Теоретичні основи розміщення продуктивних сил

Тема 1. теоретичні основи розміщення продуктивних сил (2 год). 

    План: 1. Предмет, об’єкт, метод та завдання дисципліни «розміщення продуктивних сил»; 2. Закономірності й принципи розміщення продуктивних сил. 3. Техніко-економічні особливості та фактори РПС. 

    1. Предмет, об’єкт, метод та завдання  дисципліни «розміщення  продуктивних сил».

    Під розміщенням продуктивних сил розуміється динамічний процес обґрунтування, прийняття та впровадження у життя рішень про просторовий розподіл окремих елементів господарства.

    Розміщення  продуктивних сил (РПС) – це наука, що досліджує розподіл продуктивних сил по території відповідно до природних, соціальних та економічних умов окремих регіонів і визначає особливості територіального поділу праці, притаманні тій чи іншій соціально-економічній системі.

    Продуктивні сили – це система особистісних і технічних елементів, завдяки яким відбувається обмін між людиною і природою у процесі суспільного виробництва.

    Оптимальне  розміщення підприємства щодо сировинних і трудових ресурсів, районів збуту продукції означає максимальне зниження витрат на виробництво продукції. Так, правильне розташування підприємства за ефективністю прирівнюється до новітніх технологій. Невдало розміщене підприємство можна закрити, але неможливо водночас змінити його просторове розташування.

    (…………………………….)

    Очевидно, що в умовах становлення ринкової економіки розміщення продуктивних сил здійснюється відповідно до тих законів, керуючись якими досягається максимальний прибуток при мінімальних витратах. Зокрема, законом економії суспільної праці, згідно з яким найвища продуктивність праці забезпечується завдяки зниженню витрат на подолання просторового розриву між окремими елементами виробництва. Власне, більшість досліджень в галузі РЕ зумовлюються саме просторовим розривом районів споживання виробленої продукції з районами її виробництва, і територіальним розосередженням запасів сировини, палива та робочої сили.

    Актуальність РПС зросла також з набуттям незалежності Україною. З розвитком у нас в державі ліберальної моделі економіки окремі регіони стають більш самостійними щодо формування своїх господарських зв’язків та організації регіонального управління. Актуальність цієї проблеми підтверджується численними намаганнями керівництва держави здійснити адміністративно-територіальну реформу. Крім того кожний регіон України має свою природну, економічну та соціальну самобутність, яка формує значною мірою регіональну самосвідомість, що власне підтверджується останніми політичними подіями в Україні.

    Розміщення  продуктивних сил (РПС) як наука має свої об’єкт, предмет, мету та задачі дослідження.

    Об’єктом  дослідження РПС є окремі просторово-розподілені господарські одиниці або їх система, а також взаємозв’язки між ними, територіальна організація виробництва, зокрема, природоресурсний, людський і трудоресурсний потенціал, галузеві і міжгалузеві комплекси, інфраструктура.

    Предмет дослідження РПС. На відміну від інших дисциплін економічного циклу РПС вивчає свої об’єкти просторово, тобто у прив’язці до конкретної території з її ресурсами. Отже предметом РПС є сучасний стан господарського комплексу країни, економічних регіонів, галузевої та територіальної структури РПС, вивчення якої здійснюється на різних рівнях: населений пункт; низовий адміністративний район; область або автономна республіка; економічний район, або держава в цілому, які власне можуть виступати і окремими об’єктами дослідження.

    Предмет РПС постійно розвивається у часі. Історія розвитку РПС як наукової дисципліни має глибоке коріння, яке виходить з усієї економічної історії людства. Більше того, у РПС відбиті усі головні віхи складного та інколи протирічного поступу усієї людської цивілізації, видима еволюція якої примушує очікувати формування нового наукового напрямку - загальної теорії розміщення¹.

    Методологічною основою курсу РПС є вчення про територіальний поділ праці, що формує галузі господарської спеціалізації кожної окремо взятої території на підставі природних, демографічних, історичних, економічних та інших передумов. Під методологією у загальновизнаному значенні розуміють вчення про принципи побудови, форми і способи науково-пізнавальної діяльності².

    Таким чином, методологічна основа курсу РПС ґрунтується на загальнонаукових методах (моделюванні, аналізі, синтезі³, порівнянні, систематизації, літературному огляді), спеціальних методах (галузевому, районному, місцевому, картографічному) та розрахункових методах (статистичному, балансовому, економіко-математичному). 

    Аналітичні  математичні методи ґрунтуються на використанні математичного апарату (лінійних функцій, диференційних й інтегральних рівнянь, варіаційного обчислення, тощо) для вивчення тих чи інших економіко-географічних процесів і явищ. З ними пов'язані статистичні методи, застосування яких дає змогу оформити результати дослідження у табличній або графічній формах.

    Балансовий  метод вимагає складання регіональних балансів і дозволяє вибрати правильне співвідношення між галузями спеціалізації регіону та галузями, що доповнюють територіальний комплекс.

    Застосування  картографічного методу дозволяє за допомогою карт, картосхем, картограм, картодіаграм наглядно відобразити особливості розміщення, статистичні матеріали, що характеризують розвиток галузей і регіонів. В останні роки широкого застосування набули різні моделі⁴.

    Метод оптимізації дає змогу у кожному конкретному випадку визначити найоптимальніші варіанти розміщення окремих об'єктів чи явищ. Під оптимізацією розуміють отримання максимуму можливого за мінімуму зусиль (затрат) в економіці та математиці⁵.

    Наука «Розміщення продуктивних сил» займається рішенням наступних практичних задач:

    1. Здійснює моделювання просторових  процесів господарської взаємодії.

    2. Виробляє рекомендації по розміщенню  нових об'єктів.

    3. Виробляє рекомендації по оптимізації  господарських зв'язків.

    4. Розробляє окремі положення державної регіональної економічної політики.

    5. Формує методологічний, категоріально-понятійний  і статистичний апарат для  більш глибокого вивчення територіальних  процесів іншими науками.

    Задача  викладання курсу полягає у вивченні студентами просторових закономірностей розміщення господарства та їх обґрунтуванні.

    Головною  метою викладання курсу «РПС» є надання студентам систематичних знань з теорії розміщення господарства, та навичок «просторового мислення». Місце дисципліни в начальному плані підготовки економістів дуже значне, оскільки вона методологічно поєднує макро- і мікроекономіку і як би «замикає» на конкретну територію всі економічні закономірності. 

    2. Закономірності й принципи розміщення продуктивних сил.

    Розміщення  продуктивних сил  формується під впливом як об'єктивних законів і закономірностей, так і суб'єктивної волі людини.

    Закономірність  розміщення продуктивних сил - це неодноразово повторюваний зв'язок явищ природи з громадським життям, що виявляється у взаємодії між виробничою діяльністю людей і територією, на якій вони діють.

    1. Закономірність ефективного розміщення продуктивних сил припускає, що найбільший можливий ефект забезпечується найменшими можливими витратами на розміщення об'єкта.

    2. Закономірність територіального поділу праці передбачає формування територіально-галузевої структури народного господарства, що найкраще відповідає природним, економічним, соціальним умовам регіону і потребам міжрегіонального ринку.

    3. Закономірність економічної цілісності регіону передбачає єдність природної, матеріальної (створеної людиною) і соціальної сфер під впливом певних факторів і передумов.

    4. Закономірність регіональної інтеграції господарства передбачає виділення регіонів шляхом їх спеціалізації і вимагає налагодження економічних зв'язків між ними.

    5. Закономірність територіальної комплексності продуктивних сил передбачає формування взаємозалежних елементів регіонального господарства з метою упорядкування їх в регіональну економічну систему.

    6. Закономірність територіальної концентрації продуктивних сил передбачає зосередження виробництва і населення в найбільш придатних місцях регіону⁶.

    7. Закономірність зближення рівнів соціально-економічного розвитку регіонів передбачає узгодження рівнів соціально-економічного розвитку шляхом взаємозв'язків між регіонами.

    Принципи  розміщення продуктивних сил - це конкретні прояви просторового розподілу виробництва в певний період економічного розвитку країни. Принципи є відображенням закономірностей в економічній політиці держави і розглядаються як методи господарювання. Виділяють наступні принципи розміщення продуктивних сил:

    1. Принцип раціонального розміщення виробництва передбачає, що розташування виробництва повинно забезпечувати високу ефективність народного господарства і реалізується шляхом комплексу заходів:

    — наближення виробництв до необхідних ресурсів (сировинної бази, енергії, води, трудових ресурсів);

    — запобігання зустрічним перевезенням однотипної продукції, сировини і палива з одного регіону в інший.

    2. Принцип збалансованості та пропорційності передбачає, що розміщення виробництва повинно підтримувати рівновагу між виробничими потужностями, обсягом виробництва, з одного боку, і наявністю сировинних, енергетичних, водних, земельних, трудових, фінансових ресурсів регіону - з іншого. Дотримання принципу збалансованості надає регіону або країні економічної витривалості.

    3. Принцип комплексного розміщення виробництва передбачає визначення найбільш вигідної спеціалізації району з урахуванням територіального поділу праці. Реалізується шляхом:

    — комплексного використання природних ресурсів;

    — раціонального використання трудових ресурсів шляхом створення в регіоні  такої структури господарства, завдяки  якій весь контингент робочої сили забезпечується роботою;

    — створення єдиної інфраструктури;

    — налагодження ефективних виробничих зв'язків між підприємствами регіону.

    4. Принцип збереження екологічної рівноваги передбачає, що господарство регіону може бути збалансованим за більшістю параметрів, але якщо при цьому виникає екологічна напруженість, то воно не може бути визнаний ефективним.

    5. Принцип обмеженого централізму передбачає об'єднання стратегічних інтересів країни й інтересів регіонів, підприємців, населення. Держава не повинна втручатися в оперативну діяльність підприємств і місцевих органів влади. Вона створює за допомогою економічних важелів, системи пільг і оподаткування таку територіально-галузеву структуру, яка сприяла б інтересам загальнодержавним, рівно як інтересам регіональним, сприяючи підвищенню життєвого рівня населення. 

    3. Техніко-економічні особливості та фактори РПС.

    Закономірності  і принципи реалізуються на основі врахування конкретних умов - факторів розміщення, що впливають на вибір розташування промислових підприємств і формування територіально-виробничих комплексів. Фактори розміщення виробництва логічно вибігають з його техніко-економічних особливостей. Техніко-економічні особливості виробництва – це ті об’єктивні вимоги до кількості і якості сировини та енергоносіїв, кваліфікації і витрат робочої сили, наближеності і ємності ринку збуту, витрат на НДДКР, які відбиваються у собівартості виробництва і безпосередньо впливають на розміщення підприємств. Серед них найголовніші:

• Матеріаломісткість - питомі витрати сировини та матеріалів на виготовлення одиниці готової продукції (або в натуральному, або в грошовому виразі).
• Енергомісткість - питомі витрати палива та енергії на виготовлення одиниці готової продукції. Поділяється на електромісткість; паливомісткість  тепломісткість;
• Трудомісткість - витрати живої праці (люд./год) на виробництво готової продукції;
• Ринкомісткість - високі питомі витрати на сам процес реалізації готової продукції.
• Наукомісткість – високі питомі витрати на науково-дослідні та конструкторські роботи (НДДКР).