Макроекономічні закономірності формування та функціонування ринку праці

     Також важливе значення для підвищення конкурентоспроможності на ринку праці  має розвиток соціального партнерства  та соціального захисту безробітних:

• розробка механізмів взаємодії виконавчої влади, роботодавців, професійних спілок та інших представницьких органів при вирішенні проблем незайнятості населення;
• вдосконалення управління процесами вивільнення працівників;
• створення умов для підвищення територіальної, професійної та соціальної мобільності робочої сили;
• розвиток заходів активної політики зайнятості, залучення безробітних до підприємницької діяльності. [12]

     Як  було сказано, сільській ринок праці  має проблеми. Щоб подолати ці негативні явища, необхідно, насамперед, розвивати фермерство, підвищувати кваліфікацію працівників сільськогосподарських підприємств. У селах потрібно відкривати профільні загальноосвітні школи з сільськогосподарським напрямком, аграрні технікуми та професійно-технічні училища для сільської молоді. Для того, щоб молодь не виїжджала із сільської місцевості, необхідно розбудувати соціально-побутову інфраструктуру села, яка не відрізнялася б від міської, а також за допомогою новітньої техніки реструктуризувати працю на селі, щоб вона не була надто важкою. Слід проводити профорієнтаційні заходи не тільки серед молоді, а й серед сільських безробітних щодо підвищення престижності фермерського бізнесу. Необхідно проводити семінари в сільській місцевості з питань безробіття, створити умови для діяльності інтелігенції у селах (лікарів, вчителів, працівників культури). Спонукати підприємців впроваджувати сучасні новітні технології в процес агропромислового виробництва. А також розвивати туристичний сільській бізнес. [13]

     Таким чином, підвищення конкурентоспроможності національного ринку праці –  це проблема, вирішення якої залежить від державного регулювання цих  складних процесів. 
 

     § 3.2 Шляхи подолання  безробіття в Україні

     Як  вже було сказано, ринок праці  в Україні має проблеми. Одна з них – це безробіття. У життя пересічного українця безробіття увійшло як наслідок системної економічної кризи, як невід’ємна складова ринкових реформ.

     Негативною  рисою ринку праці України  є вимушена неповна зайнятість, або  приховане безробіття. Його існування зумовлене надлишком робочої сили, потрібної для виробництва конкурентоспроможної продукції.

     В Україні кількість безробітних (за методологією МОП) у віці 15–70 років у 2008р., порівняно з 2007р., збільшилася на 7,5 тис. осіб, або на 0,5% та становила 1,4 млн. осіб. Серед безробітних майже три чверті складали мешканці міської місцевості (1,0 млн. осіб), решту – сільські жителі (397,6 тис. осіб). Загальне зростання кількості безробітного населення віком 15–70 років відбулося в основному за рахунок осіб працездатного віку (на 7,3 тис. осіб, або на 0,5%).Рівень безробіття у цілому по Україні не змінився та склав 6,4% економічно активного населення зазначеного віку. [24]

     Серед основних причин незайнятості безробітних віком 15-70 років у 2008р. виступали: звільнення за власним бажанням (38,6%), вивільнення з причин економічного характеру (28,1%), непрацевлаштованість після закінчення навчальних закладів (18,3%), звільнення у зв'язку з закінченням терміну дії трудового договору (10,9%).Детальніше наведено у діаграмі 1 Додаток А.

     Слід  зазначити, що за адміністративними даними державної служби зайнятості на обліку цієї установи упродовж 2008р. перебувало 2,5 млн. не зайнятих трудовою діяльністю громадян, що на 3,4% більше, ніж у 2007р. Серед таких осіб кожен другий (50,2%) раніше займав місце робітника, кожен четвертий (25,8%) – посаду службовця, решту складали некваліфіковані працівники та особи без професії. Статус безробітних впродовж 2008р. набули 1,1 млн. незайнятих осіб, що на 17,7% більше, ніж у 2007р. Середньомісячна кількість зареєстрованих безробітних, порівняно з 2007р., зменшилась на 11,5% та становила у 2008р. 596,0 тис. осіб, що складає близько половини (41,9%) кількості безробітних працездатного віку, визначених за методологією МОП.

     Рівень  зареєстрованого безробіття в середньому за 2008р. склав 2,9% економічно активного  населення працездатного віку. Зазначений показник був вищим серед жінок (3,8%), порівняно з чоловіками (2,1%) та у населення сільської місцевості (5,0%), порівняно з міськими жителями (2,0%). Слід зазначити, що на кінець 2008р. рівень зареєстрованого безробіття становив 3,1% економічно активного населення працездатного віку. За показником рівня зареєстрованого безробіття серед країн СНД Україна посідала друге місце після Вірменії (діаграма 2 Додаток Б).

     Для зареєстрованого безробіття притаманна суттєва регіональна диференціація. Найвищий рівень зареєстрованого безробіття, як і рівень безробіття (за методологією МОП), у 2008р. спостерігався у Тернопільській області, а найнижчий – у м. Києві (таблиця 1 Додаток В).

     Щодо  рівня безробіття серед населення віком 15–70 років знизився майже у половини регіонів. Найбільше зниження цього показника відбулося у Миколаївській, Рівненській, Чернівецькій областях. На противагу сталій тенденції у 9 регіонах відбулося зростання цього показника. Найбільше зростання рівня безробіття спостерігалось у м. Севастополі, Вінницькій, Волинській та Тернопільській областях. При цьому у Запорізькій, Луганській, Херсонській областях та м. Києві показник залишився на рівні 2007р. Слід зазначити, що максимальне значення цього показника спостерігалось у Рівненській та Тернопільській областях (по 8,8% у кожній), а мінімальне – у м. Києві (3,1%).Таблиця 2 Додаток Г.[26]

     Як  ми бачимо, проблема безробіття гостро постає в Україні. Саме тому необхідно розробляти та впроваджувати програми з поліпшення зайнятості. Тому можна запропонувати наступні рекомендації:

1. З одного боку, необхідно зосередити зусилля на підвищенні шансів працевлаштування працівників зі старших вікових груп, а з іншого боку – стимулювати вихід з робочої сили всіх тих, хто має право на будь-який вид пенсії. Друга мета може бути досягнута через підвищення розміру пенсій до прожиткового мінімуму й обмеження можливості одержання пенсії і повної зарплати одночасно. Перший напрямок може включати:
• програми перепідготовки і підвищення кваліфікації для безробітних із застарілими навичками;
• міри, що б стимулювали роботодавців вкладати інвестиції в навчання співробітників за місцем роботи;
• більш інтенсивна допомога в пошуках роботи для безробітних і заходи для стимулювання наймання працівників зі старшої вікової групи для роботодавців (наприклад, субсидії на працевлаштування, податкові пільги);
• перехід від існуючої практики ведення записів про вислугу років у трудовій книжці до системи нагромадження інформації відповідно до індивідуального коду соціального страхування.
2. Більше уваги потрібно приділяти якості освіти і програм професійної підготовки, а не кількості студентів. Політика в області освіти повинна надавати особливого значення підготовці конкурентноздатних фахівців необхідних професій по універсальних програмах навчання, щоб збільшити можливості плавного переходу з навчання на роботу. Ризик повної витрати вкладених ресурсів можна було б мінімізувати шляхом досягнення угод з роботодавцями, що обіцяли б наймати згодом студентів чи учасників програм профнавчання.
3. Варто направити зусилля на усунення бар'єрів до добровільної міграції, поширення інформації про вакансії і рівень життя по всій країні, поліпшення інфраструктури, транспортної системи і ринку житла (включаючи розвиток системи кредитування житла). Також уряду варто було б стимулювати створення нових робочих місць і відкриття нових фірм на проблемних територіях за допомогою пільгових кредитів і податкових пільг, навчання керівних кадрів і консультацій з питань ведення бізнесу, субсидій на дослідження і розробки, надання доступу до нових технологій, субсидій на підвищення кваліфікації чи перепідготовку постійних працівників, у яких є великий ризик утрати цієї роботи, підтримки в пошуках клієнтів і організації збуту. Особливу увагу необхідно також приділити заходам для боротьбі із сільським хронічним безробіттям. Використання сучасних комунікаційних технологій могло б мінімізувати витрати в часі, пов'язані з переписуванням між місцевими центрами зайнятості і безробітними, проживаючими у віддалених населених пунктах.
4. Необхідно проводити соціально-економічну політику, що стимулювала б перехід людей з неефективних робочих місць на більш ефективні, з неформальної діяльності у формальний сектор, з безробіття в регулярну зайнятість. У той же час необхідно підсилити моніторинг пошуків роботи серед зареєстрованих безробітних і застосовувати міри до тих з них, хто одержує доход від нерегулярних заробітків. Такі міри можуть приймати форму позбавлення права на допомогу по безробіттю й участь у будь-якій програмі сприяння зайнятості, що надається й оплачується державою, а також повне зняття з обліку зареєстрованих безробітних.
5. Нарешті, рекомендується спростити процедуру реєстрації, скоротити витрати, пов'язані з перебуванням на обліку в центрі зайнятості, підвищити допомогу по безробіттю до прийнятного рівня і зробити програми, надані центрами зайнятості, більш привабливими, для того щоб стимулювати безробітних реєструватися в центрах зайнятості. Іншим мотивом для реєстрації безробітних може бути перехід системи охорони здоров'я на страхову основу: обов'язкові внески медичного страхування покривалися би державою тільки в тому випадку, якби індивіди працездатного віку були студентами стаціонарної форми навчання, непрацездатними чи зареєстрованими безробітними. [23]

     Багато  які з запропонованих мір можуть зазнавати істотної критики через  високі витрати на них, загальновизнаним є факт, що вони допомагають підтримувати моральний дух і соціальний стан у багатьох хронічних безробітних, що не маловажно для соціально орієнтованих держав.

     §3.3 Шляхи підвищення економічної активності та зайнятості молоді на ринку праці

     З попередніх сторінок бачимо, що сучасний ринок праці стикається з серйозними проблемами і суперечностями. Щорічно в Україні для 17% безробітних у віці 15-70 років (понад 246 тис. осіб) причиною незайнятості стає нетрудовлаштування після закінчення загальноосвітніх, вищих і професійно-технічних учбових закладів. Безробіття серед молоді (понад 12%) перевищує цей рівень серед інших груп населення удвічі. А шанс отримати роботу – удвічі менше.

     Тому  значна частина молоді виїжджає за кордон, працювати на економіку інших  країн. Дані Інституту демографії і  соціальних досліджень НАН України обкреслюють пригноблюючу демографічну перспективу нашої країни. За останні декілька років близько 3 млн. наших працездатних громадян виїхали у пошуках кращої долі, серед яких кожний восьмий – це молода людина у віці 25-29 років. [27]

     Практично всі підприємства випробовують недолік  кваліфікованої робочої сили. Рівень укомплектовування вакансій службою  зайнятості ледве перевищує 40%. А  у складі зайнятих безперервно росте  частина низькокваліфікованих  працівників  – понад 5 млн. осіб, або кожний четвертий. В умовах катастрофічних змін демографічної ситуації такі показники дають серйозний виклик нашому майбутньому, зокрема, стійкому розвитку економіки України.

     Президент України Віктор Ющенко в своєму Посланні Верховній Раді України про внутрішній і зовнішній стан визначив, що головна мета на десятиріччя – вивести стандарти життя на передові світові позиції, впровадити принцип економіки знань. [21]

     Створення "економіки знань" передбачає широкий розвиток освіти, в першу  чергу, технічного, у сфері точних і природних наук. Це, безперечно, дасть поштовх зростанню попиту на інноваційну працю і розвиток ринкової інфраструктури в Україні. Зараз, коли з активної діяльності пішло покоління фахівців, які сформувалися на технічному підйомі космічних успіхів, і різко впав престиж інженерних і робочих професій, – скоротився прийом на технічні спеціальності в учбові заклади всіх типів. Кількість інженерів не досягає і п'ятої частини загального випуску фахівців з вищою освітою, а число тих, хто вчиться в ПТУ – вшестеро менше студентів вузів.

     В суспільстві сформувався стереотип, що робітник – це той, хто не знайшов  кращого місця в житті. В той  же час, діти трудових мігрантів мотивовані на заробляння за рубежем як безальтернативний  шлях пристрою власного трудового життя. Заглиблює цю кризу орієнтація сучасної молоді на "модні професії". Цього року молодь віддавала перевагу отриманню вищої економічної і юридичної освіти. Але мода і конкурентоспроможність на ринку праці – речі нетотожні. В цих умовах професійна орієнтація і інші профінформаційні послуги повинні займати ведучу роль у формуванні різних категорій населення усвідомленого вибору професії, вигляду і місця діяльності, мотивації до праці.

     Протягом  останніх років управління освіти і  науки облдержадміністрацій спільно з регіональними службами зайнятості проводять роботу профорієнтації з учнями випускних класів. Упроваджені "Уроки реального трудового життя" для школярів, проводяться ярмарки професій, інші позакласні заходи. Але, як показує практика роботи, цього виявляється недостатньо. З'явилася невідкладна необхідність в проведенні всеосяжної роботи профорієнтації серед школярів, починаючи, принаймні, з п'ятого класу.

     Саме  тут головною повинна стати робота профорієнтації як з учнями, так  і з їх батьками. Адже, переважно, саме під впливом батьків і близьких родичів діти вибирають майбутню професію. Я вважаю, що на даний момент і в майбутньому в цій роботі є посилення загального впливу школи і служби зайнятості на професійне самовизначення учнів.

     Дітям необхідно роз'яснювати, що гроші повинні зароблятися працею, а не діставатися шляхом отримання дармових доходів. І що їх праця по робочих професіях дозволить їм відчути реальну значущість в суспільстві. Але і суспільство повинне бути готовим визнати можливість молоді до якісно нової праці.

     Державна  служба зайнятості України зміщує акценти  від регулювання поточної ситуації на ринку праці до профілактики безробіття, особливо молодіжного. Рішення вказаних проблем матиме стійкий і довгостроковий ефект тільки в спільній діяльності

     Можна дійти висновку, що в Україні не використовується значна частина трудового  потенціалу молоді. Наявні серйозні проблеми з працевлаштуванням молоді, яка  шукає своє перше робоче місце, у  тому числі закінчення спеціальних  навчальних закладів. Пошуки роботи потребують тривалого часу.

     Розвиток  трудової й соціальної активності молодих  людей, їх правовий захист, забезпечення зайнятості молоді, посилення мотивації  до продуктивної легальної зайнятості, зниження рівня безробіття та зменшення  його тривалості мають стати головними напрямами державної молодіжної політики в Україні.