Експортній потенціал підприємства

Криза – це одна з форм розвитку економіки, в ході якої усуваються застарілі техніка і технологія, організація виробництва і праці, відкривається простір для зростання й утвердження нового. Водночас з подоланням віджитого неминуче виникає спад виробництва, зростає безробіття, знижуються доходи населення, що негативно позначається на умовах життя людей. [2]

Функція кризи полягає у встановленні порушеної рівноваги між основними пропорціями економіки. Вона розпочинається труднощами збуту продукції спочатку у гуртовій (оптовій), а потім і в роздрібній торгівлі. Починається затоварювання, підприємства працюють на склад. Скорочується виробництво, що зменшує сукупний попит на інвестиції, предмети споживання та працю. Закривається або банкрутує частина підприємств, зростає безробіття, зменшуються реальні доходи. З обігу зникають вільні грошові засоби, що ускладнює розрахунки між виробниками, різко зростає попит на позичковий капітал, стрімко збільшується норма позичкового проценту (процентні ставки за кредит). Паніка охоплює ринок цінних паперів (фондову біржу), курс яких нестримно падає.

Такою є  реакція об’єктивного ринкового  механізму на порушення рівноваги  між попитом і пропозицією, виробництвом і споживанням тощо, тобто на порушення  макроекономічних пропорцій. Цей механізм діє швидко і безжально, стихійно встановлюючи втрачену рівновагу. Скорочення виробництв під час кризи поступово  призводить до необхідних пропорцій  і ринкова економіка входить  у фазу депресії. 

Депресія  – фаза циклу, яка проявляється у  застої виробництва. На цій фазі відтворення  просте, виробництво не розширюється, але й не звужується. Поступово  реалізуються товарні запаси, які  виникли під час кризи в  умовах різкого зменшення платоспроможного попиту. Рівень безробіття залишається  високим, але й на деякий час стабільним. В умовах скороченого виробництва  процентна ставка по кредитах падає  до свого мінімального значення. Проте  поступово зростає сукупний попит  і готуються умови для пожвавлення  виробничої та комерційної діяльності.

Пожвавлення розпочинається з невеликого зростання  обсягів виробництва, помітного скорочення безробіття. Задля відновлення прибутковості виробництва змінюються старі техніка і технологія на нові, більш прогресивні. Це створює передумови для наростання сукупного попиту на нові інвестиції, тому на цій фазі відбувається масова заміна (оновлення) основного капіталу (засобів праці), що дає поштовх до зростання виробництва у відповідних галузях (які виробляють засоби праці). Це стимулює попит на сировину, матеріали, енергію тощо, а потім і на предмети особистого споживання для додаткових робітників, які поступово втягуються у суспільне виробництво, зменшуючи армію безробітних.

Нарешті, обсяг виробництва досягає докризового  рівня, зростають ціни, прибуток і  заробітна плата. Економіка вступає  у фазу піднесення.

Піднесення  – фаза циклу, коли виробництво перевищує  рівень попереднього циклу і зростає  високими темпами. Будуються нові підприємства, зростають зайнятість, трудові доходи, прибутки, попит на товари і ресурси, поступово зростає ставка процента, розширюється комерційна діяльність, прискорюється обіг капіталу тощо. Розпочинається справжній економічний бум, тобто швидке економічне зростання, що готує ґрунт для наступної кризи, а отже, і циклу. 

Класична  чотирьохфазна модель економічного циклу представлена на рисунку 1.1

            

 

                  ВВП 

 

                                                                   А₂ 

 

                                                 

                                                  А                                            А₁                                                                                            

 

 

                                                                    В        В

 

                                    t (час)    

I           II         III   IV

     цикл

 

Рисунок 1.1 – Класична чотирьохфазна модель економічного циклу

 

Головним  кількісним параметром циклу виступає зміна таких об'ємних показників, як валовий внутрішній продукт (ВВП), валовий національний продукт (ВНП) і національний дохід (НД). Саме загальна зміна обсягу виробленої продукції (як матеріальної, так і нематеріальної) служить підставою поділу класичного циклу на чотири фази: I – криза; II  – депресія;  III – пожвавлення;  IV – піднесення. Точка А – перший (передкризовий) максимальний обсяг виробництва; В – максимальний спад виробництва;  А₁ – точка підйому, при якому досягається  передкризовий обсяг виробництва;  А₂ – точка другого максимального підйому виробництва.

Однак внаслідок дії різноманітних груп факторів в економічному циклі досить складно виділити всі чотири фази. Відбувається поступове злиття фази кризи з фазою депресії, а фази пожвавлення – з фазою піднесення, і цикл починає функціонувати як двофазний. Тому при описі фазової структури циклічності сучасні вчені економісти зазвичай використовують двофазний варіант, в якому виділяють лише висхідну й спадну фази, тобто підйом і скорочення виробництва.

Сучасна двохфазна модель економічного циклу представлена на рис. 1.2.

 

     ВВП

 

                                     

                                                             E 

  

                                                        

 

 

                                                                                                         t (час)

 

 

Рисунок 1.2 – Сучасна двохфазна модель економічного циклу

 

Представлена  на графіку хвилеподібна крива відображає циклічні коливання ВВП з піками В і F і нижчою точкою спаду (дном) D. Часовий інтервал між двома точками, що знаходяться на однакових стадіях коливань (в даному випадку між точками В і F), визначається як один період циклу, що складається, в свою чергу, з двох фаз: низхідної (від В до D) і висхідної (від D до F).

При цьому  хвилеподібна крива циклічних коливань розташовується на графіку навколо  прямої лінії так званого «вікового» тренду, що зображає довготривалу тенденцію економічного зростання валового внутрішнього продукту і має позитивний нахил. [2]

Отже, економіка розвивається не по прямій висхідній, а послідовно, проходячи всі фази циклу, і кожен цикл просуває економіку на вищий ступінь розвитку. Інакше кажучи, кризи визначають циклічний характер суспільно-економічного прогресу.

 Пізнання криз показало, що існують малі (3-4 роки), середні (7-11 років) і великі цикли (40-60 років). У структурі економіки особливо виражені середні цикли, що справляють найбільш відчутний вплив на розвиток економічних процесів. У зв’язку з цим середні цикли називають базисними. Матеріальною основою середніх циклів є фізичне оновлення основних засобів виробництва і насамперед їхньої найактивнішої частини – знарядь праці.

Матеріальною основою малих циклів є процеси, що відбуваються безпосередньо у сфері грошових відносин. Що стосується великих циклів, то ще в 1926 році видатний російський вчений М. Кондратьєв надав їм наукове обґрунтування і визначив, що в основі довгих хвиль в економіці лежить структурне оновлення технологічного способу виробництва. Цей процес здійснюється двояко: еволюційно, коли поступово поліпшуються і вдосконалюються існуючі технології, та революційно – коли відбуваються докорінні якісні зміни в матеріалізації наукових знань. [2]

Для більш  глибокого вивчення феномену кризи  в економіці необхідно дослідити  еволюцію наукової думки щодо причин виникнення криз та погляди різноманітних  економічних шкіл на саму сутність кризових явищ.

А. Сміт називав кризи «перегрівами»  економічної системи. Він зазначав, що перегріви в економіці є  результатом спекулятивних дій.

Д. Рікардо притримувався думки про безкризову ситуацію на ринку і рівноважний стан економіки за умови повної зайнятості населення. Він не враховував можливість кризи перевиробництва, оскільки вважав, що перевиробництво одного товару можливе, але цього не може статися одразу з усіма товарами.

Ж.-Б. Сей  поділяв погляд про неможливість всезагальної економічної кризи, а  локальні кризові прояви пояснював  диспропорціями виробництва, розподілу  та споживання. Т. Мальтус пов’язував виникнення кризи з проблемою перевиробництва.

К. Маркс  подає кілька означень поняття «криза»  – вона є моментом порушення чи переривання процесу виробництва; це вихідний пункт нових капіталовкладень; це момент тимчасового насильницького порушення рівноваги між попитом та пропозицією; це форма прояву всіх суперечностей капіталістичної економіки.

Дж. М. Кейнс  розумів під кризою економічну проблему, яку здатна врегулювати послаблена монетарна політика держави. Першопричини ж кризових явищ, на його думку, полягають  у схильності до заощадження чи споживання капіталістами.

Е. Хансен та С. Харріс доповнили причини виникнення криз теорією стагнації, відповідно до якої до початку Другої світової війни завершився стрімкий розвиток капіталізму через сповільнення темпів приросту населення, відсутність вільних земельних ділянок, а також уповільнення технічного прогресу.

Найбільш  вдалими та відповідними сучасності виявилися ідеї Ф. фон Хайека та Л. фон Мізеса. Вони обґрунтували зміни  в діловій активності тим, що банки  розпочинають самовільно змінювати  рівень природної відсоткової ставки. Зниження ставок приводить до збільшення видання кредитів населенню, зокрема  підприємцям. А бізнес, побудований на дешевих кредитах, приречений на швидку загибель.[К.С. Кондратчук сутність і причини кризових проявів]

Оскільки  кризові явища в економічних  системах локального та світового масштабів  викликають потрясіння суб’єктів господарювання вже не перше століття, то є доцільним розглянути хронологію найбільш масштабних криз:

1) Економічна криза у Франції (1788-1792). У першій половині XVIII століття у Франції спостерігався економічний бум. Наприкінці століття наступив застій: мануфактури виробляли товарів більше, ніж споживало населення. 1780-ті роки виявилися неврожайними, запасів зернових вистачило всього на кілька років. Багато мануфактур згорнули виробництво, тисячі городян залишилися без роботи. Почалися масові хвилювання. Державний борг у ці роки виріс у кілька разів, для фінансування позик влада ввела додаткові податки. Економічна криза привела до політичного колапсу, і в 1792 році почалася Велика французька революція.

2) Перша міжнародна фінансова криза (1825). На початку 1820-х рр. європейські інвестори вкладали в розробку золотих і срібних рудників у Латинській Америці. Добуті в регіоні дорогоцінні метали поставляли в Англію - зокрема, на фондову біржу в Лондоні. Масові спекуляції із золотом і сріблом виснажили резерви Банку Англії, вибухнула фондова криза, що спричинила паніку в банківській системі Великобританії. Криза перекинулася на Латинську Америку, оскільки золотошукачі втратили основний ринок збуту.

3) Фондова криза в Англії (1836). Через неврожай кукурудзи в Англії і високий рівень відтоку капіталу міжнародні золоті резерви Банку Англії сильно скоротилися, і йому довелося підняти дисконтну ставку. Почалася криза на британському фондовому ринку.

4) Фондова криза в Європі (1847). На початку XIX століття найпопулярнішим активом на фондовому ринку Європи були акції залізничних компаній. Багато залізничних компанії не виправдали надій інвесторів, деякі фірми луснули. Почалася фондова криза, що перекинулася на банківську систему Англії, Німеччині і Голландії.

5) Перша світова економічна криза (1857). Почалася в США. Причина - масові банкрутства залізничних компаній і обвал ринку акцій. Колапс на фондовому ринку спровокував кризу американської банківської системи. У тому ж році криза перекинулася на Англію, а потім на всю Європу. Хвиля біржових хвилювань прокотилася навіть по Латинській Америці.

6) Валютна криза в США (1861). На початку Громадянської війни між Північчю і Півднем США Держказначейство країни звернулося за фінансовою допомогою до американських банків. Банки дали кредит уряду, однак влада США не змогла погасити позику вчасно. Виникла криза ліквідності банківської системи, що тривала до кінця війни - 1865 р.

7) Криза банку Baring (1890). Найстарший англійський банк Baring - кредитор залізниць і інших інфраструктурних проектів - збанкрутував. Банк Франції і Російський центральний банк надали Великобританії великий кредит, що допоміг країні подолати валютну кризу і провести санацію банку.

8) Криза фондової біржі в Нью-Йорку (1907). Банк Англії підняв дисконтну ставку з 3,5% до 6% для поповнення золотих резервів. Це привело до відтоку капіталу із США - інвестори охочіше вкладали в держпапери Королівства. Акції на Нью-Йоркській фондовій біржі обвалилися.

9) Міжнародна фінансова криза (1914). Була викликана початком Першої світової війни. Причина - тотальний розпродаж паперів іноземних емітентів урядами США, Великобританії, Франції і Німеччині для фінансування воєнних дій.

10) Світова економічна криза (1920-1922). Післявоєнна дефляція та рецесія. Явище було пов'язане з банківськими і валютними кризами в Данії, Італії, Фінляндії, Голландії, Норвегії, США та Великобританії.