У юридичній літературі щодо кримінально-процесуальних  функцій суду у цій стадії процесу дослідники висловлювали різні підходи. Одні науковці вважають, що суд виконує самостійну функцію правоохоронну, превентивну функцію судового контролю по захисту конституційних прав і свобод громадян. Інші вважають цю діяльність суду у досудовому провадженні спеціальною формою здійснення правосуддя. Однак враховуючи, що функція – це не окрема процесуальна дія чи рішення, а їх система, діяльність, спрямована на досягнення кінцевого результату, з урахуванням завдань цієї стадії процесу, кримінально-процесуальну функцію суду, тобто його роль і спеціальне призначення в досудовому провадженні, можна визначити як забезпечення здійснення правосуддя у майбутній стадії судового розгляду. Де засобами здійснення судом цієї функції є сприяння належному ходу розслідування і охорона прав та свобод громадянина шляхом розгляду віднесених до повноважень суду питань. 

Висновки

      Отже, діяльність органів попереднього розслідування, прокуратури і суду щодо розкриття  злочинів, викриття й покарання винних поділяється на кілька великих частин, які називаються стадіями. Кожна  стадія поряд із загальними завданнями кримінального процесу має і власні завдання та особливості провадження. У кримінальному процесі України вісім стадій: 1) порушення кримінальної справи; 2) попереднє розслідування; 3) віддання обвинуваченого до суду; 4) судовий розгляд; 5) касаційне провадження; 6) виконання вироку; 7) провадження в порядку нагляду; 8) відновлення кримінальної справи за нововиявленими обставинами. Ці стадії, які йдуть одна за одною й тісно пов'язані між собою, складають систему кримінального процесу.

      У першій стадії компетентні державні органи чи посадові особи (орган дізнання, слідчий, прокурор, суддя чи суд) вирішують питання про те, чи є вказані в законі приводи й підстави для того, щоб розпочати кримінальний процес. При позитивній відповіді на це питання вони приймають рішення порушити кримінальну справу.

      Після порушення кримінальної справи провадиться  її попереднє (досудове) розслідування. Воно полягає в тому, що особа, яка  провадить дізнання, і слідчий  збирають, перевіряють і оцінюють докази з метою встановити, чи справді  було вчинено злочин і хто його вчинив, а також з'ясовують всі інші обставини, необхідні для правильного вирішення справи. Якщо в результаті оцінки доказів органи попереднього (досудового) розслідування переконаються, що винність обвинуваченого повністю доведена, вони складають обвинувальний висновок і через прокурора надсилають справу до суду. Це розслідування називається попереднім (досудовим), оскільки воно передує судовому розгляду, де відбувається судове слідство, в ході якого знову перевіряються всі докази, зібрані особою, яка провадила дізнання, і слідчим, та їх висновки в справі.

      Суддя одноособове або суд колегіальне  в розпорядчому засіданні вивчають матеріали кримінальної справи, що надійшла до них від прокурора, щоб  встановити, чи є достатні підстави для розгляду справи по суті в судовому засіданні. При позитивному вирішенні цього питання обвинувачений віддається до суду і стає підсудним.

      У стадії судового розгляду суд досліджує  всі докази, що стосуються даної  кримінальної справи, і в своєму вироку вирішує питання про винність підсудного й про Застосування або незастосування до нього покарання.

      Вирок набуває законної сили не відразу  після його постановления й проголошення. Закон передбачає строк, протягом якого  особи, що не згодні з вироком, мають  право оскаржити його (а прокурор – внести подання) до суду другої (касаційної) інстанції. Якщо скарга або подання надійшли, матеріали справи розглядаються в суді касаційної інстанції з метою перевірки законності й обґрунтованості вироку суду першої інстанції. При цьому вирок може бути скасовано, залишено в силі або змінено на користь засудженого.

      Вирок, не оскаржений у передбачений законом  строк або не скасований касаційною інстанцією, набуває законної сили і звертається до виконання судом, що його постановив.

      Трапляються випадки, коли з'ясовується, що вирок, який набрав сили, є незаконним і необґрунтованим. У таких випадках закон надає право деяким посадовим особам прокуратури й суду опротестувати цей вирок перед вищестоящим судом, який називається наглядною інстанцією. Розглядаючи справу в порядку нагляду, суд ґрунтується на доказах, досліджених у суді першої інстанції. Якщо ж виявлено нові обставини, що мають важливе значення для правильного вирішення справи, але які не були відомі суду при винесенні вироку, ухвали або постанови і які самі по собі або разом з раніше виявленими обставинами доводять неправильність засудження або виправдання підсудного, то справу може бути відновлено й переглянуто за цими нововиявленими обставинами.

      Звичайно, не кожна кримінальна справа проходить усі вказані стадії. Багато справ закривається у стадії попереднього розслідування, а іноді в стадіях віддання до суду та судового розгляду. Попереднє розслідування деяких менш суспільне небезпечних злочинів не провадиться. Вони розглядаються судом по суті після їх порушення суддею одноособове. Не на всі вироки подаються скарги і вносяться подання в касаційному порядку. Ще менше переглядаються вироки, які набрали законної сили.

Література

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради. – 1996. – № 30. – С. 141.
2. Кримінально-процесуальний Кодекс України // Відомості Верховної Ради. – 1961. – № 2. – С. 15.
3. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 01.11.2006 №9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" // Вісник Верховного Суду України. – 2006. – № 2. – С. 10-13.
4. Альперт С.А. Кримінально-процесуальні функції: поняття, система, суб'єкти: Конспект лекцій. – Х., 1995. – С. 13.
5. Бородин С.В. Разрешение вопроса о возбуждении уголовного дела. – М., 1970. – С. 3.
6. Власов В.И. Качество расследования преступлений. – Ульяновск, 1985. – С. 8.
7. Гаврилов А.К. Раскрытие преступления на предварительном следствии (правовые и организационные вопросы). – Волгоград, 1976. – С. 4.
8. Гузела М. Контроль за законністю дій і рішень органів досудового розслідування як самостійна функція суду // Вісник Львівського університету. – Серія юридична. – 2004. – Вип. 39. – С. 448.
9. Коваленко Є.Г., Маляренко В.Т. Кримінальний процес України: Підручник / 2-е вид., перероб. і допов. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – 712 с.
10. Коваль В.М. Апеляційні суди в Україні: становлення і розвиток: Автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.10. – Одеса, 2004. – С. 4.
11. Ковтун Н.Н. Судебный контроль в уголовном судопроизводстве России. – Н. Новгород: Нижегородская академия, 2002. – С. 14.
12. Кожевников О.А. О некоторых вопросах контроля и надзора за законностью ОРД // Проблемы совершенствования прокурорского надзора. – М., 1997. – С. 148-152.
13. Колоколов Н.А. Методика проведения основных судебно-контрольных действий в стадии предварительного расследования: Научно-практическое пособие. – М., 2004. – С. 11.
14. Конституційне право України / За ред. В.Ф. Погорілка. – К., 2006. – С. 567.
15. Кримінальний процес України: Підручник / За ред. Ю.М. Грошевого. – Харків, 2000.
16. Кримінальний процес України: підручник / Л.Д. Удалова. – К.: Вид. Паливода А.В., 2007. – 352 с.
17. Кримінально-процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар. – К.: Юрисконсульт, КНТ, 2006.
18. Курільчук І. Межі судового контролю в досудових стадіях кримінального процесу // Право України. – 2006. – №4. – С. 119.
19. Лобойко Л.М. Стадії кримінального процесу: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 176 с
20. Манова Н.С. Предварительное и судебное производство: дифференциация форм: Учебное пособие. – М., 2004. – С. 76.
21. Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України: Підручник. – 2-ге вид., перероб. і доп.. – К.: Либідь, 2009. – 536 с.
22. Назаров В.В., Омельяненко Г.М. Кримінальний процес України: Навчальний лосібник. – Вид. 2-ге, доп. і переробл. – К.: Атіка, 2007. – 584 с.
23. Остроумов С, Панченко С. Критерий оценки раскрытия преступлений // Соц. законность. – 1976. – № 9. – С. 51.
24. Парфенова М.В. Охрана конституционных прав подозреваемого и обвиняемого в до судебных стадиях уголовного процесса России. – М., 2004. – С. 68.
25. Попелюшко В.О. Судовий розгляд кримінальної справи. – К., 2006. – С. 57.
26. Попов П.А. Правосудие – основная функция судебной власти // Актуальные проблемы процессуальной цивилистической науки. – Саратов, 2002. – С. 107.
27. Романюк Б. Щодо подальшого удосконалення правового регулювання процесуальних рішень слідчого // Прокуратура. Людина. Держава. – 2004. – ¹ 12. – С. 78.
28. Советский уголовный процесс: Учебник / Под общ. ред. М.И. Бажанова, Ю.М. Грошевого. – К., 1983. – С. 10-12.
29. Советский уголовный процесс: Учебник / Под ред. Л.М. Карнеевой, П.А. Лупинской, И. В. Тыричева. – М., 1980. – С. 10.
30. Советский уголовный процесс: Учебник / Под ред. С.В. Бородина. – М., 1982.
31. Соловьев А.Б., Токарева М.Е., Халиулин А.Г., Якубович Н.А. Законность в досудебных стадиях уголовного процесса России. – Москва – Кемерово, 1997. – С. 48-61.
32. Соловьев А.Б., Якубович Н.А. Предварительное расследование и прокурорский надзор в свете судебной реформы // Законность. – 1995. – № 8. – С. 5-6.
33. Стремовский В.А. Участники предварительного следствия в советском уголовном процессе. – Ростов-на-Дону. 1966. – С. 10.
34. Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса. – М., 1968. – Т. 1. – С. 188.
35. Таджиев Х.С. Прокурорский надзор и ведомственный контроль за расследованием преступлений. – Ташкент, 1985. – С. 24.
36. Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України. – К.: Юрінком Інтер. – 2009. – 576 с.
37. Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України: Підручник. 4-те вид., доп. і переробл. – К.: Видавництво А.С.К., 2007. – 886 с.
38. Тертышник В.М. и др. Досудебное расследование: юридические документы. – Харьков, 2009.
39. Тимченко С.М. Судові та правоохоронні органи України: Навчальний посібник. – К., 2004. – С. 25.
40. Туманянц А.Р. Контрольні функції суду у сфері кримінального судочинства. – Х., 2000. – С. 19-20.
41. Чувялев А.А. Особенности преподавания курса уголовного процесса в вузах МВД СССР. – М., 1985. – С. 16.