Експортній потенціал підприємства

 

Продовження табл. 1.1

 

№	Автор	Визначення
3	Авксентієва І.В.	Експортний потенціал визначається можливостями підприємства виготовляти  продукцію (виробничий потенціал) та конкурентоспроможністю цієї продукції.
4	Кисельова О.М.	Експортний потенціал розуміється  як складова системи зовнішньоторговельних  зв’язків підприємства, що реалізується через експорт товарів.
5	Ломаченко Т.І.	Експортний потенціал – частка експортної продукції в загальному обсязі виробництва підприємства із врахуванням коефіцієнта конкурентоздатності  даної продукції і ринкового  попиту на неї.
6	Олексюк О.І.	Експортний потенціал – це можливості підприємства проводити міжнародну підприємницьку діяльність шляхом виходу та закріплення на зовнішніх ринках зі своєю продукцією.
7	Кобиляцький Л.К.	Експортний потенціал – це реальна  здатність підприємства до контролю над максимальною часткою ринку при конкретних обмеженнях.
8	Фомишин С.В.	Експортний потенціал – це сукупність виробничих, науково-технічних, трудових та фінансових ресурсів підприємства, що використовуються або можуть бути використані для розвитку його зовнішньоекономічних зв’язків.
9	Скорнякова І.В.	Експортний потенціал – здатність  економічного суб’єкта виробляти конкурентоспроможну  на світовому ринку продукцію, яка  може подолати існуючі експортні  бар’єри та бути ефективно проданою за кордон.

 

Таким чином, узагальнюючи усе вище сказане, можна зробити висновок, що експортний потенціал підприємства – це динамічно змінювана складова економічного потенціалу, організаційно-технічна структура якого, підкоряючись місії і цілям підприємства, з урахуванням впливу факторів зовнішнього середовища і внутрішнього його стану, забезпечує стабільні обсяги продажів з заданим рівнем рентабельності на ринках далекого і ближнього зарубіжжя. [ст К]

Основними складовими елементами експортного потенціалу є можливості підприємства виготовляти продукцію (виробничий потенціал) та конкурентоспроможність цієї продукції. При цьому виробничий потенціал має враховувати не лише наявність виробничих потужностей, а й всі необхідні для діяльності підприємства ресурси (матеріальні, фінансові, людські, інформаційні та ін.). Тобто при розгляді експортного потенціалу виробничий потенціал доцільно розглядати як максимально можливий обсяг виробництва, що забезпечується за рахунок використання всіх доступних ресурсів підприємства з урахуванням наявності відповідних умов використання цих ресурсів.

Необхідно відмітити, що сам факт можливості виробництва  певного обсягу продукції не є  гарантією, що вся вона буде реалізована. Головною характеристикою можливості реалізації є конкурентоспроможність продукції, яка є другою складовою експортного потенціалу підприємства. [Авксентиева Оцінка]

Конкурентоспроможність  продукції – вагомий критерій доцільності виходу підприємства на зовнішній ринок, умова ефективного проведення зовнішньоекономічних операцій і складова вибору засобів та методів виробничо-експортної діяльності. Вона являє собою сукупність якісних і вартісних ознак, що забезпечують продукції порівняльні переваги відносно подібної продукції інших виробників та задоволення конкретних потреб споживачів на більш високому рівні ніж конкуренти. [http://library.if.ua/book/53/3861.html]

Існує декілька методик розрахунку експортного потенціалу підприємства, які, в основному, ґрунтуються на одночасному врахуванні як виробничого потенціалу підприємства, так і конкурентоспроможності виробленої продукції. Однак існують суттєві відмінності стосовно вибору методики оцінки виробничого потенціалу підприємства. Одні вчені визначають виробничий потенціал через вартість ресурсів підприємства, інші – через максимально можливий обсяг виробництва. Розрахунок же експортного потенціалу здійснюється шляхом коригування виробничого потенціалу за допомогою коефіцієнтів конкурентоспроможності, попиту та пропозиції, які визначаються методом експертних оцінок.

Деякі автори (Афанасьєв К.М., Сєрова Л.П. та ін.) пропонують також застосування математичних моделей та методів математичного програмування для оцінки експортного потенціалу підприємства. Безсумнівно, використання цих методів є точнішим, але водночас і набагато складнішим. Скласти таку модель з урахуванням всіх факторів конкретного підприємства може лише спеціаліст, тому дозволити собі це можуть тільки великі та процвітаючі підприємства.

Отже  найбільш доцільним виявилося використання методики Попова О.І. для розрахунку експортного потенціалу підприємства. Автор пропонує визначати експортний потенціал за такою формулою:

 

                                           ЕП = ВП × К_к × К_п × К_пр,                                     (1.1)

 

де  ВП – виробничий потенціал підприємства;

                К_к – коефіцієнт конкурентоспроможності продукції;

                К_п – коефіцієнт попиту;

                К_пр – коефіцієнт пропозиції.

Коефіцієнти конкурентоспроможності продукції, попиту та пропозиції, як вже було зазначено, розраховуються експертами. Для розрахунку ж виробничого потенціалу необхідно використовувати наступну формулу:

 

 

 

де  Qвир – теперішній обсяг виробництва;

      НЗВП – теперішня норма завантаження  виробничих потужностей, %;

      НЗВПмах – максимальна норма  завантаження, %;

      Кзр – коефіцієнт забезпеченості  ресурсами. [Авксентиева Оцінка експ п]

Оцінка  експортного потенціалу має кількісну і якісну характеристики. Кількісна характеристика встановлює обсяги і темпи нарощування окремих складових експортного потенціалу, а якісна – служить основою для визначення ефективності його використання. [Оксана Кикуш семантика]

Процес  формування та реалізації експортного  потенціалу підприємства являє собою  систему стратегічного планування його експортної діяльності на основі оптимальних пропорцій розподілу  між внутрішньо- і зовнішньоекономічною діяльністю наявних на підприємстві ресурсів, спрямовану на ефективну реалізацію всіх складових експортного потенціалу з метою завоювання заданих сегментів глобального ринку.

Управління ефективністю формування та реалізації експортного потенціалу підприємства  представлене багаторівневою системою функцій макро-, мезо- та мікросередовища з планування, організації, мотивації і регулювання, спрямованою на досягнення максимально можливого результату виробничо-комерційної діяльності підприємства на зарубіжних ринках. При управлінні таким складним економічним об'єктом, як експортний потенціал підприємства, необхідний найбільш повний облік різноманітних чинників мікро-, мезо- та макрорівня.

До чинників мікрорівня можна віднести: систему стратегічного планування підприємства; систему маркетингового планування; організацію виробництва і праці; рівень якості продукції, робіт, послуг; рівень витрат і ціну; інноваційну складову; частку імпорту в ціні експортного асортименту; фінансовий стан підприємства; зміну власника.

На ефективність реалізації експортного потенціалу підприємств впливають також фактори мезорівня. До них відносяться українські галузеві ринки, що поставляють експортоорієнтованим підприємствам виробничі ресурси і здійснюють конкурентоспроможне імпортозаміщення.

Управління факторами макрорівня є або неможливим, або ускладненим через переважно об'єктивний характер їхньої дії. Тому при аналізі, обліку і контролі факторів макрорівня необхідно досягати максимальної адаптивності керованої економічної системи до умов їх впливу. До некерованих факторів макрорівня відносяться: регламентація зовнішньоторговельних операцій; система міжнародних стандартів; контрафакт; система міжнародних розрахунків; валютний курс гривні.

Аналіз впливу вищезгаданих факторів повинен проводитися не послідовно, а системно. У цьому випадку буде забезпечуватися загальний ефект стійкого підвищення ефективності формування та реалізації експортного потенціалу на заданих сегментах зарубіжних ринків.

Процес  підвищення ефективності формування та реалізації експортного потенціалу характеризують такі чинники:

1) Імпорт. Проблема імпорту матеріалів та комплектуючих, устаткування, технологій, ноу-хау залишається актуальною для багатьох українських підприємств-експортерів. Частка імпортних складових в собівартості продукції експортного асортименту (матеріали, комплектуючі, обладнання, технології, ноу-хау, сертифікація бізнес-процесів і продукції за міжнародними стандартами) у промисловості може складати до 40% і більше. Але це необхідна умова ефективного експорту на ринки зарубіжжя, де конкуренція з технічної, екологічної, технологічної та економічної складових продукції сьогодні не завжди переборна для вітчизняного виробника.

2) Імпортозаміщення. Воно дозволяє уникнути напруженості і ризиків, що виникають внаслідок необхідності використання при виготовленні експортної продукції імпортних комплектуючих, і завантажити виробничі потужності вітчизняних підприємств.

3) Міжнародна кооперація. У рамках коопераційного процесу може бути організоване як виробництво вітчизняної продукції, так і ліцензійних імпортних аналогів.

4) Підприємництво у ВЕЗ. Різноманіття видів вільних економічних зон дозволяє кожному підприємству вибрати оптимальний варіант формування і розвитку свого експортного потенціалу. Існує як мінімум три різновиди зон вільного підприємництва, які дають підприємствам таку можливість: торгово-складські зони; експортно-виробничі або промислові зони; науково-технологічні зони або технополіси.

5) Брендинг. Наявність сильного бренду є одним з основних чинників зростання акціонерної вартості, формування конкурентоспроможності підприємства та розвитку його експортних можливостей, підвищення ефективності формування та реалізації експортного потенціалу підприємств.

6) Контрафакт. Наявність контрафактної продукції на ринках експортера не дозволяє йому повністю займати або розширювати власний сегмент ринку, в завоювання і освоєння якого постійно вкладаються кошти. Присутність недобросовісного виробника «відтягує» кошти правовласника на боротьбу з ним, а не на розвиток.

7) Міжкультурні маркетингові комунікації. Міжнародні економічні місії (МЕМ) і міжнародна виставкова діяльність – в даний час є одними з найперспективніших заходів щодо формування, реалізації та розвитку експортного потенціалу та систем міжнародних комунікацій підприємств. Управління цією системою комунікацій спрямоване на більш швидке та ефективне просування підприємств на ринки далекого і ближнього зарубіжжя.

Управління  ефективністю формування та реалізації експортного потенціалу підприємства, перш за все, направлено на збільшення обсягів експорту підприємства у вартісному виразі і зниження його витрат. Цього можна домогтися за рахунок:

1) збільшення  фізичного обсягу виробництва  і постачання продукції, робіт,  послуг, об'єктів інтелектуальної  власності та інших елементів  експортного потенціалу на ринки  далекого і ближнього зарубіжжя; 

2) підвищення  ціни одиниці експортного асортименту  елементів експортного потенціалу  за рахунок збільшення їх якості  або лідерських позицій підприємства  на сегментах зарубіжного ринку; 

3) зниження  витрат виробництва і реалізації  експортного асортименту; 

4) подовження  життєвого циклу позицій експортного  асортименту при їх реалізації  в країнах СНД або країнах,  що розвиваються;

5) організації  за кордоном сервісного передпродажного  та післяпродажного обслуговування.

Оцінка  та управління експортним потенціалом  підприємства потребують індивідуального підходу в кожному окремому випадку. Це є доволі складний процес, який вимагає докладання великих зусиль та їх координації  на всіх рівнях управляння. Але в будь-якому разі підприємству вигідно розвивати та реалізовувати свій експортний потенціал, адже це забезпечує йому вихід на світовий ринок, що в свою чергу дає можливість отримувати більші прибутки, завойовувати визнання на міжнародному ринку, співпрацювати зі світовими лідерами та розширювати коло споживачів.

 

1.2 Криза як один із проявів циклічного розвитку економіки

 

Одним з  ключових ознак ринкової економіки  є її циклічність, тобто періодичні коливання економічної активності або хвилеподібний рух господарської кон'юнктури при регулярному чергуванні її підйомів і спадів (від кризи до кризи).

Економічна  циклічність відноситься до числа  найбільш важливих макроекономічних проблем, вона може безпосередньо або опосередковано мати вплив на всі суб'єкти ринкової економіки: домашні господарства, бізнес і державу. У силу своєї складності й багатогранності аспектів ця проблема, незважаючи на більш ніж півторавікову тривалість її дослідження, залишається дискусійною. [1]

Початковою фазою економічного циклу є криза. Крім неї можна виділити ще такі фази циклу, як депресія (застій), пожвавлення та піднесення. Криза порушує нормальний хід економічного розвитку, а всі наступні фази – відновлюють його.