Безробіття: його причини, рівень та форми

         Принципово інакше пояснення  безробіття дав Карл Маркс.  На його думку причиною безробіття  є не зростання заробітної  плати, не швидкі темпи зростання  населення, а нагромадження капіталу  в умовах зростання технічної  надбудови промислового виробництва.  Змінний капітал авансований  на купівлю робочої сили, зростає  повільнішими темпами в порівнянні  з постійним капіталом, авансованим  на купівлю засобів виробництва.  Іншою причиною є банкрутство  підприємств в умовах ринку.  Факторами, які підсилюють безробіття, є кризи і спади, міграції  сільського населення.

         Через 100 років після Ж.Б.Сея  концепція автоматичної рівноваги  сукупного попиту і сукупної  пропозиції на ринку праці  була  піддана критиці Дж.М.Кейнсом.  він стверджував, що при капіталізмі  не існує механізму, який гарантував  би повну зайнятість, яка швидше  за все випадкова ніж закономірна.  Причини безробіття – у відсутності  синхронності споживання, заощадження  та інвестицій. Суб’єкти заощаджень  та інвестори – це різні  соціальні групи. Щоб перетворити  заощадження у інвестиції, необхідно  мати ефективний попит – як  споживчий, так  і інвестиційний.  Зменшення стимулів до інвестування  призводить до безробіття.

         Англійський економіст Артур  Пігу (1877-1959) причину безробіття вбачав  у недосконалій конкуренції, яка  діє на ринку праці і веде  до завищення ринку праці. Він  намагався стверджувати, що всезагальне  скорочення грошової заробітної  плати стимулює зайнятість. Варто  вказати і на те, що і в  умовах досконалої конкуренції  на ринку праці безробіття  також існувало, а теза про  високу зарплату як причину  безробіття висувались Ж.Б.Сеєм

         Принципово нові підходи до  даної проблеми були представлені  у відомій роботі англійського  економіста Олбані Філіпса (1914-1975) “The Relations Between Unemployment and  the Rate of Change of Money Wage in the U.K., 1861- 1957”, яка вийшла в 1958 році. Узагальнюючи статистичні дані по Великобританії за 1861-1957 роки, автор вибудував криву, яка характеризує взаємозв’язок між середньорічним зростанням заробітної плати і безробіттям . Цей взаємозв’язок виявився зворотнім: якщо  заробітна плати швидко зростала, безробіття було невеликим і навпаки. Крива О.Філіпса виявилась ввігнутою відносно осі ординат : одному і тому ж приросту  заробітної плати відповідало порівняно невелике скорочення безробіття при низькому його рівні і значне – при високому:

Річний приріст цін або інфляція

10 
 

8 

6 

4 

2

Річний процент приросту номінальної заробітної плати

 
 
 
 
 
 

  Рівень безробіття % 

  0         1     2     3       4       5

Крива О.Філіпса

 

                                                        Мал. 6. Крива О.Філіпса 

          Сам О.Філіпс дуже обережно підійшов до інтерпретації виведеної ним залежності, вказуючи на те, що для кінцевих висновків необхідним є більш детальне дослідження взаємозв’язку між безробіттям і ставками заробітної плати. Однак послідовники Дж.М.Кейнса почали пов’язувати криву Філіпса зі зростанням цін, а відповідно, з інфляцією. На осі ординат вже почали відкладати не приріст номінальної заробітної плати, а приріст цін, рівень інфляції, вважаючи, що зростання зарплати автоматично призводить до інфляції. Тепер для збільшення зайнятості почали радити збільшувати інфляцію в межах керованості.

         Різні макроекономічні аспекти явища безробіття відмічені у його двох трактуваннях: неокласичному та кейнсіанському.

         Із вступного  курсу  економічної   теорії,  в  якому  розглядається  класичне і  кейнсіанське  трактування   безробіття, відомо, що більш "макроекономічним" є кейнсіанське пояснення. Адже  саме воно пов'язує безробіття  із сукупним попитом.  Класичне  пояснення пов’язувало безробіття  із  рівнем  зарплати. Проте сучасні  неокласики, котрі пов’язують  безробіття  також із загальним рівнем  цін, економічними передбаченнями  головних економічних суб’єктів,  зробили  це  пояснення  більш  "макроекономічним". Отже,  зупинимося  на  неокласичному  поясненні  безробіття.  Воно  акцентує  увагу   на   таких    явищах,  як  жорсткість зарплати, негнучкість  цін, хибні передбачення щодо  інфляції.

         Жорсткість зарплати. Ідея  жорсткості  зарплати  є розвитком і конкретизацією ідеї класиків  про завищеність зарплати. Жорсткість, тобто нездатність зарплати бути гнучкою і регулювати ринок праці в напрямі забезпечення  повної  зайнятості, пояснюється принаймні трьома причинами: законодавством про мінімальну зарплату, монополізмом профспілок,  намаганням використати зарплату з метою стимулювання ефективності виробництва. Графічно вплив цих факторів відображається так:

              
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                W                     S            

                             

                            

                             

                              

              Wr            A             

                              

                              

              We                        D   

 

                             

                              

                  зайняті  безробітні   L   

                                

             Мал. 7. Розподіл працездатних на працюючих і непрацюючих.

     Пояснення до графіка:

1. Від традиційного зображення рівноваги на ринку праці цей графік відрізняється розміщенням лінії пропозиції вертикально щодо осі зарплати. Це зроблено для того, щоб підкреслити заданість (відносну незмірність) кількості працездатних.
2. Проекція точки А, що утворюється на перетині лінії по зайнятості безробітні L попиту на працю і жорсткої зарплати (Wr)  на горизонтальну вісь, демонструє розподіл працездатних на працюючих і непрацюючих.

         Розглянутий графік засвідчує,  що рівень зарплати є засобом  вирішення або  загострення   суперечності  між  працюючими (інсайдерами) і непрацюючими (аутсайдерами). Чим  вищою  стає зарплата  для працюючих, тим за інших  рівних умов стає більшою кількість   безробітних.  У  цьому  напрямі   діє    підвищення мінімальної  зарплати і явний (чи неявний)  тиск профспілок при укладанні   трудових  угод  між   найманими    працівниками  і підприємцями. Уявлення, що зарплату можна використовувати   як стимул  для  кращої  роботи  і  засіб  запобігання   плинності кадрів, також зумовлює "негнучкість" зарплати щодо  зниження.

       Негнучкість цін. Коли йдеться про рівень зарплати,  завжди мають на увазі реальну зарплату, тобто W/P. Зрозуміло, що рівень цін на товари та послуги (P) є зовнішнім,  щодо  ринку праці, чинником. Якщо виявляє недосконалість ринок товарів та послуг, то так само стає недосконалим і рівень  зарплати  як засіб саморегулювання ринку  праці.  Навіть  коли  між  профспілками та підприємцями існує домовленість про  стабільність зарплати на певному відрізку часу, то реально  зарплата  може продовжувати змінюватися під впливом цін.

     Хибні передбачення. Суб'єкти, що  домовляються  про зарплату, намагаються передбачити майбутні ціни. Але у своїх передбаченнях учасники угод можуть  помилятися, тоді  безробіття може відрізнятися  від свого природного рівня.

     Кейнсіанське трактування безробіття  також грунтується на ідеї  певної недосконалості ринку.  Але  у своїх передбаченнях  учасники угод можуть помилятися, і коли  ці  передбачення  виявляються  невірними, безробіття може  відрізнятися  від  свого природного рівня.

     Відповідно до своїх уявлень  про  причини  безробіття  неокласики висловлюють і пропозиції  щодо політики держави для  його подолання. Передусім - держава  повинна змусити ринок працювати.  Серед "змушуючих" засобів  - зменшення соціальної допомоги, що стимулюватиме безробітних  більш  активно  шукати  роботу.

     Але все ж таки на сьогоднішній  день більш поширеним є Кейнсіанське  трактування безробіття

     Кейнсіанське трактування безробіття  також ґрунтується на ідеї  певної недосконалості ринку.  Але якщо для класиків ця  недосконалість породжена  втручанням  держави  у  дію  ринкових  сил, то для  кейнсіанців,  навпаки, причина  недосконалості  закладена  у  власне  ринковому   саморегулюванні. Фактично  кейнсіанське  трактування - це тлумачення циклічного  безробіття, спричиненого періодичною  відсутністю  ефективного   попиту. Неефективний попит, у  свою чергу, пояснюється заниженими  доходами домогосподарств. Логіка  пояснення має такий вигляд: 

         AD             Inv            E    , де Е -  зайнятість. 

         Як відомо, кейнсіанські рекомендації  щодо обмеження  безробіття  зводились до пропозиції стимулювати  сукупний попит  з боку держави.

      З кейнсіанської моделі виходить , що уряд може стабілізувати економіку з допомогою відповідної фіскальної політики. Збільшення державних видатків і скорочення податкових ставок веде до збільшення сукупного попиту. Масштаби збільшення залежать від величини мультиплікатора, яка буде різною для державних  видатків, трансфертних платежів і податків. Під час Великої депресії 30-х років уряд США намагався вплинути таким чином на сукупний попит, а також сформував програму суспільних робіт, в відповідності з якою було утворено близько 4 млн. робочих місць. Такий же підхід мав місце і в інших ринкових економіках в періоди стагнації і масового безробіття. Критики цього підходу рахують, що збільшення зайнятості в державному секторі повністю або частково нейтралізується її скороченням в приватному секторі. Вони також рахують, що програми по створенню робочих місць неефективні ще і того, що вони надають допомогу робітника з низькими доходами і з низьким рівнем кваліфікації, тоді як безробітними часто виявляються висококваліфіковані робітники, що ці програми не мають довгострокового ефекту. Прибічники цих програм визначають, що ринок праці суттєво диференційований, що попит на працівників низької кваліфікації в приватному секторі являється обмеженим, що програми суспільних робіт зменшують безробіття серед некваліфікованих працівників. 

2.2. Вплив відхилень безробіття від природного рівня на величину фактичного ВНП. Закон ОУКЕНА. Соціально-економічні насідки та методи боротьби з безробіттям. 

         Вважається, що  нормальний  (природний)  рівень  безробіття є величиною  змінюваною. Він  змінюється  під   впливом рівня добробуту  домогосподарств,  застосованих  у  підприємницькому  секторі технологій, урядової  політики  тощо.  Зокрема, прийнято вважати,  що наприкінці  60-х  років   природний рівень безробіття становив близько 5% , а у 80-х  роках  зріс до 5,5-6% від загального числа працездатних.