Бюджетная система Украины

     Державний бюджет України, республіканський бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, міські, районні, районні в містах, селищні, сільські бюджети є самостійними. Самостійність бюджетів забезпечується наявністю власних доходних джерел і правом визначення напрямів їх використання відповідно до законодавства України. При цьому, складаючи і виконуючи свої бюджети, відповідні органи влади й управління враховують загальнодержавні інтереси[6, с.50].

     В Україні побудова та функціонування бюджетної системи здійснюється на демократичних засадах, з урахуванням економічних відносин, державного й адміністративно-територіальних устроїв, вона врегульована нормами права.

     Рис. 1. 2 Нормативно-правові акти, що регламентують функціонування бюджетної системи України [13, с.58]. 

Формування  бюджету, а також регламентація  доходів та видатків здійснюється згідно з бюджетним законодавством України (рис.1.2):

• Конституція України
• Бюджетний кодекс України
• Закон про Державний бюджет на поточний рік

     Інші  закони, що регулюють бюджетні відносини; нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України; нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади; рішення органів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування.

     Статтею 95 Конституції України визначено  загальні засади формування бюджетної  системи України, побудовані на справедливому  і неупередженому розподілі суспільного  багатства між громадянами і  територіальними громадами [1].

     Виключно  Закон про Державний бюджет України  визначає будь-які видатки держави  на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих  видатків. Таким чином, Конституція  обмежує фінансові ресурси, якими  може оперувати Уряд протягом бюджетного періоду для забезпечення державної політики.

     Принципом бюджету визначається його збалансованість; регулярні звіти про доходи і  видатки Державного бюджету України  мають бути оприлюднені.

     На  виконання завдань та положень Конституції  України був розроблений і 21 червня 2001р. прийнятий Бюджетний кодекс України. Кодекс встановив верховенство бюджетного законодавства, оскільки всі нормативно-правові акти мають застосовуватися у частині, що не суперечить йому та Закону про Державний бюджет України (ст. 4). Визначено структуру та принципи бюджетної системи, дано поняття бюджетного процесу та встановлено компетенцію його учасників. У новому аспекті висвітлено міжбюджетні відносини, у тому числі розмежування доходів і видатків між бюджетами різних рівнів [18].

     Крім виправлення численних недоліків і заповнення прогалин старого Закону «Про бюджетну систему України» (прийнятий ще у 1991 р.), завданням Бюджетного кодексу стало сприяння швидшому просуванню України шляхом фіскальної децентралізації. У цьому плані новий Бюджетний кодекс орієнтується та спирається на два важливі законодавчі акти — Конституцію України та Закон України «Про місцеве самоврядування», в яких передбачено поступове ослаблення чималої фіскальної влади, зосередженої на обласному та районному рівнях, та створення міцних бюджетів на рівні міст, сіл і селищ, здатних ухвалювати власні видаткові рішення та фінансувати їх переважно з власних джерел доходів. Водночас у законодавстві не було детального механізму практичної реалізації спільної програми фіскальної децентралізації. Оскільки легше децентралізувати видатки, ніж джерела доходів, місцеві бюджети для збалансування у багатьох країнах спираються на трансферти з бюджетів вищого рівня.

     Відтепер  законодавством передбачено перехід  до нормативного планування бюджетів самоврядування, тобто при визначенні централізованих надходжень до місцевих бюджетів точкою відліку є норматив «бюджетної забезпеченості жителів», а не стосунки розподільників з губернаторами. Кодекс орієнтований на формування регіональних бюджетів на формульній, а не на суб’єктивній основі: на базі нормативів бюджетного забезпечення розраховуватиметься необхідний обсяг витрат того чи іншого регіону.

     Водночас  Кодекс не ставить за мету досягти  цілковитої бюджетної децентралізації, оскільки це суперечитиме загальним принципам державності та суверенітету, закладеним у Конституції України. Згідно з Кодексом місцеві бюджети містять бюджети місцевого самоврядування (бюджети власне територіальних громад) та районні, обласні бюджети і бюджет Автономної Республіки Крим.  Говорячи про інші джерела бюджетного права, слід звернути увагу на бюджетну резолюцію, що приймається у вигляді постанови Верховної Ради України, відображає основні напрями бюджетної політики на планований рік та є програмою, на яку уряд має орієнтуватися, складаючи проект Закону про Державний бюджет[18].

     У межах компетенції, визначеної Конституцією України, Бюджетним кодексом та чинним законодавством, уряд та органи центральної  виконавчої влади здійснюють поточне  нормативно-правове регулювання бюджетною діяльністю. Визначальне місце у цьому процесі відведено органами системи Міністерства фінансів та Державного казначейства. У сфері бюджетних відносин помітне місце належить бюджетним документам, що регламентують виконання бюджету за доходною та видатковою частинами. Бюджетні документи поділяються на:

• Планові (проекти бюджетів, розписи відповідних бюджетів, кошториси бюджетних установ тощо);
• Оперативні (доручення фінансових органів на перерахування коштів з місцевих бюджетів на реєстраційні рахунки головних розпорядників бюджетних коштів тощо);
• Звітні (звіти бюджетних установ, фінансових та кредитних організацій про виконання бюджетів) [2].

     Отже, бюджетне законодавство України  побудоване за принципами, визначеними  у статтях 8, 95 та 143 Конституції України[1], що полягають у верховенстві закону та незалежності окремих ланок бюджетної системи країни, що будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.

     Таким чином було розглянуто напрямки бюджетної політики України та нормативно – правове регулювання бюджетних відносин, визначили структуру і  принципи побудови бюджетної системи в сучасній економіці.

           2. 2. Підходи до формування та розподілу державного бюджету України

     З метою створення єдиної інформаційної  системи зведення державних доходів  та видатків на всіх рівнях влади, забезпечення загальнодержавної та міжнародної  порівнянності бюджетних даних  Верховна Рада у липні 1996 р. прийняла Постанову «Про структуру бюджетної класифікації України».

     Проект  бюджету щорічно обговорюється  і приймається законодавчим органом - парламентом країни. З політичної точки зору державний бюджет - це своєрідний компроміс між цілями держави, заінтересованої в зростанні  бюджетних коштів, а отже, і податкових надходжень, та інтересами власників і працюючих за наймом (лобі, що представляють і захищають їх інтереси в парламенті) з приводу податкових ставок на власність, доходи, податкових пільг, бюджетних витрат на соціальні цілі; компроміс між загальнодержавними і місцевими інтересами; компроміс між інтересами окремих галузей з приводу податків і субсидій, пільгових кредитів і державних замовлень, підрядів на будівництво та інвестиційних премій. Кожен такий компроміс супроводжується політичною боротьбою в парламенті.

     Доходна частина бюджету складається  в основному з бюджетних надходжень. Менша її частина - це неподаткові  надходження. В Україні головну  роль відіграють податок на прибуток та податок на додану вартість. Велика частка непрямих податків (ПДВ та акциз) пояснюється тим, що в умовах спаду виробництва держава не може забезпечити надходження в бюджет шляхом прямого оподаткування прибутку підприємств, організацій та доходів громадян. Тому застосовують непряме оподаткування, яке є формою вилучення доходів у споживачів [11, с.10].

     Видатки державного бюджету виконують функції  політичного, соціального і господарського регулювання. Видатки класифікують залежно від пріоритетності підходу:

     а) предметна, або галузева, бюджетна класифікація - визначення витрат за галузями господарства і управління;

     б) економічна - диференціація витрат за господарськими ознаками або виробничими  елементами (капітальні вкладення, заробітна  плата, дотації тощо);

     в) змішана, або комбінована - поєднання  відомчих і предметних ознак;

     г) цільова - врахування загальнонаціональних, політичних, економічних і соціальних цілей або програм;

     д) функціональна - державні кошти розглядаються  як інструмент політики уряду;

     е) бюджетна класифікація за фінансовими  ознаками - видатки класифікують на безповоротні, тимчасові та умовні [11, с.15].

     Кожна країна має свою структуру доходів  і видатків бюджету. Це залежить від  багатьох чинників: державного ладу, рівня  економічного розвитку, політики (стримування  ділової активності або її стимулювання, лібералізації економіки чи активного соціального захисту населення та ін.).Незважаючи на різноманітність державних підходів до формування та використання бюджету, існують загальні риси та закономірності.

     Перше місце в бюджетних видатках розвинутих країн займають соціальні статті: соціальна допомога, освіта, охорона здоров’я. В цьому - головна мета бюджетної політики, як і всієї державної економічної політики взагалі: стабілізація, зміцнення та пристосування існуючого соціально-економічного ладу до умов, що змінюються. Такі витрати покликані пом’якшити диференціацію соціальних груп, властиву для ринкової економіки. При цьому полегшення доступу відносно менш забезпечених прошарків до одержання кваліфікації, належного медичного обслуговування, гарантованої мінімальної пенсії та пристойного житла відіграє не тільки соціальне стабілізуючу роль, а й забезпечує господарство найважливішим фактором виробництва - кваліфікованою та здоровою робочою силою, а отже, збільшує національне багатство країни.

     У видатках на господарські потреби виділяють бюджетні субсидії сільському господарству, які мають також соціальну, політичну та господарську спрямованість. Видатки на озброєння і матеріальне забезпечення зовнішньої політики, а також адміністративно-управлінські витрати, з одного боку, визначаються потребами безпеки держави, пріоритетами зовнішньої та внутрішньої політики, з другого - вони впливають на попит на споживчі товари.

     Кон’юнктурним цілям бюджетного регулювання служать  видатки по внутрішньому державному боргу, розміри витрат на кредити та субсидії приватним та державним підприємствам, сільському господарству, на створення і вдосконалення об’єктів інфраструктури, на закупівлю озброєнь та військове будівництво. Структура видатків державного бюджету здійснює регулюючий вплив на розміри попиту і капітальних вкладень, а також на галузеву і регіональну структуру економіки, на національну конкурентоспроможність на світових ринках.

       Важливе місце займає зовнішньоекономічний  аспект політики бюджетних витрат. Так, видатки на кредитування експорту, страхування експортних кредитів та капіталу, що вивозиться, які фінансуються з бюджету, стимулюють експорт і в довгостроковому плані поліпшують платіжний баланс, відкривають для економіки країни нові зарубіжні ринки, сприяють зміцненню національної валюти, забезпеченню поставок на внутрішній ринок необхідних товарів із-за кордону.

     Особливості формування бюджету в Україні наступні:

     1. Суперечливий характер перерозподілу бюджетних ресурсів на рівні регіонів. Регіони України істотно відрізняються за своїми фінансовими можливостями. Водночас при формуванні місцевих бюджетів за основу беруть визначення нормативів мінімальної бюджетної забезпеченості. Проблеми регіональної бюджетної політики мають розв’язуватись через пошук оптимального ступеня централізації для різних завдань державної діяльності з точки зору ефективності виконання державою трьох її основних функцій - алокативної, дистрибутивної та стабілізаційної; законодавче закріплення розподілу компетенції з розв’язання конкретних завдань між центральними органами влади та органами регіонального та місцевого самоврядування.

     Виділення з центрального бюджету субвенцій (Субвенції з державного бюджету  України спрямовуються в місцеві  бюджети на конкретні програми і  не можуть бути використані на інші цілі. Кошти, що виділяються з державного бюджету України для фінансування видатків місцевих бюджетів, що не покриваються доходами, є дотаціями.) і субсидій у випадку, коли витрати місцевих бюджетів не покриваються доходами. Відсутність законодавче встановлених умов надання субвенцій для областей (отже, критеріїв, на підставі яких здійснюється вилучення бюджетних коштів областей) призводить до того, що державний бюджет перетворюється на знаряддя досягнення політичних цілей, розв’язання завдань і додержання інтересів одних регіонів за рахунок коштів інших [12, с.55].