Реформування  системи соціальних зобов'язань  в Україні має здійснюватися за такими основними напрямами:

      —  зміна принципів призначення  різних соціальних допомог їхнім реципієнтам, посилення адресності соціальної системи (надання грошової соціальної допомоги строго цільовим групам, тобто тим реципієнтам, які підтвердили, що їхні доходи не перевищують певної межі (визначеного порогового значення), наприклад, межі малозабезпеченості у розрахунку на одного члена сім'ї. Це порогове. значення тісно пов'язане з можливостями бюджетів, з яких фінансується ця допомога);

      —  раціоналізація видатків на соціальну  сферу (перегляд пільг, поширення платних  послуг);

      —  удосконалення нормативної бази з питань, що регулюють функціонування і розвиток соціальної сфери;

      — забезпечення нормативного регулювання надання платних соціальних послуг як додаткового джерела фінансування соціальної сфери. 

  3. 2. Проблеми та  пропозиції вдосконалення  оподаткування в  Україні

    На початку XX століття у податкових системах розвинених країн почали відбуватися істотні зміни, які втілилися у розроблення й застосування нових форм і методів оподаткування.                                                 

  Видатні вчені минулого та сучасні обґрунтували й шукали шляхи оптимального перерозподілу суспільного доходу через податки.

  Розбудова податкової системи, що відповідає стратегії  розвитку країни, сприяє утвердженню  інноваційно-інвестицінної моделі економічного зростання, є однією з  найактуальніших проблем теорії і практики подальшого реформування національної економіки та системи оподаткування.  

    В Україні дослідженням окремих питань оподаткування присвячені праці вчених-економістів В.А. Андрущенка, С.А. Буковинського. О.Д Василенка, А.І. Даниленка, ОД. Данилова, М.Я Демяненка, A.M. Соколовської, В.М. Федосова, С.І. Юрія та інших. Пошуки системи універсальних принципів, на яких має і указуватися оптимальне оподаткування, розпочалися з моменту усвідомлення податків як основного джерела фінансування держави. Наукова полеміка з приводу визначення дороговказних орієнтирів організації ефективних податкових систем не припиняється. Провідні вчені та податківці намагаються трансформувати оподаткування і направити на стабілізацію і стимулювання господарської діяльності.

  При виборі нормативних засад з метою досягнення оптимального оподаткування треба врахувати вимоги, які ставить до податків певна історична епоха, національні особливості конкретної країни проблеми, пов'язані з конструюванням податкової системи і, звичайно, інтересів платника.

  На  сучасному етапі розглядаються  актуальні проблеми та головні завдання реформування ДПС України та прийняття  нової редакції Податкового кодексу.

  Сьогодні  не можна стверджувати, що організація  та діяльність податкової служби наблизилася до рівня європейських держав. Характер відносин між органами податкового контролю і платниками податків можна окреслити як такий, що викликає взаємну недовіру. Причиною цьому є довільні тлумачення податківцями податкового законодавства, завищення своїх службових повноважень, вияви бюрократичного свавілля та корупції, що призводять до матеріальних втрат.

  Відповідно  до програми суть модернізації ДПС  полягає в запроваджені системи, яка гарантуватиме неупереджене адміністрування податків, заохочуватиме добровільну їх сплату і сприятиме розвитку приватного підприємництва завдяки розширенню бази оподаткування і зменшенню податкового навантаження, а результатом її впровадження стане перетворення податкової системи в ефективну податкову службу нового зразка, котра посилить віру громадськості та приватного бізнесу у надійність, і професійність, дієвість Державної податкової служби.

  Проблему  внесення змін до податкового законодавства  неможливо вирішити без урахування значної тінізації української економіки та існування суттєвого рівня корумпова-ності податкової служби. Тому питання детінізації повинні враховуватись при розгляді будь-яких підходів до змін податкового законодавства.

  Система оподаткування України розвивається поступово. Зміни, які відбулися за роки незалежності були негативні та позитивні, кількість податків було зменшено, водночас розширилась база оподаткування, значно поліпшилось надходження податків. І все ж таки система оподаткування має значні недоліки, оскільки вона формувалася-в дуже складних умовах:

  •  вона створювалася на уламках централізовано-керованої  системи, у якій податки та податкова  політика не мали істотного економічного значення, виконували переважно соціально-політичні та обліково-розрахункові функції;

  •  податкова система формувалася  за відсутності відповідної законодавчої бази, а згодом - в умовах динамічного її створення та поточних змін;

  •  організаційно-управлінська та інформаційна структури податкової системи створювалися з нуля, на основі опанування досвіду розвинених країн, який треба було швидко адаптувати до національної специфіки.

  Розглянемо  недоліки податкової системи.

  На  сучасному етапі податкове законодавство  України повністю зосереджене на фіскальній меті, яку вона успішно  обслуговує. Тобто не береться до уваги ціна податків для підприємств та економіки в цілому. Хоч такі відомі економісти, як П. Самуельсон та Дж. Стігліц, акцептують увагу саме на фіскальній функції податків, на наш погляд, треба враховувати усі інші цілі оподаткування, такі як стимулювання виробництва, інновацій, інвестування, розвиток підприємницької діяльності. За останні три роки частка податкових надходжень у доходах бюджету зменшується, тоді як неподаткові доходи зростають, внаслідок чого державний вплив на економіку має більш комерційний, аніж регульований характер, іншою вадою є нерівномірне.податкове навантаження.   

  В Україні склалася така практика, коли тягар податкового тиску перекладається на ті підприємства, які працюють легально і доволі прибутково. Таким чином порушуються деякі з основних принципів функціонування систем оподаткування, які підтверджені світовим досвідом, а саме загальність, рівність та визначеність. Чому так відбувається? Відповідь на це питання - податкові пільги масштаби тіньової економіки які, за оцінками експертів, становлять 40-50%.

  Нестабільна та неузгоджена законодавча база - також значний недолік системи оподаткування України. Крім того, чинні закони про оподаткування приймалися упродовж останніх двадцяти років у різний час, за різними принципами, багато законодавчих актів було схвалено внаслідок певних інтересів.

  Також існує велика кількість малоефективних податків, які потребують істотних адміністративних витрат. На думку  деяких експертів, доцільніше було б  скасувати такі податки.

  Методи  обчислення податків часто мають  складні алгоритми обчислення податків і потім перетворюються на широке поле для помилок і зловживань як з боку платників, так і з боку податківців.

  Зупинимося  на податкових пільгах. Однією з причин надання податкових пільг є захист національних інтересів, але на практиці, навпаки, це завдає збитків вітчизняній економіці.

  По-перше, звільняючи від податків деякі підприємства, держава збільшує податковий тягар іншим. Це стимулює керівників підприємств шукати шляхи отримання таких пільг замість того, щоб підвищувати ефективність роботи.

  По-друге, податкові пільги, перетворюються на ухилення від податків, суб'єкти господарювання намагаються їх отримати незаконними методами. Таким чином пільги стимулюють розвиток тіньової економіки.

  По-третє, ускладнюється адміністрування. Податківці повинні здійснювати перевірку підприємств, які отримали пільгове оподаткування. Тому адміністративні ресурси перерозподіляються на користь тих видів діяльності, які не є продуктивними для забезпечення бюджетних надходжень.

  Ще  однією проблемою є ухилення від  оподаткування. Це пов'язано з тим, що нелегкий податковий тягар погіршує економічний стан підприємців, а  законодавство таке нестійке, громіздке та конверсійне, що не порушити його майже неможливо. Його нерідко не знають повністю не лише бізнесмени, а й самі чиновники, які здійснюють перевірки, адже законодавчі акти часто змінюються.

  Результатом діяльності підприємців є значна податкова заборгованість до державного бюджету, розмір якої на 10.12.2005 р. становила майже 8,2 млрд, грн., це майже 18% від усіх податкових надходжень.

  Крім  того, деякі закони уже не діють, а даними старих законів користуються. Наприклад, введено в дію Закон «Про податок з доходів фізичних осіб», а для визначення місцевих податків та зборів, державного мита використовують неоподаткований мінімум -17 грн.

  Отже, це свідчить, що система оподаткування недосконала і потребує реформи та вдосконалення законодавства, зокрема;

  •  зменшення податкового навантаження;

  • спрощення вимог до амортизації  активів підприємств, що стимулює інвестиційну діяльність;

  •  зменшення ставки ПДВ; цю проблему намагаються  розв'язати протягом останніх років, але все залишилося без змін;

  • зменшення відрахувань до фонду  заробітної плати;

  • використання єдиної ставки податків з доходів фізичних осіб;

  •  зменшення державних видатків, вирівнювання податкового навантаження та скасування майже усіх податкових пільг;

  •  прийняття Податкового кодексу, який замінить чинне законодавство;

  •  скорочення кількості податків, тобто  усі малоефективні податки мають  бути скасовані;

  •  поліпшення адміністрування податків;

  •  побудування оптимальної податкової структури, тобто модернізація ДПС  України.

  Отже, з огляду на вищезазначене слід відмітити, що це дасть змогу закріпити стале економічне зростання у країні та її регіонах, підвищити життєвий рівень громадян та сформувати прозору податкову систему в Україні.

Висновки

      Отже, дослідження сучасних ринкових структур переконали багатьох економістів, що ринок неспроможний вирішити чимало важливих проблем економічного розвитку і розподілу матеріальних благ. Еволюція ринкового механізму виявила ряд притаманних йому дефектів, які стали гальмом у суспільному прогресі, що і послугувало основним аргументом на користь державного регулювання економіки. Серед економістів немає одностайності в оцінці державного втручання в приватну господарську діяльність. Існує багато аргументів за і проти такого втручання. Ці проблеми детально вивчаються в курсі макроекономіки. Але результати державного втручання змінюють перш за все поведінку мікроекономічних суб'єктів. І з цієї точки зору важливо окреслити основні дефекти ринку, тобто сфери його неспроможності, з'ясувати особливості та наслідки їх регулювання.

      Особливості державного макроекономічного регулювання полягають, з одного боку, у некомерційних цілях, соціальній орієнтації, іноді в директивному (обов'язковому) характері, підтримці приватних підприємств, безпосередньому стимулюванні їх розвитку, а з іншого – в орієнтації на закони й принципи ринку, використанні його атрибутів, форм і методів саморегулювання виробництва та товарообігу продукції. Важливого значення тут набуває раціональне поєднання ринкових і державних методів регулювання, оптимальне співвідношення між ними.

      На  відміну від макрорегулювання мікрорегулювання охоплює методи безпосереднього  впливу на господарську діяльність державних  і недержавних підприємств за рахунок зміни загальноринкових умов їх діяльності, створених державою.

      Державне  регулювання цін і тарифів розглядається як засіб досягнення певних соціально-економічних цілей (завдань) політики держави.

      Державне  регулювання відкритості економіки  та її економічної безпеки спирається на такі засоби, як мито і митні податки. Мито – це податки, що встановлюються на імпортні, а в окремих випадках і на експортні товари. Держава використовує мито для одночасного вирішення двох основних завдань: