Лекции по "Экономики"

  Узагальнення, припущення та спрощення. Політична економія доводить свої дослідження до узагальнень, які застосовуються при утворенні понять, суджень, теорій. Економічні узагальнення мають у собі дещо неточні кількісні визначення. Приміром, вираз: «середньомісячна заробітна плата в Україні досягла в 1999 р. 
178 гривень» — є неточним у тому розумінні, що одні працівники мали середньомісячну зарплату в декілька разів нижчу, а інші — у десятки разів вищу від загального середнього рівня.

  Економісти  в дослідженнях використовують припущення та спрощення. Так, узагальнення будуються за припущенням, що «всі інші фактори незмінні», тобто «за інших рівних умов». Отже, такий метод спрощує аналіз зв’язку чи процесу.

  Графіки і таблиці. У наукових працях з політичної економії, підручниках і навчальних посібниках активно використовуються графіки, таблиці, формули тощо. Графіки і таблиці мають велике значення для ілюстрування зроблених у політичній економії висновків щодо законів, економічних явищ чи процесів. Політична економія як наука використовує також такі методи пізнання, як експеримент, економіко-математичні методи. Одним із засобів пізнання соціально-економічних процесів є поєднання якісного та кількісного аналізу. Кількісні характеристики є невід’ємною частиною політекономічного дослідження. Точний кількісний аналіз дозволяє досліднику глибше розкрити суть економічних процесів, тенденцій розвитку економіки. Процес виявлення тенденцій економічного розвитку зумовлює широке впровадження математичних прийомів пізнання (формули рівностей, нерівностей, функцій, графіків, інтегралів тощо) та використання їх у підручниках з політичної економії.

  Збирання  та узагальнення фактів. Конкретним прийомом пізнання дійсності є збирання фактів. Це безмежно складне завдання. Світ економічної дійсності заповнений безліччю різних фактів: реальних і нереальних, закономірних і випадкових, довго- і короткострокових, макро- і мікроекономічних. Збираючи факти, варто визначити, котрі з них стосуються конкретної проблеми, яка розглядається, а котрі ні. Оскільки факти відображають економічну дійсність, то їх збирання і систематизація має велике значення для з’ясування сутності певних економічних явищ і процесів.

  Завдання  політекономії полягає в тому, щоб привести в систему зібрані факти, дослідити їх, виявити суттєві риси явища, тенденції його руху, вивести економічний закон. Закономірності і закони — центральна ланка політекономічного дослідження. Вони пояснюють чинники буття фактів економічної дійсності, їх сутнісні риси, взаємозв’язок між ними та джерела їх руху. Теорія спирається на факти, без фактів це — лише гіпотеза.

  Нарешті, при розгляді методології політичної економії постає і таке питання: що є критерієм правильності результатів  пізнання, узагальнень і висновків, до яких приходить політекономія? Вищим критерієм істинності знання виступають факти реального економічного життя, тобто суспільна практика. Економічне життя — поведінка, зв’язки, відносини індивідів та інститутів у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання товарів і послуг — з часом змінюється. Тому необхідно постійно звіряти існуючі теоретичні висновки і концепції з економічною дійсністю, яка, як живий організм, піддається і кількісним, і якісним змінам.

1.3. Функції політичної  економії

Позитивна і нормативна політична  економія. Еко-номікс і політекономія.

  Функції політичної економії. Політекономія виконує насамперед пізнавальну функцію. Вона покликана вивчати і пояснювати процеси і явища економічного життя суспільства на основі наукового доказу.

  Будь-яке  знання цінне тим, що може служити керівництвом до практичних дій для суспільства. Тому політична економія не повинна обмежуватися простою констатацією фактів. Наука зобов’язана відкривати закони, що управляють економічними процесами, і розробляти шляхи їх використання. Отже, з пізнавальною функцією політичної економії тісно пов’язана її практична функція.

  Практична функція політичної економії полягає в тому, щоб допомагати людям зрозуміти наше суспільство: описати, пояснити і спрогнозувати економічний прогрес, наприклад, необхідність переходу до соціально орієнтованої економіки. Віддача від політекономічних досліджень найбільша тоді, коли економічні знання застосовуються в розробці політики, яка спрямована на побудову кращого суспільства. Ця відмінність між теорією науки та її застосуванням на практиці є центральною для сучасної політекономії.

  Політична економія виконує також ідеологічну функцію. Багато питань політичної економії мають прямий вихід на ідеологічну сферу, зачіпають ідеологічну боротьбу різних суспільних сил, волю яких виражають відповідні партії. Так, в Україні діють ліві партії (комуністична і соціалістична), праві партії (ліберально-демократична, народний рух України, республіканська тощо), центристські партії (соціал-демократична, народно-демократична і т.д.). Ідеологічна функція нашого навчального посібника полягає в обґрунтуванні для України вибору відповідної моделі змішаної економічної системи, яка повинна замінити соціалістичну систему радянського зразка.

  Цілком  очевидно, що цю функцію політична  економія має виконувати на основі наукового доказу, шляхом розкриття й узагальнення реальної дійсності, вироблення сучасного економічного і політичного мислення. Потрібно довести на системі фактів, що, наприклад, одержавлена соціалістична економіка не може мати майбутнього через певні суттєві недоліки чи вади, характерні для неї.

  Ще  одна функція політекономії —  методологічна. Політична економія виступає як теоретичний фундамент цілого комплексу економічних наук — галузевих (економіка промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорту та ін.) і функціональних (економіка праці, фінанси, грошовий обіг і кредит, економічна статистика). Крім того, низка економічних наук перебувають на стику різних галузей знання — економічна географія, теорія управління (менеджменту), історія народного господарства та ін., для яких політична економія теж є теоретичною основою.

  Виникає запитання: чому теоретично-методологічною основою цих економічних наук є саме політична економія? Відповіді на це питання такі:

  1. Політична економія досліджує явища багатогранної економічної дійсності не в локальному розрізі (фінанси чи мікроекономіка), а в системній цілісності. На відміну від усіх інших економічних наук політична економія вивчає не тільки функціональні зв’язки, на чому спеціалізуються конкретні дисципліни, а й соціальні зв’язки і відносини. Щоб дати визначення грошам, потрібно досліджувати всю економічну систему, всі провідні зв’язки, суперечності, стратегічні тенденції тощо. Це не може зробити жодна економічна наука, крім політичної економії. Ясна річ, що політична економія не відривається зовсім від галузевих чи функціональних економічних наук, які теж розробляють теоретичні положення щодо даних сфер знання. Це стосується тих фактів реальної дійсності, які політекономічна наука повинна узагальнювати і робити відповідні висновки (позитивні чи негативні).

  2. Політична економія — це така  наука, яка досліджує найбільш суттєве, найбільш глибинне в явищах і процесах економічного життя суспільства. Вона акцентує увагу не на одному явищі, а на безлічі, які є загальними або для всіх економічних наук, або для більшості з них. І ці загальні принципи чи закони, теорії чи моделі, що їх розробляє політекономія, стають позитивним надбанням для всього комплексу економічних наук.

  3. Ніяка галузева чи міжгалузева економічна наука не може замінити політекономію в дослідженні сутності соціально-економічної системи суспільства, закономірностей її розвитку, властивих їй соціально-економічних суперечностей, причин відмирання та заміни її новою системою певного типу. Це безпосередньо є прямою функцією саме політичної економії.

  Хоча  політична економія є наукою, але  вона не є точною наукою. Економічні явища, на відміну від фізичних чи біологічних, не можна досліджувати в лабораторних умовах і точно фіксувати кількісні та якісні величини чи зміни. Проте її узагальнення, що спираються на факти реальної дійсності, часто є досить точними. Наприклад, політекономія досить точно зафіксувала появу капіталістичного способу виробництва, фіксує конкретні етапи його розвитку. Точними є висновки про наявність таких законів, як закон первісного нагромадження капіталу, закон конкуренції, закон вартості, основний закон капіталізму, закон зростання потреб та ін.

  Позитивна політекономія. Вивчаючи політичну економію, треба бути уважним і розрізняти позитивні (або фактичні) дані та нормативні твердження (або оцінні судження).

  Позитивна політична економія описує факти, наявні процеси і відносини в даній економіці. Чому економіка розвивається циклічно? Що треба зробити, щоб підвищити попит на робочу силу, а безробіття знизити? Які особливості сучасної капіталістичної економіки? Ці питання розв’язуються за допомогою певної сукупності фактів. Питання можуть бути простими або складними, але всі вони належать до сфери позитивної політекономії.

  Недоліком позитивної політичної економії є те, що вона абс- 
трагується від значного впливу на поведінку людей, їх економічні відносини і виробничу діяльність низки позаекономічних факторів — політичних, релігійних, ідеологічних, національних тощо, чого політекономія як наука не має права ігнорувати, аби пізнати реальну дійсність і закономірності економічного розвитку суспільства.

  Нормативна  політекономія. На противагу позитивній політекономії нормативна політекономія уособлює оцінні судження якихось людей та позаекономічних теорій суспільного життя щодо того, якою повинна бути економіка країни або яку конкретну політичну акцію слід рекомендувати, базуючись на певній економічній теорії або на певних економічних відносинах.

  Радянська політекономія в основному була нормативною, а точніше — нормативно-догматичною. Її основні положення розроблялися відповідно до вчення марксизму-ленінізму, рішення компартії були тими чинниками, які замінювали необхідність дослідження фактів реальної дійсності. Замість того, щоб розробляти теоретичні принципи і наукові рекомендації, радянська політекономія виконувала функцію апологетики моделі соціалізму, яка із самого початку містила в собі тенденцію до виродження. Разом з тим треба зазначити, що радянська політекономія мала наукові досягнення у розробці таких теоретичних проблем, як планомірність, економічні функції держави, механізм планового ціноутворення, безпосередньо суспільна праця, господарський розрахунок тощо. Багато з теоретичних розробок радянських економістів-теоретиків було використано в 30-ті та післявоєнні роки західними країнами та економістами-теоретиками. Проте в цілому радянська школа політичної економії не була самостійною і незалежною суспільною наукою (як і всі інші суспільні й конкретні економічні науки) від одержавленої марксистсько-ленінської ідеології. Тому вона зазнала краху разом з Радянським Союзом.

  Завдання  даного посібника з політичної економії полягає в гармонічному поєднанні раціональних елементів і позитивної та нормативної політекономії.

  Економікс і політекономія. На рубежі ХХ ст. виник іще один напрям у політичній економіці, який одержав назву «економікс» і став популярним у другій половині минулого сторіччя. У чому полягає різниця між політекономією і економікс як суспільними науками? У тому, що економікс є одним з напрямів політичної економії як теоретичної економічної науки в широкому смислі, він спеціалізується на дослідженні функціональних зв’язків у економічній системі. Рідкість виробничих ресурсів і задоволення потреб людей — саме та вісь, навколо якої «крутяться» всі розділи курсу з економікс.

  «Економікс досліджує проблеми ефективного використання обмежених виробничих ресурсів або управління ними з метою досягнення максимального задоволення матеріальних потреб людини» (Макконнелл К. Р., Брю Ст. Л. Экономикс: Принципы, проблемы и политика... — С. 18).

  Визначений  цими авторами предмет економікс  є дуже важливим, це не викликає заперечень, і цей бік економічного життя політична економія теж традиційно досліджує з початку свого виникнення. Водночас політична економія в дослідженні особливу увагу звертає на пізнання сутності і ролі в економічному житті соціально-економічних відносин та їх системного функціонування — економічного ладу суспільства (капіталістичного, соціалістичного, соціал-ліберального та ін.). Варто зазначити, що пострадянська політична економія в Україні все більше уваги приділяє глибокому вивченню функціональних зв’язків у економічній системі суспільства, орієнтуючись на здобутки в цій сфері сучасної неокласичної політичної економії.

  Завдання  вітчизняної політекономії. З точки зору актуальності можна виокремити основні блоки завдань української політекономії як аналітичної науки і навчальної дисципліни.

  1. Дослідження проблем ефективного  використання обмежених виробничих ресурсів і управління ними з метою досягнення максимального задоволення потреб людини, у тому числі й проблем, «що, як, для кого і скільки виробляти?».

  2. Розкриття суті і тенденції  розвитку соціально-економічних  відносин у їх взаємозв’язку  з продуктивними силами. Важливо при цьому розкрити і описати перспективну модель економічної формації України.

  3. Вивчення системи законів, які  управляють виробництвом, розподілом, обміном і споживанням матеріальних  благ як у ринковій, так і в інших економічних системах, а також дослідження поведінки індивідів та інститутів, що займаються виробництвом, розподілом, обміном і споживанням продукції.