Макроекономічні закономірності формування та функціонування ринку праці

     По-третє, фактично були втрачені багато соціальних гарантій, що викликало потребу працювати значної частини пенсіонерів та підлітків, а нерозвинутий соціальний захист ще не відповідав ринковим вимогам. Через це та через низьку мобільність населення посилилася жорсткість національного ринку праці.

     Другий, достатньо впливовий фактор —  це значна різниця у розвитку сфери  докладання праці по регіонах України. Вона виникла внаслідок недостатнього  врахування регіональних особливостей під час розміщення новобудов  народного господарства за часи їх централізованого планування Держпланом СРСР. Як результат цього — західні області (Львівська, Івано-Франківська, Ровенська, Волинська, Тернопільська, Чернівецька) багато років мають значно вищий (у 3-5 разів) коефіцієнт напруженості, ніж у середньому по Україні.

     Наступним чинником впливу на формування ринку  праці України є наявність  міст з вузькоспеціалізованою структурою зайнятості. Широко відома соціальна  напруга серед шахтарів Донбасу, яка час від часу виникає не тільки з причин несвоєчасної виплати  заробітної плати, а й через закриття копалень у селищах, де немає інших робочих місць, крім інфраструктури. Така ситуація потребує значних коштів на створення нових робочих місць і масової перекваліфікації вивільнених працівників.

     Ще  одна особливість формування національного ринку праці — це його здійснення паралельно з напрацюванням і введенням у дію нових ринкових законів, які в багатьох випадках діяли поруч із законами, прийнятими для планової централізованої економіки. Тому в закони й інші нормотворчі акти часто вносилися зміни і доповнення. Все це створювало інституціональну нестабільність, котра негативно відбивалася на становленні ринку праці. [11]

     Саме  інституціональна нестабільність і  визначила, перш за все, етапи формування ринку праці. Реформування проходило в чотири етапи. Його наслідки чітко відбивалися на формуванні, функціонуванні й стану ринку праці, визначаючи стан зайнятості й безробіття.

     Перший  етап визначається періодом з початку  ринкових перетворень — 1990 р. по квітень 1991 р. У цей період ще не діяв Закон України «Про зайнятість населення» і функціонувала радянська система централізованого регулювання заробітної плати, котра не вписувалася у механізм ринкової економіки та гальмувала її втілення й розвиток. Почалося скорочення виробництва, але без відкритого безробіття. Воно мало прихований характер у відносно невеликих розмірах.

     Тривалість  другого етапу можна визначити  з квітня 1991 р. по грудень 1992 р. В цей  період почали діяти Закони України  «Про зайнятість населення», яким офіційно було визнано ринок праці в державі, й «Про підприємство на Україні». Останній Закон (ст. 19) надав повної самостійності підприємствам в організації заробітної плати і у встановленні розмірів фонду заробітної плати. Це швидко призвело до того, що функції заробітної плати, вже включаючи і відтворювальну, були вкрай зруйновані. Заробітна плата як винагорода за виконану кількість та якість праці втратила своє значення. Почала великими темпами зростати нерегламентована зайнятість як реальне джерело виживання в умовах кризи, в тому числі й вторинна зайнятість, охопили декількох мільйонів громадян. На підприємствах швидкими темпами поширювалося приховане безробіття.

     Третій  етап припав на початок 1993 р. і тривав по травень 1995 р. Декретом Кабінету міністрів  України (декрети на той час виконували по суті функції законів) були встановлені нові організаційні засади заробітної плати і призупинено дію ст. 19 Закону України «Про підприємства на Україні», тим самим були зняті всі перепони на шляху отримання незароблених грошей. Наслідки виявилися швидко: небачених розмірів досягла інфляція і суттєво зростало відкрите безробіття водночас з великими масштабами прихованого.

     Четвертий етап реформування заробітної плати  починається з дати прийняття  Закону України «Про оплату праці», з травня 1995 р. В цей період також приймається велика кількість інших ринкових законів, узгоджується їх взаємодія. Навіть не зважаючи на чисельні і багатомісячні затримки заробітної плати, які викривлювали потенційні можливості нового закону, заробітна плата, хоч і помалу, стала відновлювати своє значення. Приховане безробіття почало переходити у відкрите.

     Дивлячись на стан сучасного ринку праці, можна  сказати, що в нашій країні деякі  громадяни не здатні оцінити пропоновану  роботу як вищу соціальну гарантію, вони прагнуть будь-якою ціною «відпочити» за рахунок допомоги у зв’язку з безробіттям, а також є залежність роботодавця від суспільного погляду, згідно з яким негативно трактується стан безробіття і становище безробітного. Це негативно впливає на державну політику зайнятості в Україні, специфічно позначається на проблемі безробіття та її соціальних наслідках. [1, 311]

     § 2.2 Стан національного  та регіонального ринків праці України

     З переходом України від командно-адміністративної до ринкової економіки відбулися кардинальні зміни майже у всіх сферах життєдіяльності суспільства, зокрема і в сфері праці. В країні різко зросла кількість безробітних, прийнято низку законів, що регулюють взаємозв’язки між суб’єктами у цій сфері, розвиваються національний та регіональні ринки праці, сформувалася їхня інфраструктура.

     Національний  ринок праці – одна з важливих складових економіки, яка сприяє забезпеченню виробництва головним фактором – робочою силою. Національний ринок праці охоплює все суспільне виробництво: він забезпечує кожну галузь необхідними кадрами певного професійного-кваліфікаційного складу і трудовими властивостями, відповідними вимогам економіки. На ньому реалізується можливість вільного вибору професії, галузі діяльності; вільного руху трудового потенціалу між регіонами; дотримання норм трудового законодавства, що захищає інтереси громадян щодо гарантій зайнятості, умов праці, її оплати; збереження пріоритету кваліфікації та освіти за дотримання встановленого законом гарантованого мінімуму зарплати, що забезпечує прожитковий мінімум. [16]

     Регіони України внаслідок об’єктивно існуючих територіальних відмін у рівні та спеціалізації господарської діяльності характеризуються певними особливостями  організації працересурсного потенціалу та розвитку сфери прикладання праці. Це створює передумови для функціонування регіонального ринку праці як відносно відособленого механізму з системою зв’язків з іншими регіональними утвореннями, що одночасно є невід’ємною складовою національного ринку праці.

     Але сучасний ринок праці характеризується наявністю певних проблем, найважливішими серед яких є невідповідність між попитом і пропозицією, велика середня тривалість безробіття, наявність вимушеної неповної зайнятості, складнощі з працевлаштуванням, необхідність підвищення рівня професійної освіти, професійного навчання працівників.

     Особливо  слід зазначити, що на стан ринку праці  істотний вплив має тінізація  економічних процесів, яка призводить до появи тіньової зайнятості. До того ж частина роботодавців уникають реєстрації трудових договорів із найманими працівниками в Державній службі зайнятості. Є диференціація регіональних ринків паці, наявність депресивних регіонів із напруженою ситуацією на ньому. Сучасний стан зайнятості молоді свідчить про несприятливий загалом вплив на неї структурних зрушень, які відбуваються в економіці України. Потребує розв’язання проблема зайнятості жінок. Посилюється маргіналізація населення, що потребує уваги з боку органів державного управління.

     За  даними Держкомстату України, у грудні 2008 року середньооблікова чисельність найманих працівників порівняно з цим же місяцем 2007 року скоротилася на 335 тис. осіб і становила менше ніж 11 млн. осіб. Найбільше скорочення чисельності штатних працівників відбулося у промисловості, будівництві, на транспорті.

     Підприємства  продовжують зберігати кадри  шляхом переведення працівників  у режим неповної зайнятості.

     Якщо  у жовтні 2008 року в адміністративних відпустках перебувало 321,5 тис осіб, або 2,8% чисельності штатних працівників, то у грудні 2008 року – вже 829,0 тисяч (7,5 %).

     У режимі скороченого робочого дня (тижня) у грудні 2008 року працювало 928,0 тис. осіб, або 8,5% кількості штатних працівників проти 270,8 тис. осіб (2,4%) – у жовтні 2008 року. Зокрема, на скорочений режим роботи був переведений кожний десятий працівник підприємств транспорту та зв’язку, у лісовому господарстві та промисловості, відповідно, 16,8% та 17,7% працівників, у будівництві – кожний п’ятий працюючий.

     Протягом  останнього кварталу 2008 року відбулося  інтенсивне зростання обсягів вивільнення працівників з причин скорочення чисельності. У жовтні-грудні 2008 року роботодавці повідомили центри зайнятості про фактичне звільнення з цих причин понад 25 тисяч працівників, що на третину перевищує кількість вивільнених у четвертому кварталі 2007 року. [26]

     У січні 2009 року чисельність вивільнених працівників становила 13,4 тис. осіб.

     Але є деякі позитивні тенденції, що намітилися останнім часом на ринку праці України, наприклад динаміка падіння вакансій зменшилась у 10 разів. У грудні було втрачено 40 тисяч вакансій, тоді як у січні – лише 4,6 тисячі. Треба сказати, що у 2009 році ситуація на ринку праці починає дещо вирівнюватися. У січні поточного року чисельність людей, які звернулися до центрів зайнятості, зменшилась, порівняно з груднем 2008 року, на 129,3 тис. осіб і становила 157,5 тис. осіб.

     Крім  того, уповільнились темпи зменшення  кількості вакансій. Якщо наприкінці 2008 року кількість вакансій, заявлених  роботодавцями в службу зайнятості, в середньому за добу скорочувалась  на 2 тисячі, то наприкінці січня 2009 року – лише на 500 одиниць. У лютому кількість актуальних вакансій у базі даних державної служби зайнятості майже не змінюється.

     Державна  служба зайнятості здійснює всі заходи сприяння зайнятості, передбачені чинним законодавством. Виплата допомоги по безробіттю здійснюється у повному обсязі, без затримок. Мінімальний розмір допомоги по безробіттю для застрахованих осіб становить 500 гривень; для незастрахованих – 360 гривень.

     Навіть  у наявних умовах у січні 2009 року державною службою зайнятості було працевлаштовано 39,3 тис. осіб, 40,3 тис. безробітних проходили профнавчання (під безпосереднє замовлення роботодавців), брали участь в оплачуваних громадських роботах – 10,1 тис. осіб.

     За  даними оперативних моніторингів державної служби зайнятості, станом на 16 лютого 2009 року на обліку в державній службі зайнятості перебувало 931,9 тис. осіб, актуальними залишалися 83,2 тис. вакансій. [26]

     Що  стосується ринку праці Донецької  області, то за останніми даними Державного комітету статистики України, чисельність зайнятого населення Донецької області віком 15-70 років у середньому за 2008 рік становила 2138,8 тис. осіб та, порівняно з минулим роком, зросла на 3,8 тис. осіб. Рівень зайнятості населення збільшився з 59,8% до 60,7%.

     Чисельність безробітних в Донецькій області у середньому за 2008 рік зросла на 2,8 тис. і становила 128,5 тис. осіб. Рівень безробіття економічно активного населення, визначений за методологією Міжнародної організації праці (МОП), склав у 2008 році 5,7% проти 5,6% у 2007 році.

     Станом  на 1 квітня 2009 року на обліку в центрах  зайнятості Донецької області перебувало 70,0 тис. незайнятих громадян, серед  них: 35,9 тис. осіб (51,2%) до звільнення займали  робітничі місця; 24,8 тис. осіб (35,4) –  посади службовців та 9,4 тис. осіб (13,4%) – працювали на місцях, що не потребують спеціальної підготовки або взагалі не мали професії.

     Станом  на 1 квітня 2009 року кількість вакансій становила 8,3 тисячі, в тому числі: для  робітників – 4,4 тис. (53,1%), для службовців – 2,8 тис. (33,6%) та 1 тис. (13,3%) – для осіб, які не потребують спеціальної підготовки.

     Чисельність громадян, працевлаштованих за направленням служби зайнятості у січні-березні 2009 року, становила в Донецькій  області 11,2 тис. осіб; проходили професійне навчання – 3,8 тис. безробітних; в оплачуваних громадських роботах брали участь 5,1 тис. осіб.

     Середній  розмір допомоги по безробіттю у березні 2009р. становив 781,5 грн. (у березні 2008 року – 478,1 грн.). [26] 
 
 
 
 

     § 2.3 Державне регулювання  ринку праці

     Для того, щоб ринок праці виник, сформувався та функціонував, необхідні певні умови. Насамперед мають бути забезпечені правові умови функціонування цього ринку, зокрема можливість вільного пересування на ньому громадян, вільного вибору роботи, тобто юридична свобода працівника, можливість самостійно розпоряджатися своєю здатністю працювати. Проте цього недостатньо, так як з економічного погляду, власник робочої сили змушений продавати її тоді, коли у нього немає всього необхідного для ведення свого господарства як джерела для одержання засобів існування, або коли дохід з інших джерел є недостатнім.