Безробіття: його причини, рівень та форми

         Як існування неприродного безробіття  визначає стан  економіки, макроекономічну  рівновагу? Щоб відповісти на  це запитання, розглянемо зв’язок:  безробіття - реальний ВНП (сукупна  пропозиція).

         Вважається, що перевищення безробіттям  природного  рівня спричиняє певну  втрату ВНП: 
 

Реальний

ВНП

Потенційний

(природний)

ВНП

Втрата

ВНП

 

                =                     - 
 
 
 

  

       У вищенаведеній формулі складність для  розрахунку  може становити  лише  визначення  потенційного  (природного)  ВНП. Останній визначається так: 
 

Середня продуктивність

праці

Нормальна

к-сть роб.год.

протягом  року

94,5 % від

кількості

працездатних

Потенційний

(природний)

ВНП

            =                   х                х  

   

         Перший множник для розрахунку  потенційного  рівня  безробіття

означає: у формулі закладено, що нормальним  (природним) рівнем є 5,5% (100% - 94,5% = 5,5%).

Непрямий (обернений) зв’язок між відхиленням  безробіття від природного рівня  і відхиленням реального ВНП  від природного був визначений  Артуром  Оукеном.  Суть  розкритого  ним зв’язку можна сформулювати  так:  1%   відхилення  безробіття від природного  рівня  (6%)  означає  відхилення  реального ВНП від  потенційного на 2,5%. 
 
 
 
 
 
 
 

                 Рівень                               

                            безро-                               

                           біття                                

                  %                                 

                    8                             

                    6                             

                    4                             

                    2                             

                                     

                                     

                                90 95 100     

                                                       ВНП нормальний/ ВНП потенційний % 

Мал. 8. Рівень безробіття 
 

Відповідно  до цього закону, якщо безробіття встановилося на рівні 8%, тобто перевищило природний  рівень на 2 природні пункти

(8%-6%=2%), тобто реальний ВНП відхилився  від потенційного на 5 процентних  пункти  (2,5 х 2 = 5).

       Загострення проблеми безробіття супроводжується економічними втратами, насамперед зменшенням валового національного продукту (ВНП), його відставанням від потенційного ВНП, який визначається за припущення існування природного рівня безробіття та певних “нормальних” темпів економічного зростання. Чим вищий рівень безробіття, тим більше відставання ВНП. В економічній науці такий взаємозв'язок виражає закон А. Оукена: якщо фактичний рівень безробіття перевищує природний рівень (3—5%) на 1%, то відставання обсягу валового національного продукту становить 2,5%. З цього закону можна зробити висновок щодо практичної діяльності, а саме: необхідно щорічно не менш як 2,5—3,0% ВНП спрямовувати на створення нових робочих місць.

           Економічними збитками від безробіття є також звуження споживчого ринку, нарощування елементів кризи надвиробництва. Крім того, люди, які перебувають у статусі безробітних, втрачають професійні навички, стереотипи трудової поведінки, також безробіття сковує вимоги профспілок про підвищення заробітної плати, ніби спрацьовує на користь спілки підприємців. Безробіття веде до прямого занепаду раніше досягнутого рівня життя.

Держава, намагаючись допомогти безробітним, встановлює допомогу по безробіттю. Наприклад, у нашій країні величина цієї допомоги залежить від розміру заробітної плати, яку людина, отримувала на останньому місці роботи. Також велике значення грає звільнилась людина з останнього місця роботи за власним бажанням, чи її звільнили, наприклад, за скороченням штату.

         Допомога по безробіттю виплачується залежно від тривалості безробіття у відсотках до визначеного розміру заробітної плати на попередньому місці роботи:

• у перші 90 календарних  днів виплачується 100 % призначеної  допомоги, яка залежить від страхового стажу особи;  
• протягом наступних 90 календарних днів – 80 %;  
• у подальшому – 70 %.  
Відсоток допомоги постійно зменшується. Тобто людина має не втрачати мотивації до праці.  
          У 2009 році встановлений мінімальний розмір допомоги по безробіттю – це 360 грн. Тобто допомога по безробіттю не може бути менш ніж 360 грн.

Допомога  по безробіттю завжди має тимчасовий характер. Зростання безробіття знижує купівельний та інвестиційний попит, скорочує обсяг заощаджень у населення.

         Безробіття зумовлює не лише економічні, але й величезні соціальні втрати. Вимушена бездіяльність призводить до втрати кваліфікації працівником, втрати ним самоповаги, занепаду моральних принципів.

Деякі західні й вітчизняні економісти, особливо політики, настирливо нав’язують думку, що безробіття – це звичайне, рядове явище сучасної “цивілізованої”  економіки, що в цьому нічого страшного  немає, а певний його рівень (5-7%) навіть корисний для економічної системи, бо примушує ефективно працювати  тих, хто має роботу, під страхом  її втрати. Чи дійсно це так?

        За даними західних експертів, вплив безробіття на демографічні показники характеризується лише від’ємними параметрами. Зокрема, зростання безробіття на 1% збільшує: кількість самогубств на 5%; вбивств на 5,7%; психічних захворювань на 6%; розлучень на 7%; смертність на 2%.

        Якщо проаналізуємо демографічну ситуацію, що тепер існує в Україні, то можемо з великою достовірністю стверджувати, що катастрофічне зростання злочинності, психічних захворювань, самогубств, зменшення населення за рахунок перевищення померлих над тими, хто народжується, є прямим наслідком втрати роботи, виникнення загрози її втрати та іншими негараздами в сфері працевлаштування.

        Таким чином, виникнення безробіття, а особливо його надмірність, породжує соціальне напруження в суспільстві, здатне дестабілізувати політичну та економічну системи. Тому держава, щоб запобігти соціальному вибуху, не має права вирішення проблеми зайнятості населення віддавати на відкуп ринку, вона повинна брати цю функцію на себе.

        Існують різноманітні методи боротьби з безробіттям. Часто вони випливають з тієї концепції, якої ті або інші сучасні економісти дотримуються при пояснення причин безробіття.

         Мальтузіанці пропонують обмежити  народжуваність. Прихильники класичної  теорії ринку праці – заходи  по зниженню заробітної плати.

         Кейнсіанські програми в короткочасному  періоді пропонують суспільні  роботи за рахунок бюджету  держави; в довгостроковому періоді  – державні замовлення приватному  сектору, заходи по стимулюванню  інвестиційного попиту, при цьому  особливе значення надається  зниженню облікової ставки процента.

         Монетаристи пропонують зменшення  державного бюджетного дефіциту, ухилення від планування соціальних  програм, приборкання інфляції  і створення здорового ринкового  середовища, в якому обов’язково  буде присутнє розорення неефективних  підприємств і висування на  передній план сильних, адаптованих  товаровиробників. Зокрема монетаристи  пропонують не знижувати, а  підвищувати облікову ставку процента. Вони вважають, що ефективно діючий ринок викличе зростання виробництва, і, як наслідок – зростання попиту на робочу силу. Платою суспільства за монетарний шлях розвитку ринку є жебрацтво, злодійство і соціальна напруга в суспільстві. Досвід України, яка використовувала монетарні важелі розвитку економіки, - наочний тому приклад.

        Як я вже зазначала вище, на мій погляд головну функцію з вирішення проблем безробіття повинна брати на себе держава.

        Виділяються два основні напрямки соціально-економічної діяльності держави щодо безробіття:

а) регулювання  рівня й тривалості безробіття;

б) соціальний захист людей від безробіття.

        Перший напрям передбачає перетворення реального безробіття в природне і за рівнем, і за тривалістю. Біля підвалин теорії глобального регулювання економіки (в тому числі попиту і пропозиції на такий товар, як “робоча сила”) державою, стояв Дж.М.Кейнс. Згідно з кейнсіанською концепцією держава повинна підтримувати загальногосподарську рівновагу між пропозицією і попитом, не обмежуючи свободи дії господарюючих суб’єктів і не втручаючись в процес прийняття ними рішень. Стимулювання державою попиту допомагає пом’якшувати циклічний рух суспільного виробництва й тим самим утримувати в допустимих межах масштаби резервної армії праці (безробіття). В іншому випадку неконтрольоване зростання безробіття в періоди криз загрожує соціальними конфліктами, які можуть підірвати економічний розвиток країни.

         Другий напрям передбачає визначення форм і методів соціального захисту (допомоги по безробіттю, гарантованого мінімуму зарплати і т.п.), а також способів його розподілу. Значення роботи людина усвідомлює лише тоді, коли її втрачає. Без роботи й професійної діяльності людина починає відчувати себе непотрібною, знедоленою й неповноцінною тому, що перед нею виникають три групи проблем: фінансові, психологічні і сімейні. У Декларації прав людини, прийнятій ООН у 1948р. (ст.23.1), записано: кожна людина має право на працю, вільний вибір професії, на задовільні умови праці, так само як і на захист від безробіття. Проте в жодній країні світу немає однакового сформульованого права на працю, а тим більше, це право не гарантується, як у колишньому СРСР. Є лише окремі закони й декларації про право на працю. Наприклад, Закон про захист від звільнень, згідно з яким робітник може бути звільненим лише через деякий час; Закон про захист материнства (не допускає звільнення вагітних жінок і регулює процедуру їх поновлення на роботу); Закон про тих, хто став на роботі калікою (інвалідом), який зобов’язує фірми виділяти для них певну квоту в штаті персоналу і т.д. Всі закони покликані захищати людей праці від актів свавілля з боку роботодавця, страхувати їх від втрати робочого місця в умовах ринкової економіки, основаної на приватній власності  на засоби виробництва. Проте безробіття існує, і важливе завдання держави полягає в тому, щоб усувати ту несправедливість, яка виникає не з вини бажаючих працювати, надаючи людям, що опинилися в такій ситуації, соціальну допомогу. 

2.3. Динаміка і структура безробіття на Україні