Роль держави в ринковій економіці

    2) зменшення масштабів уникнення податків та ухилення від їхньої сплати внаслідок посилення контролю за їхнім справлянням та удосконалення адміністрування окремих податків, передусім ПДВ.

  Аналіз  змін, унесених до Закону "Про податок  на додану вартість" у 2005 році, свідчить, що завдяки ним було вирішено низку системних проблем, які перешкоджали ефективному адмініструванню податку. Зокрема:

  — запроваджено норму, якою передбачено, що попередня (авансова) оплата вартості товарів (супутніх послуг), які експортуються чи імпортуються, не змінює значення податкового кредиту або податкових зобов'язань платника податку — відповідно експортера або імпортера;

  — удосконалено механізм відшкодування  ПДВ шляхом запровадження єдиного порядку відшкодування як за операціями з експорту товарів, так і за операціями з постачання товарів на митній території України; подовжено термін відшкодування завдяки порядку, яким передбачено виникнення права суб'єктів господарювання на відшкодування не одразу після появи від'ємної різниці між сумою податкових зобов'язань і податкового кредиту, а в наступному податковому періоді, і не на всю величину від'ємного значення, що сформувалася за підсумками двох податкових періодів, а лише на його частину, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів;

  — обмежено право на отримання бюджетного відшкодування для окремих груп платників, зокрема тих, що були зареєстровані  як платники ПДВ менш ніж за 12 календарних місяців до місяця, за наслідками якого подається заява на бюджетне відшкодування; мали обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума відшкодування; не проводили діяльності протягом останніх 12 календарних місяців.

  Ці  норми сприяли зменшенню можливостей  заниження податкової бази і, відповідно, податкових зобов'язань із ПДВ, а  також махінацій з авансовими платежами, зокрема з використанням підставних фірм та фіктивного відшкодування ПДВ через фірми-метелики; стали однією з причин зменшення вимог на відшкодування податку. Вищезазначене дало можливість протягом 2005 року значно поліпшити ситуацію із надходженням податку на додану вартість до бюджету.

  Відбувся  стрибок фіскальної ефективності ПДВ (частки податку у ВВП) від 4,8 % у 2004 році до 8,0 % у 2005 році. Внаслідок цього вона перевищила середній рівень цього показника як у розвинених, так і у нових країнах — членах ЄС (відповідно 7,5 і 7,9 % ВВП).

  Суми  ПДВ, заявлені до відшкодування, зменшилися від 31,6 млрд грн у 2004 році до 21,3 млрд грн у 2005 році, або на 32,4 %. Це стало наслідком як об'єктивних причин — зменшення частки експорту у ВВП та удосконалення порядку бюджетного відшкодування, так і масштабів необгрунтованого завищення вимог на відшкодування.

  Суми  відшкодованого ПДВ зросли на 11,2 %. При  цьому рівень задоволення вимог  на бюджетне відшкодування підвищився від 37,9 % у 2004 році до 62,3 % у 2005 році. Докорінні  зміни відбулися у структурі  бюджетного відшкодування. Вони пов'язані з припиненням практики відшкодування ПДВ у рахунок платежів з інших податків, а також за постановами уряду. Це сприяло підвищенню прозорості обліку податкових надходжень та ступеня їхньої прогнозованості.

    Удосконалення справляння ПДВ стало вирішальною причиною зростання податкових надходжень до зведеного бюджету.

  Аналіз  причин зростання податкового коефіцієнта  у 2005 році засвідчив, що воно відбулося за рахунок підвищення податкового навантаження на тих суб’єктів підприємницької діяльності, які до 2005 року мали податкові пільги чи ухилялися від сплати податків. Це сприяло зменшенню нерівномірності розпод-ну податкового тягаря, отже, стало чинником, що позитивно вплинув на економічну ефективність податкової системи й економічну конкуренцію. Таке підвищення податкового навантаження на окремих платників породжує ефект зменшення податкового навантаження на суспільство в цілому.

  З іншого боку, дострокове скасування податкових пільг для інвестиційних проектів, що реалізовувалися в окремих  СЕЗ і ТПР, умови яких справно  виконувалися інвесторами, здебільшого негативно позначилося на перспективах їхньої реалізації. Крім того, негативний вплив на діяльність підприємницьких структур і економіку в цілому мав стрибкоподібний характер зростання частки ВВП, що перерозподіляється через податкову систему (на 6,3 відсоткового пункту за рік).

  Крім  підвищення податкового навантаження на окремі групи платників, в Україні у 2005 році, очевидно, мало місце зростання податкового навантажен ня на суспільство в цілому. Воно не позначилося на рівні податкового коефіцієнта, але вплинуло на соціально-економічні процеси. Причиною його підиишен ня стали зміни у структурі суспільних благ, профінансованих за рахунок податин та інших обов'язкових платежів, що могли спричинити посилення неекнівамсн тності в оподаткуванні окремих груп платників. Якщо видатки зведеного бюджету на соціальний захист і соціальне забезпечення у 2005 році порівняно із 2004 роком зросли на 104,8 % (темп зростання — 204,8 %), то видатки на економічну діяльність зменшились на 2,6 % (темп зростання — 97,4 %). Відповідно частка видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення у ВВП зросла на 3,9 відсоткового пункту, тоді як частка видатків на економічну діяльність зменшилася на 1,1 відсоткового пункту. Такі диспропорції не характеризують бюджетної політики в Україні як такої, що орієнтована на економічне зростання.

  Оцінюючи  досягнутий у 2005 році в Україні рівень перерозподілу ВВП через податкову систему, можна охарактеризувати його як такий, що, очевидно, перевищив граничну межу оподаткування. Підстави для такого висновку дає порівняльний аналіз податкових коефіцієнтів в Україні і в країнах ЄС.     Зокрема якщо у 2004 році податковий коефіцієнт в Україні був нижчим порівняно не лише з розвиненими ( ЄС-15 — 41,5 % ВВП), а й із новими країна — членами ЄС (ЄС-10 — 34,2 %), то у 2005 році він перевищив рівень останніх і значно наблизився до рівня перших. Характерно, що податковий коефіцієнт в Україні був вищим не лише за його середній рівень у нових країнах — членах ЄС, а й за рівень значно багатших постсоціалістичних країн — Польщі, Чехії, і Словаччини, ВВП яких на душу населення за ПКС у 2—3 рази перевищує рівень, що має місце в Україні.

    Ми розглянемо лише динаміку  ефективних ставок оподаткування  праці, капіталу і споживання, маючи при цьому на увазі, що за методологією розрахунків вони дещо відрізняються від зовнішньо невиявлених податкових ставок, що розраховуються в ЄС, тому не можуть порівнюватися безпосередньо. Ми зможемо провести лише порівняльний аналіз співвідношення податкового навантаження на фактори виробництва і споживання.

    Як свідчить таблиця 2.2. найвищою в Україні є ефективна ставка оподаткування праці.  

  Таблиця 2.2

  Ефективні ставки оподаткування споживання, праці  та капіталу в Україні

 

  Останніми роками вона встановилася на рівні 32—34 %. При цьому якщо ефективна ставка податку із доходів фізичних осіб унаслідок його реформування зменшилася, то внесків до соціальних фондів — постійно зростає. Податкове навантаження на капітал є вищим, ніж на споживання. Ефективне податкове навантаження на капітал, розраховане щодо його потенційної бази, зменшилося з 53,8 % у 1998 році до 23 % у 2004 році. Якщо розрахувати ефективну ставку податків на капітал відносно фактичного фінансового результату прибуткових підприємств, то після її зростання у 2003 році до 46,3 % у 2004 році вона зменшилася до 33 %, а в 2005 році навіть дещо перевищила рівень 2003 року (46,9 %). Останнє відбулося в результаті розширення фактичної податкової бази за рахунок скасування низки пільг і зменшення масштабів ухилення від оподаткування.

  Щодо  найвищого податкового навантаження на фактор праця, то воно притаманне усім європейським країнам і є наслідком як схожих демографічних проблем, так і схожого прагнення до створення більш чи менш потужних систем державного соціального забезпечення.

  Враховуючи  викладене, виникає сумнів у тому, що Україні вдасться подолати загальноєвропейські тенденції і суттєво змінити пропорцію розподілу податкового навантаження між працею і споживанням, тоді як необхідність і можливість зменшення податкового навантаження на капітал не викликає сумнівів. Саме це завдання має стати пріоритетним у процесі реформування податкової системи України.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      РОЗДІЛ  III

      Напрямки  вдосконалення державного регулювання розвитку

      економіки України 

  3.1. Проблеми та шляхи розвитку соціальної політики України

      3 метою поліпшення ситуації у соціальній сфері у травні 2000 року Президентом України був виданий Указ, яким схвалено Основні напрями соціальної політики на період до 2004 року. Основна мета цього документа — створення умов для формування і реалізації соціальної політики на основі визначеної стратегії економічного розвитку та фінансової стабілізації в Україні, забезпечення права кожного громадянина на гідний життєвий рівень.

      Важливим  моментом у реалізації соціальної політики держави повинно стати визначення і встановлення державних мінімальних стандартів, які мають зафіксувати ту межу, нижче якої не повинні бути показники обсягу та якості соціальних послуг і гарантій, що надаються державою населенню.

      У багатьох випадках, коли ставиться  питання про недофінансування державних соціальних зобов'язань, розміри якого свідчать про невідповідність цих зобов'язань реальним фінансовим можливостям держави, точаться розмови щодо необхідності згортання (скорочення) або відміни конкретних соціальних програм. Але така постановка питання не завжди коректна. Так, затримка у виплаті заробітної шлаги або допомог із безробіття, на дітей не достатня підстава для їх скорочення або зовсім відмови від них. З огляду на це, існують думки⁵, що частину соціальних зобов'язань держави доцільно розглядати як певні орієнтири, які іможуть бути повністю досягнуті лише при сприятливому стані економіки. Тому пропонується кількісне значення деяких державних соціальних зобов'язань визначати інтервально. Недосягнення верхньої межі не означатиме необхідності відміни цих зобов'язань. Ще одним аргументом на користь утримання соціальних зобов'язань державою є те, що вони, хоч і не в повному обсязі, можуть реалізуватися для частини отримувачів. 

      На  думку деяких учених-дослідників, основні  причини виникнення проблеми недофінансування соціальної сфери не в тому, що стало  не вистачати коштів. Особливість кризи полягає у тому, що вичерпалися традиційні джерела фінансування соціальної сфери і майже не розроблені нові (недержавні), немає достатньої нормативної бази. Концепція реформи також не

      враховує  всієї складності розв'язання такого завдання: підвищення фінансової стабільності соціальної сфери й зростання надходжень від продажу її послуг, з одного боку, і необхідності забезпечення доступу малозабезпечених верств населення до життєво важливих як для окремих сімей, так і для суспільства в цілому соціальних благ, із другого.

      Усе це змушує уряди країн ретельніше аналізувати причини скрутного становища й розробляти заходи, що сприятимуть установленню раціонального балансу інтересів держави, виробників і споживачів соціальних послуг. Складність при прийнятті рішень у соціальній сфері полягає у необхідності одночасного задоволення критеріїв економічної ефективності й соціальної справедливості. Тому одним із основних завдань перехідного періоду повинно стати проведення такої політики перерозподілу й соціальних гарантій, яка б не послаблювала стимулів економічної активності й при цьому підтримувала життєвий рівень усіх громадян на прийнятному рівні.

      Стійка  соціальна система повинна бути сумісною зі стабілізацією і неінфляційним економічним зростанням, побудована на жорсткій дисципліні відрахувань, соціальному партнерстві основних груп, поєднанні державних і приватних форм соціального захисту, інтеграції завдань соціальної політики в макроекономічну стратегію. Лише поєднання таких принципів із політичною волею надасть країні шанс (можливість) успішного реформування.