Бюджетная система Украины

justify">     У 2010 році, на відміну від попереднього року, активно використовувався такий інструмент стимулювання інвестиційного розвитку, як Стабілізаційний фонд, який було створено у державному бюджеті з метою подолання наслідків світової фінансово-економічної кризи. Порівняно з 2009 роком видатки за рахунок коштів Стабілізаційного фонду зросли вдвічі, або на 10187,8 млн. грн., та становили 20140,2 млн. грн. і спрямовувались за такими напрямами:

• виконання Державної цільової програми підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу (6156,4 млн. грн.);
• фінансування програм розвитку авіаційної промисловості, реформування та розвитку оборонно-промислового комплексу, розвитку вітчизняного машинобудування для АПК (520,1 млн. грн.);
• здешевлення кредитів, фінансування інвестиційних проектів, загальнодержавних та державних цільових програм в агропромисловому комплексі (1578,6 млн. грн.);
• часткове покриття витрат із собівартості готової товарної вугільної продукції (6478,9 млн. грн.);
• реалізація інвестиційних проектів соціально-економічного розвитку регіонів (1687,9 млн. грн.);
• виконання функцій столиці відповідно до Закону України "Про столицю України місто-герой Київ" – (892,8 млн. грн.);
• здійснення інвестицій в інфраструктурні об'єкти, об'єкти соціально-культурної сфери, капітальні видатки бюджетних установ та інші першочергові загальнодержавні заходи (843,7 млн. грн.).

     Загальна  сума доходів зведеного бюджету  України за січень–березень 2011 року становила 84425,3 млн. грн., що на 17282,2 млн. грн., або на 25,7 відсотка більше за аналогічний період 2010 року [8].

     У січні–березні 2011 року Державний бюджет України отримав 66418,6 млн. грн., що на 14706,6 млн. грн., або на 28,4 відсотка більше за відповідний показник 2010 року.

     Податкові надходження до Державного бюджету  України за звітний період становили 57268,7 млн. грн., що на 19167,5 млн. грн., або на 50,3 відсотка більше від надходжень за січень–березень 2010 року.

     Неподаткові надходження до державного бюджету становили 8384,6 млн. грн., що на 2962,1 млн. грн., або на 26,1 відсотка менше за відповідний показник січня–березня 2010 року. Це пояснюється зміною бюджетної класифікації у 2011 році, коли деякі надходження, що обліковувалась в неподаткових надходженнях були перенесені в податкові (рентна плата, збори на паливно-енергетичні ресурси тощо).

     До  загального фонду Державного бюджету  за січень–березень 2011 року надійшло 56670,5 млн. грн., що становить 101,0 відсотка плану на січень–березень 2011 року. Планові показники перевиконані на 534,9 млн. гривень. Порівняно із відповідним періодом 2010 року надходження зросли на 45,1 відсотка, або 17623,4 млн. гривень.

     Основні напрямки бюджетної політики на 2012 рік

     Основні напрями бюджетної політики на 2012 рік ґрунтуються на положеннях Програми економічних реформ на 2010—2014 роки “Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава” та Концепції Державної програми економічного і соціального розвитку України на 2012 рік.

     Реалізація бюджетної політики спрямована на формування сприятливого макроекономічного середовища, здійснення послідовних та ефективних заходів у податково-бюджетній сфері, забезпечення стабільності державних фінансів, високих темпів економічного зростання на основі проведення модернізації економіки держави та підвищення її конкурентоспроможності, формування бюджету на 2012 рік за принципом середньострокового бюджетного планування з чіткими фіскальними та видатковими орієнтирами.

     Бюджетна  політика як одна з рушійних сил розвитку України передбачає у 2012 році подальшу стабілізацію державних фінансів, забезпечення економічного зростання та розбудову конкурентоспроможної економіки, підвищення стандартів життя для підтримки збалансованого розвитку держави.

     Система цінностей для України передбачає, враховуючи положення Програми економічних реформ, формування основних напрямів бюджетної політики, орієнтованих на:

     спрямування фінансової та податкової політики на побудову ефективної держави;

     забезпечення  зростання рівня життя громадян та виконання заходів з подолання та запобігання бідності відповідно до Указу Президента України від 26 лютого 2010 р. № 274 “Про невідкладні заходи з подолання бідності”;

     забезпечення  виконання заходів з подолання  та запобігання бідності;

     збереження та прискорення людського розвитку шляхом підвищення ефективності і забезпечення стабільності соціального захисту, поліпшення якості і доступності освіти;

     створення сприятливих умов для бізнесу  шляхом зниження адміністративних бар’єрів для його розвитку, модернізації податкової системи;

     модернізацію  інфраструктури та базових галузей  економіки (зокрема, енергетична, вугільна, нафтогазова галузі, житлово-комунальне господарство, транспортний комплекс, оборонна промисловість), а також  перехід від системи надання дотацій до системи самоокупності виробництва.

     Проаналізували  показники бюджетної системи  України  та її складові у контексті  основного бюджетного кодексу та підходи до формування і розподілу державного бюджету України. 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 3

ПРОБЛЕМИ  ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ БЮДЖЕТНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ 
 

           3. 1. Проблеми функціонування бюджетної системи та шляхи їх      подолання в Україні 

     У результаті проведеного дослідження  виявлено, що бюджетна система –  є основною ланкою економіки країни, зокрема, бюджет виступає дієвим інструментом державного регулювання економічного розвитку. Але на нинішньому етапі розвитку економіки держави все більшої гостроти набуває необхідність докорінного реформування бюджетних взаємозв'язків як за доходами, так і за видатками, а також міжбюджетних відносин. Це зумовлюється насамперед тим, що в ринкових умовах бюджет є основним джерелом фінансового забезпечення соціально-економічної політики в державі.

     Незважаючи  на проведення бюджетної реформи, багато проблем функціонування бюджетної системи залишаються нерозв'язаними. Необхідність внесення змін до нормативно-правових актів у бюджетній сфері насамперед зумовлена потребою розширення фінансової основи місцевого самоврядування як важливої складової механізму підвищення добробуту населення й економічного розвитку громад, удосконалення міжбюджетних відносин із метою забезпечення справедливого й неупередженого розподілу бюджетних ресурсів та дотримання визначених законодавством принципів збалансованості й самостійності бюджетів, підвищення ефективності використання бюджетних коштів, створення стимулів розширення й мобілізації належних бюджету доходів [13, с.67].

    Отже, все це породжує низку негативних соціально-економічних наслідків:

• постійне недовнесення протягом останніх років належних державному бюджетові платежів і у зв'язку з цим недофінансування або затримка з фінансуваннями окремих видів видатків;
• відсутність механізму правового регулювання бюджетних відносин, відповідальності за порушення бюджетного законодавства;
• послаблення контролю за цільовим і ефективним використанням бюджетних ресурсів, що призводить до численних порушень, а від цього втрат державних коштів;
• неповне відображення в бюджеті доходів, які одержують бюджетні установи, органи виконавчої влади від використання власності та здійснення позабюджетної діяльності, що створює систему не контрольованості щодо використання коштів та майна;
• відсутність належної методології виконання державного бюджету через систему органів Державного казначейства України, чіткого розмежування повноважень усіх рівнів законодавчої та виконавчої влади. [10].

    Усе це потребує пошуку напрямків удосконалення  бюджетного процесу, який би відображав конкретну спрямованість бюджетних  відносин на розв'язання економічних  і соціальних завдань та включав широке коло дієвих важелів за допомогою яких держава здійснюватиме розподільчі й перерозполільчі функції .

    Необхідною  умовою фінансово-бюджетної політики є збалансованість бюджетів, що входять  до складу бюджетної системи. Ця проблема набуває особливого значення в сучасних умовах розвитку України.  Якщо наявні доходи в бюджеті недостатні для фінансування всіх необхідних потреб, то має місце бюджетний дефіцит, т. б. це перевищення видатків з бюджету над його доходами. Негативною рисою бюджетів України, як і більшості постсоціалістичних країн, є їх хронічна дефіцитність .

    Причинами бюджетного дефіциту можуть бути:

    1) значні інвестиції держави у  розвиток економіки. Такий бюджетний  дефіцит є наслідком не кризових  явищ, а певної політики уряду,  який проводить значні структурні зрушення у народному господарстві;

    2) негативні, руйнівні наслідки  непередбачених подій, таких як  війна, катастрофа, стихійні лиха;

    3) криза в економіці, яка знаходить  відображення зокрема і у бюджетному  дефіциті. Такий бюджетний дефіцит важче всього подолати; для цього повинні бути вжиті заходи по фінансовому оздоровленню економіки; лише за цієї умови можна розраховувати на збалансування бюджету.

    Також, одним з найактуальніших питань, є питання розподілу бюджетних  коштів між загальнодержавним та місцевими рівнями. Нині за традицією, успадкованого від минулих часів, зберігається порівняно високий рівень централізації бюджетних ресурсів. Серед місцевих рад досить поширена думка про формування бюджету "знизу". Відсутність нормативного підходу в міжбюджетних відносинах до ухвалення Бюджетного кодексу створювала напружені стосунки між керівниками областей і міст, оскільки існував суб'єктивний чинник [13, с.85].

    Потреба в сильному державному бюджеті викликається такими причинами:

• державний бюджет повинен істотно впливати на економічний розвиток усіх регіонів, мати реальні інвестиційні зв'язки із народним господарством, забезпечувати регіональну стратегію економічного розвитку країни;
• вирівнювання бюджетної забезпеченості адміністративно-територіальних утворень в умовах ринкової економіки може здійснюватися тільки на основі перерозподілу бюджетних ресурсів через державний бюджет. Нерівномірність ринкового розвитку викликає необхідність посилення регулюючої і соціальної функцій держави;
• спроба забезпечити формування бюджетів областей, міст, районів тільки на власну дохідну базу без загальнодержавного регулювання призведе до великої різниці в бюджетному забезпеченні населення різних територій і до втрати керованості єдиним соціальним простором [2].

    Актуальною  є проблема бюджетних взаємовідносин. Це проблема, розв'язання якої віками шукали багато народів і держав. Її відмінність полягає в тому, що в ній фокусуються усі загальнолюдські, державні, національні інтереси і трансформуються в систему координат грошових відносин. Кожна держава шукає і знаходить тут свої вирішення. Послідовна реалізація механізму міжбюджетних відносин нині ускладнюється браком бюджетних коштів. Бюджетна практика розвинутих країн свідчить, що жодній із них не вдавалося забезпечити розмежування доходів між ланками бюджетної системи якимось одним способом, завжди застосовувалася їх комбінація. Урегулювання проблеми відповідальності учасників бюджетного процесу, цільове використання бюджетних коштів, своєчасне повернення бюджетних позичок сприятиме підвищенню ефективності бюджетного процесу, оздоровленню державних фінансів.   

      Таким чином були визначені проблеми функціонування бюджетної системи України та шляхи їх подолання в Україні. 

     3. 2. Стратегічні напрямки розвитку бюджетної системи України 

     Уже сьогодні існує повне розуміння  необхідності подальшого поступального  розвитку бюджетної системи України  з метою її гармонізації з міжнародними та європейськими стандартами управління бюджетними коштами та наближення практики національного бюджетування до передового зарубіжного досвіду.

     Серед стратегічних напрямів розвитку бюджетної системи варто виділити подальше посилення фінансової основи бюджетів місцевого самоврядування шляхом об'єднання територіальних громад сіл, селищ і міст із метою створення повнофункціональних об'єднань громад із закріпленням за ними достатнього фінансового ресурсу для надання ними якісних суспільних послуг відповідно до державних соціальних стандартів. За європейськими нормами первинна територіальна одиниця має налічувати не менше 100 тис. мешканців. Керуючись такими принципами, країни, що вступали до ЄС, проводили адміністративно-територіальні реформи шляхом укрупнення територіальних одиниць[3],також впорядкування системи діючих податкових пільг, що надаються за галузевою і професійною ознаками, та вирівнювання податкового навантаження за видами економічної діяльності, відмова від практики надання центральними органами виконавчої влади пільг, що зменшують доходи місцевих бюджетів на виконання власних повноважень, у зв'язку з чим не існуватиме потреби в наданні державою коштів на компенсацію таких втрат доходів місцевих бюджетів.