Особенности криминальной ответственности несовершеннолетних

    Зниження  віку до 14 років обмежувалося конкретним переліком злочинів, даних у ч. 2 ст. 10 Основ (ч. 2. Ст. 10 КК РРФСР). У ньому  були названі такі діяння, суспільна  небезпека яких вже зрозуміла  особам, які досягли 14 років (вбивство, розбій, крадіжка і т.д.).

    Відповідно  до цих Основ був прийнятий  КК УРСР 1960 р., який діяв в Україні  до 1 вересня 2001 р. [3]

    «Тривалий період показав, що в основному обраний шлях у визначенні віку кримінальної відповідальності, а також можливості застосовування виховних заходів до тих підлітків, які скоїли злочин, які не представляють великої суспільної небезпеки, і здатні виправитися без кримінального покарання, є правильним. Разом з тим у діяльності законодавця не були використані всі засоби, спрямовані на подальшу гуманізацію норм про кримінальну відповідальність неповнолітніх»[30, c.32].

    Завершальним  етапом розвитку союзного кримінального  законодавства стало прийняття  в 1991 р. Основ кримінального законодавства  Союзу та Союзних республік, які  вперше в історії розвитку союзного кримінального законодавства містили  окремий розділ «Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх». Але з відомих причин вони так і не вступили в силу.

    На  зміну КК 1960 р. 5 квітня 2001 р. був прийнятий  новий КК України, в якому вперше в історії розвитку українського кримінального законодавства виділено окремий розділ, присвячений особливостям кримінальної відповідальності неповнолітніх.  

2. Особливості притягнення неповнолітніх до кримінальної відповідальності.

    Чинне законодавство України вперше у  Кримінальному кодексі 2001 року передбачає спеціальний розділ 15, присвячений  особливостям кримінальної відповідальності та покаранню неповнолітніх.

    Слід зазначити, що заснована на принципі гуманізму, подібна практика відповідає сучасному зарубіжному кримінальному законодавству, схваленому ООН. Зокрема, існують Мінімальні стандартні правила, що стосуються здійснення правосуддя щодо неповнолітніх, затверджені резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада 1985 року [24, c. 430], згідно з якими неповнолітній у рамках існуючої правової системи може бути притягнутий до відповідальності у такій формі, яка відрізняється від форми відповідальності, яка застосовується до повнолітньої особи.

    Виділення особливостей кримінальної відповідальності неповнолітніх у самостійну главу  означає, що стосовно цих осіб норми  про кримінальну відповідальність застосовуються з урахуванням особливих  положень, передбачених у цій главі. Введення в ККУ таких особливих  положень обумовлено соціально-психологічними особливостями осіб, цієї вікової  категорії.

    У той же час введення спеціального розділу не виключає можливості застосування до неповнолітніх деяких статей Кримінального кодексу, що регламентують питання кримінальної відповідальності і покарання дорослих. Наприклад, правила покарання за сукупністю злочинів і вироків, мінімальні терміни позбавлення волі і т.д.

    Неповнолітніми вважаються особи, які не досягли 18-річного віку. Серед неповнолітніх у КК України виділяється ще ряд категорій осіб, зокрема: малолітні, тобто ті, які не досягли 14-річного віку; новонароджені діти, тобто діти, яким не виповнилося 28 днів з дня народження; просто діти; свої діти; неповнолітні, які не досягли віку, з якого чинним законодавством дозволяється працевлаштування; особи, які не досягли 16-річного віку; неповнолітні або непрацездатні діти, що перебувають на утриманні батьків.

Коли  мова йде про кримінальну відповідальність і покарання неповнолітніх, то має  значення виділення серед них  тих, які досягли віку, з якого  може наставати кримінальна відповідальність. У такому сенсі неповнолітніми слід вважати осіб, які досягли 16-річного, в ряді випадків 14-річного віку, але  яким ще не виповнилося 18 років.

     Неповнолітні у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, з одного боку, досягають вже достатньо високого рівня соціалізації (у них з'являється самостійність, наполегливість, вміння контролювати свою поведінку, володіти собою), з іншого - відбувається подальша соціалізація особистості (продовжується або завершується навчання в школі або в технікумі, відбувається з'ясування свого місця в суспільстві, накопичується досвід міжособистісних відносин). «Для такого віку дуже характерні зайва категоричність суджень, запальність, неврівноваженість, нездатність оцінити ситуацію з урахуванням усіх обставин і т.д. Ці вікові особливості зумовили встановлення щодо відповідальності неповнолітніх ряду виключень і доповнень в порівнянні з загальними правилами кримінальної відповідальності»[13, c. 20].

     Як зазначає Астеміров, зустрічаючись з неповнолітніми правопорушниками, приходиш до висновку, що у більшості з них відсутнє відчуття міри, уявлення про дозволене, порядне і непорядне. Молода людина стає рабом своїх бажань, потягів. Життєві потреби в таких підлітків найчастіше примітивні, матеріальні переважають над духовними. Ці неповнолітні особи звикли добиватися задоволення своїх бажань за будь-яку ціну, навіть шляхом правопорушень. Причому половина опитаних засуджених підлітків, які вчинили крадіжки, хуліганські дії, грабежі, вважали, що вирок дуже суворий, так як вони «нічого особливого не зробили». Кожен третій з опитаних відзначав свою «слабохарактерність, відсутність сили волі» [13, c. 22].

     Визначаючи  межі віку кримінальної відповідальності неповнолітніх, законодавець бере до уваги  багато обставин, але все ж вирішальне значення надає психологічним особливостям, властивим неповнолітнім відповідного віку, ступеня можливості або здатності  усвідомлення ними суспільної небезпеки  діянь, що утворюють злочин певного  виду. Причому до уваги приймаються  типові для більшості неповнолітніх, які досягли даного конкретного  віку, особливості розвитку їх інтелекту  і волі. Неповнолітні, на жаль, часто  не знають, з якого віку і за які  злочини вони можуть залучатися до кримінальної відповідальності. За даними досліджень не менше 30 неповнолітніх  вважало, що кримінальна відповідальність настає лише з 18 років. Навіть 16-17-літні  підлітки вважали, що за крадіжки, хуліганство, тілесні ушкодження в їхньому  віці кримінальна відповідальність не настає. Дані іншого дослідження  свідчать, що половина учнів старших  класів загальноосвітньої школи  була переконана в тому, що до 16 років  взагалі кримінальна відповідальність виключається, а кожен шостий з  них допускав можливість настання кримінальної відповідальності тільки з 18 років [13, c. 23].

     Проте неповнолітні здатні свідомо вибирати варіант належної поведінки, тобто  діяти відповідно до вимог норм права  і моральних засад суспільства. Цим, в першу чергу і пояснюється, що законом встановлено кримінальну відповідальність, наприклад, не з 10-річного, а саме з 14-річного віку за окремі злочини, а за інші, як правило, - з 16-річного віку.

     Неповнолітні, які досягли 14 і 16 років, в достатній мірі можуть осмислювати свої дії, визнані законом злочинами, усвідомлювати їх суспільну небезпеку. І якщо, незважаючи на це, неповнолітні все ж скоюють злочини відповідного виду, маючи можливість вчинити по-іншому, вони цілком обгрунтовано можуть і повинні притягатися до кримінальної відповідальності.

     Оскільки  досягнення передбаченого законом віку - одна з обов'язкових умов кримінальної відповідальності неповнолітніх, необхідно в кожному випадку точно встановити їх вік в момент вчинення злочину.

     Вік неповнолітнього підсудного встановлюється за документами, в яких вказана дата його народження, - за паспортом чи свідоцтвом про народження. В разі їх відсутності  відповідні дані можна отримати із книги реєстрації актів громадянського стану, довідок органів внутрішніх справ за місцем реєстрації громадян, журналів обліку новонароджених тощо. За відсутності відповідних документів і неможливості їх одержання вік  неповнолітнього встановлюється судово-медичною експертизою (п. 5 ст. 76 КПК). У цьому  випадку днем народження вважається останній день того року, який названий експертом. При визначенні віку мінімальною  і максимальною кількістю років  суд приймає рішення виходячи із встановленого експертом мінімального віку.

     При розгляді справи про злочин неповнолітнього  з'ясовуються також стан здоров'я  та загального розвитку; характеристика (ставлення до навчання, праці, поведінка  в побуті тощо); умови життя і  виховання (дані про сім'ю, побутове оточення); обставини, що негативно  впливали на його виховання; вплив дорослих підмовників та інших осіб, які  втягнули неповнолітнього у злочинну діяльність (ст. 433 КПК), а також його ставлення до вчиненого діяння.

  За наявності даних, що свідчать про розумову відсталість неповнолітнього, відповідно до статей 76 і 433 КПК має бути призначена судова психолого-психіатрична або педагогічно-психолого-психіатрична експертиза для вирішення питання про наявність чи відсутність у неповнолітнього відставання у психічному розвитку, про ступінь такого відставання, встановлення стану його загального розвитку з метою з'ясувати питання про те, чи міг неповнолітній повністю усвідомлювати значення своїх дій і якою мірою міг керувати ними. Відповідна експертиза призначається за участю спеціалістів у галузі дитячої та юнацької психології (психолога, педагога) і психіатрії [5, п. 5-7].

     Крім віку кримінальної відповідальності та осудності важливою умовою, без якого кримінальна відповідальність не настає, є вина у вчиненні злочину. Вина може бути умисною або необережною.

     Наприклад, 15-річний С., щоб помститися своєму «недругові» М., завдав йому удар металевою пластинкою в область ока. У результаті удару М. перестав бачити на одне око. С, завдаючи удару, усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачав, що в результаті може наступити суспільно небезпечний наслідок у вигляді тяжкого тілесного ушкодження - втрата зору одним оком, і бажав його настання. Тому він скоїв злочин з прямим умислом.

     Наведемо приклад вчинення злочину з необережності. Група хлопців попрямувала купатися в річці. Під час спуску по стежці з крутого берега до річки Ю., що йшов останнім, несподівано штовхнув К., що йшов попереду, а той, не втримавшись, штовхнув, у свою чергу, інших хлопців. Один з них впав на каміння і зламав ногу. Здійснюючи свої дії, Ю. не передбачав, що настане такого роду наслідок. Однак він повинен був і міг передбачити можливість його настання. Отже, Ю. скоїв злочин з необережності у формі злочинної недбалості.

     Неповнолітні, як і дорослі, які добровільно відмовилися від доведення злочину до кінця, звільняються від кримінальної відповідальності.

     Зупинимося детальніше на відповідальності неповнолітніх у віці від 14 до 16 років. Перелік злочинів, що міститься в ч. 2 ст. 22 ККУ, за вчинення яких кримінальна відповідальність настає з чотирнадцяти років, є вичерпним і обов'язковим для виконання органами дізнання і судами при вирішенні питань кримінальної відповідальності неповнолітніх. Разом з тим необхідно враховувати, що деякі злочини, кримінальна відповідальність за які настає тільки з 16 років, містять елементи інших злочинів, відповідальність за які настає з 14 років. Так, за бандитизм (ст. 257 ККУ) кримінальна відповідальність настає лише з 16 років. Але бандитизм, будучи складним злочином, може включати крадіжки, грабіж, розбій, вбивства і т.п. Підлітки, які досягли 14 років, які брали участь у бандитському нападі, підлягають відповідно кримінальної відповідальності за інші названі злочини, але не за бандитизм.

     Норми, які спрямовані на забезпечення охорони  нормального фізичного й психічного розвитку неповнолітніх, поміщені в ряді статей Загальної частини КК. До них належать ті, які: регламентують вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність (ст. 22 КК); передбачають як пом'якшуючу покарання обставину вчинення злочину неповнолітнім (п. З ч. 1 ст. 66 КК), а обтяжуючі покарання - вчинення злочину щодо малолітнього (п. 6 ч. 1 ст. 67 КК) або з використанням малолітнього (п. 9 ч. 1 ст. 67 КК). В Особливій частині КК є принаймні 45 норм, якими передбачене посилення відповідальності за злочини щодо неповнолітніх та якими спеціально встановлюється караність посягань щодо них.

     Необхідність  спеціальних норм про відповідальність неповнолітніх за діяння, передбачені  кримінальним законом, обумовлена принципами справедливості й гуманізму, економії кримінальної репресії. Особливості  психології неповнолітніх, зокрема, їх схильність до сприйняття стороннього  впливу, з одного боку, спонукають максимально  обмежувати їх спілкування з представниками злочинного світу, які зусиллями  держави концентруються в установах  по відбуванню покарання, а з другого - дозволяє обмежитися щодо таких осіб порівняно більш м'якими заходами, достатніми для забезпечення виправлення тих, хто порушив закон. Суспільство не вправі пред'являти до неповнолітніх такі ж суворі вимоги, які воно ставить до своїх дорослих членів.

     Підстави  та принципи кримінальної відповідальності неповнолітніх такі ж, які діють  стосовно дорослих осіб. У розділі  XV Загальної частини КК зосереджені лише норми, які стосуються особливостей кримінальної відповідальності й покарання неповнолітніх: