Перерозподіл  національного доходу в економічній  теорії розглядається в межах державних фінансів. Держава відіграє вирішальну роль у перерозподілі доходів, виконуючи цим самим свою соціальну функцію. Зазначимо, що держава — це лише один учасник перерозподілу. Монополістичні фінансові корпорації, підприємницькі структури, що володіють факторами виробництва, здійснюють активний вплив на законодавчу діяльність і поведінку уряду в прийнятті рішень у бюджетній, фінансово-кредитній та податковій політиці. Співвідношення політичних сил у суспільстві також впливає на характер перерозподілу доходів.

  Необхідність перерозподілу національного доходу державою. Держава здійснює перерозподіл доходів на двох рівнях.

  1. Держава може втручатись у процес формування цін на економічні фактори виробництва і таким чином захищати інтереси економічних агентів, гарантуючи їм отримання доходів. Це стосується в першу чергу ренти, процента і заробітної плати. Так, політика Національного банку щодо встановлення облікової ставки, ставки рефінансування формує рівень доходів банківського капіталу. А політика заморожування заробітної плати приводить до стримування доходів найманих працівників. Державна підтримка сільськогосподарських цін у більшості країн світу гарантує фермерам отримання відповідного доходу.

  2. Держава може втручатись у перерозподіл пізніше, стягуючи податки із суб’єктів господарювання. У цьому разі держава змінює результати індивідуального розподілу доходів між економічними факторами виробництва.

  Результати  перерозподілу можуть проявлятись  у формі вертикального перерозподілу (між багатими та бідними за рахунок різного роду податків) та горизонтального перерозподілу (за рахунок трансферти, субвенції, витрат на охорону здоров’я та освіту, субсидії тощо). Економічна доцільність перерозподілу забезпечується за допомогою органічного поєднання реалізації двох розподільних принципів: принципу ефективності та принципу соціальної справедливості. Здійснюючи принцип соціальної справедливості, держава гарантує своєму громадянину достатній рівень життя, не допускає, щоб він опинився за межею бідності. Із цією метою держава визначає мінімум оплати праці, якого обов’язково повинні дотримуватись роботодавці всіх форм власності. Мінімальна заробітна плата — це встановлена державою нижня межа оплати праці за фактично відпрацьовану повну місячну норму праці (робочого часу) найманого працівника. Такий мінімум не повинен бути нижчим за існуючий у країні прожитковий мінімум. Останній означає мінімальну суму коштів, що необхідна для забезпечення життєдіяльності людини та відновлення її працездатності. На відповідному рівні має визначатись рівень пенсій, виплат інвалідам, малозабезпеченим і громадянам, що втратили робоче місце.

  Необхідно так перерозподіляти доходи, щоб  досягти компромісу між рівністю та ефективністю. Як інструменти перерозподілу доходів держава використовує податки, акцизи, мита, субсидії, соціальні виплати, формування різного роду фондів суспільного призначення тощо. Кінцевою метою перерозподілу є відносне вирівнювання міри споживання кожним громадянином. Диференціація розподілу суспільних фондів споживання має визначатися в основному обсягом споживання життєвих засобів, необхідних для відтворення народонаселення і робочої сили.

17.4. Споживання, національний 
дохід і заощадження

Споживання: сутність і функції. Заощадження та його функції. Національні заощадження і норма заощаджень.

  Споживання: сутність і функції. Концепція споживання і заощадження, що тут викладається, становить інтелектуальний стрижень кейнсіанського підходу. Застосована понад півстоліття тому англійським економістом Дж. Кейнсом, ця концепція була неприйнятною для тодішніх західних економістів. Сьогодні багато елементів кейнсіанської теорії ввійшли у словник політичної економії.

  Розкриття сутності споживання починається з  поведінки споживачів. Згадаймо з теми 11, що споживання домогосподарств — це видатки на придбання товарів та послуг для задоволення потреб. Споживання є найважливішим компонентом національного доходу, що становить від 75 до 80 % сукупних видатків. Основними компонентами споживання є такі статті, як продовольство, житло, транспортні засоби, освіта, медичні послуги. Ці компоненти поділяються на три основних групи: товари тривалого користування, поточного користування і послуги.

  Однією  з найважливіших в економічному відтворенні є функція споживання. Вона розкриває взаємозв’язок між величиною видатків на споживання та обсягом використовуваного особистого доходу. Це поняття ґрунтується на припущенні, що існує стабільний емпіричний взаємозв’язок між споживачем і доходом.

  Зв’язок між споживанням  та доходом називають функцією споживання.

  Крива графіка на рис. 17.6, що проходить через точки А, B, C, …, G, є функцією споживання. Для кожного розміру національного доходу визначається розмір споживання С домогосподарства. Споживання зростає разом із збільшенням національного доходу. 
У точці А споживання перевищує розмір національного доходу, у точці В воно точно відповідає обсягу національного доходу, а починаючи з точки С споживання становить частину національного доходу.

Рис. 17.6. Функція споживання

  Зміни у споживанні, які спричиняються змінами в доході, називають граничною схильністю до споживання (ГСС).

  Гранична  схильність до споживання — це величина додаткового споживання, що його спричиняє одна додаткова гривня доходу.

  Схильність  до споживання означає бажаний рівень споживання. Отже, ГСС — це додаткове споживання, що виникає з додаткової гривні доходу. Це визначення можна записати так:

.

  Гранична  схильність до споживання коливається  в межах від 
0 до 1.

  Розглянемо  загальну спрямованість національного споживання. По-перше, споживання важливе, тому що воно є головним компонентом сукупних видатків. По-друге, те, що не споживається, — заощаджується. У системі розширеного економічного відтворення споживанню належить надзвичайно велика роль.

  Практика показує, що в цілому споживачі визначають свій обсяг споживання з огляду на поточний дохід і на дохід у тривалій перспективі. Поточний дохід характеризує тісний зв’язок споживання з поточним використанням доходу. Дохід у тривалій перспективі слугує людям для обґрунтування своїх споживчих видатків не тільки через поточний дохід, а й через довгострокові тенденції доходу.

  Заощадження та його функції. Заощадження — це частина доходу, що не споживається. Отже, заощадження З дорівнюють національному доходу НД мінус споживання С:

З = НД –  С.

  Заощадження здійснюють домогосподарства, підприємства, організації та держава. У ринковій економіці основними об’єктами заощадження є домогосподарства і підприємства.

  Національні заощадження і  норма заощаджень. Економічні дослідження показують, що дохід є визначальним компонентом не тільки споживання, а й заощадження. Багаті заощаджують більше ніж бідні не тільки в абсолютних цифрах, а також як процент від доходу. Часто найбідніші витрачають більше ніж заробляють. Тому, як правило, замість заощадження зростають борги.

  Розглянемо  функцію заощадження та граничну схильність до заощадження. Функція заощадження показує зв’язок між розміром заощадження та доходом.

  Гранична  схильність до заощадження (ГСЗ) визначається як частка кожної додаткової гривні доходу, що йде на додаткове заощадження, тобто

.

  Сума  видатків з національного доходу на споживання плюс сума використання національного доходу на заощадження  повинні дорівнювати обсягу національного доходу країни. Правда, в реальній дійсності така рівність досягається не завжди. Але за теорією слід виходити з того, що національний дохід дорівнює сумі споживання й заощадження:

НД = С + З.

  Якщо  ГСС дорівнює 0,80, то ГСЗ має дорівнювати 0,20. Сума ГСС та ГСЗ повинна обов’язково дорівнювати одиниці. Отже, ГСЗ = 1 – ГСС.

  Заощадження є вартісним показником інвестицій і нагромадження капіталу. Поняття інвестицій застосовують, щоб позначити збільшення запасу матеріальних капітальних благ. Відповідно інвестиції мають місце тоді, коли є заощадження і коли за їх рахунок створюється реальний капітал.

  Отже, між заощадженнями та інвестиціями існує прямий зв’язок. Його можна  розглядати, приміром, на рівні корпорації і в масштабі суспільного відтворення. В останньому разі визнають національні заощадження і норму національних заощаджень.

  Дамо  визначення цих категорій економічного відтворення з погляду національного  доходу. Національні заощадження  — це та частина національного  доходу, яка не використовується на споживання, тому що має бути спрямована на нагромадження капіталу і багатства країни. Це — чисті заощадження і чисті нагромадження.

  Норма національного заощадження (ННЗ), визначається за формулою:

,

де З  — обсяги заощадження національного  доходу, наприклад, за рік. Заощадження, здійснювані за рахунок національного доходу називаються чистими заощадженнями.

  Оптимальною нормою національного заощадження  вважається 20—25%. Між нормою національного заощадження, інвестиціями і темпами економічного зростання існує тісний взаємозв’язок. Тому кожна країна особливу увагу звертає на стимулювання схильності населення, домогосподарств, підприємств до заощадження. Більш детально проблеми інвестицій і економічного зростання будуть розглянуті в темі 18.

 
 
              Термінологічний словник

  Гранична  схильність до споживання — величина додаткового споживання, що його спричиняє одна додаткова гривня доходу.

  Доходи — грошові кошти, що отримують домогосподарства, фізичні та юридичні особи за результатами господарської діяльності, використання власності чи у формі соціальних виплат, громадських внесків тощо.

  Доходи  від власності — доходи, які отримують власники від продуктивного використання землі, капіталу, майна (орендна плата, процент, дивіденд).

  Доходи  від індивідуальної трудової власності — доходи, які отримують громадяни від самостійної трудової діяльності (за надання послуг чи реалізацію товарів, що вироблені індивідуально).

  Заощадження — частина доходу, що не споживається.

  Національне заощадження — частина національного доходу, яка не використовується на споживання і характеризує обсяг чистого заощадження в суспільстві.

  Номінальні  доходи — сума грошових доходів, отриманих протягом певного періоду, без урахування зміни цін.

  Норма національного чистого  заощадження = (національне заощадження / національний дохід) ´ 100.

  Податки — обов’язкові нормовані платежі, що вилучаються державою в бюджет за встановленими нею розмірами з фізичних та юридичних осіб.

  Податки непрямі — податки на товари та послуги, що встановлюються у вигляді надбавки до ціни або тарифу.

  Податкова декларація — заява платника податків про отримані доходи, як правило, за поточний рік.

  Прожитковий мінімум — розмір грошових коштів, що необхідний для підтримки життєдіяльності людини та відновлення його робочої сили.

  Суспільні фонди споживання — фонди, за допомогою яких використовується частина фонду життєвих засобів і забезпечується (повністю або частково) задоволення потреб в освіті, культурі, охороні здоров’я, утримання непрацездатних членів суспільства.

  Функція споживання — зв’язок між споживанням та доходами.

  Функція заощадження — зв’язок між розмірами заощадження та доходу.

 
     Контрольні  запитання і навчальні  завдання