Особенности криминальной ответственности несовершеннолетних

     У разі неможливості сплати штрафу суд, відповідно до ч. 4 ст. 53 КК, може замінити несплачену суму штрафу покаранням у  виді громадських робіт із розрахунку: десять годин громадських робіт за один встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян або виправними роботами із розрахунку один місяць виправних робіт за чотири встановлених законодавством неоподатковуваних мінімуми доходів громадян. Однак тривалість громадських робіт для неповнолітнього і в цьому випадку не може перевищувати 120 годин, а виправних робіт - одного року (див. ч. 1 та ч. 2 ст. 100 КК).

     Громадські  роботи можуть бути призначені неповнолітньому з врахуванням обмежень, встановлених у ч. 1 ст. 100 КК. Вони стосуються віку особи, якій призначається таке покарання, мінімальної і максимальної загальної тривалості громадських робіт для неповнолітніх, їх щоденної тривалості. Громадські роботи можуть бути призначені на строк від тридцяти до ста двадцяти годин і полягають у виконанні робіт у вільний від навчання чи основної роботи час, тривалість їх не може перевищувати двох годин у день.

     Виправні  роботи можуть бути призначені неповнолітньому, який на момент призначення покарання з дотриманням вимог глави XIII КЗпП прийнятий на роботу за трудовим договором (контрактом) постійно чи тимчасово на строк, який відповідає принаймні тривалості призначеного покарання. Однак не може призначатися таке покарання непрацюючим неповнолітнім, тим, при прийнятті яких на роботу не дотримані вимоги трудового законодавства, які виконують роботу за цивільно-трудовим договором, а також працюють тимчасово на термін, менший від тривалості виправних робіт. Виправні роботи призначаються неповнолітнім, які досягли 16-річного віку.

     Суворість обмежень, якими супроводжуються  виправні роботи, для неповнолітніх  менша, ніж для дорослих: до одного року зменшений максимальний строк  такого покарання; менші розміри  відрахування із заробітку засудженого  в дохід держави (від п'яти до десяти відсотків). Строк виправних робіт встановлений від двох місяців до одного року і виконуються вони за місцем роботи, при цьому відрахування в дохід держави визначаються судом у розмірі від п’яти до десяти відсотків.

     Особливості відбування виправних робіт неповнолітніми встановлюються кримінально-виконавчим законодавством України. Однак при  цьому мають дотримуватися пільги, встановлені для неповнолітніх  законодавством про працю.

     Арешт - це одне з покарань, пов'язане з ізоляцією засудженого неповнолітнього від суспільства. Неповнолітні повинні відбувати арешт окремо від дорослих засуджених. Умови відбування арешту неповнолітніми визначаються кримінально-виконавчим законодавством України.

Порівняно з дорослими засудженими, тривалість арешту для неповнолітніх істотно  скорочена - вдвоє мінімальний термін і в чотири рази скорочено максимальний.

     Арешт відповідно до ст. 101 КК призначається  неповнолітнім, які на момент постановлення  вироку досягли 16-річного віку, але  яким не виповнилося 18 років. Сам же злочин, за який призначається арешт, може бути вчинений і до досягнення 16-річного віку. Настання повноліття в період відбування арешту не є  підставою для зміни тривалості арешту, порівняно з тією, яка  обмежена ст. 101 КК.

     Неповнолітні  військовослужбовці відбувають арешт  на гауптвахті (ч. 2 ст. 60 КК).

     Позбавлення волі на певний строк - це найбільш суворе покарання в системі покарань, які застосовуються до неповнолітніх. Воно має призначатися тоді, коли, на переконання суду, всі інші, більш м'які покарання не дозволять досягти мети кримінального покарання.

     Неповнолітньому, який уперше вчинив злочин невеликої  тяжкості, покарання у виді позбавлення  волі не призначається. Таким засудженим мають бути призначені інші покарання  із вказаних у санкції статті Особливої  частини КК - штраф, громадські роботи, виправні роботи, арешт.

     Тривалість  позбавлення волі для неповнолітніх  визначається із врахуванням положень, викладених у ст. 63 та ст. 102 КК, а також  санкції статті Особливої частини  ККУ. Мінімальний строк позбавлення волі для неповнолітнього, як і для дорослого засудженого, становить один рік. Максимальна тривалість такого покарання визначається санкцією статті Особливої частини КК, однак вона не може перевищувати строків, вказаних в ч. З ст. 102 КК. Ці строки диференційовані залежно від ступеня тяжкості злочину. Окремо виділено, що за особливо тяжкий злочин, пов'язаний з умисним позбавленням життя людини, неповнолітньому може бути призначене позбавлення волі строком до 15-ти років.

     Положення, які викладені у ст. 102 КК, стосуються покарання у виді позбавлення  волі, яке призначається за окремий  злочин особі, яка не досягла до вчинення злочину 18-річного віку. При призначенні  покарання за сукупністю вироків  або сукупністю злочинів слід керуватися ч. 2 ст. 103 КК, відповідно до якої неповнолітнім  може бути призначене позбавлення волі і на більш тривалий строк - до 15-ти років.

     Відповідно  до ч. 1 ст. 5 КК закон про кримінальну  відповідальність, який пом'якшує кримінальну  відповідальність, має зворотну дію  у часі. Тому, відповідно до ст. 2 розділу II Прикінцевих та перехідних положень, особи, які засуджені за КК 1960 р. і  відбувають покарання, що призначені в  розмірах більших, ніж встановлені  новим КК, чи відбувають покарання, які не можуть бути призначені за КК 2001 p., підлягають звільненню від покарання. Ця норма повністю поширюється і  на осіб, засуджених за злочини, вчинені  у віці до 18-ти років. 

3. Особливості призначення покарання  неповнолітнім.

    Стаття 103 Кримінального кодексу України  зазначає: «При призначенні покарання неповнолітньому суд, крім обставин, передбачених у статтях 65-67 цього Кодексу, враховує умови його життя та виховання, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості особи неповнолітнього. При призначенні покарання неповнолітньому за сукупністю злочинів або вироків остаточне покарання у виді позбавлення волі не може перевищувати п'ятнадцяти років.»

    У Мінімальних стандартних правилах ООН, які стосуються відправлення правосуддя щодо неповнолітніх («Пекінських правилах»), затверджених 29 листопада 1985 p., серед керівних принципів винесення судового рішення і вибору заходів впливу значаться, зокрема, такі:

При виборі заходу впливу компетентний орган повинен  керуватися наступними принципами:

     А.) заходи впливу завжди повинні бути співрозмірні не лише з обставинами і тяжкістю правопорушень, але й з становищем та потребами неповнолітнього, а також з потребами суспільства;

     Б.) рішення про обмеження особистої свободи неповнолітнього повинні прийматися тільки після ретельного розгляду питання і обмеження повинно бути по можливості зведене до мінімуму;

     В.) неповнолітнього правопорушника не слід позбавляти особистої свободи, якщо тільки він не визнаний винним у вчиненні діяння з застосуванням насильства проти іншої особи або в неодноразовому вчиненні інших серйозних правопорушень, а також за відсутності іншого відповідного заходу впливу;

     Г.) при розгляді справи неповнолітнього питання про його або її благополуччя повинно слугувати визначальним фактором. Мінімальне використання заходів, що передбачають ув'язнення у виправній станові. 
Поміщення неповнолітнього до якоїсь виправної установи завжди повинно бути крайнім заходом, застосовуваним протягом мінімально необхідного строку.

     За  невирішеності суперечностей між  перевихованням і відплатою по заслугах, допомогою і присіканням та покаранням, мірою відплати з урахуванням  виключних обставин конкретної справи і заходом впливу в інтересах  захисту суспільства в цілому, загальним запобіганням та індивідуальним покаранням Правила виходять з того, що при розгляді справ неповнолітніх завжди (можливо, за винятком серйозних правопорушень) повинні превалювати інтереси благополуччя і майбутнього молодих людей, орієнтуючи на використання всього діапазону існуючих альтернативних ув'язненню заходів.

     В руслі врахування цих керівних принципів  знаходяться положення КК щодо особливостей кримінальної відповідальності та покарання  неповнолітніх (розділ XV) та положення КПК щодо провадження в справах про злочини неповнолітніх (розділ VIII). Останні мають послідовно втілюватись у практику їх застосування при розслідуванні та розгляді в суді справ про злочини неповнолітніх. Специфіка підходу до призначення покарання неповнолітнім, які вчинили злочини, відображена в ст.103 КК.

     Коментована стаття деталізує загальні засади призначення  покарання, сформульовані в ст.65. Загальна вказівка про врахування судом ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання (п. 3 ч. 1 ст.65 деталізовані положенням про необхідність щодо неповнолітнього враховувати «умови його життя та виховання, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості особи неповнолітнього» (ч. 1. ст.103).

     Відповідно  до вимог КПК, при провадженні  досудового слідства та розгляді в  cyді справи про злочини неповнолітнього, крім загальних обставин, зазначених у ст. 64, необхідно з'ясувати зокрема ще й такі обставини, як стан здоров'я та загальною ї розвитку неповнолітнього, характеристику його особи, умови життя та виховання обставини, що негативно впливали на виховання неповнолітнього, наявність дорослих підмовників та інших осіб, які втягнули його в злочинну діяльність (ч. 1 ст.433).

     Необхідність  з'ясування згаданих обставин обумовлюється  зокрема тим, що покарання неповнолітніх  особливою мірою повинно бути підпорядковане досягненню мети їх виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів.

     Врахування  при призначенні покарання неповнолітнього  умов його життя те виховання включає, зокрема, оцінку матеріального становища  сім'ї, наявність та поведінку батьків, виконання ними обов'язків по вихованню  неповнолітнього, наявність сварок, бійок, інших негативних прикладів  поведінки чи проявів грубості, жорстокості  до неповнолітнього; поведінки оточення неповнолітнього, умов та способів проведення ним дозвілля; якості організації  навчально-виховного процесу в  навчальному закладі, де навчався неповнолітній, ставлення до нього з боку педагогів  та колективу. 
Врахування впливу дорослих включає з'ясування їх негативного впливу на неповнолітнього та можливого залучення до вчинення ним злочину. ПВСУ в постанові від 22 грудня 1983 р. №6 «Про практику застосування судами України законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну та іншу антигромадську діяльність» зазначає (абз. 1 п.2): «При розгляді справ щодо неповнолітніх суди повинні ретельно досліджувати не тільки обставини пред'явленого їм обвинувачення, а й питання про те, чи не були вони втягнуті у злочин дорослими особами, оскільки це має важливе значення для індивідуалізації покарання неповнолітньому, виявлення й усунення причин і умов, що сприяли вчиненню злочину». Втягнення неповнолітнього у вчинення злочину (рівно як і в пияцтво, у заняття жебрацтвом чи азартними іграми) становить злочин проти громадського порядку та моральності, передбачений ст.304.

     Необхідно зазначити, що до числа обставин, які  пом'якшують покарання, відноситься  як вчинення злочину неповнолітнім (п.3), так і ряд інших, зокрема  вчинення злочину внаслідок збігу  тяжких особистих, сімейних чи інших  обставин (п.5), вчинення злочину під  впливом погрози, примусу або  через матеріальну, службову чи іншу залежність (п.6 ч. 1 ст.66), які можуть бути пов'язані з взаємовідносинами  неповнолітнього з батьками, іншими дорослими, зокрема під час навчання або роботи. Встановлення факту наявності передбачених п.6 ч. 1 ст.66 обставин чи провокуючої поведінки з боку якоїсь особи (не виключається, що це може бути й потерпілий) є приводом для розгляду судом питання про винесення окремої ухвали.

     Звертаємо увагу, що у разі істотної неповноти попереднього слідства, зокрема, коли не з'ясовані дані про особу підсудного, умови його життя і виховання, не виявлені дорослі співучасники та особи, що витягли неповнолітнього у злочинну й іншу антигромадську діяльність, суд, при неможливості усунути неповноту попереднього слідства в судовому засіданні, повинен повернути справу на додаткове розслідування.

     Важливе значення при призначенні неповнолітньому  покарання має врахування рівня  розвитку та інших особливостей особи  неповнолітнього. Рівень розвитку характеризується станом мисленнєвої, пізнавальної діяльності, запасом знань, параметрами емоційно-вольової сфери тощо неповнолітнього. У необхідних випадках для встановлення стану  загального розвитку неповнолітнього  повинна бути проведена експертиза спеціалістами в галузі дитячої  та юнацької психології (психолог, педагог) (ч. 3 ст.433 КПК).

     Інші  особливості особи неповнолітнього, що є суттєвими при вирішенні  питання про призначення покарання  неповнолітньому, який вчинив злочин, це ставлення його до суспільних цінностей  і існуючих у суспільстві вимог  щодо правил поведінки, готовність до їх сприйняття і коригування своєї  поведінки, здатність до спротиву негативним впливам оточуючого середовища, наявність  і вираженість особливостей характеру, пов'язаних з віком (підвищена збудливість, неврівноваженість, запальність, схильність до неадекватних реакцій, наявність  психічних відхилень, що не виключають осудності), тощо. Ці обставини мають враховуватись судом при виборі міри покарання та ступеня його тяжкості (як і при вирішенні інших питань, зокрема, звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності чи від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру). Як показують дані педагогіки та психології, а також судова практика, є суттєва особистісна різниця між неповнолітніми віком 14-15 та 16-17 років, що теж має бути предметом уваги при розгляді кримінальної справи неповнолітнього.