Кредитне забезпечення

ЗМІСТ

 

Вступ 3

1 Теоретична частина 5

2 Аналітична частина  13

2.1 Розрахунок планової суми амортизаційних відрахувань 13

2.2 Розрахунок планової суми прибутку 16

2.3 Розрахунок необхідного приросту оборотних засобів  19

2.4 Розрахунок необхідного приросту КЗ 21

2.5 Оперативне фінансове планування 23

2.5.1 Складання  касового плану 23

2.5.2 Складання  платіжного календаря 25

2.6 Визначення  показників Саsh-flow.  26

2.7 Розрахунок  фінансового ризику 30

2.8 Складання  фінансового плану 32

Висновки 35

Перелік літератури 37

Додаток А – Вихідні дані 38

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Фінансова діяльність суб'єкта господарювання - це дії з  формування і використання його фінансових ресурсів, які мають форму економічно обґрунтованих управлінських рішень. Таке визначення фінансової діяльності вказує на застосування терміну "фінансування" як до залучення капіталу (пасив балансу), так і до розміщення капіталу в активи, якими володіє підприємство (актив балансу), тобто термін "фінансування застосовується в найбільш широкому його розумінні.

Фінансова діяльність суб'єкта господарювання - це діяльність всередині підприємства з розробки та реалізації фінансових рішень з  володіння чотирма типами цінностей, між якими можна зробити вибір: майном, матеріальними і нематеріальними  цінностями; фінансовими цінностями; грішми; боргами у формі дебіторської і кредиторської заборгованості.

Наведені визначення сутності фінансової діяльності вказують на те, що вона завжди зв'язана з варіантними  розрахунками з джерел фінансування і зі сферам використання фінансових ресурсів у пошуках оптимального рішення стосовно конкретних умов підприємницької діяльності. Ця варіантність ще підсилюється невизначеністю як зовнішнього, так і внутрішнього середовища підприємництва, що впливає на можливість точного прорахунку результату від прийнятого фінансового рішення. Таким чином, для фінансової діяльності органічно притаманна варіантність розроблених рішень та рекомендацій, кожне з яких лише до певної міри буде вирішувати стратегічні завдання підприємства на ринку.

Побудова системи цілей фінансової діяльності суб'єкта господарювання ґрунтується на визначені їх місця між стратегічними і тактичними цілями всього підприємства на ринку. Зв'язок цілей фінансової діяльності і стратегічних цілей підприємства обумовлюється тим, що стратегічні цілі підприємства на ринку реальні тільки при наявності відповідних фінансових ресурсів. Тобто фінансова діяльність, як створення і розподіл фінансових ресурсів, забезпечує суб'єктові господарювання реалізацію його стратегічних цілей.

Суб'єкти господарювання поза залежністю від їхньої організаційно-правової основи мають, як правило, одночасно три стратегічні цілі на ринку - виживання на ринку, одержання прибутку та економічний ріст. У конкретний період часу для підприємства головною стає одна з вказаних цілей, але для фінансової діяльності головною метою завжди залишається підвищення ціни підприємства в інтересах мак-симізації добробуту власників. До того ж підвищення добробуту власників може виступати в двох формах:

- максимізація  доходу на інвестиції і тоді метою фінансової діяльності є максимізація прибутку;

- максимізація  ціни акції, тобто ціни підприємства.

Основні кінцеві  цілі фінансової діяльності формулюються керівництвом підприємства (генеральним  директором, радою директорів) з  огляду на із загальні стратегічні цілі підприємства на ринку. До них належать:

- фінансова рівновага підприємства;

- фінансова  рентабельність підприємства (рентабельність власного капіталу);

- збільшення  майна підприємства (темп росту  активів, темп зростання обороту);

- гнучкість (маневреність) фінансів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

на  тему: «Кредитне  забезпечення»

 

У разі, якщо позичальник  не в змозі виконати свої зобов’язання у передбачені кредитним договором  строки, кредитор може задовольнити свої вимоги за рахунок кредитного забезпечення. Саме тому наявність у позичальника достатнього кредитного забезпечення є складовим елементом його економічної кредитоспроможності. До основних видів забезпечення кредиту належать:

а) застава (майна, майнових прав, цінних паперів тощо);

б) гарантії (банків, підтверджені фінансами чи майном третьої  особи);

в) інші види забезпечення (поручительство, свідоцтво страхової  організації).

Правовідносини, пов’язані із заставою, регулюються  Законом України «Про заставу». Застава  означає, що в разі невиконання боржником забезпеченого заставою зобов’язання кошти, одержані від реалізації заставленого майна, спрямовуються передусім на задоволення вимог заставодержателя. Заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель).

Предметом застави  є майно (рухоме і нерухоме) та майнові  права, які можуть бути відчужені  та на які може бути звернено стягнення. Використання застави того чи іншого майна як забезпечення кредиту залежить від ряду чинників:

а) по-перше, визначається, наскільки легко реалізувати дане майно і чи це взагалі можливо;

б) по-друге, чи є можливість встановити точну ціну і чи ця ціна постійна.

Крім того, оцінюються ймовірні додаткові накладні витрати, збитки та перешкоди у разі відчуження.

Згідно з  вітчизняним законодавством у разі, якщо в кредитному договорі як предмет застави передбачено нерухоме майно, транспортні засоби, товари в обороті або переробці, то цей договір повинен бути нотаріально посвідчений. У противному разі умови договору щодо застави слід вважати недійсними.

Згідно із загальним  правилом застава може бути здійснена  як у вигляді передачі майна кредитору  чи третій особі (застава), так і шляхом передачі прав на заставлене майно (однак  із залишенням даного майна у розпорядженні  заставодавця). За договором банківської позички, як правило, право застави виникає лише після фактичного одержання суми позички боржником.

Закон передбачає можливість подальших застав деяких об’єктів уже заставленого майна (якщо інше не передбачено попередніми договорами застави). Задоволення вимог заставодержателя, в якого право застави виникло пізніше, здійснюється лише після повного задоволення вимог попередніх заставодержателів, а також заставодержателів зареєстрованої застави рухомого майна. У зв’язку з цим заставодавець зобов’язаний повідомити кожного із заставодержателів про всі попередні застави, а також про характер і розмір забезпечених цими заставами зобов’язань.

На практиці з метою зменшення кредитних  ризиків банк може вимагати страхування  застави, яке здійснюється, як правило, на суму, що не перевищує суми кредиту та процентів за ним.

Звернення стягнення  на заставлене майно здійснюється за рішенням суду, а також на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або  договором застави.

Кредитне забезпечення у вигляді рухомого майна. Найпоширенішими предметами застави рухомості є транспортні засоби, обладнання, товари в обороті та переробці, сировина, готова продукція. Слід мати на увазі, що транспортні засоби дуже легко оцінити і на них існує, як правило, стійкий попит. У той же час у разі невиконання кредитних зобов’язань чи банкрутства підприємства найважче продати обладнання та запаси неліквідної продукції. Як правило, таке майно продають на аукціоні за частину його першопочаткової вартості. Товари в обороті або переробці сильно диференційовані в ціні, і можливість їх реалізації залежить від попиту та їх стану. При цьому реалізовані заставодавцем товари перестають бути предметом застави, а набуті стають предметом застави з моменту виникнення на них прав власності. До документів, які підтверджують право власності на рухоме майно належать: договори купівлі-продажу; платіжні документи; накладні; акти введення в експлуатацію; митні декларації; технічні паспорти; свідоцтво про реєстрацію (для автотранспорту); інші документи.

Застава рухомого майна (здебільшого транспортні  засоби: автомобілі, причепи, катери, судна, літаки тощо) може бути зареєстрована  в Державному реєстрі шляхом внесення відповідного запису. Підставою внесення запису до Державного реєстру є заява заставодержателя або заставодавця. Юридичне значення реєстрації застави рухомого майна полягає в тому, що заставодержатель зареєстрованої застави має переважне право на задоволення вимог із заставленого майна перед заставодержателями незареєстрованих застав і заставодержателями застав, зареєстрованих пізніше. Будь-яка фізична та юридична особа шляхом подання відповідного запиту може одержати витяг з Державного реєстру, який свідчитиме про наявність або відсутність у ньому запису про заставлене рухоме майно.

На практиці розмір кредиту під заставу окремих  предметів рухомого майна сильно коливається і становить у  середньому: по транспортних засобах  — 25—50 %; офісному обладнанню — 10—20; виробничому обладнанню — 10—30; запасах (сировині) — 20—50; незавершеному виробництву — 0—20; готовій продукції — 10—50 % їх вартості.

Майнові права  як предмет застави. Заставодавець  може скласти договір застави  як щодо належних йому на момент укладення  договору прав вимоги по зобов’язаннях, в яких він є кредитором, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому. У договорі застави прав, які не мають грошової оцінки, вартість предмета застави визначається угодою сторін. Найпоширенішим видом застави майнових прав є застава дебіторської заборгованості. Цінність даної форми кредитного забезпечення залежить від платоспроможності клієнтів підприємства. Якщо дебіторів багато, то існує велика ймовірність того, що більшість з них виконає свої зобов’язання. Але якщо у підприємства кілька крупних дебіторів, які не здійснюють платежі тривалий час, то цінність таких дебіторів, а отже, і забезпечення досить сумнівна. У зарубіжній практиці індекс вартості забезпечення у вигляді дебіторської заборгованості становить від 50 до 75 %. В Україні ця величина, враховуючи хронічні неплатежі в народному господарстві та недосконалість законодавства, коливається від 0 до 50 %.

Кредити під  заставу нерухомості (іпотечні кредити). Іпотекою визнається застава землі, нерухомого майна, за якої предмет застави  залишається у заставодавця або  третьої особи. Предметом іпотеки можуть бути:

а) земельна ділянка;

б) жилий будинок, квартира, частина будинку;

в) дачний будинок, гараж та будь-яке інше приміщення господарського призначення;

г) підприємство або його структурний підрозділ.

При іпотеці будівлі чи споруди предметом застави разом з нею стає також право на користування земельною ділянкою, на якій розташовані дані об’єкти. Однак у разі іпотеки земельної ділянки право застави не поширюється на будівлі та споруди, що знаходяться на даній ділянці. У разі звернення стягнення на дану ділянку (чи її продажу) до нового власника переходять права та обов’язки, які мав стосовно власника будівлі заставодавець.

Істотною умовою надання іпотечного кредиту є  те, що одночасно з нотаріальним посвідченням договору накладається заборона на відчуження предмета іпотеки. Застава нерухомого майна підлягає державній реєстрації у порядку, передбаченому законом. Майно, що є предметом іпотеки, не має бути у заставі за іншою угодою. Крім того, на період фактичної дії договору іпотеки заставодавець повинен за свій рахунок страхувати предмет іпотеки на користь заставодержателя, а у разі загибелі майна надавати аналогічне за вартістю або незалежно від настання терміну виконати свої зобов’язання. В той же час суттєвим є право іпотечного заставодавця володіти та користуватись предметом застави відповідно до його призначення, а також, за письмовою згодою заставодержателя, реалізувати дану нерухомість з переведенням на набувача основного боргу, забезпеченого заставою, або передавати предмет застави в оренду. Як правило, індекс вартості забезпечення у вигляді нерухомості становить 60—75 %.

Надійним  засобом забезпечення кредитів може бути заклад (застава) цінних паперів. Однак у зв’язку з недостатньою розвинутістю вітчизняного фондового  ринку та недоліками при проведенні приватизації в даний час в Україні цей вид забезпечення зобов’язань ще не набув достатнього поширення. За загальним правилом застава фондових цінностей, тобто цінних паперів, що мають вільний обіг на біржовому ринку, повинна бути зареєстрована в депозитарію або відповідному реєстрі. Якщо акція чи інший вид цінних паперів можуть бути продані лише акціонерам чи співробітникам підприємства, то це суттєво обмежує можливості використання даних цінних паперів як інструменту застави. Крім того, слід мати на увазі, що вартість цінних паперів залежить від тенденцій на фондовому ринку, а середній індекс вартості даного виду забезпечення становить 50—60 % їх курсової вартості.

В Україні досить популярними є кредити під  заставу векселів. Прийняття векселів у заставу банк здійснює на підставі укладеного з векселедержателем-позичальником договору застави, в якому також встановлюється місце зберігання заставлених векселів. Як правило, в заставу приймаються векселі, строк платежу за якими є віддаленішим у часі, ніж термін дії позички.

Якщо векселі  прийняті банком до розгляду, то пред’явнику  надається розписка про одержання  векселів та призначається орієнтовний  термін кредитування або день, коли він має забрати неприйняті в  заставу векселі. Після прийняття банком позитивного рішення про прийняття в заставу всіх або окремих векселів визначається оціночна вартість кожного векселя і сума кредиту, що надається, а з позичальником укладається договір застави. Вексель може бути переданий у заставу згідно з відповідним договором шляхом: