Лекции по "Экономики"

  Розв’язуючи проблему купівлі ресурсів, підприємець  чи менеджер має орієнтуватися на вимоги виробничої функції і підібрати таку комбінацію факторів виробництва, яка забезпечує виробництво певного обсягу з найменшими витратами.

  Виробнича функція показує різні шляхи  виробництва певного обсягу продукції. Декілька прикладів дозволять студентам  зрозуміти, як підприємство визначає комбінацію факторів, щоб співвідношення між виторгом і валовими витратами було найсприятливішим. Наприклад, щоденний попит на хліб дорівнює 30 одиницям. Уважатимемо, що на ринку ціна одиниці кожного з фа- 
кторів виробництва така: робочої сили — 2 грн., землі — 1 грн., капіталу — 3 грн. і підприємницького хисту — 3 грн. Припустимо, що кожну з 30 одиниць хлібин можна продати за 1 грн. За якої комбінації ресурсів хлібокомбінату вигідно виробляти хліб? 

Таблиця 12.1

ВИтрати факторів і витрати виробництва  
для певного обсягу продукції

  З даних табл. 12.1 видно, що з двох комбінацій ресурсів вигідним є 1-й варіант, за якого валові витрати становитимуть 26 грн. Отже, комбінація 1 — найменш витратний варіант виробництва даної кількості хліба.

   Виходячи з цього підприємство купує на ринку ресурсів : робочої сили — 4 одиниці, землі — 6 одиниць, капіталу — 2 одиниці, підприємницького хисту — 2 одиниці.

  Друга стадія: ...В...Т¢ — стадія виробництва, на якій створюються нові товари. Літера В означає процес виробництва, а літера Т¢ — обсяг товару з такими витратами, що можна одержати прибуток.

  Тут ми припускаємо, що хлібокомбінат діє  на конкурентному ринку, максимізує прибуток, який дорівнює валовому доходові (виторгу) мінус валові витрати. Максимізація прибутку передбачає, що підприємство ефективно здійснює виробничі операції і приймає зважені рішення на ринку ресурсів (купує ресурси за найнижчими цінами і виробляє оптимальний обсяг продукції, щоб одержати максимум прибутку). Прибуток — це чисті надходження або фактичний заробіток підприємця. Він репрезентує величину, яку підприємство може реінвестувати в нові машини, верстати, технологічні лінії, будівлі тощо. Усі названі види діяльності, що ґрунтуються на прибутку, збільшують для його власника (чи власників) капітал підприємства.

  Ринок чистої конкуренції є ринком великої кількості підприємств, що не впливають на ціни. А оскільки частка окремого хлібокомбінату на ринку хліба нескінченно мала, то крива попиту на його продукцію виглядає цілком горизонтальною або безмежно еластичною (див. тему 8). За таких умов додатковий дохід, отриманий від кожної додаткової одиниці, є ринковою ціною.

  Правило визначення пропонування підприємства за умов чистої конкуренції таке: підприємство, що орієнтується на максимальний прибуток, вироблятиме обсяг продукції на рівні, за якого граничні витрати дорівнюють ціні:

Граничні  витрати = Ціна, або ГВ = Ц.

  Інше  правило бізнесової діяльності підприємства, орієнтованого на максимізацію прибутку таке: прибутки підприємства максимізуються в процесі виробництва обсягу продукції, за якого загальний виторг перевищує валові витрати на максимальну величину.

  Припустимо, що наше підприємство діє саме таким  чином. Графічно це можна показати, як на рис. 12.1. 

Рис. 12.1. Обсяги виробництва і максимізація прибутку 
в короткостроковому періоді

  На  рис. 12.1 порівняно загальний виторг і валові витрати хлібокомбінату за різних обсягів виробництва. Загальний виторг зображено прямою лінією, бо за досконалої конкуренції кожна додаткова одиниця продукції збільшує загальний виторг на одну й ту саму величину — на свою ціну.

  Валові  витрати зростають зі збільшенням  виробництва. Проте темпи зростання  витрат залежать від динаміки ефективності підприємства. Спочатку, коли масштаби виробництва хлібин зростають, діє закон зростання віддачі виробничих ресурсів, у зв’язку з чим валові витрати знижуються. Згодом валові витрати починають зростати прискореними темпами внаслідок дії закону спадної віддачі, яка в короткостроковому періоді зумовлена інтенсифікацією використання виробничих потужностей.

  Порівнюючи  валові витрати із сумарним виторгом на рис. 12.1 виділяємо дві точки  беззбитковості, які відповідають виробництву хлібин K₀ i K₁. За таких обсягів виробництва підприємець одержує лише нормальний (підприємницький) прибуток. У проміжку між виробництвом хлібин K₀K₁, хлібокомбінат одержує економічний прибуток. Проте максимальний економічний прибуток підприємство отримує за виробництва 30 хлібин. Будь-яке збільшення чи зменшення кількості випуску хлібин відносно 30 одиниць означає втрату певного економічного прибутку. За умови продажу цих 30 хлібин підприємство одержить максимальний економічний прибуток, а виробництво валового доходу буде оптимальним.

  На  другій стадії капітал підприємства діє як продуктивний капітал. Вироблена продукція Т¢ виступає як товарний капітал — форма, в якій капітал існує на цій стадії, перехідній у третю стадію.

  Третя стадія кругообігу: Т¢ — Г¢ — стадія реалізації виробленої продукції, тобто товарного капіталу, на конкурентному ринку. Нами визначено, що продукція хлібокомбінату має попит, а ціна стала — 1 грн. за хлібину за будь-якого обсягу продажу в короткому періоді.

  Т¢ = Т + DТ, а Г¢ = Г + DГ. Оскільки DГ — це економічний прибуток, то ринкова ціна хліба Р, що дорівнює 1 грн. за хлібину, є вищою за економічні витрати.

  За  визначенням, даним у темі 9, ми знаємо, що предмети споживання і споживчі послуги продаються на ринку споживчих товарів і послуг (роздрібний ринок). Купують ці товари, як правило, домогосподарства. Ми абстрагуємося від оптової торгівлі і вважатимемо, що підприємство реалізує хліб домогосподарствам через фірмові магазини.

  Таким чином, стадію руху Т¢ — Г¢ треба пов’язати з ринком хліба та з попитом домогосподарств.

  Для кращого розуміння проблеми можна  запропонувати таку схему реалізації продукції підприємства: 

  З цієї схеми випливає, що хлібокомбінат  продає продукцію через систему  магазинів роздрібної торгівлі домогосподарствам (Т¢ — Г¢). Домогосподарства, купуючи хліб, здійснюють грошові споживчі видатки (Г — Т). Ці споживчі видатки на рівні підприємства перетворюються у виторг, тобто у валовий дохід. Тим самим хлібокомбінат: 1) реалізує весь випуск продукції, 2) заміщує економічні витрати і 3) одержує економічний прибуток у розмірі 4 грн. за партію у 30 хлібин. Процес можна продовжити, але вже на розширеній основі, бо підприємство має грошові кошти в розмірі 4 грн., які можна інвестувати в нові виробничі потужності. Грошовий капітал Г, який підприємство витратило на виробничі ресурси, повернувся йому з приростом Г + DГ.

  З’ясувавши  зміст трьох стадій руху капіталу, ще раз, але більш детально, розглянемо деякі проблеми першої стадії його руху.

  Ми  почали вивчати цю стадію з надто  абстрактної моделі, тобто поза зв’язком з домогосподарствами як постачальниками  ресурсів і одержувачами доходів. Це було спрощення, необхідне для швидкого засвоєння суті. Але першу стадію руху грошового капіталу підприємства, як і третю, слід розглядати у тісному взаємозв’язку з домогосподарствами як суб’єктами приватної ринкової економіки.

  Схематично  цей зв’язок може мати такий вигляд: 

  З цієї схеми видно, що підприємство, здійснюючи витрати (Г), придбаває необхідні  йому ресурси, орієнтуючись на найкращу комбінацію ресурсів у процесі виробництва (табл. 12.1). Власниками ресурсів, які купує підприємство, є домогосподарства. Вони постачають на ринок ресурсів усе, що потрібно хлібокомбінату: працю, землю, капітал, підприємницький хист. Витрати підприємства на ці ресурси для домогосподарства мають форму доходів, а саме: заробітну плату, земельну ренту, процент на капітал, підприємницький прибуток. Ці доходи домогосподарства витрачають, купуючи товари на ринку споживчих товарів. Таким чином забезпечується органічний зв’язок домогосподарств із кругообігом капіталу підприємства.

  Якщо  абстрагуватися від домогосподарств, то кругообіг капіталу традиційно визначають такою формулою, розробленою К. Марксом (Маркс К. Капітал: Т. 2 // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. — Т. 24. — Розд. 1. — С. 29—68):

Г — — Г¢.

  З цієї формули видно, що грошовий капітал  перетворюється на продуктивний, продуктивний — на товарний, а товарний — на грошовий. Таким чином, існує три  функціональних форми капіталу підприємства — грошовий, продуктивний, задіяний у процесі виробництва, і товарний. Крапки, що стоять обабіч В, зосереджують увагу на тому, що саме виробництво є основою і змістом усього кругообігу капіталу. На першій і третій стадіях кругообіг функціонує у сфері обігу, на другій — у сфері виробництва, яка є вирішальною.

  Кругообіг капіталу — це безперервний рух капіталу, у процесі якого він послідовно проходить три стадії, набуває на кожній з них певної функціональної форми і повертається до своєї вихідної форми — грошової.

  У широкому і схематичному вигляді  кругообіг капіталу підприємства можна подати таким чином: 

  Повна реалізація продукції характеризує ринкову рівновагу, за якої існує  повна відповідність між пропонування і попитом.

  У цю схему, для спрощення аналізу, ми не включили ті підприємства, які спеціалізуються на виробництві засобів виробництва — сировини, матеріалів, машин, устаткування, палива тощо.

12.3. Оборот капіталу. Основний і оборотний   
капітал підприємства

Оборот  капіталу. Основний капітал, його фізичний і моральний знос. Оборотний капітал.

  Оборот  капіталу. Оборот капіталу — це кругообіг капіталу, узятий не як окремий акт, а як процес, що безперервно повторюється. Оскільки капітал проходить у своєму русі сферу виробництва і сферу обігу, то його час обороту складається з часу виробництва і часу обігу.

  Час виробництва —  це той час, протягом якого капітал перебуває у сфері виробництва. Його найважливішою частиною є робочий період, тобто кількість робочих днів, яка витрачається на виробництво готового продукту, коли предмети праці підлягають безпосередній обробці. Робочий період залежить від характеру галузі виробництва, рівня техніки на тому чи іншому підприємстві та інших умов. Наприклад, хлібокомбінату потрібно лише декілька годин, щоб перетворити певну кількість борошна в хліб, готового до продажу, а на літакобудівному підприємстві випуск кожного літака потребує витрат великої кількості трудових і матеріальних ресурсів упродовж багатьох місяців. Час виробництва звичайно триваліший ніж робочий період. Він включає також перерви в обробці, протягом яких предмет праці підлягає впливу певних природних процесів, як наприклад, бродіння вина, ріст зернових, дубління шкіри, охолодження металу тощо. 
З розвитком техніки строки багатьох подібних процесів скорочуються. Час виробництва включає в себе також організаційні перерви. Так, більшість підприємств працює лише в одну зміну та п’ять днів на тиждень. Поступово скорочується тривалість робочого дня, зростає кількість святкових днів. Багато підприємств значну частину річного фонду часу не працює.