Макроекономічні закономірності формування та функціонування ринку праці

• наявний рівень освіти, професійна спеціалізація (металургу важко пропонувати себе як вчителя математики, а юристу – фахівця по ремонту комп'ютерів);
• фізіологічні можливості людини (вік, стать, стан здоров'я, інші індивідуальні дані накладають відбиток на конкурентоспроможність людини на певних спеціалізованих ринках праці, об'єктивно позначаються на його можливостях виконувати ту або іншу роботу);
• соціальні умови (місце проживання, сімейні обставини також обмежують можливості пропозиції праці на певних ринках);
• відсутність досвіду (наймач відразу встановлює певний рівень вимог щодо досвідченості працівника).

     В цілому основні чинники, які визначають поведінку працівників на ринку  праці, наступні: величина заробітної плати, умови праці (фізична тяжкість, інтенсивність, змінність, екологія), віддаленість роботи від місця проживання, престижність праці, прихильність професії, ступінь самостійності і відповідальності.

     Іншою стороною на ринку праці виступає працедавець – той, хто формує попит на працю. Попит на робочу силу – це кількості праці, які зажадаються при певних ставках заробітної плати. [4. 107]

     Поведінка працедавця на ринку праці має  і об'єктивну основу, і суб'єктивні  прояви. Об'єктивні характеристики визначаються положенням підприємства, умовами його діяльності. Метою діяльності недержавного підприємства є отримання прибутку. Ресурсна політика підприємства аналізується відношенням прибутку до витрат. Вибір і залучення у виробництво ресурсів, у тому числі робочої сили, регулюються критерієм прибутковості.

     Положення підприємства залежить від того, як йде збут його продукції. Підприємство не може бути застраховано від коливань об'єму реалізованої продукції, залежних як від внутрішніх обставин (організація виробництва, якість продукції), так і від зовнішніх причин (конкуренція, сезонність). Ця нестійкість робить неможливим збереження якогось постійного рівня зайнятості на підприємстві.

     В діяльності підприємств на ринку  праці присутні також і суб'єктивні  елементи: надійність, відданість, лояльність працівників; упередження, що викликають певну дискримінацію; відношення до установи, в якій отримана спеціальна освіта; споріднені зв'язки; особисті симпатії або антипатії.

     Координуючу роль в співвідношенні попиту і пропозиції праці грає його ціна – заробітна плата, що є серцевиною механізму ринку праці. Заробітна плата – це ціна інтелектуальних і фізичних здібностей людини створювати економічні блага.

     Ставка  заробітної плати залежить від трьох  чинників:

• співвідношення попиту і пропозиції праці;
• державного регулювання;
• діяльності профспілок.

     Регулююча роль заробітної плати виявляється таким же чином, як і ринкової ціни на будь-який товар. Якщо, наприклад, зменшується число охочих служити в міліції, а держава має намір активізувати боротьбу із злочинністю, і розраховує привернути додаткову кількість людей на роботу в міліцію, основним чинником, що дає можливість розширити ряди міліції, є збільшення окладів, доплат за звання, стаж роботи і т.п. Інших дієвих важелів немає. Альтернативою може бути тільки примушення. Інший приклад: якщо відбувається об'єктивне скорочення попиту на метал (його споживачі знижують металоємкість виробів, розширяється застосування нових конструкційних матеріалів – пластмас і інше), в економіці повинен відбутися структурний зсув: частина людей з металургії повинна переміститися в інші галузі, що мають сприятливу економічну кон'юнктуру. Зниження середніх ставок заробітної плати в металургії вплине на пропозицію праці в цій галузі і направить ресурси праці туди, де їх застосування виявиться ефективним.

     Отже  попит на трудові послуги та їх пропозиція формують ринок праці. Рівновага  на ринку праці визначає повну  зайнятість, а порушення рівноваги  – неповну (безробіття) або надлишкову зайнятість. [4, 105] 

 

     § 1.3 Сегментація  ринку праці

     Сегментація ринку праці означає наявність  в його складі чітко окреслених підсистем, які мають свою специфіку. Ця специфіка  виявляється в особливостях пропозиції робочої сили, попиту на неї, умовах купівлі-продажу. Сегменти характеризуються різним ступенем стабільності в часі, різним впливом окремих факторів на попит та пропозицію робочої сили, різним ступенем конкуренції в межах одного і того ж сегменту та між різними сегментами, певними обмеженнями обміну руху робочої сили і робочих місць між сегментами, соціальними особливостями суб’єктів ринкової економіки. [2, 80]

     Ознаками  сегментації можуть бути:

• територіальне положення — регіон, місто, район;
• демографічні характеристики — статево-віковий і сімейний склад населення;
• соціально-економічні характеристики — рівень освіти, професійно-кваліфікаційний склад працівників, стаж роботи;
• економічні критерії — розподіл покупців за формами власності, за їхнім фінансовим станом; розподіл продавців за рівнем матеріальної забезпеченості;
• психографічні показники — особисті якості працівників, їх належність до певних верств і прошарків суспільства;
• поведінкові характеристики — мотивація зайнятості. [3, 102]

     Існують сегменти за ознаками кваліфікації –  кваліфікованої і некваліфікованої праці; за галузевими ознаками – індустріальний, сільськогосподарський та сфера обслуговування. Межі між виділеними сегментами є досить умовними та рухомими.

     Сучасний  ринок праці в Україні є  неоднорідним. Він являє собою  багатошарову структуру, яка об’єднує зареєстровані та незареєстровані, в тому числі приховані частини.

     Сегментація за кваліфікаційними ознаками передбачає виділення принаймні п’яти сегментів, які розрізняються за якістю пропозиції робочої сили та попиту на неї:

• відносно нечисленна, але стабільна група висококваліфікованих керівників та управлінців;
• кадрові робітники та службовці;
• працівники тих галузей обробної промисловості, які безпосередньо втягнуті в процеси структурної перебудови і спаду виробництва;
• працівники трудомістких галузей (переважно сфери послуг);
• соціально уразливі економічно активні особи – молодь, яка вперше виходить на ринок праці, особи передпенсійного та пенсійного віку, жінки з малолітніми дітьми тощо.

     Важливою  для аналізу та регулювання ринку  праці є галузева сегментація.

     Однією  з найважливіших ознак сегментації  є стандартність.

     

       

       

     

       

     

     

     

     

       

     Залежно від того, які склалися стосунки між найманими працівниками і  роботодавцями, в який спосіб регулюються  ці відносини, ринок праці може бути жорстким або гнучким.[2. 84]

     До 70-х років XX ст. у країнах розвинутого  капіталізму, для яких на той період характерними були економічне зростання, повна зайнятість, маловідчутна інфляція, функціонував жорсткий ринок праці. Йому було притаманне державне регулювання  і великий вплив профспілок.

     Ринок характеризувався гарантією і стабільністю зайнятості, що забезпечувалося політикою  повної зайнятості та системою соціального  страхування, регламентацією звільнення працівників, забезпеченням трудящих стабільними доходами через узаконення статусу профспілок та їхніх прав, розробленням систем оподаткування та допомоги, які гальмують процес поляризації доходів, стабільністю місця роботи, її безпеки.

     Структурна  перебудова в економіці цих країн  в умовах жорсткого ринку супроводжувалася кризовими явищами у виробництві, зростанням безробіття. Це призвело до поширення концепції гнучкого ринку праці. Його можна характеризувати як форму пристосування ринку праці до структурної перебудови економіки.

     Гнучкість ринку праці передбачає:

• оперативне реагування на зміни кон'юнктури ринку праці, тобто зміни попиту, пропозиції і цін, що виявляється відповідно у зміні обсягу, структури, якості та ціни робочої сили;
• територіальну та професійну мобільність працівників;
• гнучкість підприємства, яка виявляється в гнучкому регулюванні обсягів продукції, що випускається, у використанні нових форм організації виробництва і праці, управління кадрами;
• різноманітність форм наймання і звільнення;
• різноманітність форм професійно-кваліфікаційної перепідготовки;
• гнучкість диференціації заробітної плати;
• гнучкість у регулюванні витрат на робочу силу;
• гнучкість режимів роботи та розподілу робочого часу;
• різноманітність методів і форм соціальної допомоги;
• різноманітність методів і форм зайнятості.

     На  підприємствах зазначені вимоги забезпечуються зокрема, введенням режимів неповного робочого часу (скороченого робочого дня), надомної праці, роботи за викликами, гнучких режимів робочого часу, а також найманням тимчасових працівників. [6, 207] 

 

     Глава 2. Стан ринку праці в Україні

     § 2.1 Особливості ринку праці України  та його формування

     Особливості та етапи формування ринку праці  в Україні і стан зайнятості й  безробіття населення є наслідком  історичних, соціальних та економічних  умов у державі, які складалися не лише в останнє десятиліття, а й значно раніше.

     В часи незалежності в Україні почалося відновлення ринку праці. До цього  система регулювання заробітної плати не відповідала ринковій економіці  та була причиною розвитку прихованого  безробіття. Також в Україні тривалий час існувала монополія державної власності, жорстка регламентація розмірів заробітної плати, що призвело до деформації ринку праці. Сьогодні формування ринку праці в Україні здійснюється в умовах кризового стану економіки, надзвичайно розвиненої важкої промисловості й слабкої сфери народного споживання, залежності економіки від кооперованих зв'язків з державами СНД, в першу чергу від постачання енергоносіїв з Росії. [7, 79]

     Тож зважаючи на особливості суспільно-економічного розвитку, ринок праці в Україні має свої специфічні ознаки:

• невідповідність ціни робочої сили реальній вартості;
• зниження зайнятості у сфері суспільного виробництва, зростання чисельності незайнятого населення;
• низька частка офіційно зареєстрованих безробітних за великих масштабів зростання прихованого безробіття;
• наявність значних масштабів нерегламентованої зайнятості;
• зростання молодіжного безробіття;
• регіональні диспропорції між наявністю і потребою в робочій силі;
• низька професійна й особливо територіальна мобільність трудових ресурсів;
• відсутність або недостатня спрацьованість правових норм організаційно-економічних механізмів, що регулюють трудові відносини;
• еміграція висококваліфікованої робочої сили. [18]

     Але слід звернути увагу на головну особливість тих умов, в яких формувався ринок праці України — це глибока соціально-економічна криза. Чим же вона характеризується і як відбивається на формуванні ринку праці, зайнятості населення і безробітті?

     По-перше, сталося безпрецедентне некероване скорочення виробництва промислової  і сільськогосподарської продукції, будівництва і послуг. Це зменшило зайнятість населення та призвело до великих масштабів безробіття, особливо прихованого. Вимушена неповна зайнятість стала майже нормою, що дало поштовх до значного розвитку нерегламентованої зайнятості.

     По-друге, внаслідок руйнації єдиного економічного простору СРСР відбулася розбалансованість  економіки, що не тільки спричинило зниження виробництва, а й зруйнувало усталену структуру зайнятості населення, зробило  «зайвими» деякі галузі економіки (оборонну, нафтохімічну, деякі види машинобудування тощо), професії та спеціальності (викладачів окремих предметів, деякі професії робітників оборонних підприємств); сталося «вимивання» високотехнологічних робочих місць.