Форми територіальної організації продуктивних сил

     МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ  УКРАЇНИ.

     СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ  ИМЕНІ ВОЛОДИМИРА ДАЛЯ

     ІНСТИТУТ  ПІСЛЯДИПЛРМНОЇ ОСВІТИ ТА ДИСТАНЦІЙНОГО  НАВЧ0ННЯ

     Северодонецьке  відділення 
 
 
 

КУРСОВА РОБОТА 

З дисципліни «Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка»

На  тему: Форми територіальної організації продуктивних сил

Виконала

Студентка групи УФЗ -103

Спеціальність: Фінанси і кредит

Струбчевська  А.П. 

Перевірив: КЕН Нікіфорова М.М. 
 
 
 
 
 
 

Сєвєродонецьк

     2010 р.

     ПЛАН

     Вступ…………………………………………………………………..

     1. Визначення основних понять та  термінів………………………..

     2. Поняття про територіальний поділ  праці……………………….

     3. ТВК та їх роль у продуктивному розподілі сил

     4. Основи економічного районування  території 

     Висновки 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     ВСТУП 

     Проблема  територіальної організації продуктивних сил для будь-якої країни є визначальною, бо вона лежить в основі господарського управління територією. Кожна держава, перш ніж розробити концепцію розвитку в довколишньому просторі, оцінює власні економічні, демографічні, природні, територіальні можливості, шукає нішу в територіальному й міжнародному поділі праці, визначає галузі спеціалізації як між внутрішніми територіями, так і щодо обміну товарами на світовому ринку.

     Територіальний  поділ праці, що закріплює певні  галузі виробництва за реґіонами, виявляється не лише у їхньому розташуванні, формуванні зон виробництва й збуту, але й у спеціалізації економічних районів, та поєднанні їхніх галузей, у між- і внутрішньорайонних зв’язках.

     Потенціал спеціалізації території виявляється за допомогою економічного районування. Аби науково обґрунтувати межі економічних районів у країні, треба виділити компактні й виробничо взаємопов’язані ланки розміщення продуктивних сил, що їхню основу складають Теріторіальні виробничі комплекси (ТВК) як основи територіальної організації продуктивних сил, які покликані комплексно розвивати території з максимально ефективним використанням місцевих природних ресурсів) та енерго-виробничі цикли (продуктивне поєднання підприємств і галузей довкола певного виду сировини та енергії). Вони дають можливість об’єднати виробничі процеси на території та виявити напрями господарської спеціалізації реґіонів.

     Численні  сучасні дослідники піддають сумніву  необхідність виділяти ТВК, ППК та економічні райони, бо вони недостатньо працюють на економіку країни. Проте світовий досвід доводить, що завжди була й буде потреба керувати територіями на макрорівні, розробляти довготермінові плани розвитку країни або реґіону.

     Оскільки  розвиток територій і розміщення продуктивних сил перебувають під впливом загальних і специфічних економічних законів, ще нещодавно (за умов планового господарства) наголос робився на державному керуванні територіями на усіх рівнях. У цей період формувалася мережа економічних районів, створювалися теорії функціонування ТВК і ППК.

     Орієнтація  на ринкові відносини зберегла за державою функцію управління макропроцесами на рівні реґіонів та економічних  районів, а також сприяла формуванню таких структур РПС, у яких, поруч  з державними, переважають інші форми власності, а управління територіями здійснюється і на макро-, і на мікрорівнях. Мається на увазі створення зон спільного підприємництва, науково-технологічних зон, реґіональних економічних просторів (проект господарської самостійності східних областей України, Закарпаття, Криму).  
 
 
 
 
 
 
 
 

     1. ТЕОРЕТИЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ ПОНЯТЬ РОЗМІЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ

     СИСТЕМАТИЗАЦІЯ  ОСНОВНИХ ТЕРМІНІВ І ВИЗНАЧЕНЬ 

     Розглядаючи форми територіальної організації  та розміщення продуктивних сил, треба  впорядкувати термінологію, що використовується для докладнішого вивчення цих понять. Оскільки йдеться про виробництво, території, продуктивні сили, територіальну структуру тощо, слід розділити ці поняття. Спочатку розглянемо поняття, що визначають зв’язок об’єкта з територією, а потім ті, що стосуються розміщення на тому ж терені виробництва.

     Територіальна організація ПС – це просторовий  взаємозв’язок галузевих, міжгалузевих і територіально-виробничих комплексів, що спирається на раціональне використання природних, матеріальних і трудових ресурсів, заощадження витрат на подолання диспропорцій у взаєморозміщенні джерел сировини, палива, енергії, місць виробництва й споживання продукції.

     Розміщення  продуктивних сил – це географічний поділ продуктивних сил по території. Термін «розміщення» виражає конкретне поняття, а саме – приуроченість господарських об’єктів до тих або інших джерел сировини, палива і енергії, місць концентрації трудових ресурсів і районів споживання готової продукції. Таке «розміщення» розглядається як частина загального процесу територіальної організації ПС.

     Територіальна організація ПС передбачає зв’язки  виробництва з природним середовищем  та економічні зв’язки. Економічні зв’язки  – це широке коло взаємовідносин у  виробничій та невиробничій сферах, а  також між самими сферами. З розвитком суспільства економічні зв’язки дедалі ускладнюються.

     Класифікація  економічних зв’язків характеризується багатоплановістю. Для територіально-виробничого  комплексу можна виокремити два  типи економічних зв’язків: виробничі  та невиробничі. У межах промислового комплексу є такі групи зв’язків:

     – зв’язки, зумовлені єдністю місця (електро-, тепло-, газо-, водопостачання);

     – матеріально-технічні (постачально-збутові) зв’язки стосовно сировини, палива, обладнання та готової продукції;

     – зв’язки за кооперуванням, цебто за спільним виготовленням продукції;

     – зв’язки за комбінуванням, цебто  за послідовною обробкою сировини.

     З реґіонального погляду зв’язки  бувають внутрішньорайонні, міжрайонні та міжнародні.

     Залежно від рівня загосподарювання території, рівня економічного розвитку країни та мети функціонування її господарства постають різні форми організації території та виробництва.

     Територіальна організація виробництва визначається як синтез форм суспільної організації  виробництва, який спирається на галузевий та територіальний поділ праці.

     Більш спрощеним є поняття «розміщення  виробництва», цебто географічне  поширення промисловості, сільського господарства й транспорту на Земній кулі. З цим поняттям пов’язане  використання природних ресурсів, а також налагодження зв’язків між країнами й реґіонами. Оскільки під розміщенням ПС розуміють «налагодження господарських зв’язків», треба визначити територіальну структуру господарства.

     Поняття «територіальна структура господарства»  ширше й ближче до поняття «територіальна організація продуктивних сил», а «територіальна організація господарства», що розглядає тільки «територіальну приуроченість її елементів до певної території», включає також і характер зосередження окремих галузей господарства, їхній взаємозв’язок.

     З розвитком продуктивних сил і  поглибленням поділу праці територіальна  організація господарства (як і територіальна  організація продуктивних сил) виявляється  у нових формах, наповнюється новим  змістом.

     Територіальна структура виробництва відбиває розміщення продуктивних сил певними територіальними зосередженнями у вигляді промислових центрів, промислових вузлів, сільськогосподарських районів тощо.

     Територіальна структура – це сукупність стійких  зв’язків між елементами об’єкта, причому обов’язковою умовою для їхньої реалізації є подолання геопростору. Це, власне, поділ географічного утворення (країни, району) на просторово виділені елементи, що кожний з них виконує певну функцію в розвитку даного утворення (об’єкта). Цими об’єктами можуть бути промислові вузли, райони, територіально-виробничі комплекси, технополіси, зони спільного підприємництва, торгово-промислові комплекси тощо.

     Деякі з них, як-от промислові вузли, центри або територіально-виробничі комплекси, близькі до понять, які визначають територіальну організацію виробництва або промисловості, але оскільки в їхній основі лежить «територія», – вона зближує усі ці елементи. Тому їх можна вважати як за форми територіальної організації виробництва, так і за форми територіальної організації та розміщення продуктивних сил.

     Такі  поняття, як-от ТВК, ППК, енерговиробничі  цикли, технополіси, більше тяжіють  до «виробництва», проте вони завжди функціонально пов’язані з довколишньою територією й розвиваються переважно  завдяки їй.

     Залежно від рівня концентрації ПС на території та особливостей сполучення виробництв розрізняють форми розміщення продуктивних сил.

     Форми розміщення продуктивних сил – це стійкі територіально-економічні утворення, що характеризуються своєю різноманітністю, конфігурацією, складністю й взаєморозміщенням структурних елементів. Ці властивості тісно пов’язані з функціональними характеристиками даного утворення і залежать від нього.

     Первісними  елементами територіальної організації  ПС є окремі ферми, хутори, промислові пункти, що характеризують точне розміщення ПС на території. У промислових пунктах (здебільшого у містечках) найчастіше розташовуються філії великих підприємств.

     Центр – це точка, зв’язки якої з довколишньою територією функціональні.

     Промисловий центр – це група промислових підприємств, взаємопов’язаних спільними допоміжними виробництвами, а у низці випадків – спільністю технологічного процесу, що мають єдину систему розселення і обслуговуються спільною інфраструктурою.

     Вузол – це територіальне сполучення об’єктів, що відіграють певну роль у розвитку даної території.

     Промисловий вузол – це локальне виробничо-територіальне  сполучення, де підприємства поєднуються  тісними виробничими й виробничо-технологічними зв’язками, спільністю транспортно-географічного  розміщення, загальними системами інфраструктури й поселень для найефективнішого використання природних, матеріальних і трудових ресурсів.

     Виробничий  комплекс – це поєднання підприємств, об’єднаних виконанням єдиної господарської  функції та взаємопов’язаних тісними виробничими стосунками таким чином, що вилучення якихось компонентів або порушення зв’язків знижує ефективність комплексу, обмежує або унеможливлює виконання господарських функцій.

     Територіально-виробничий комплекс – це взаємозумовлене поєднання  підприємств на певній території, за якого ефект досягається завдяки вдалому добору підприємств згідно з природними та економічними умовами.

     Район – це територія, що відрізняється  від інших територій за сукупністю складових частин, які характеризуються єдністю, взаємозв’язком та цілісністю, котра є об’єктивною умовою, закономірністю раціонального розвитку даної території.

     Технополіс  – це науково-технічний центр, що забезпечує створення та впровадження нових розробок.

     Портово-промисловий  комплекс – це об’єднання на одній території морських портів, промислових підприємств, приморських поселень, соціально-виробничої інфраструктури, розміщення яких у прибережній зоні зумовлене експлуатацією природних ресурсів прилеглої території та акваторії, забезпеченням зовнішньоекономічної та інших різновидів діяльності.