Семіотика в одязі готичного періоду

Типовим прикладом аномального розвитку є олігофренія - уроджене або рано придбане  (у перші 3 роки життя) слабоумство, виражається в недорозвиненні всієї психіки, але переважно інтелекту. Олігофренія відноситься до групи захворювань, зв'язаних з порушенням онтогенезу (дізонтогении). Її розглядають як аномалію з недорозвиненням психіки, особистості і всього організму хворого. Олігофренії – клінічно однорідна група захворювань різної этиологии, поєднуваних двома обов'язковими ознаками: 1) психічним недорозвиненням з перевагою інтелектуальної недостатності; 2) відсутністю її прогресування з часом. Основним діагностичним критерієм олігофренії і її ступеня є кількісна оцінка інтелекту по стандартних психологічних тестах (інтелектуальний коефіцієнт IQ). Легка розумова відсталість –IQ=50-70; середньої ваги – IQ=35-50; різко виражена – IQ=20-35, глибока – IQ менше 20.

3. Міжнародна класифікація  психічних розладів. Однак, загальноприйнятим світовим  стандартом для діагностики проблемного поводження є DSM-IY, четверте видання Діагностичного і статистичного довідника по психічним розладам,  що складається Американською психіатричною асоціацією. Саме за допомогою DSM-IY психіатри і психологи можуть прийти до єдиної думки при оцінці виявленого розладу. У DSM-IY приводяться описи різних розладів, але не розглядаються їхні причини. Основними категоріями розладів по цьому довіднику є: розладу, властиві дитячому і підлітковому вікові, розладу органічного походження,  функціональні розлади, розлади особистості.

3.1. До розладів, властиві дитячому і підлітковому вікові, відносяться різні поведінкові порушення, властиві раннім періодам життя людини. Серед них - розладу мислення, зв'язані з розумовою відсталістю, емоційні порушення на основі гіперактивності, антисоціальне поводження або поводження, викликане розлукою з матір'ю, розладу апетиту (булімія й анорексія), порушення сну і контролю екскреторних функцій (енурез, енкопрез), а також дитячий аутизм.

3.2. Розладу органічного  походження містять у собі розладу, зв'язані з фізичними аномаліями (пухлини, ендокринні порушення) або отруєннями, розладу, зв'язані зі старінням (сенільні і пресенільні деменції).

3.3. До функціональних розладів  відносять порушення, що не мають причинного фактора органічної природи . У цю діагностичну категорію включаються шизофренічні, параноїдні, афективні розлади, невротичні, соматоформні,  дисоціативні і психосексуальні розлади.

До невротичних розладів  відносяться фобії, розлади прийому їжі, обсесивно-компульсивні розлади і посттравматичні стресові розлади.

Фобії – це постійні необґрунтовані страхи, що заважають нормальної життєдіяльності людини. Якщо, наприклад, людина боїться тварин, причому не тільки небезпечних, а взагалі усіх – такий перебільшений страх можна назвати фобією. Найчастіше зустрічаються наступні фобії:

Агорафобія -  острах відкритого простору

Акрофобія – острах висоти

Андрофобія – острах чоловіків

Аквафобія – острах води

Аутофобія – острах самітності

Кардиофобія – острах хвороби  серця

Клаустрофобія – острах замкнутого простору

Гемофобія – острах крові

Некрофобія – острах трупів

Ніктофобія – острах темряви

Панофобія – острах усього на світі

Фобофобія – острах страху

Пирофобія – острах вогню

Танатофобія – острах смерті

Токсикофобія – острах отруїтися

Трискайдекафобія – острах числа 13

Зоофобія – острах тварин.

 

Обсесивно-компульсивний  розлад. Обсессії – це різновид нав'язливих станів. До них відносяться всілякі нав'язливі ідеї, спогади, фобії, наприклад страх заразитися хвороботворними мікробами від навколишніх. У цьому випадку людин буде уникати рукостискань або взагалі буде ухилятися від контакту з людьми. Обсесії часто породжують компульсии, або нав'язливі дії. Компульсии можуть мати вигляд ізольованих нав'язливих дій, або складних дій відверненого або заклинального характеру, зв'язаних зі страхами, сумнівами.

 

15.Співвідношення дізонтогенеза і хвороби. Симптоми хвороби діляться на негативні і продуктивні. До негативних симптомів відносяться явища «випадання» в психічній діяльності: зниження інтелектуальної і емоційної активності, погіршення процесів мислення, пам'яті.

Продуктивні симптоми пов'язані з  явищами патологічної зміни психічних  процесів. Прикладами продуктивних симптомів  є  різні невротичні і неврозоподібні розлади, судорожні стани, страхи, галюцинації, маревні ідеї і т.д.

В дитячому віці негативні  симптоми хвороби важко розрізнити з явищами дізонтогенеза, при  якому «випадання» функції м.б. обумовлено порушенням її розвитку. Продуктивні  хворобливі симптоми в дитячому віці (наприклад, психомоторна збудливість, афектні розлади, епілептичні припадки)  також впливають на формування специфічного типу дізонтогенеза.

Прикордонними між симптомами хвороби і проявами дізонтогенеза  є так звані «вікові симптоми», що є патологічно спотвореними і  утрируваними проявами нормального  вікового розвитку. В.В.Ковальов диференціює  вікові рівні нервово-психічного реагування у дітей і підлітків у відповідь  на різні шкідливості таким чином:

1.сомато-вегетативний рівень (0 - 3 роки). Для нього характерні  підвищена загальна і вегетативна  збудливість з порушеннями сну,  апетиту, шлунково-кишковими розладами);

2.психомоторний рівень  реагування (4 - 10 років) включає психомоторну  збудливість, тики, заїкання;

3.афектний рівень (7 - 12 років)  характеризується синдромами і  симптомами  страхів, підвищеної  афектної збудливості з явищами  негативізму і агресії;

4.емоційно-ідеаторний рівень (12 - 16 років) є провідним в пре- і пубертатному віці. Він виявляється в надцінних захопленнях і інтересах («філософська інтоксикація») і надцінних іпохондричних ідеях (дісморфофобія, анорексія),  а також в реакціях емансипації, протесту, опозиції.

Таким чином, в дитячому віці взаємовідношення між симптомами хвороби  і проявами дізонтогенеза можуть бути представлений таким чином: негативні симптоми хвороби значною  мірою визначають специфіку і  тяжкість дізонтогенеза; продуктивні  симптоми надають загальну гальмуючу дію на психічний розвиток хворої дитини; «вікові симптоми» є прикордонними між продуктивними симптомами хвороби і явищами дізонтогенеза.

 

18.Етіологія і патогенез (причини і механізми) дізонтогений. Серед біологічних чинників значне місце займають вади розвитку мозку, пов'язані з поразкою генетичного матеріалу (хромосомна аберація, генні мутації, спадково обумовлені дефекти обміну і ін.) Велика роль належить внутрішньоутробним порушенням (у зв'язку з важким токсикозом вагітності, токсоплазмозом, люесом, краснухою і іншими інфекціями, різними інтоксикаціями), патології пологів, інфекціям, інтоксикаціям і травмам раннього постнатального періоду. Незрілість розвитку мозку, слабкість гематоенцефаличного бар'єру обумовлюють підвищену сприйнятливість центральної нервової системи дитини до різних ушкоджуючих факторів.

Важливим є також час  пошкодження. Об'єм поразки тканин і  органів за інших рівних умов тим  більше виражений, чим раніше діє  патогенний чинник. Самим ранимим  є період максимальної клітинної  диференціації (перша третина вагітності). Тому одні і ті ж вади розвитку можуть виникати в результаті дії різних зовнішніх причин, але в один період розвитку, і, навпаки, одна і та ж  причина, діючи в різні періоди  внутрішньоутробного онтогенезу, може викликати різні види аномалій розвитку.

Велике значення має і інтенсивність  пошкодження мозку. При органічних ураженнях мозку в дитячому віці, разом з пошкодженнями одних  систем, спостерігається недорозвинення інших, функціонально з ними зв'язаних. Поєднання явищ пошкодження з  недорозвиненням створює більш  обширний характер порушень.

Несприятливі соціальні  чинники також можуть викликати  дізонтогенез, але його прояви менш грубі по ступеню вираженості і принципово оборотні. І тут чим раніше склалися для дитини несприятливі соціальні умови, тим більше стійкими і грубими будуть порушення розвитку.

Культурна депривація – несприятливі умови виховання, дефіцит інформації і емоційного досвіду на ранніх етапах розвитку – приводить до микросоциально-педагогічної занедбаності.

Неправильне виховання також  приводить до патохарактерологічному формування особи – аномалії розвитку емоційно-вольової сфери з наявністю стійких афектних змін.

 

19.Серед біологічних чинників  значне місце займають вади  розвитку мозку, пов'язані з  поразкою генетичного матеріалу  (хромосомна аберація, генні мутації,  спадково обумовлені дефекти  обміну і ін.) Велика роль належить  внутрішньоутробним порушенням (у  зв'язку з важким токсикозом  вагітності, токсоплазмозом, люесом, краснухою  і іншими інфекціями, різними  інтоксикаціями), патології пологів,  інфекціям, інтоксикаціям і травмам  раннього постнатального періоду.  Незрілість розвитку мозку, слабкість  гематоенцефаличного бар'єру обумовлюють  підвищену сприйнятливість центральної  нервової системи дитини до  різних ушкоджуючих факторів.

Важливим є також час  пошкодження. Об'єм поразки тканин і  органів за інших рівних умов тим  більше виражений, чим раніше діє  патогенний чинник. Самим ранимим  є період максимальної клітинної  диференціації (перша третина вагітності). Тому одні і ті ж вади розвитку можуть виникати в результаті дії різних зовнішніх причин, але в один період розвитку, і, навпаки, одна і та ж  причина, діючи в різні періоди  внутрішньоутробного онтогенезу, може викликати різні види аномалій розвитку.

Велике значення має і інтенсивність  пошкодження мозку. При органічних ураженнях мозку в дитячому віці, разом з пошкодженнями одних  систем, спостерігається недорозвинення інших, функціонально з ними зв'язаних. Поєднання явищ пошкодження з  недорозвиненням створює більш  обширний характер порушень.

Несприятливі соціальні  чинники також можуть викликати  дізонтогенез, але його прояви менш грубі по ступеню вираженості і принципово оборотні. І тут чим раніше склалися для дитини несприятливі соціальні умови, тим більше стійкими і грубими будуть порушення розвитку.

Культурна депривація – несприятливі умови виховання, дефіцит інформації і емоційного досвіду на ранніх етапах розвитку – приводить до микросоциально-педагогічної занедбаності.

Неправильне виховання також  приводить до патохарактерологічному формування особи – аномалії розвитку емоційно-вольової сфери з наявністю стійких афектних змін.

 

21.

Госпитализм (Лат. hospitalis - гостинний; госпіталь - лікувальна установа) - в буквальному сенсі, сукупність психічних і соматичних розладів, обумовлених тривалим перебуванням людини в лікарняному стаціонарі у відриві від близьких людей і вдома.  Поняття Г. ввів в обіг австро-американський психоаналітик Р. Спітс в 1945, досліджував його причини, прояви та наслідки у немовлят і дітей, довго перебували в лікарнях.  За Спітсу, Г. дитячого і дитячого віку обумовлюється переважно розлукою з матір'ю.  До симптомів Г. Спіть відносив уповільнення психічного і фізичного розвитку, відставання в оволодінні власним тілом і язиком, знижений рівень адаптації до оточення, ослаблену опірність інфекціям і т.д.  Наслідки Г. у немовлят і дітей є довготривалими і часто незворотними.  У важких випадках Г. призводить до смерті.  Явища Г., за Спітсу, виникають у різних закладах, де догляд за дітьми та їх виховання здійснюються при повному або частковому відсутності матері і в умовах сім'ї, де матері не люблять своїх дітей або не приділяють їм належної уваги.  Г. дорослих людей характеризується соціальною дезадаптацією, втратою інтересу до праці і трудових навичок, зменшенням і погіршенням контактів з оточуючими, тенденцією до хроніфікації захворювання та ін проявами.

Синдром госпитализмаопределяетсякаксовокупностьпсихических и соматическихрасстройств, обусловленныхдлительнымпребываниеминдивида в больничномстационаре в отрыве от близких людей и дома. Этот феномен впервыебылописан у младенцев  и детей, долгонаходившихся в  больнице, у которых он былобусловленпреимущественноразлукой с матерью. Наиболее часто влияния, ведущие к госпитализму, объединяютподназваниемпсихическойдепривации. Лангмайер и Матейчекдаютследующееопределение: это «состояние, развивающеесявследствиетакойжизненнойситуации, когдасубъекту не предоставленыусловия для удовлетворенияеговитальныхпсихическихпотребностей  в достаточной мере и в течениедостаточнодлительноговремени». Психическаядепривацияможет проявляться  в сенсорнойобласти - бедностьювпечатленийиз-занедостаткаразнообразныхощущений; в эмоциональнойобласти - при недостаточности  тепла, любви, заботы, эмоциональнойподдержки, а также в интеллектуальнойсфере - в связи с уменьшениемстимулов, способствующихупражнению и развитиюумственныхспособностей.

 К симптомам госпитализма  у детейотносятся: замедлениепсихического  и физическогоразвития, отставание  в овладениисобственнымтелом и  речью, пониженныйуровеньадаптации  к окружению, ослабленнаясопротивляемость  к инфекциям. Последствиягоспитализма  у младенцев и детейявляютсядолговременными  и зачастуюмогутбытьнеобратимыми,  приводя к смерти в тяжелыхслучаях. Госпитализмвзрослых людей характеризуетсясоциальнойдезадаптацией, утратойинтереса к труду и  трудовыхнавыков, уменьшением и  ухудшениемконтактов с окружающими,  тенденцией к затяжному течениюзаболевания. Еслипожилойилихроническибольнойчеловек  в течениедлительноговременинаходится  в больнице, егожизнь там и  само заболеваниестановятся «стилем  жизни», он отвыкает от жизни  дома и прикладываетзначительныеусилия, чтобывновь вернуться в больницу. Средиболеемолодыхпациентоввыраженнуютенденцию  к госпитализмуобнаруживаютбольные  неврозами, лица с психопатией,  в особенности, больные психозами,  которыхбольницазащищает от жизненныхпотрясений  и проблем.

 

26. ПСИХІЧНЕ НЕДОРОЗВИНЕННЯ (РОЗУМОВА ВІДСТАЛІСТЬ)

Найтиповішою моделлю  психічного недорозвинення є олігофренія.

Олігофренія – це необоротне недорозвинення мозку в цілому з  переважною незрілістю його кори.