Лекции по "Экономики"

  Величезні масштаби зубожіння та відсталості викликають сумніви в тому, чи можливо взагалі говорити про нормальний розвиток і прогрес людського суспільства, коли переважна частина жителів планети опинилася за межою пристойного існування.

  Проблема  рідкості ресурсів і зон зубожіння набирають загальносвітового характеру. Для її вирішення потрібна така система заходів:

  ● динамічний розвиток слаборозвинутих країн у соціально-економічній і науково-технічній сферах;

  ● новий світовий порядок, який гарантуватиме реальну допомогу відсталим країнам у вирішенні їх проблем.

  До  глобальних проблем слід віднести багато проблем охорони здоров’я. Вони зачіпають інтереси кожної людини і всього людства, впливають на долю нинішнього і майбутнього поколінь. Становлення і розвиток системи світового господарства, на жаль, сприяє розповсюдженню страшних епідемій (у масштабі окремої країни) і пандемій (у світовому масштабі). Боротьба проти них на національному рівні виявляється малоефективною. Потрібні узгоджені міжнародні дії щодо охорони здоров’я населення.

  Учені вважають, що в рішенні глобальних проблем основним критерієм має  слугувати стан здоров’я людини, всього населення землі. Тому охорона здоров’я виступає функцією критерію оцінки гуманістичності глобальних проблем сучасності.

  Екологія  характеризує взаємовідносини суспільства з природою, посилення людського впливу на навколишній світ.

  На  рубежі ХХІ ст. загострюється екологічна проблема. Вона зачіпає основи існування людської цивілізації; забруднення навколишнього середовища сьогодні досягло загрозливих масштабів. Характеризуючи загальний стан навколишнього середовища, учені різних країн, як правило, використовують такі визначення, як «деградація глобальної екологічної системи», «руйнування природних систем життєзабезпечення» і т. п. Багато з них заявляє про наростаючу глобальну екологічну кризу, яка в окремих регіонах уже набула досить відчутних форм.

  Екологічна  криза характеризується невідповідністю  розвитку продуктивних сил, суспільних форм їх розвитку і біологічних можливостей  біосфери. Вона проявляється в напруженні стосунків між людиною і природою, результатом чого є порушення навколишнього середовища, забруднення і отруєння його відходами, загроза існування людини.

  Про масштаби екологічної кризи свідчать такі приклади. По-перше, це інтенсивне знищення лісів та виснаження земельних ресурсів. Щорічно на планеті знищується понад 20 тис. км² лісів. Особливо загрозливе становище склалося в зоні тропічних лісів, де, за даними ФАО — продовольчої і сільськогосподарської організації ООН, у середині 1980-х рр. щорічно знищувалося 11 млн га лісів, а в середині 1990-х рр. — приблизно 17 млн га, насамперед у таких країнах, як Бразилія, Філіппіни, Індонезія, Таїланд. У результаті за останні десятиріччя площа тропічних лісів зменшилась на 20—30 %. Якщо дана ситуація не зміниться, то через півстоліття можлива їх остаточна загибель. До того ж тропічні ліси знищуються зі швидкістю, яка в 15 разів перевищує їх природне відновлення. А саме ці ліси називають «легенями планети», оскільки вони забезпечують основні надходження кисню в атмосферу, в них зосереджено більше половини всіх видів флори та фауни земної кулі.

  Деградація  земельних ресурсів відбувається під  впливом надмірного скотарства, водяної та вітрової ерозії, забруднення хімічними відходами, будівельних робіт та інших факторів. У результаті щорічно зі світового сільськогосподарського обороту вилучається близько 7 млн га родючих земель, які поступово перетворюються у пустовище. За підрахунками американських учених, тільки орні землі нашої планети щорічно втрачають 24 млрд т родючого шару, що рівноцінно знищенню всього пшеничного поясу на південному сході Австралії.

  По-друге, катастрофічне забруднення світової екологічної системи відходами виробничої та невиробничої діяльності людини. Усі відходи поділяються на тверді, рідкі та газоподібні. В структурі твердих відходів переважають промислові та гірничо-промислові відходи. У цілому на душу населення вони особливо великі в США, Японії та Росії. За показником на душу населення твердих побутових відходів лідирують США, де на кожного мешканця на рік припадає 500—600 кг сміття.

  Рідкими відходами забруднюється перш за все гідросфера, до того ж основними забруднювачами є стічні води та нафта. Загальний обсяг стічних вод на початку 1990-х рр. досяг 1800 км³. Нафтове забруднення негативно позначається насамперед на стані морського та повітряного середовища. За деякими оцінками, щорічно у світовий океан потрапляє близько 3,5 млн т нафти та нафтопродуктів. Нині деградація водного середовища набула глобального характеру. Приблизно 1,3 млрд осіб користуються в побуті тільки забрудненою водою, що є причиною багатьох епідемічних захворювань.

  Головними забруднювачами атмосфери, як правило, вважають діоксид сірки, окисень  азоту, оксид вуглеводу. Щорічно  в атмо- 
сферу землі викидається близько 60 млн т твердих частин, які сприяють утворенню смогу і понижують її прозорість. За деякими підрахунками, тільки в 1980—90 рр. світовий обсяг викидів вуглеводу виріс у 4 рази, досягнувши 6 млрд т, або 22 млрд т вуглекислого газу. Основну відповідальність за це несуть промислово розвинуті країни Північної півкулі, на які припадає більша частина таких викидів (США — 25 %; країни—члени ЄС — 14 %; країни—члени СНД — 13 %; Японія — 5 %).

  Одним з головних наслідків екологічної  кризи є скорочення генофонду планети, зменшення біологічної різноманітності, яка оцінюється в 10—20 млн видів. Учені вважають, що в разі збереження існуючих тенденцій у 1980—2000 рр. можливе зникнення ¹/₅ всіх видів рослин і тварин, що населяють нашу планету.

  Оскільки  процеси забруднення набули глобального характеру в 1960—70-х рр., на початку 70-х рр. ХХ ст. виник екологізм як громадський рух. Екологізм — течія неоднорідна. Його представників можна поділити на чотири групи:

  1) «противники культури», яких називають мрійниками. Вони закликають до відмови від урбанізації і повернення до сільського життя;

  2) «енвайронменталісти» — це переважно професійні екологи. Вони концентрують увагу на проблемах забруднення навколишнього середовища і погіршання якості життя в промислових містах, вони вважають можливим повне вирішення цих проблем за відповідних капіталовкладень, на базі науки і техніки, шляхом консервації природи у формі національних парків і заповідників. Зауважимо, що нині у великих містах сконцентровано 40 % усього населення, і цей процес нарощується. Так, у Мехіко проживає близько 30 млн, Буенос-Айресі — 26 млн, Шанхаї — 23 млн чоловік. Це до крайніх меж загострює екологічну проблему;

  3) «екопрогресисти», які впевнені, що впровадження так званих м’яких — енерго- і матеріалозберігаючих, незабруднюючих технологій має зберегти природні ресурси;

  4) прихильники «соціального руху». Вони намагаються виявити зв’язки між «суспільством споживання» і екологічною деградацією біосфери. Екологістів даного напрямку називають також «антипродуктивістами», оскільки вони вважають, що всі суперечності розвитку країн мають одну причину — «продуктивізм».

  Незважаючи  на різні підходи щодо захисту  навколишнього середовища, учені-екологи, економісти єдині в тому, що захист природи потребує значних витрат — до 3—5 % ВВП, тобто не менше 150 млрд дол. щорічно. Країни з розвинутою економікою в середньому витрачають до 1,7 % свого ВНП на екологічні потреби, але цього мало, тому що величина збитків, які завдаються природному середовищу щорічно, оцінюється приблизно в 6 % ВНП.

  Як  і раніше, гостро стоїть проблема забезпечення людства сировиною та енергією. Як передбачав на початку ХХ ст. академік В. І. Вернадський, антропогенні фактори (викликані діяльністю людини) призвели до виникнення економічних меж зростання. Економічний розвиток більше не може базуватися на зростаючих обсягах використання сировини і енергії. Це веде до надвеликого навантаження на природні ресурси, які обмежені.

  По  суті глобальна енергосировинна  проблема являє собою дві досить близькі за характером походження проблеми — енергетичну та сировинну. До того ж проблема забезпечення енергією є значною мірою похідною від проблеми сировинної, оскільки практично більша частина використовуваних нині способів отримання енергії по суті є переробкою специфічної енергетичної сировини.

  Розрахунки  спеціалістів Міжнародного енергетичного  агентства (МЕА) показують, що запаси енергоресурсів становлять: вугілля — на 340 років, нафти — на 30, газу — на 50 років. Не слід, звісно, зводити всі запаси енергії до цих джерел. У найближчій перспективі з’являться нові джерела енергії: термоядерна енергія, енергія плазми. Проте все це лише потенційні джерела, а сьогодні енергоресурси беруться з традиційних розвіданих запасів.

  Суттєвим  напрямком вирішення енергетичної і сировинної проблеми є їх економія.

  Глобальний  характер проблеми економії матеріальних ресурсів потребує реалізації різноманітних заходів як у національному, так і в міжнародному масштабах. Серед них варто виділити такі: обмін інформацією, науково-технічне співробітництво, розвиток обміну новими енерго- і матеріалозберігаючими технікою та технологіями.

  Це  сприяє певним позитивним зрушенням  у використанні енергії і сировини. Так, у світовій економіці енергоспоживання зросло на 5,1 % на рік, енергоємність ВВП знизилась на 15 %, а нафтоємність — на 29 %.

  Сировинні та енергетичні проблеми загострюються  також, тому що:

  1) забезпечення національних господарств паливом і сировиною здійснюється в основному через їх експорт;

  2) зовнішньоекономічні сировинні зв’язки постійно порушуються, що являє собою основну суперечність сировинної проблеми;

  3) сировинна проблема проявляється в нестійкості пропонування і попиту, в існуванні періодів надлишку і дефіциту сировини, у стрибкоподібному коливанні світових цін;

  4) існують суперечності між країнами щодо експорту/імпорту сировини.

  Ці  глобальні проблеми постачання сировини і палива є надто гострими для України, особливо щодо постачання нафти, газу, вугілля, деревини, кольорових металів тощо. З іншого боку, українське виробництво є надто енерго- і матеріалоємним. Так, на 1 дол. ВВП ми споживаємо електроенергії в 4 рази, а металу в 2 рази більше ніж у середньому в західноєвропейських країнах.

  Останнім  часом набула глобальності проблема освоєння Світового океану і космосу. Світовий океан займає 71 % площі Землі. Відношення обсягу океанської пели (товщина води як середовище життя організмів) до обсягу тих шарів атмосфери, де можливе життя, становить 183 : 1. Рослини моря дають 70 % річного виробництва кисню на нашій планеті. Проблема вивчення та освоєння Світового океану є комплексною, оскільки, по-перше, Світовий океан є одним з регуляторів умов життя на планеті; по-друге, він є «світовою фабрикою» погоди; по-третє, служить одним із джерел, що допомагають вирішити продовольчу проблему (риба, тварини, водорості); по-четверте, на дні океану зосереджені ще маловивчені запаси корисних копалин, які багаторазово перевищують за обсягом уже розвідані; по-п’яте, у самій океанічній воді розчинені практично всі відомі елементи таблиці Менделєєва; по-шосте, вагомим є транспортне значення світового океану (морське судноплавство забезпечує транспортними послугами переважну частину (до ⁴/₅) світових зовнішньоекономічних зв’язків).

  Воістину  величезні запаси мінеральних ресурсів океану. Так, біологічні ресурси становлять 40 % річної продукції рослин земної кулі. Проте вони теж не безмежні, їх треба використовувати грамотно, не порушуючи продуктивної сили океану. Хоча океанічні ресурси використовуються лише частково, але екологічний баланс уже порушується:

• підірвано сировинну базу світового риболовства;
• підвищення частки вуглекислого газу в атмосфері, зменшення озонового шару, посилення ультрафіолетового випромінювання земної поверхні негативно впливають на морські організми;
• здійснюється забруднення Світового океану стічними водами, відходами промисловості, пестицидами і хімічними добривами, нафтою. Так, за оцінками експертів, у Світовий океан викидається до 20 млрд т шкідливих речовин.

  Для розв’язання глобальних проблем  Світового океану необхідно грамотно, культурно освоювати океан і в таких межах, щоб не привести до згубних наслідків ні для океану, ні для навколишнього середовища.