастичність (імовірність) її поведінки; унікальність і непередбачуваність поведінки системи в конкретних умовах (завдяки наявності в ній  активного елемента — людини) і  разом з тим наявність у  ній граничних можливостей, зумовлених наявними ресурсами; здатність змінювати  свою структуру і формувати варіанти поведінки; здатність протистояти  тенденціям, що руйнують систему; здатність  адаптуватися до умов, що змінюються; здатність  і прагнення до цілеутворення, тобто  формування цілей усередині системи.

Виникнення тієї чи іншої  виробничої системи, природно, зумовлено  виникненням чи формуванням на ринку  попиту на продукцію, здатну задовольнити вимоги покупців. Інакше кажучи, виробнича  система повинна бути пристосована до тривалого існування для задоволення  купівельного попиту, що змінюється.

Отже, неминуче виникають  виробничо-економічні проблеми оптимізації  нових зв'язків (зовнішніх і внутрішніх), проблеми їхнього стикування в організаційному, економічному і науково-технічному аспектах.

Відомо, що керівник виконує  роботу, системна складність якої дуже висока, — здійснює стикування діяльності функціональних підрозділів, вирішує  організаційно-економічні і виробничо-технічні проблеми, що виникають у взаємодії  з іншими організаціями. І чим вище рівень керівника, чим більше підрозділів і організацій йому підлеглі, тим більше різних проблемних ситуацій він повинен розв'язати.

Аналіз і синтез кризових ситуацій, що виникають, інтеграція діяльності функціонально чи предметно спеціалізованих  ланок і складають функцію  керівництва.

Реалізація функції керівництва  — складна наукова і практична  проблема. У першу чергу тому, що необхідно мати опис і ранги  можливих проблемних ситуацій, розробити  алгоритм вирішення проблем, сформувати відповідну нормативну базу. Необхідно  визначити і критерії вибору тієї чи іншої стратегії вирішення проблеми, а це пов'язане з наявністю ресурсів і можливостей маневру ними.

Керівнику, менеджеру необхідно  вміти передбачати причини і  джерела виникнення кризових ситуацій і мати про запас заздалегідь  спроектований механізм їх моделювання  і розв'язання для того, щоб, виходячи з наявних ресурсів і критеріїв  переваги, вибирати прийнятні варіанти. Закордонні фахівці вважають, що характерною рисою ділового життя стало загальне наростання нестабільності як основної причини виникнення і розвитку кризових ситуацій. Вони характеризуються: наявністю загроз високопріоритетним цілям і цінностям; ефектами раптовості для осіб, відповідальних за подолання кризи; гострим дефіцитом часу для реагування на загрозу. Управління за ситуаціями трапляється практично в будь-якій організації, коли надзвичайні (форс-мажорні) обставини — зовнішні чи внутрішні — змушують керівництво приймати негайні рішення. Кризи виникають, оскільки криза — це поворотна точка чи період небезпеки і невизначеності, а в наше стрімке століття поворотні точки і небезпечні моменти завжди присутні.

Управління в кризовій ситуації можна визначити як процес роботи під тиском обставин таким  чином, що дозволить керівникам аналізувати, планувати, організовувати, направляти і контролювати ряд взаємозалежних операцій при прийнятті швидких  і раціональних рішень з невідкладних проблем, що виникли перед фірмою.

Антикризове управління —  це управління, яке спрямовано на передбачення небезпеки кризи, аналіз її симптомів  і усунення загроз появи кризових ситуацій, а в разі їх появи —  аналіз і прийняття швидких заходів  ліквідаційного характеру з найменшими втратами та негативними наслідками. Велике значення при цьому має використання факторів кризи для наступного розвитку підприємства. Можливість антикризового управління визначається, у першу чергу, людським фактором. Усвідомлена діяльність людини дозволяє шукати і знаходити шляхи виходу з критичних ситуацій, концентрувати зусилля на вирішенні найбільш складних проблем, використовувати накопичений, у тому числі тисячоліттями, досвід подолання криз, пристосовуватися до ситуацій, що виникають.

Тому основною метою антикризового  управління є забезпечення гарних результатів  — запланованих чи випадкових —  за допомогою здорової організації, що досягається шляхом використання оточення на основі добре поставленого управління людьми і комунікаціями. Реалізація поставленої мети полягає  в належному балансі між вимогами, висунутими ситуацією, і особистими якостями керівника з урахуванням  зрілості (компетентності, досвіду) і  готовності колективу до співробітництва.

Необхідно відзначити, що будь-яке  управління у визначеній мірі повинно  бути антикризовим і тим більше ставати  антикризовим зі вступом у смугу  кризового розвитку організації. Ігнорування  цього положення має значні негативні  наслідки, врахування його сприяє безболісному, "оксамитному" проходженню кризових ситуацій.

Суть антикризового управління виражається в таких положеннях: кризи можна передбачати, очікувати  і викликати; кризи у визначеній мірі можна прискорювати, випереджати, відсувати; до криз можна і необхідно  готуватися; кризи можна пом'якшувати; управління в умовах кризи вимагає  особливих підходів, спеціальних  знань, досвіду і мистецтва; кризові  процеси можуть бути до визначеної межі керованими; управління процесами  виходу з кризи здатне прискорювати ці процеси і мінімізувати їхні наслідки.

Для того, щоб організація  домоглася успіху, керівник повинен  уміти передбачати можливість, імовірність  появи тих чи інших виробничих ситуацій, бути готовим до них і  діяти адекватно сформованим  обставинам.

5. Основні ознаки антикризового управління

Антикризове управління має предмет впливу — проблеми і передбачувані та реальні фактори  кризи, тобто всі прояви непомірного  сукупного загострення протиріч, що викликають небезпеку крайнього  прояву цього загострення, настання кризи.