Управління кредитним портфелем банку

Слід зауважити, що у вітчизняній практиці основною проблемою аналізу ефективності кредитної діяльності залишається недостатнє інформаційне забезпечення для визначення рівня ризику та вибору адекватної безризикової ставки. Тому банки, які зважаться на проведення власних досліджень і створення інформаційних систем, матимуть безсумнівні переваги, оскільки першими опанують техніку та методику проведення комплексних аналітичних досліджень ринку, а це забезпечуватиме їм достатньо міцні позиції проти конкурентів.

Аналізуючи ефективність управління кредитним портфелем за допомогою розглянутої методики, керівництво банку отримає механізм обґрунтованого прийняття управлінських рішень з орієнтацією на постійні зміни в ринковому середовищі. Запропонована методика аналізу ефективності уможливлює зважений підхід до формування кредитного портфеля, беручи до уваги не лише прибутковість, а й реальний рівень ризику кредитних операцій.

3.2. Концептуальний підхід до мінімізації кредитного ризику в управлінні кредитним портфелем банку

Відомо, що будь-який кредитний договір зазнає ризику і характеризується імовірністю неповного та несвоєчасного виконання позичальником своїх зобов’язань відповідно до умов кредитної угоди.

У 2003 році Національним банком України було прийнято нову концепцію здійснення нагляду за діяльністю комерційних банків – «Нагляд на основі ризиків» [38]. Суть концепції – створення у кожній банківській установі власних систем управління ризиками. Для запровадження ефективних систем управління ризиками у роботі вітчизняних банків НБУ у 2004 році розробив Методичні вказівки з інспектування банків «Система оцінки ризиків». Звісно, система нещодавно впроваджена і якихось різких змін щодо зниження рівня ризику в банківській системі ще не виявлено. Але таке нововведення поклало початок змінам у свідомості банківських менеджерів, що не слід намагатися уникнути ризику – його слід оцінювати, віддавати перевагу визначеності перед невизначеністю і, головне,  ефективно управляти, мінімізуючи його.

Слід відмітити, що, по-перше, в Україні питання ризику носить регулюючий і наглядовий характер з боку НБУ – встановлення для комерційних банків обов’язкових нормативів. Так, нормативи Н7-Н10 обмежують максимальний розмір кредиту. Капітал банку розподіляється таким чином, що диверсифікація кредитного портфелю стає неминучою, але при цьому є загроза надмірної диверсифікації, яка є складовою збільшення сукупного ризику кредитного портфеля.

По-друге, в Положенні про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків визначено обов’язковим резервування коштів на покриття кредитного ризику за класифікованими позичками[5]. Для класифікації кредитів в портфелі кредитний аналітик здійснює коефіцієнтний аналіз та визначає клас позичальника. Але можна зауважити, що ця процедура носить суто суб’єктивний характер, не враховує впливу зовнішніх чинників кредитного ризику і тому не завжди відповідає дійсності. Отже, при оцінці сукупного очікуваного і фактичного ризику кредитного портфеля банку, можна вважати за недоцільне використовувати систему кількісних показників.

За кількісної оцінки кредитного ризику слід розрізняти розмір реальної вартості, що пов’язана з ризиком, та обсяг очікуваних збитків. Якщо перший показник на момент прийняття рішення, як правило, відомий, то другий оцінюють з тим чи іншим ступенем невизначеності.

Кількісні значення кредитного ризику обчислюють як в абсолютних, так і у відносних величинах, що виражають міру невизначеності під час реалізації прийнятого рішення.

В абсолютному вираженні кредитний ризик визначається системою показників, що застосовуються для оцінки економічного ризику.

Так, одним із найбільш важливих показників кредитного ризику щодо певної угоди є імовірність виникнення несприятливих подій за угодою. У цьому випадку:

                                                                                            (3.1)

де W – величина ризику;

p(c) – імовірність виникнення збитків за кредитною операцією;

В абсолютному вираженні ступінь кредитного ризику щодо кредитної угоди може визначатися також як добуток імовірності виникнення збитків на величину цих збитків (суми позички). Цей показник можна назвати зваженим кредитним ризиком щодо кредитної операції:

                                                                                    (3.2)

де W – величина ризику;

p(c) – імовірність виникнення збитків за кредитною операцією;

S – сума позички.

Показники кредитного ризику, визначені за формулами (3.1) та (3.2), використовуються для кількісної оцінки ступеня кредитного ризику щодо окремої кредитної операції.

Пропонуємо наступну послідовність  розрахунку абсолютних показників, яка визачає методику аналізу сукупного ризику кредитного портфеля банку:

1.      Імовірна (очікувана) величина збитків за кредитним портфелем (Sp):

                                                                  (3.3)

де Si – сума і-ї кредитної угоди;

pi(c) – рівень кредитного ризику і-ї кредитної операції.

Такий показник оцінки ризику відомий як аналіз економічних сценаріїв, але перероблений відповідно до особливостей аналізу кредитного ризику.

2.      Середньозважений кредитний портфельний ризик:

                    (3.4)

3.                 Дисперсія (variance) як міра очікуваного кредитного ризику угод, які складають кредитний портфель банку:

                                   (3.5)

4.                 Середньоквадратичне (стандартне) відхилення кредитних ризиків щодо угод, які складають кредитний портфель банку:

                                                                                (3.6)

Застосуємо запропоновану методику аналізу сукупного ризику до кредитного портфеля банку (табл.1).

Скориставшись формулою (3.3), визначили імовірну (очікувану) величину збитків за кредитним портфелем (колонка D рядок 15).

Таблиця 3.1

Розрахунок кредитного портфельного ризику, ум. од.

Використовуючи формулу (3.4), визначаємо середньозважений портфельний ризик:

За формулою (3.5) обчислюємо дисперсію кредитного ризику угод, які складають кредитний портфель банку:

Var(p)= 0,00012

Скориставшись формулою (3.6), визначаємо стандартне відхилення як міру кредитного ризику кредитного портфеля банку:

Таким чином, можна зробити висновок, що значення ризику окремих кредитних угод, які складають даний кредитний портфель , відхиляються від їх середнього значення (середньозваженого кредитного портфельного ризику) в середньому на 0,011, тобто значення кредитних ризиків угод, які складають даний портфель, можна згрупувати в інтервал (0,013 – 0,011; 0,013+0,011).

Отже, дисперсія та стандартне відхилення характеризують міру розсіювання кредитних ризиків щодо угод кредитного портфеля відносно сукупного кредитного портфельного ризику. Можна також зазначити, що ці показники відображають диверсифікованість кредитного портфеля стосовно ризику. Чим більші значення дисперсії та стандартного відхилення, тим більш диверсифікованим, з погляду ризику, є кредитний портфель банку. Але дисперсія та стандартне відхилення показують міру розсіювання кредитних ризиків угод в кредитному портфелі як у позитивний бік (значення, більші за середньозважений кредитний портфельний ризик). Тому вказані показники не дають змоги однозначно оцінити ступінь ризиковості кредитного портфеля. З цією метою більш доцільно застосувати такий показник ризику, як семіваріація.

Склад вхідної інформації, що може використовуватись під час виявлення (ідентифікації) та оцінки (вимірювання) кредитних ризиків на портфельному рівні, може містити наступні дані:

-         загальну інформацію про позичальників;

-         інформацію про фінансовий стан позичальників;

-         інформацію про стан обслуговування позичальниками зобов’язань;

-         інформацію про забезпечення за операціями;

-         інформацію про стан показників зовнішнього середовища, які можуть впливати на якість роздрібного кредитного портфеля;

-         інформацію Національного банку України та інших державних та недержавних установ;

-         іншу необхідну інформацію, в т.ч. інформацію про операції, які не входять до складу роздрібного портфеля банку.

              Серед основних показників, що можуть використовуватись для оцінки кредитних ризиків на портфельному рівні, є:

-         міграція кредитних рейтингів – прогноз зміни кредитного рейтингу (вірогідності дефолту) позичальника, кредитної операції у майбутньому;

-         кореляція кредитних подій – оцінка впливу можливих змін, які пов’язані із окремою кредитною операцією або окремим портфелем кредитних операцій на інші кредитні операції або інші портфелі кредитних операцій;

-         розмір економічного капіталу, необхідного для покриття кредитних ризиків – розмір резерву необхідного для покриття непередбачуваних збитків, які можуть виникнути із заданим рівнем довіри;

-         рівень очікуваних збитків – розмір втрати від проведення кредитних операцій, які можуть виникнути з заданим рівнем довіри;

-         ефективний термін до погашення – середньозважений термін до погашення портфеля кредитів. Такий термін має враховувати кількість, періодичність платежів за борговим фінансовим інструментом, а також існуючий рівень відсоткових ставок на ринку.

-         оптимізація ризиків роздрібних портфелів банку забезпечується завдяки використанню спеціальних механізмів визначення окремих параметрів кредитної операції залежно від індивідуальних ознак кредиту, характеристик позичальника та забезпечення, а саме:

-         визначення максимальної суми кредиту;

-         встановлення ціни на кредит, яка забезпечує банку необхідний рівень дохідності та дозволяє компенсувати кредитні ризики;

-         встановлення вимог до термінів та умов надання і погашення кредитів;

-         встановлення вимог до валюти кредитування;

-         встановлення вимог до забезпечення за кредитами.

              Окрім вищенаведених, банком можуть використовуватись наступні інструменти оптимізації ризиків на портфельному рівні:

-         формування резервів під кредитні ризики;

-         встановлення портфельних лімітів (обмежень);

-         встановлення вимог до страхування ризиків, що виникають під час кредитування;

-         використання похідних фінансових інструментів (кредитних деривативів);

-         встановлення стандартизованих вимог до розгляду та супроводження окремих груп кредитів (вимог до адміністрування кредитів).

Важливими передумовами для налагодження ефективної системи адміністрування кредитного портфеля є впровадження спеціальних процедур щодо розгляду та супроводження кредитів, а також автоматизація процесу збору, накопичення та аналізу інформації про стан та динаміку кредитного портфеля.