Особенности криминальной ответственности несовершеннолетних

     Враховуються  й інші обставини, наприклад, наявність  розумової відсталості неповнолітнього, не пов'язаної з психічним захворюванням, що може відобразитись на повноті  усвідомлення ним значення своїх дій та керування ними.

     Дійшовши  висновку про необхідність призначення  неповнолітньому реального покарання, суд має це зробити у межах, встановлених у санкції статті Особливої  частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин (п.1 ч. 1 ст.65), виходячи з принципу його необхідності й достатності  для виправлення особи та попередження нових злочинів (ч. 2 ст.65). При цьому  актуальними є положення п.п.17.1, 19 та 19.1 Мінімальних стандартних  правил ООН, які стосуються відправлення правосуддя щодо неповнолітніх.

     Призначене  покарання має бути судом мотивоване, характеризуватись конкретним викладом обставин (зокрема, умов життя та виховання  неповнолітнього, рівня розвитку та інших особливостей його особи). «У випадках, коли санкція закону, за яким особа засуджується, передбачає альтернативні покарання, суд повинен зазначити, чому саме він призначив більш або менш суворе покарання». Суд зобов'язаний мотивувати призначення покарання у виді позбавлення волі, якщо санкція кримінального закону передбачає й інші покарання, не зв'язані з позбавленням волі.

     Якщо  суд призначає неповнолітньому  позбавлення волі на певний строк, він  повинен, крім всього іншого, дотримуватись  положень ст.102, зокрема, щодо диференційованих строків позбавлення волі відповідно до категорії вчиненого злочину, хоча і в рамках санкції статті Особливої частини КК.

     Вийти за межі санкції статті Особливої  частини КК суд може при призначенні  покарання за сукупністю злочинів або  вироків. Остаточне покарання у виді позбавлення волі в таких випадках не може перевищувати п'ятнадцяти років (ч. 2 ст.103).

     Відповідно  до ч. 2 ст.70 якщо хоча б один із злочинів є умисним тяжким або особливо тяжким, суд може призначити остаточне  покарання за сукупністю злочинів у  межах максимального строку, встановленого  для даного виду покарання в Загальній  частині КК, а для позбавлення  волі на певний строк це і є 15 років (ч. 2 ст.63). При складанні покарань у виді позбавлення волі за сукупністю вироків загальний строк не повинен  перевищувати п'ятнадцяти років, а  у випадку, якщо хоча б один із злочинів є особливо тяжким, загальний строк  позбавлення волі може бути більшим  п'ятнадцяти років, але не повинен  перевищувати двадцяти п'яти років (ч. 2 ст.71). Це загальне положення стосується лише дорослих осіб і не поширюється  на неповнолітніх в силу прямої вказівки ч. 2 ст.103.

     При вчиненні особою злочину (злочинів) до досягнення вісімнадцятирічного віку, а потім після досягнення цього  віку при призначенні їй покарання  за сукупністю злочинів мають бути враховані перш за все положення  про особливості покарання неповнолітніх, передбачені ч.ч. 1 і 3 ст. 102 та ч. 2 ст.103, а потім і загальні положення, передбачені ст.70. Та ж послідовність вирішення питань має бути дотримана при призначенні покарання особі в аналогічній ситуації за сукупністю вироків - з дотриманням спеціальних положень ч. 2 ст.103 та загальних положень, сформульованих у ст.71.

    Аналіз  статистичних даних за 2005 рік показав, що 68,3% (14102) засуджених неповнолітніх  були звільнені від покарання  з випробуванням із застосуванням  ст.104 КК України. До позбавлення волі засуджено 4312 неповнолітніх, або 21,8%. Інші види основних покарань застосовуються до неповнолітніх рідко. Так, арешт призначено 98 неповнолітнім, виправні роботи -48, громадські - 81, штраф - 307. Додаткові покарання у виді штрафу застосованідо 2 неповнолітніх та 10 осіб  позбавлено   права   обіймати  певні   посади   або  займатися   певною діяльністю[16, с.112].

    Аналізуючи  ефективність покарання у вигляді позбавлення волі,

 В.І.  Шакун зазначає, що більшість  спеціалістів на сьогодні відносяться  до нього, як до вимушеного явища, ніж бажаного [32, с.8]. Позбавлення волі повинно застосовуватися дуже обережно, коли виправлення неповнолітнього не можливе без ізоляції від суспільства та всі інші більш м’які міри не дадуть змоги досягти мети кримінального покарання. Необхідно чітко мотивувати, з яких підстав застосовується до неповнолітнього найсуворіший вид покарання – позбавлення волі.

     Відповідно  до ст.102 КК України, неповнолітньому, який уперше вчинив злочин невеликої тяжкості, позбавлення волі не може бути призначене. За вчинений повторно злочин невеликої тяжкості покарання у виді позбавлення волі призначається на строк не більше двох років; за злочин середньої тяжкості - на строк не більше чотирьох років; за тяжкийзлочин - на строк не більше семи років; за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини, - на строк до 15 років.

    У новому Кримінальному кодексі України допущено непослідовність при визначенні санкцій мір покарання залежно від ступеня тяжкості вчиненого злочину. Так, ч.3 ст. 289 КК України передбачає за незаконне заволодіння транспортним засобом, вартість якого у 250 разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян, покаранняу вигляді позбавлення волі на строк від 10 до 15 років. Разом з тим, ч.4 ст. 185 КК України передбачає за крадіжку майна у великих розмірах, тобто на сум, яка в 250 і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян, позбавлення волі на строк від 5 до 8 років. Навіть за вчинення розбійного нападу з метою заволодіння майном, ч.4 ст.187 КК України, - передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 8 років.

    Проаналізуємо далі санкції статей. Так, стаття 185 КК України передбачає відповідальність за крадіжку, яка настає при виповненні особі 14 років, незалежно від того, за якою частиною цієї статтікваліфіковані її дії. За ч.1 ст.185 КК України таємне викрадення чужого майна карається штрафом або виправними роботами, або позбавленням волі на строк до3-х років. Але штраф, відповідно до ст.99 КК України, застосовується лише до неповнолітніх, що мають самостійний дохід, власні кошти або майно, на яке можебути звернене стягнення. Виправні роботи, згідно зі ст.100 КК України, можуть бути призначені неповнолітньому лише у віці від 16 до 18 років. За ч.2 ст.185КК України крадіжка, вчинена повторно або за попередньою змовою групою осіб, карається обмеженням волі на строк до 5 років або позбавленням волі на той самий строк. Але обмеження волі, відповідно до ст.61 КК України, до неповнолітніх не застосовується.

     Також виникають труднощі при призначені виду та міри кримінального покарання за ч.1 ст. 296 КК України неповнолітнім особам, які вчинили зазначений вид злочину у віці від 14 до 16років. Відповідно до ч.1 ст. 296 КК України хуліганство карається штрафом або арештом або обмеженням волі. Але штраф, як зазначалося вище, застосовується лише до неповнолітніх, що мають самостійний дохід, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення. Таких неповнолітніх, які мають самостійний дохід, власні кошті або майно - у віці 14-16 років практично немає, тому що приймаються на роботу за трудовим договором, як виняток, особи, яким виповнилося 15 років і у віці 16 років за погодженням одного з батьків. Арешт, згідно зі ст.101 КК України, може застосовуватися лише до неповнолітнього, який на момент постановлений вироку досяг 16 років. Обмеження волі взагалі не застосовується до неповнолітніх.

     При призначенні покарання неповнолітнім судам належить дотримуватися принципу індивідуалізації, за наявності підстав обговорювати можливість звільнення неповнолітніх від покарання з випробуванням, застосування до них примусових заходів виховного характерутощо. Враховуючи те, що ні КК України 1960р., ні КК України 2001р. не передбачають особливих покарань для неповнолітніх, відсоток засуджених неповнолітніх до позбавленняволі і надалі буде залишатися досить високим.

Розділ 3. Інші заходи кримінально – правового впливу на неповнолітніх.

    Як  ми переконалися в кримінальному  праві України є цілий комплекс норм, які регулюють кримінальну  відповідальність неповнолітніх порушників. На цей раз мені хотілося б виділити норми, в яких закріплені підстави звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх та форми участі державних органів і громадських організацій у виправленні і перевихованні вищеназваних осіб.

    Ці  норми містяться у деяких статтях  кримінального кодексу України, зокрема у ст. 105 КК України «Звільнення від покарання з застосуванням заходів виховного характеру». За цією статтею звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх правопорушників відбувається із застосуванням заходів виховного характеру. Аналіз законодавства зарубіжних країн свідчить про те, що така практика застосування заходів виховного характеру до осіб, що не досягли віку кримінальної відповідальності, є найбільш гуманною та сприятливою для виправлення та подальшого розвитку таких осіб. Так, ст. 20 Кримінального кодексу Іспанії передбачає, що особи віком до 18 років взагалі не підлягають кримінальній відповідальності за чинним Кодексом. Якщо така особа вчиняє злочин, вона буде відповідати на підставі закону про кримінальну відповідальність неповнолітніх [8, с. 16]. Кримінальний кодекс Швейцарії у розділі «Неповнолітні» передбачає 3 групи таких осіб (7-14 років; 15-17 років; 18-24 роки), до кожної з яких застосовуються окремі передбачені в законі виховні заходи [9, с. 37-45]. Такий досвід можна вважати позитивним, оскільки вікові та психологічні особливості осіб цих груп вимагають призначення різних виховних заходів.

    Бурдін  В.М. вважає, що обмеження, які зазнають неповнолітні від застосування примусових заходів виховного характеру, за своєю тяжкістю не поступаються окремим  видам покарання, особливо з огляду на соціально-психологічні та вікові особливості  неповнолітніх правопорушників [14, с. 76]. Примусові заходи виховного характеру О.О. Ямкова розглядає як заходи, що забезпечують досягнення тих самих цілей, що і кримінальне покарання, але менш суворими засобами. Відмінність примусових заходів виховного характеру від покарання полягає в тому, що вони не тягнуть за собою судимості [31, с. 10].

    Законом визначаються умови, за наявності яких суди можуть застосовувати такі заходи. До них належать:

    - неповноліття винної особи; 

    - здійснення цією особою злочину,  що не являє великої суспільної  небезпеки; 

    - можливість виправлення неповнолітньої  особи без застосування кримінального  покарання. 

За загальним  правилом всі три умови необхідно  розглядати у сукупності. Однак деякі  вчені дотримуються іншого погляду. Так С. Г. Келіна називає підставами звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності і покарання із застосуванням заходів виховного характеру:

     - здійснення підлітком злочину,  що не являє великої суспільної  небезпеки; 

     - невелику ступінь суспільної  небезпеки самої неповнолітньої особи"

    За  її думкою неповнолітність не можна розглядати в якості однієї з «підстав» для даного виду звільнення від кримінальної відповідальності і покарання, оскільки закон не зв'язує таке звільнення з фактом неповноліття особи, а допускає його лише до тих неповнолітніх, які представляють невелику небезпеку для суспільства [19, c. 119].

    Однак я з ним не погоджуюсь, оскільки вищевказані умови є підставами для звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх і  дорослих осіб. Тільки лише у зв'язку з неповнолітністю підлітків, які  вчинили злочин, законодавець ввів особливий кримінально - правовий інститут звільнення від кримінальної відповідальності і покарання із застосуванням до правопорушника специфічних заходів впливу - примусових заходів виховного характеру.

    Вказані норми встановлені законодавцем з урахуванням тих вікових  особливостей, з якими може бути пов'язана можливість виправлення  неповнолітніх правопорушників, не застосовуючи кримінальне покарання, за допомогою примусових заходів  виховного характеру.

    У кримінальному кодексі України  міститься перелік примусових заходів, що можуть застосовуватись судом, їх умовно можна поділити на 3 категорії.

    Заходи, направлені на відновлення порушених  прав або відшкодування завданих збитків; - зобов'язання неповнолітнього, який досяг 15-ти річного віку та має  майно та заробіток, відшкодувати завдані  збитки.

    Заходи, що зобов'язують посилити контроль за поведінкою підлітка та підвищити інтенсивність  виховання в дусі поваги і дотримання морально-правових норм:

    - передача неповнолітнього під  нагляд батьків або осіб, що  їх замінюють, під нагляд викладацького  або трудового колективу за  його погодженням а також окремим  громадянам за їх бажанням;

    - направлення неповнолітнього у  спеціальний учбово-виховний заклад  для дітей і підлітків, для  його виправлення, але на строк, який не перевищує 3 років.

    І третя категорія - застереження. Цей  захід полягає в оголошенні судом  на судовому засіданні засудження поведінки  неповнолітнього, який вчинив злочин, що не являє собою великої суспільної небезпеки або суспільно-небезпечного діяння. Я вважаю, правильним відокремлення цього заходу в окрему категорію, так як його не можна віднести до першої категорії примусових виховних заходів тому, що особа, до якої застосовано застереження не чинить ні яких дій направлених на поновлення порушених прав або відшкодування завданих збитків. Не можна цей виховний захід віднести до другої категорії так як примусові виховні заходи, що містяться в ній, безперервно вживаються протягом визначеного судом строку і застереження має, як це видно із суті, разовий характер.