Експортній потенціал підприємства

     Однією з  основних умов функціонування гірничо-металургійного комплексу є     переорієнтація     виробничого     апарату      на ресурсозберігаючі технології,   які дадуть  змогу різко знизити матеріало-, енерго-  та   паливоємність,   забезпечити   поступове зниження    обсягів    виробництва, переорієнтацію   на   випуск спеціальної, якісно нової продукції.

Ще одним важливим моментом є оптимізація цінової політики. Цінова політика   має бути спрямована    на    забезпечення конкурентоспроможності  на внутрішньому  та зовнішньому ринках за рахунок гармонізації виробничих потужностей  з  потребами  ринків збуту, кращого використання досягненьнауково-технічного прогресу, технічного  переозброєння підприємств та      об'єктів гірничо-металургійного комплексу.

     Важливим   напрямом   цінової   політики    щодо    продукції  
монопольних  утворень  є  збереження  державного  регулювання  цін  
шляхом  доведення   науково обгрунтованих  питомих   норм   витрат  
сировини, енергоносіїв, матеріалів, основних фондів  (як  активної  
так і пасивної частини), трудових і накладних витрат та інше.

http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=385%2F95-%E2%F0

 

 

 

3.2

 

Сучасна енергетична обстановка в Україні зумовлює активний розвиток наукових досліджень в області заощадження паливних ресурсів, їх ефективного використання у виробничих процесах, розробку маловідхідних технологій, збереження вичерпних природних ресурсів. Так, як вже було зазначено вище, для вітчизняної металопродукції характерна надмірна енергоємність. Витрати на споживані енергоресурси у структурі собівартості різних підприємств становлять від 30 до 50% і навіть більше, що на 20-25% перевищує загальносвітові рівні цього показника. В цілому споживання металургією електроенергії і природного газу оцінюється фахівцями відповідно в 15-20 та 9-10% від загального споживання в країні.

Питома  вага витрат природного газу у доменному  виробництві України – 90-100 кубометрів на 1 тонну чавуну (в країнах Заходу природний газ на ці цілі не використовується); питомі витрати умовного палива – 750 кг на 1 тонну чавуну, в країнах  Заходу – 230-270 кг. Якщо частка витрат на паливо і електроенергію у собівартості товарної продукції металургії становить  в Україні 40-60% залежно від виду виробництва, то у США, ФРН, Японії - лише 28-35%. Цим зумовлена наявність  тісної залежності ефективності металургійного виробництва, а отже, і конкурентоспроможності металопродукції від цін на енергоносії  та паливо.

Одним із заходів щодо забезпечення економії енергоносіїв та палива є впровадження технології виплавки чавуну із застосуванням пиловугільного палива (ПВП), що, в свою чергу, викликає необхідність втілення новаторських ідей з питань поліпшення якості залізорудної шихти і коксу, газодинаміки доменного процесу, застосування сучасних засобів контролю роботи обладнання і протікання плавки .

Історії застосування ПВП в доменній плавці - більше 200 років, але тільки в останні 25 років вона отримала масове промисловий  розвиток. Причин цьому багато: це і  зростаючі вимоги до охорони навколишнього середовища, і гострий дефіцит коксівного вугілля, і значне підвищення в останні рока вартості природного газу та ін. Але безсумнівно й те, що однією з найважливіших причин повільного розвитку ПВП-технології є відсутність наукових основ даної технології. Тільки зараз, на базі більш ніж 30-річного досвіду «проб і помилок», сформульовані основні наукові принципи даної технології, що дозволили суворо розраховувати і прогнозувати оптимальні режими з підвищеною витратою ПВП.

Споживаний  природний газ стає усе більш  невигідним видом палива внаслідок своєї високої вартості як для металургії в цілому, так і для доменного виробництва зокрема, і перехід на вдування пиловугільного палива не тільки дозволить знизити споживання природного газу, але й згодом відмовитися від нього. Крім того, вдмухування пиловугільного палива в доменну піч дозволить зменшити енерго- й ресурсомісткість одержуваної продукції. Для виробництва коксу необхідні коксівні вугілля, що є найбільш дорогими і важкодоступними, оскільки залягають тонкими шарами. А для вдмухування пиловугільного палива в доменну піч підходять газові й енергетичні вугілля, що складають основну масу родовища в Донбасі (70 %). Тому освоєння технології доменної плавки з вдмухуванням 100-200 кг пиловугільного палива з не спікливих марок вугілля на 1 тонну чавуну визначить зниження витрати коксу до 40 % і дозволить добувати коксоване вугілля відповідно до геологічних ресурсів, розширити видобуток найбільш дешевого і доступного не спікливого вугілля.

На виробництво  чавуну витрачається до ⅔ від загальних  витрат енергоресурсів, що складає 1000-1500 кг умовного палива на 1 т готового прокату, в основному, у виді дорогих і  гостродефіцитних коксу і природного газу, що є в даний час, єдиним його замінником. Вартість палива складає 30-40 % від загальної собівартості чавуну. Для України, що має великі запаси вугілля, причому, значну частину яких складають енергетичне вугілля, технологія доменної плавки з заміною коксу пиловугільним паливом є найбільш перспективною, якщо не єдиною, котра дозволить підвищити конкурентну здатність українського чавуну.

http://ktu.edu.ua/Files/26_2010/55.pdf

Отже в умовах високої вартості природного газу та коксу технологія доменної плавки з вдуванням в горн пиловугільного палива (ПВП) є досить перспективною: 1 кг ПВП замінює 0,8-1,1 кг коксу, що еквівалентно зменшенню витрат природного газу на 1,2-1,4 куб.м.

Крім того, будівництво установок приготування та вдування ПВП у доменні печі є ефективним екологічним заходом – весь уловлений вугільний пил утилізується у доменному виробництві, а запиленість відпрацьованого сушильного агенту, що викидається в атмосферу, складає не більше 20 мг/куб.нм.

В останні роки ПВП використовується у 30 країнах світу. З його застосуванням щорічно виплавляється більше 400 млн.тонн чавуну. Витрати ПВП на 1 т чавуну складають 100-270 кг, а витрати коксу зменшуються на 250-350 кг. Частка заміни коксу вугіллям досягає 20-50%.

Ефективність використання ПВП значною мірою залежить від властивостей сировинних матеріалів. Аналіз практики роботи доменних печей вітчизняних та зарубіжних заводів, що використовують ПВП, дозволяє визначити наступні загальні вимоги до сировини:

• зольність не більше 8-10%;
• сірки не більше 1%;
• волога в межах 10-12%;
• регламентований вихід летючих речовин (не більше 30%);
• крупність не більше 80 мм.

Проте дані вимоги досить загальні та потребують деталізації. Тому одним з першочергових завдань є уточнення технічних вимог, на базі яких повинні розроблятися технічні умови на сировинні матеріали для виробництва ПВП з вугілля і антрациту України.

Другим питанням, що потребує опрацювання, є визначення потреби в сировині для виробництва ПВП. У 2008 році установка по вдуванню ПВП була тільки на Донецькому металургійному заводі. При цьому, за час експлуатації установки її продуктивність підвищилася майже в три рази – з 50-60 кг/т чавуну до 160-170 кг/т чавуну. У 2009 році введено в дію установку для вдування ПВП на ДП-1 і ДП-5 ВАТ «Алчевській металургійний комбінат», що відразу збільшило потребу в сировині для його виробництва в два рази. У 2012 році очікується пуск установки з подачі ПВП на ВАТ «Запоріжсталь». У подальшому планується впровадження цієї технології на ВАТ «МК ім. Ілліча», ВАТ «Азовсталь», ВАТ «Єнакіївський металургійний завод», ВАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» тощо. Різні терміни пуску таких установок вимагають різного обсягу сировинних ресурсів по роках, що повинно знайти своє віддзеркалення в програмі розвитку даної технології.

В даний час завершено роботу зі створення надійного та автоматизованого обладнання для приготування і вдування ПВП. Ще У 1989 р. «Укренергочормет» (Харків) створило для фірми «Аrselor Sollak Lorraine» (Франція) вузол приготування ПВП, який успішно працює по теперішній час. Доменні печі цієї фірми, робочим об'ємом 1335 і 1425 м³, освоїли технологію з вдуванням на 1 т чавуну понад 180 кг ПВП, забезпечивши зниження витрати коксу до 290- 300 кг при рівні продуктивності 2,3- 2,5 т / м³.

Обладнання для вдування пиловугільного палива в горн доменної печі є набором бункерів і посудин, що працюють під тиском, технологічно сполучених пилепроводамі і повітропроводами з арматурою з метою керованої подачі до фурмам доменної печі заданої кількості пиловугільного палива. Основними технологічними вимогами доменної плавки до зазначеного обладнання є: стабільне кероване надходження пиловугільного палива в часі і керований розподіл пиловугільного палива по фурмам доменної печі.

У ряді країн світу освоєна технологія з вдуванням на 1 т чавуну 150-250 кг ПВП (другий етап пиловугільній технології), що забезпечила зниження витрати коксу до 249-314 кг, та підвищення частки заміни коксу ПВП до 40-50%, що істотно знижує собівартість чавуну, значно підвищує ренnабельность всього металургійного циклу. Однак, як показують розрахунки, компенсація такого значного зниження долі коксу в шихті, забезпечення повного згоряння ПВП в фурменої зонах, визначають необхідність реалізації таких дорогих заходів як:

• підвищення температури дуття до 1100-1300 ° С і вмісту в ньому кисню до 25-33%;
• підвищення міцності залізорудної шихти і зниження приходу з нею дрібниці 5-0 мм до 1-5%;
• збагачення залізорудної шихти і зниження рівня основності шлаку до 1-1,15 з метою оптимізації фізичних властивостей шлаків н зниження його виходу до 200-300 кг / т чавуну;
• підвищення гарячої міцності коксу до 60-70% та ін..

Ні в одному доменному цеху Україні в повному обсязі дані заходи не реалізовані, причому, найменше світовому стандарту відповідають якість залізорудної сировини і коксу - визначальні компоненти доменної технології. Однак, дослідження показують, що в реальних сформованих технологічних умовах роботи доменного цеху в Україну можливо і ефективне вдування у горн до 120-140 кг ПВП на 1 т чавуну (перший етап освоєння пиловугільній технології), що в комплексі з компенсуючими заходами визначило зниження витрати коксу на 185 кг (з 566 до 381 кг / т чавуну), ПГ - на 34 м3 / т чавуну (з 99 до 65 м3 / т чавуну), при цьому якість чавуну і продуктивність печі не погіршуються. Компенсуючі заходи, які забезпечать одержання даних результатів, не вимагають значних витрат і часу, оскільки це:

оптимізація рівня теоретичної температури горіння і інтенсивності плавки за рахунок відповідної зміни витрат природного газу, ПВП і кисню;

оптимізація складу шихти з метою мінімізації виходу шлаку і приходу дрібних фракцій (5-0 мм);

виведення з шихти сирого вапняку;

перехід на магнезіальні шлаки і зниження їх основності до 1,1-1,2;

добір і оптимізація якості вугілля для приготування ПВП;

ефективна попередня підготовка коксу до плавки;

заходи з підвищення стабільності оптимального технологічного режиму: вимірювання температури продуктів плавки на випуску, температури по радіусу колошника, вологості коксу та ін

Зазначені вище та інші компенсуючі заходи є в кожному доменному цеху, тому реалізація першого етапу пиловугільній технології (до 120-140 кг ПВП на 1 т чавуну) принципово можлива вже через 3-6 місяців після введення в експлуатацію пиловугільній установки. Для цього, необхідно попередньо провести в цеху цільову і конкретну розробку, випробування та підготовку до реалізації відповідних компенсуючих заходів та технології доменної плавки в цілому відповідно до конкретних умов конкретного металургійного підприємства.

Що ж стосується другого етапу пиловугільній технології (150-250 кг ПВП на 1 т чавуну), то його реалізація в доменних цехах Україні також можлива й ефективна, однак для вирішення такого завдання необхідні значні кошти порівнянні з вартістю і строками будівництва пиловугільних комплексів. Цю ще більш перспективну задачу доцільно вирішувати після впровадження першого етапу пиловугільній технології.

http://www.inno.ru/project/30259/

Проаналізуємо можливості впровадження технології пиловугільного вдування в умовах роботи ПАТ «Євраз – ДМЗ ім. Петровського» та розрахуємо економічний ефект від запропонованого технологічного рішення.

У таблиці 3.1 наведені витрати підприємства на виробництво чавуну.

 

Таблиця 3.1 – Витрати газу та коксу на виробництво чавуну

 

Сировина	Середні витрати, тис. м3 (кг)/рік	Вирати на 1 т продукції, м3 (кг)	Ціна на сировину у 2011 році, грн/м3 (кг)	Витрати на 1 т продукції, грн	Загальні витрати за рік, тис. грн
Газ	240000	226,60	1,89	428,3	453612,5
Кокс	490000	462,70	2,36	1092,0	1156537,2
Всього				1520,3	1610149,7

 

Таблиця 3.1 була с кладена з урахуванням того, що заплановані обсяги виробництва чавуну на 2011 рік становлять 1059, 1 тис. тонн, що на 15,1 % перевищують обсяги виробництва у 2010 році. Ціна на газ встановлена Національною комісією регулювання електроенергетики України. Таким чином можемо бачити, що газ та кокс складають основу собівартості чавуну, і у сучасних умовах постійного підвищення цін на ці сировинні ресурси єдиним виходом залишається скорочення обсягів їх використання при виробництві продукції, що ще раз підтверджує необхідність впровадження нових технологічних рішень.